Рішення № 65968929, 12.04.2017, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

12.04.17р. Справа № 904/3106/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Елпромпроект" (м. Одеса)

до Публічного акціонерного товариства "АрселорМіттал Кривий Ріг" (м. Кривий Ріг, Дніпропетровської області)

про стягнення заборгованості за договором на виконання робіт по об'єкту "Реконструкція підстанції КРЗ-20" № 1950 від 16.05.2014 у загальному розмірі 1 025 916 грн. 98 коп. (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог від 12.04.2017)

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 - заступник директора (довіреність від 13.01.2017)

від відповідача: ОСОБА_2 - представник (довіреність № 14-405 юр. від 12.10.2016)

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Елпромпроект" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовом, в якому станом на момент звернення із ним до суду, просило суд стягнути з Публічного акціонерного товариства "АрселорМіттал Кривий Ріг" (далі - відповідач) заборгованість за договором на виконання робіт по об'єкту "Реконструкція підстанції КРЗ-20" № 1950 від 16.05.2014 у загальному розмірі 1 032 720 грн. 10 коп.

Ціна позову на момент звернення з ним до суду складалася з наступних сум:

- 869 140 грн. 86 коп. - основний борг;

- 129 629 грн. 30 коп. - інфляційні втрати;

- 33 949 грн. 94 коп. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором на виконання робіт по об'єкту "Реконструкція підстанції КРЗ-20" № 1950 від 16.05.2014 в частині повної та своєчасної оплати 90% вартості виконаних у вересні, жовтні та грудні 2015 року робіт та, відповідно, наявністю боргу у сумі 869 140 грн. 86 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просив суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за загальний період з грудня 2015 року по лютий 2017 року у сумі 129 629 грн. 30 коп. та 3% річних за загальний період прострочення з 07.11.2015 по 15.03.2017 у сумі 33 949 грн. 94 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 21.03.2017 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 12.04.2017.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх.суду 20524/17 від 10.04.2017), в якому він проти задоволення позовних вимог позивача заперечує у повному обсязі, посилаючись на те, що у відповідача, з урахуванням змісту пунктів 4.1. та 4.4. договору, не виникло зобов'язання щодо оплати виконаних позивачем у вересні, жовтні та грудні 2015 року робіт. Так, відповідно до вказаних пунктів договору оплата замовником виконаних робіт проводиться на підставі актів виконаних робіт по типовій формі № КБ-2в та довідки по формі № КБ-3, оформлених у двосторонньому порядку, рахунків, доданих до них та податкових накладних, шляхом перерахування відповідних сум на розрахунковий рахунок підрядника. При цьому, підрядник зобовязаний надати замовнику оформлені документи до оплати в місяці, коли була виконана робота, але не пізніше 20 числа звітного місяця. Так, долучені до матеріалів справи рахунки на оплату не відповідають вимогам пункту 4.4 договору та не містять усіх обов'язкових реквізитів. В той же час, відповідач зауважує, що у випадку прострочення оплати з причини неналежного оформлення рахунку, замовник звільняється від відповідальності за прострочення платежу. Тобто, ненадання позивачем замовнику документів згідно переліку, передбаченого пунктом 4.4. договору, надання яких є передумовою виконання замовником обовязку з оплати вартості виконаних підрядних робіт, становить прострочення кредитора, яке не призводить до прострочення боржника та унеможливлює застосування до нього будь-яких правових наслідків порушення зобовязання.

Від позивача надійшло клопотання (вх.суду 21304/17 від 12.04.2017), в якому він просив суд долучити до матеріалів справи докази, витребувані ухвалою суду від 21.03.2017.

Від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог (вх.суду 21303/17 від 12.04.2017), в якій він просив суд стягнути заборгованість за договором на виконання робіт по об'єкту "Реконструкція підстанції КРЗ-20" № 1950 від 16.05.2014 у загальному розмірі 1 025 916 грн. 98 коп., яка складається з таких сум:

- 869 140 грн. 86 коп. - основний борг;

- 127 016 грн. 53 коп. - інфляційні втрати;

- 29 759 грн. 59 коп. - 3% річних.

Відповідно до положень пункту 3.10. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 № 18 під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

Дослідивши заяву позивача, судом визначено, що позивачем, фактично, зменшено заявлені до стягнення інфляційні втрати та 3% річних, у зв'язку із здійсненням їх уточненого розрахунку. При цьому, ціна позову фактично зменшилась.

В той же час, відповідно до частини 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Згідно з частиною 3 статті 55 Господарського процесуального кодексу України ціну позову вказує позивач.

Враховуючи, що зменшення позовних вимог є правом позивача, передбаченим статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, ці дії не суперечать законодавству та не порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси, та враховуючи, що ціна позову фактично зменшилась, суд приймає вказану заяву позивача.

Отже, у разі зменшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову 1 025 916 грн. 98 коп., виходячи з якої й вирішується спір.

У судове засідання 12.04.2017 з'явилися представники позивача та відповідача.

У судовому засіданні 12.04.2017 представником позивача було викладено зміст позовних вимог, наведено доводи в їх обґрунтування. У судовому засіданні представник позивач наполягав на задоволенні позовних вимог у повному обсязі, з урахуванням заяви про їх зменшення від 12.04.2017.

Представник відповідача у судовому засіданні 12.04.2017 заперечував проти задоволення позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені ним у відзиві на позовну заяву.

Судом враховано, що всіма учасниками судового процесу висловлена своя правова позиція у даному спорі, а також представниками позивача та відповідача у судовому засіданні 12.04.2017 наголошено на тому, що ними долучені до матеріалів справи всі докази, необхідні для правильного вирішення спору.

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши представників позивача та відповідача, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до частин 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Так, 16.05.2014 між Публічним акціонерним товариством "АрселорМіттал Кривий Ріг" (далі - замовник, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Елпромпроект" (далі - підрядник, позивач) було укладено договір на виконання робіт по об'єкту "Реконструкція підстанції КРЗ-20" № 1950 (далі договір, а.с.119-144), відповідно до умов якого підрядник у межах договірної ціни виконує власними і залученими силами (по узгодженню з замовником на умовах, передбачених пунктом 8.1. договору) роботи, що передбачені в специфікації етапів робіт (додаток № 1), на об'єкті: "Реконструкція системи управління і захисту силових трансформаторів 150кВ ПС КРЗ-20" у повному обсязі основних та супутніх робіт, відповідно умовам технічного завдання № 62-02-52 від 22.10.2013 (додаток № 3) (пункт 1.1. договору).

У пункті 9.3. договору сторони узгодили, що договір набирає сили після підписання обома сторонами і діє до 31.12.2014. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Доказів визнання недійсним або розірвання вказаного договору сторонами суду не надано.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором підряду, який підпадає під правове регулювання норм глави 61 розділу ІІІ Книги п'ятої Цивільного кодексу України.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

У договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення (частина 1 статті 843 Цивільного кодексу України).

Так, у розділі 2 договору сторони визначили вартість договору, зокрема:

- договірна ціна робіт, доручених для виконання підряднику, розрахована на рівні конкурсної пропозиції підрядника та обмежується 6 115 200 грн. 00 коп. з ПДВ (пункт 2.1. договору);

- договірна ціна включає всі основні й супутні роботи згідно специфікації етапів робіт (додаток № 1) з прийманням об'єкту в експлуатацію та складається з 2-х етапів: 1 етап - виконання проектних робіт згідно технічного завдання № 62-02-52 від 22.10.2013 (додаток № 3); поставка основного обладнання, що має імпортне походження/складову. Перелік, найменування та вартість обладнання, що має імпортне походження/складову, викладено у додатку № 2 (специфікація обладнання). Ціна обладнання у контракті обмежена сумою 1 899 840 грн.; 2 етап - будівельно-монтажні роботи, електромонтажні роботи, пусконалагоджувальні роботи (пункт 2.2. договору).

Згідно з пунктом 2.5. договору у разі виникнення необхідності виконання інших робіт, не передбачених технічним завданням не з вини підрядника, їх вартість і обсяг узгоджуються сторонами шляхом укладання додаткових угод до договору.

Відповідно до частини 1 статті 846 Цивільного кодексу України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.

У пункті 3.1. договору сторони визначили, що підрядник виконує повний обсяг робіт відповідно до календарного плану-графіку виконання робіт (додаток № 4). Початок робіт з моменту підписання договору обома сторонами та і виконуються у терміни, визначені у плані-графіку виконання робіт (додаток № 4).

Так, сторонами було підписано додаток № 4 до договору - календарний план-графік виконання робіт по об'єкту "Реконструкція системи управління і захисту силових трансформаторів 150кВ ПС КРЗ-20", в якому сторони визначили строки виконання та поставки обладнання по кожному етапу та виду робіт (а.с.150).

В матеріалах справи також наявні специфікації, в яких сторони визначили найменування робіт, їх обсяг, ціну та загальну вартість, а саме:

- специфікація вартості робіт за вересень 2015 року на суму 157 315 грн. 92 коп. (а.с.80);

- специфікація вартості робіт за жовтень 2015 року на суму 137 815 грн. 20 коп. (а.с.87);

- специфікація вартості робіт за жовтень 2015 року на суму 276 910 грн. 00 коп. (а.с.94);

- специфікація вартості робіт за грудень 2015 року на суму 393 670 грн. 94 коп. (а.с.19).

Відповідно до частини 1 статті 853 Цивільного кодексу України замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові.

Відповідно до пункту 4.4. договору акт виконаних робіт форми № КБ-2в (затвердженої наказом Міністерства регіонального розвитку № 293 від 05.07.2013, ДСТУ Б Д.1.1-1:2013, додаток У), готує підрядник на підставі попередньо узгоджених з замовником відомостей об'ємів робіт та їх вартості згідно 2 етапу та передає для підпису представнику замовника.

Так, у відповідності до вказаних вище норм закону та умов договору, на підтвердження виконання позивачем робіт у період з вересня по грудень 2015 року на загальну суму 965 712 грн. 06 коп., сторонами були складені акти виконаних робіт, а саме:

- акт виконаних будівельно-монтажних робіт № 1 від 22.09.2015 за вересень 2015 року на суму 157 315 грн. 92 коп. (а.с.82);

- акт виконаних пусконалагоджувальних робіт № 1 від 22.10.2015 за жовтень 2015 року на суму 137 815 грн. 20 коп. (а.с.89);

- акт виконаних будівельно-монтажних робіт № 1 від 22.10.2015 за жовтень 2015 року на суму 276 910 грн. 00 коп. (а.с.96);

- акт виконаних будівельно-монтажних робіт № 1 від 21.12.2015 за грудень 2015 року на суму 393 670 грн. 94 коп. (а.с.21).

При цьому, акти виконаних робіт підписані відповідачем без зауважень.

Доказів складання актів про недоліки сторонами до матеріалів справи не додано, будь-яких відомостей про їх наявність суду не повідомлено.

Відповідно до статті 854 Цивільного кодексу України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Так, у розділі 4 договору сторони визначили порядок розрахунків за виконані роботи.

Згідно із пунктом 4.1. договору замовник здійснює проміжні перерахунки за роботи протягом 45-ти календарних днів після підписання замовником повного пакету документів на оплату згідно виконаних етапів робіт вказаних у специфікації етапів робіт (додаток № 1). Дана оплата здійснюється:

- урозмірі 90 відсотків від фактичного виконаних робіт на підставі довідки форми № КБ-3 (затвердженої Наказом Міністерства регіонального розвитку № 293 від 05.07.2013, ДСТУ Б Д,1.1-1:2013, додаток Т) та засвідченої підписами уповноважених представників сторін.

- 10 відсотків від фактично виконаних робіт замовник сплачує підряднику протягом 45-ти діб після повного виконання об'ємів робіт за договором та підписання акту (декларації) про готовність об'єкту до експлуатації.

При цьому, за наслідками виконання робіт в спірний період сторонами були складені та підписані довідки про вартість виконаних будівельних робіт, а саме:

- довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрат за вересень 2015 року на суму 157 315 грн. 92 коп. (а.с.79);

- довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрат за жовтень 2015 року на суму 137 815 грн. 20 коп. (а.с.86);

- довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрат за жовтень 2015 року на суму 276 910 грн. 00 коп. (а.с.93);

- довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрат за грудень 2015 року на суму 393 670 грн. 94 коп. (а.с.101).

Судом зауважено, що доказів наявності претензій відповідача по строкам, обсягам та якості виконаних робіт до матеріалів справи сторонами не додано, будь-яких відомостей з цього приводу протягом розгляду справи не повідомлено.

Отже, суд приходить до висновку, що позивачем його обов'язки в частині виконання робіт, обумовлених договором, були виконані належним чином.

При цьому, відповідачем зобов'язання за договором на виконання робіт по об'єкту "Реконструкція підстанції КРЗ-20" № 1950 від 16.05.2014 в частині повної та своєчасної оплати 90% вартості виконаних позивачем у вересні, жовтні та грудні 2015 року робіт виконані не були, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем у сумі 869 140 грн. 86 коп. Отже, порушення відповідачем термінів оплати вказаних робіт і стало причиною звернення позивача із позовом до суду.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з нормами статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

В порушення умов договору та вказаних приписів законодавства, відповідач не оплатив виконані позивачем роботи в обсязі 90% їх вартості, як це було передбачено пунктом 4.1. договору, у загальній сумі 869 140 грн. 86 коп., у зв'язку з чим у нього утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 869 140 грн. 86 коп.

Судом враховано, що відповідно до пункту 4.4. договору остаточний термін передачі повного пакету документів (акти, податкова накладна, рахунок) - 20 число звітного місяця. Рахунок-фактура повинен містити юридичний номер договору, номер SAP специфікації або локальних кошторисів, номер SAP замовлення на закупівлю, номер підрядника, під яким він зареєстрований в SAP. Підрядник повинен направити оригінал рахунку-фактури разом з податковою накладною до відділу з обліку кредиторської заборгованості замовника за наступною адресою: ПАТ "АрселорМіттал Кривий Ріг", 50095, Україна, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вулиця Орджонікідзе, 1; одержувач: відділ з обліку кредиторської заборгованості АМКР, менеджер відділу. У разі відсутності в рахунку-фактурі необхідної для оплати інформації замовник має право повернути рахунок-фактуру підряднику для виправлення або заміни. Дата отримання належно оформленого рахунку з урахуванням усіх зазначених у цьому пункті вимог замовника буде вважатися датою отримання рахунку. У випадку прострочення оплати з причини неналежно оформленого рахунку, замовник звільняється від відповідальності за прострочення платежу.

В матеріалах справи наявні такі рахунки на оплату:

- рахунок на оплату № 336 від 16.09.2015 на суму 157 315 грн. 92 коп. (а.с.83);

- рахунок на оплату № 370 від 20.10.2015 на суму 137 815 грн. 20 коп. (а.с.90);

- рахунок на оплату № 369 від 20.10.2015 на суму 276 910 грн. 00 коп. (а.с.100);

- рахунок на оплату № 420 від 18.12.2015 на суму 393 670 грн. 94 коп. (а.с.23).

З приводу заперечень відповідача щодо відсутності доказів вручення йому рахунків на оплату вказаних робіт, а також невідповідність наданих позивачем рахунків умовам пункту 4.4. договору, суд зазначає таке.

Відсутність рахунків не спростовує наявності у замовника обов'язку з оплати виконаної роботи, який у розумінні статті 854 Цивільного кодексу України виникає на підставі самого факту її остаточної здачі (прийняття відповідачем).

Вказана правова позиція викладена також в Постанові Вищого господарського суду України від 18.06.2013 по справі № 923/38/13-г.

При цьому, проаналізувавши умови договору та належно оцінивши зібрані у справі докази, суд вважає, що рахунок є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти, а ненадання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні статті 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора в розумінні статті 613 Цивільного кодексу України, а, отже, наявність або відсутність рахунку не звільняє відповідача від обов'язку оплатити виконані роботи (Постанова Верховного Суду України від 29.09.2009 по справі № 37/405).

Враховуючи вказане, з огляду на положення пункту 4.1. договору, строк оплати виконаних позивачем та прийнятих відповідачем у період з вересня по грудень 2015 року підрядних робіт настав у такі терміни:

- за актом виконаних будівельно-монтажних робіт № 1 від 22.09.2015 за вересень 2015 року на суму 157 315 грн. 92 коп. роботи в сумі 141 584 грн. 33 коп. мали бути оплачені у термін по 06.11.2015 включно;

- за актом виконаних пусконалагоджувальних робіт № 1 від 22.10.2015 за жовтень 2015 року на суму 137 815 грн. 20 коп., з урахування положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, роботи в сумі 124 033 грн. 68 коп. мали бути оплачені у термін по 07.12.2015 включно;

- за актом виконаних будівельно-монтажних робіт № 1 від 22.10.2015 за жовтень 2015 року на суму 276 910 грн. 00 коп., з урахування положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, роботи в сумі 249 219 грн. 00 коп. мали бути оплачені у термін по 07.12.2015 включно;

- за актом виконаних будівельно-монтажних робіт № 1 від 21.12.2015 за грудень 2015 року на суму 393 670 грн. 94 коп. роботи в сумі 354 303 грн. 85 коп. мали бути оплачені у термін по 04.02.2016 включно.

При цьому, відповідач, в порушення умов договору та вимог чинного законодавства, виконані позивачем в спірний період роботи у вказані строки не оплатив.

Судом також враховано, що згідно з абзацом 4 пункту 5.1. договору замовник звільняється від відповідальності за прострочення платежу у випадку, якщо таке прострочення сталося з причини неналежного оформлення рахунку.

Доказів неможливості здійснити оплату виконаних позивачем у період з вересня по грудень 2015 року робіт з причини ненадання підрядником рахунків відповідач не надав, як і не надав доказів звернення до позивача з вимогами надання вказаних рахунків, оформлених належним чином.

Щодо посилання відповідача у відзиві на позовну заяву на порушення позивачем зобов'язання щодо надання замовнику податкової накладної, складеної в електронній формі з дотриманням умов реєстрації електронного цифрового підпису уповноваженої особи підрядника у порядку, встановленому законодавством, та зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкових накладних, суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 1.1. статті 1 Податкового кодексу України, останній регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Суд дійшов висновку про те, що вказані відповідачем обставини не звільняють його від обов'язку оплатити виконані позивачем роботи, адже податкова накладна є лише підставою для виникнення податкових зобов'язань, а її відсутність не впливає на виникнення чи припинення господарських зобов'язань.

Тим більше, що підрядні роботи були виконані позивачем у повному обсязі та прийняті відповідачем без зауважень та заперечень, а тому посилання відповідача на відсутність у нього зобов'язання щодо їх оплати є неправомірним та безпідставним.

З урахуванням наведеного, суд вважає доводи відповідача щодо наявності підстав для звільнення його від відповідальності безпідставними.

Крім того, за нормами частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Також слід зазначити, що відповідно до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України, статті 33 та статті 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказів оплати виконаних позивачем у період з вересня по грудень 2015 року робіт в обсязі 90% їх вартості, як це було передбачено пунктом 4.1. договору, у загальній сумі 869 140 грн. 86 коп. відповідач не надав.

Отже, враховуючи визначені контрагентами порядок та строк оплати виконаних робіт, господарський суд встановив, що строки їх оплати настали - 06.11.2015, 07.12.2015 та 04.02.2016, у зв'язку з чим суд вважає позовні вимоги позивача в частині стягнення основного боргу в сумі 869 140 грн. 86 коп. обґрунтованими, підтвердженими належними доказами та такими, що підлягають задоволенню.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просив суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за загальний період з грудня 2015 року по лютий 2017 року у сумі 127 016 грн. 53 коп. та 3% річних за загальний період прострочення з 07.11.2015 по 15.03.2017 у сумі 29 759 грн. 59 коп.

За змістом частини 3 пункту 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помножений на індекс інфляції, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці) у якому (яких) мала місце інфляція.

Крім того, слід врахувати, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць.

Отже, якщо термін прострочення виконання боржником грошового зобов'язання становить менше ніж місяць, то індекс інфляції при визначенні заборгованості не нараховується.

Вказана правова позиція викладена, зокрема, в постанові Вищого господарського суду України від 07.07.2015 по справі № 914/251/15.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (пункти 3.1., 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013).

Так, господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат, зробленого позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем було враховано вищевказані вимоги, але позивач в межах вірно визначених періодів за актами від 22.09.2015 та від 22.10.2015 здійснив арифметично невірний розрахунок; крім того, за актом від 21.12.2015 позивачем було невірно визначено період нарахування інфляційних втрат.

Отже, розрахунок інфляційних втрат, здійснений позивачем та доданий до матеріалів справи (а.с.160), визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат за вказаними періодами, судом було встановлено таке:

- за актом виконаних будівельно-монтажних робіт № 1 від 22.09.2015 за вересень 2015 року на суму 157 315 грн. 92 коп. роботи в сумі 141 584 грн. 33 коп. мали бути оплачені у термін по 06.11.2015 включно; в період прострочення з 07.11.2015 по 15.03.2017 інфляційні втрати слід нараховувати в період з грудня 2015 року по лютий 2017 року, а їх розмір в даний період становить 21 997 грн. 30 коп., але позивачем розраховані та заявлені до стягнення інфляційні втрати за цей період в сумі 21 520 грн. 82 коп., яка не виходить за межі розрахованої судом, а отже, є правомірною;

- за актом виконаних пусконалагоджувальних робіт № 1 від 22.10.2015 за жовтень 2015 року на суму 137 815 грн. 20 коп., з урахування положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, роботи в сумі 124 033 грн. 68 коп. мали бути оплачені у термін по 07.12.2015 включно; в період прострочення з 08.12.2015 по 15.03.2017 інфляційні втрати слід нараховувати в період з січня 2016 року по лютий 2017 року, а їх розмір в даний період становить 18 274 грн. 38 коп., але позивачем розраховані та заявлені до стягнення інфляційні втрати за цей період в сумі 17 984 грн. 89 коп., яка не виходить за межі розрахованої судом, а отже, є правомірною;

- за актом виконаних будівельно-монтажних робіт № 1 від 22.10.2015 за жовтень 2015 року на суму 276 910 грн. 00 коп., з урахування положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, роботи в сумі 249 219 грн. 00 коп. мали бути оплачені у термін по 07.12.2015 включно; в період прострочення з 08.12.2015 по 15.03.2017 інфляційні втрати слід нараховувати в період з січня 2016 року по лютий 2017 року, а їх розмір в даний період становить 36 718 грн. 43 коп., але позивачем розраховані та заявлені до стягнення інфляційні втрати за цей період в сумі 36 136 грн. 76 коп., яка не виходить за межі розрахованої судом, а отже, є правомірною;

- за актом виконаних будівельно-монтажних робіт № 1 від 21.12.2015 за грудень 2015 року на суму 393 670 грн. 94 коп. роботи в сумі 354 303 грн. 85 коп. мали бути оплачені у термін по 04.02.2016 включно; в період прострочення з 05.02.2016 по 15.03.2017 інфляційні втрати слід нараховувати в період з березня 2016 року по лютий 2017 року, а їх розмір в даний період становить 50 193 грн. 08 коп.

Судом було враховано також те, що відповідно до пункту 2 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Приймаючи до уваги те, що, фактично, позивачем в окремих періодах заявлена до стягнення сума інфляційних втрат у розмірі меншому, ніж визначено судом, а клопотання в порядку пункту 2 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України до позовної заяви не додано та в судовому засіданні позивачем не подано, а також беручи до уваги пункт 1.12. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для виходу за межі позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат у цих періодах.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню в сумі 125 835 грн. 55 коп.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку 3% річних, зробленого позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем невірно визначено періоди прострочення за актами від 22.10.2015, а саме: без врахування положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України; крім того, позивачем невірно визначено період прострочення за актом від 21.12.2015 (не враховано 45 календарних днів на його оплату), внаслідок чого було здійснено арифметично невірний розрахунок.

Отже, розрахунок 3% річних, здійснений позивачем та доданий до матеріалів справи (а.с.159), визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи в цій частині.

Враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок 3% річних за вказаними періодами, судом було встановлено таке:

- за актом виконаних будівельно-монтажних робіт № 1 від 22.09.2015 за вересень 2015 року на суму 157 315 грн. 92 коп. роботи в сумі 141 584 грн. 33 коп. мали бути оплачені у термін по 06.11.2015 включно; в період прострочення з 07.11.2015 по 15.03.2017, як вірно визначив позивач, 3% річних складають 5 748 грн. 71 коп.;

- за актом виконаних пусконалагоджувальних робіт № 1 від 22.10.2015 за жовтень 2015 року на суму 137 815 грн. 20 коп., з урахування положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, роботи в сумі 124 033 грн. 68 коп. мали бути оплачені у термін по 07.12.2015 включно; в період прострочення з 08.12.2015 по 15.03.2017 3% річних складають 4 720 грн. 08 коп.;

- за актом виконаних будівельно-монтажних робіт № 1 від 22.10.2015 за жовтень 2015 року на суму 276 910 грн. 00 коп., з урахування положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, роботи в сумі 249 219 грн. 00 коп. мали бути оплачені у термін по 07.12.2015 включно; в період прострочення з 08.12.2015 по 15.03.2017 3% річних складають 9 483 грн. 98 коп.;

- за актом виконаних будівельно-монтажних робіт № 1 від 21.12.2015 за грудень 2015 року на суму 393 670 грн. 94 коп. роботи в сумі 354 303 грн. 85 коп. мали бути оплачені у термін по 04.02.2016 включно; в період прострочення з 05.02.2016 по 15.03.2017 3% річних складають 11 767 грн. 61 коп.

Всього за розрахунком суду 3% річних за загальний період прострочення з 07.11.2015 по 15.03.2017 складають 31 720 грн. 38 коп.

Приймаючи до уваги те, що, фактично, позивачем заявлена до стягнення сума 3% річних у розмірі меншому, ніж визначено судом, а саме: в сумі 29 759 грн. 59 коп., а клопотання в порядку пункту 2 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України до позовної заяви не додано та в судовому засіданні позивачем не подано, а також беручи до уваги пункт 1.12. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для виходу за межі позовних вимог в частині стягнення 3% річних.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення 3% річних є обґрунтованими та підлягають задоволенню в сумі 29 759 грн. 59 коп., яка визначена позивачем.

Отже, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат по справі суд зазначає слідуюче.

Згідно з частиною 2 статті 44 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно зі статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік", з урахуванням норм частини 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір", прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб становить 1 600 грн. 00 коп.

Відповідно до пунктів 1 та 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 600 грн. 00 коп.) та не більше 150 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (240 000 грн. 00 коп.); за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру - 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 600 грн. 00 коп.).

Ціна позову на момент звернення з ним до суду становила 1 032 720 грн. 10 коп., отже, сума судового збору за подання даного позову складала 15 490 грн. 80 коп. (1,5 відсотка ціни позову) та була сплачена відповідно до платіжного доручення № 2037 від 14.03.2017.

Після зменшення розміру позовних вимог ціна позову стала складати 1 025 916 грн. 98 коп., отже, за подання такого позову судовий збір мав складати 15 388 грн. 76 коп.

При цьому, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір",сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Враховуючи викладене, суд вважає за доцільне в порядку визначеному частиною 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" повернути позивачу суму надмірно сплаченого ним судового збору у розмірі 102 грн. 04 коп. (15 490,80 - 15 388,76).

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судовий збір відповідно до приписів статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 43, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "АрселорМіттал Кривий Ріг" (50095, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вулиця Орджонікідзе, будинок 1; ідентифікаційний код 24432974) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Елпромпроект" (65091, Одеська область, м. Одеса, вулиця Південна, будинок 26; ідентифікаційний код 35359577) - 869 140 грн. 86 коп. - основного боргу, 125 835 грн. 55 коп. - інфляційних втрат, 29 759 грн. 59 коп. - 3% річних, 15 371 грн. 04 коп. частину витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

В порядку, передбаченому частиною 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір", повернути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Елпромпроект" (65091, Одеська область, м. Одеса, вулиця Південна, будинок 26; ідентифікаційний код 35359577) надмірно сплачений судовий збір у сумі 102 грн. 04 коп., перерахований згідно з платіжним дорученням № 2037 від 14.03.2017, оригінал якого знаходиться в матеріалах справи.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя ОСОБА_3