Ухвала суду № 65966901, 13.04.2017, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 квітня 2017 р.Справа № 820/5603/16Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Тацій Л.В.

Суддів: Старосуда М.І. , Григорова А.М.

за участю секретаря судового засідання Гришко Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 09.02.2017р. по справі № 820/5603/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕЛЕФАНТ-М"

до Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ТОВ "ЕЛЕФАНТ-М", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління державної фіскальної служби України у Харківській області, у якому просив скасувати податкове повідомлення рішення № 0001821401 від 21.09.2016 року та № 0001831401 від 21.09.2016 року.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 09.02.2017р. по справі № 820/5603/16 позов задоволено.

Відповідач, не погодившись з даним судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову та прийняти нову, якою у задоволенні позову відмовити у повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції при розгляді даної справи норм матеріального і процесуального права, а також неповноту дослідження обставин у справі.

Відповідно до ч. 6 ст. 12 та ч. 1 ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось.

Відповідно до ч. 1 ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши суддю - доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що позивач, пройшовши визначену діючим законодавством процедуру державної реєстрації набув статусу суб'єкта господарювання юридичної особи, ТОВ "ЕЛЕФАНТ-М" взято на податковий облік 21.05.2012 року за № 231, перебуває на обліку Центральної ОДПІ м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області.

Вказані обставини сторонами визнаються, а тому в силу ч. 3 ст. 72 КАС України не доказуються перед судом.

Головним управлінням державної фіскальної служби України у Харківській області у період з 28.07.2016 року по 25.08.2016 року проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 року по 31.03.2016 року.

Результати перевірки оформлені актом від 01.09.2016 року № 505/20-40-14-01-08/381569884 (а.с. 16-77, т.1).

У вказаному акті перевірки контролюючим органом відображено висновок про порушення позивачем приписів: п.198.2-198.3 ст.198 ПК України, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 332089,00 грн. за березень 2016 року.

Не погоджуючись із висновками акту перевірки, позивачем, у порядку п.86.7. ст.86 ПК України, подано заперечення до акту перевірки, за результатом розгляду яких, висновки акту перевірки залишені без змін, а заперечення позивача - без задоволення.

З посиланням на акт перевірки від 01.09.2016 року № 505/20-40-14-01-08/381569884 контролюючим органом прийнято 21.09.2016 року податкові повідомлення-рішення: № 0001821401, яким підприємству зменшено розмір від'ємного значення з податку на додану вартість у розмірі 349860.00 грн. та № 0001831401, яким відповідно збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 332089,00 грн. та нараховано штрафну санкцію у розмірі 83022,25 грн. (а.с. 14, 15, т. 1).

З дослідженого акту перевірки слідує, що фактичною підставою для прийняття контролюючим органом оскаржуваних податкових повідомлень - рішень, слугувало відображене в акті судження про те, що у позивача відсутній власний лічильник на використання електроенергії, а отже він не може підтвердити розподіл електроенергії, використаної безпосередньо підприємством по взаємовідносинам із ТОВ "Профіт фінанси". По взаємовідносинам із ТОВ " Імекс 2008" - послався на те, що ПП "Імекс 2008" не подано до податкового органу відповідної декларації з податку на додану вартість за лютий 2016 р.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, які покладені суб'єктом владних повноважень в основу спірних правових актів індивідуальної дії на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, з урахуванням положень ч. 1 ст. 195 КАС України, колегія суддів виходить з наступного.

Так судом встановлено, що між позивачем та ТОВ "Профіт фінанси" з метою розміщення виробничого цеху укладено договір оренди нежитлового приміщення № 10102013 від 10.10.2013 року та додаткова угода від 21.07.2015 року (а.с. 110-111, т.1).

За умовами п. 3.4 вказаного Договору передбачено, що позивач (орендар) відшкодовує орендодавцеві вартість спожитої в процесі виробничої діяльності електричної енергії - на підставі даних приладів обліку, встановлених на об'єкті оренди, згідно тарифів від постачання послуг.

За перевіряємий період позивачем включено до складу податкового кредиту вартість ПДВ за господарськими операціями з оренди нежитлового приміщення та відшкодування витрат за спожиту електроенергію у розмірі 302483,00 грн.

Відповідно до положень п.198.3. ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду в т.ч. у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг.

Так, згідно з пунктом 1.3 Правил користування електричною енергією, затверджених постановою НКРЕ від 31.07.96 № 28 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 02.08.96 за № 417/1442 (із змінами) (далі - Правила) постачання електричної енергії для забезпечення потреб електроустановки здійснюється на підставі договору про постачання електричної енергії, що укладається між власником цієї електроустановки (уповноваженою власником особою) та постачальником електричної енергії за регульованим тарифом, або договору про купівлю-продаж електричної енергії, що укладається між власником цієї електроустановки (уповноваженою власником особою) та постачальником електричної енергії за нерегульованим тарифом.

Пунктом 1.11 Правил встановлено, що у разі передачі електроустановки або її частини в оренду та обумовлення договором оренди передачі орендареві відповідних повноважень щодо врегулювання договірних відносин з електропередавальною організацією та/або постачальником електричної енергії щодо електрозабезпечення орендованої електроустановки або її частини між орендарем та суб'єктами електроенергетики мають бути укладені відповідні договори згідно з вимогами цих Правил.

Отже, орендодавець є основним споживачем електроенергії, а орендар - субспоживачем. При цьому споживача не позбавлено права відпускати енергію субспоживачам, але в орендаря як субспоживача електроенергії має бути два договори: з основним споживачем, тобто орендодавцем (щодо використання його електромереж), і з постачальником електроенергії.

Із долученого до матеріалів справи акту-наряду № 7651 від 15.07.2015 року, акту технічної перевірки розрахункових засобів обліку електроустановок понад 1кВт № 3389 від 15.07.2015 року встановлено, що орендоване приміщення оснащено лічильником непрямого включення.

На виконання договору оренди сторонами підписано акти надання послуг, у яких окрім інших сум визначено суму вартості спожитої орендарем електроенергії за відповідний період (а.с.120-124, т.1).

Розрахунки сум відшкодування і показники прибору обліку отримувалися і перевірялися орендарем у кожному розрахунковому періоді, на підставі чого складалися рахунки, акти зняття показників лічильника електроенергії за період з вересня 2015 року по лютий 2016 року (а.с.113-119, т.1)

Відшкодування витрат на електроенергію здійснювалося відповідно до умов, погоджених сторонами у договорі оренди та згідно долученої до матеріалів справи виписку банку(а.с.125-142, т. 1), судом встановлено, що зазначені суми вартості спожитої електроенергії сплачені підприємством-позивачем без заборгованості.

У доводах апеляційної скарги відповідач послався на те, що у позивача відсутній власний лічильник на використання електроенергії, а отже він не може підтвердити розподіл електроенергії, використаної безпосередньо підприємством, проте суд зауважує, що відсутність права власності на лічильник, який фіксує обсяг спожитої позивачем електроенергії, не є підставою для позбавлення останнього права на податковий кредит.

Із долучених до матеріалів справи документів, судом також встановлено, що між позивачем і ТОВ "Імекс 2008" укладено договір поставки № 2/04-2014 від 09.04.2014 року, згідно якого постачальник зобов'язується поставити товар по заявці покупця (ТОВ "Елефант М", а покупець зобов'язується прийняти та оплатити такий товар (сітка віконна, холоднокатаний пруток тощо). Потреба в укладенні згаданого правочину обумовлена необхідністю використання означених вище матеріалів у власній господарській діяльності позивача (виготовлення продукції, виготовлення готових металевих виробів, виробництво будівельних металевих конструкцій тощо)

В межах згаданого правочину проведені господарські операції з постачання контрагентом позивачу ТМЦ, які оформлені видатковими накладними (а.с.146-155, т.1), податковими накладними (а.с.156-165, т.1).

Вказані податкові накладні відповідають приписам наказу МФ України від 22.09.2014 року № 957 ( з подальшими змінами внесеними наказом від 14.11.2014 року № 1129), а отже у суду відсутні підстави вважати зазначені податкові документи недійсними.

Зобов`язання по оплаті вартості придбаного у контрагента товару виконані позивачем шляхом перерахування на користь контрагента безготівкових коштів , що підтверджується відповідною випискою банку, що вказує на те, що безготівкові кошти списані з рахунку позивача, тобто вибули з його власності. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявність у позивача та контрагента спільного інтересу щодо їх отримання матеріали справи не містять.

Використання придбаних ТМЦ у власній господарській діяльності підтверджується долученими до матеріалів справи звітами про використання матеріалів на виробництво продукції (а.с. 40-151, т.2).

Вироблена із придбаної сировини продукція ТОВ «Елефант-М» реалізована третім особам, що підтверджується наданими копіями договору поставки, видатковими накладними, а також копіями платіжних доручень (а.с. 158-210, т.2)

Оцінивши перелічені первинні документи за правилами ст. 86 КАС України, суд відмічає, що зміст оглянутих документів містить назву документа (форми), дату та місце складання, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції, первинні документи виписані реально існуючими суб'єктами права.

За таких обставин, суд доходить висновку, що оглянуті документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст. 44 Податкового кодексу України, п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за № 168/704; далі за текстом - Положення № 88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак сприймаються судом як належні та допустимі докази реальності вчинення господарських операцій.

По взаємовідносинам позивача із ПП "Імекс 2008" контролюючим органом зазначено, що контрагентом позивача не подано до податкового органу відповідної декларації з податку на додану вартість за лютий 2016 .

З цього приводу колегія суддів зазначає, що право формувати податковий кредит з податку на додану вартість не ставиться у залежність від виконання податкових зобов'язань та факту подачі відповідної податкової звітності контрагентами платників податків, у зв'язку з чим наявність розбіжностей по показниках податкового кредиту та відповідних податкових зобов'язань контрагентів не є достатньою підставою вважати формування відповідних податкового кредиту або зобов'язання такими, що суперечить вимогам чинного законодавства України.

Встановлені правопорушення щодо завищення податкового кредиту позивачем не ґрунтуються на відомостях первинних документів ані позивача, ані його контрагентів, у податковій звітності яких виявлені відповідні розбіжності.

В свою чергу, дані Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України не можуть виступати самостійним доказом протиправності формування платниками податків податкового кредиту або податкового зобов'язання, а виступають лише засобом виявлення можливих порушень одного з контрагентів по відповідній господарській операції, що, втім, підлягає доказуванню на підставі наявних у контрагентів первинних документів. Крім того, встановлені розбіжності не є доказом сплати або несплати податку на додану вартість до бюджету, зазначене питання окремо відповідачем взагалі не досліджувалось, тоді як має вирішальне значення для встановлення відповідного порушення податкового законодавства.

Положеннями п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що документи за своєю формою та змістом відповідають вимогам чинного законодавства, наявності недоліків (дефектів форми, змісту або походження), які б згідно з п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, ч.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку спричиняли втрату означеними накладними юридичного статусу первинних документів судом не виявлено та актом перевірки не встановлено; первинні бухгалтерські документи підтверджують реальність господарських операцій у спірних правовідносинах, а понесення витрат у спірних правовідносинах шляхом вибуття безготівкових коштів з власності даного суб'єкта господарювання (в оплату вартості придбаного товару) свідчить про відсутність наміру безпідставно отримати податкову вигоду.

Зазначене підтверджується також практикою Європейського суду з прав людини, яка відповідно ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" є джерелом права в Україні. Так, у справі "Булвес АД" проти Болгарії Європейський суд з прав людини постановою від 22.01.2009 року № 3991/03 визначив, що з урахуванням своєчасного і повного виконання компанією своїх обов'язків щодо подачі звітності з податку на додану вартість, неможливості для неї забезпечити дотримання постачальником його обов'язків з подачі звітності з податку на додану вартість і того факту, що ніякого шахрайства відносно системи податку на додану вартість, про який компанія знала або могла знати, не вчинялось, компанія не повинна нести наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного подання звітності з податку на додану вартість та, в результаті, сплачувати податок на додану вартість вдруге. Європейський суд визнав, що такі вимоги з'явилися надмірним тягарем для компанії, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та захисту права власності.

Враховуючи викладене вище, висновки податкового органу про безпідставне завищення позивачем розміру податкового кредиту по взаємовідносинам з ПП "Імекс 2008" у лютому 2016 року необґрунтованими.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів відзначає, що суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 199, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 09.02.2017р. по справі № 820/5603/16 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Тацій Л.В.Судді Старосуд М.І. Григоров А.М. Повний текст ухвали виготовлений 13.04.2017 р.