Ухвала суду № 65966764, 13.04.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 825/292/17 Головуючий у 1-й інстанції: Лобан Д.В. Суддя-доповідач: Мельничук В.П.

У Х В А Л А

Іменем України

13 квітня 2017 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого-судді: Мельничука В.П.

суддів: Лічевецького І.О., Мацедонської В.Е.,

при секретарі: Волощук Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, згідно ст. 41 КАС України, в залі суду апеляційну скаргу Чернігівської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 06 березня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Чернігівської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення та податкової вимоги, -

В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_2 звернулася до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Чернігівської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення та податкової вимоги. Свої вимоги обґрунтовує тим, що вважає спірні податкове повідомлення-рішення та вимогу такими, що прийняті відповідачем без достатніх правових підстав.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 06 березня 2017 року задоволено вказаний адміністративний позов. Визнано протиправними та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Чернігові ГУ ДФС у Чернігівській області від 25.06.2016 року № 3546 та податкову вимогу Чернігівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області від 07.11.2016 року № 4613-17.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням Чернігівська об'єднана Державна податкова інспекція Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог повністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось, оскільки особи, які беруть участь у справі, у судове засідання не з'явились.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 195 КАС України рішення суду першої інстанції підлягає перегляду в апеляційному порядку в межах апеляційної скарги.

Судом першої інстанції було встановлено, що ОСОБА_2 є власником житлових приміщень, а саме: будинку АДРЕСА_2, який належить їй на праві приватної власності на підставі договору дарування 1/2 частини житлового будинку від 11.11.2013 року та договору дарування 1/2 частини житлового будинку від 14.11.2013 року, посвідчених приватним нотаріусом ОСОБА_3 Чернігівського міського нотаріального округу та зареєстрованих в реєстрі за № 1177 та за № 1206, а також, квартири АДРЕСА_1, яка належить їй на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 12.04.2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Борисовою Т.А. Чернігівського міського нотаріального округу та зареєстрованого в реєстрі за № 1120, що не заперечується сторонами та у відповідності до ст. 72 КАС України можуть не доказуватися.

25.06.2016 року Державною податковою інспекцією у м. Чернігові Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області, на підставі підпункту 54.3.3. пункту 54.3. статті 54, підпункту 265.7.2. пункту 265.7. статті 265 Податкового кодексу України, прийнято податкове повідомлення-рішення форми "Ф" № 3546, яким ОСОБА_2 визначено суму податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, у розмірі 1492,05 грн (а.с. 12).

07.11.2016 року у відповідності до Порядку направлення органами доходів і зборів податкових вимог платникам податків, на виконання вимог пунктів 59.1, 59.3, 59.5 ст. 59 Податкового кодексу України Чернігівською ОДПІ ГУ ДФС у Чернігівській області сформована та направлено позивачу податкова вимога № 4613-17 про те, що станом на 06.11.2016 року за ОСОБА_2 рахується податковий борг по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичною особою, яка є власником житлової нерухомості, за узгодженим грошовим зобов'язанням та становить 1492,05 грн (а.с. 13).

Не погоджуючись з вказаними податковим повідомленням-рішенням та вимогою відповідача, позивач звернулася з даним адміністративним позовом до суду.

Задовольняючи адміністративний позов суд першої інстанції виходив з того, що вимоги позивача є правомірними та обгрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає його обгрунтованим з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З 01.01.2015 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», яким шляхом викладення в новій редакції статті 266 Податкового кодексу України від 02.12.2010 було введено новий вид податку - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Так, у відповідності до підпункту 266.1.1. пункту 266.1. статті 266 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Підпунктом 266.2.1. пункту 266.2. статті 266 ПК України встановлено, що об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності (підпункти 266.3.1., 266.3.2. пункту 266.3. статті 266 ПК України).

Отже, житлові приміщення - будинок та квартира, які належить позивачу на праві приватної власності - є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, а ОСОБА_2 (як власник приміщень) зобов'язана сплачувати вказаний податок відповідно до вимог статті 266 ПК України.

Так, підпунктом 266.5.1. пункту 266.5. статті 266 ПК України передбачено, що ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує три відсотки розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Разом з тим, у відповідності до статті 4 ПК України податкове законодавство України ґрунтується на таких принципах, зокрема, рівність усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації - забезпечення однакового підходу до всіх платників податків незалежно від соціальної, расової, національної, релігійної приналежності, форми власності юридичної особи, громадянства фізичної особи, місця походження капіталу; презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу; стабільність - зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

Пунктом 4.3. статті 4 ПК України передбачено, що податкові періоди та строки сплати податків та зборів установлюються, виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджетів, з урахуванням зручності виконання платником податкового обов'язку та зменшення витрат на адміністрування податків та зборів.

При цьому, згідно із пунктом 4.4. статті 4 ПК України установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.

У свою чергу, відповідні повноваження, їх розмежування між Верховною Радою та місцевими радами, зокрема, щодо установлення місцевих податків, визначені статтею 12 ПК України.

Згідно зі статтею 8 ПК України, в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. До загальнодержавних належать податки та збори, що встановлені цим Кодексом і є обов'язковими до сплати на усій території України, крім випадків, передбачених цим Кодексом. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Відповідно до пунктів 10.1. та 10.3. статті 10 ПК України до місцевих податків належить податок на майно. Місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

Тобто, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, належить до місцевих податків, особливості введення яких передбачені статтею 12 ПК України.

Згідно із пунктом 12.3. статті 12 ПК України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (підпункт 12.3.1. пункту 12.3. статті 12 ПК України).

Відповідно до підпункту 12.3.2. пункту 12.3. статті 12 ПК України, при прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом ХІІ цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору.

Копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів (підпункт 12.3.3. пункту 12.3. статті 12 ПК України).

При цьому, згідно із пунктом 12.5. статті 12 ПК України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4. цієї статті.

У свою чергу, у відповідності до підпункту 12.3.4. пункту 12.3. статті 12 ПК України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

У разі якщо сільська, селищна, міська рада або рада об'єднаних територіальних громад, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю (підпункту 12.3.5. пункту 12.3. статті 12 ПК України).

З наведеного вище вбачається, що безпосереднє встановлення місцевих податків, а отже і податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, віднесено ПК України до компетенції відповідних сільських, селищних, міських рад у межах їх повноважень.

Встановлення місцевих податків виключно відповідними рішеннями місцевих рад закріплено також і пунктом 24 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та статтею 143 Конституції України.

Отже, Верховна Рада України може встановлювати тільки перелік дозволених до встановлення місцевими радами місцевих податків і дозволених граничних параметрів таких податків. А, власне, встановлення місцевих податків, із дотриманням встановлених Верховною Радою критеріїв - це компетенція відповідних місцевих рад.

Разом з тим, зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року; при цьому опублікування рішення органу місцевого самоврядування про встановлення податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки, як місцевого податку, пізніше 15 липня року, є підставою для застосування відповідних норм оподаткування не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

У свою чергу, судом першої інстанції було встановлено, що Закон України від 28.12.2014 року № 71-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" ухвалений 28.12.2014 року , тобто після 15.07.2014 року, а податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, установлений в місті Чернігові рішенням Чернігівської міської ради від 30.01.2015 року (сорок сьома сесія шостого скликання) "Про місцеві податки (набрало чинності з 1 лютого 2015 року) (а.с. 14).

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що Державною податковою інспекцією у м. Чернігові Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області протиправно у оскаржуваному рішенні визначено позивачу суму податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки, у розмірі 1492,05 грн, оскільки Чернігівською міською радою рішення про встановлення податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки у м. Чернігові не було оприлюднено до 15.07.2014 року, а тому мінімальна ставка податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки у 2015 році становить 0 відстоків.

Отже, позивач у оскаржуваному податковому повідомленні-рішенні повинен був визначити відповідачу суму податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки, у розмірі 0,00 грн, а не 1492,05 грн.

Аналогічна правова позиція була висловлена у листі Центрального офісу з обслуговування великих платників Міжрегіонального Головного управління Державної фіскальної служби від 23.12.2015 № 27547/10/25-10-06-11 "Щодо оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки".

За таких обставин та з урахуванням того, що визначення ОСОБА_2 суми податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки, у розмірі 1492,05 грн. не відповідає положенням ПК України колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про наявність правих підстав для визнання спірного податкового повідомлення-рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Що стосується позовної вимоги про визнання протиправною та скасування податкової вимоги від 07.11.2016 року № 4613-17, колегія суддів зазначає, що вона також підлягає задоволенню, оскільки є похідною від позовної вимоги про скасування податкового повідомлення-рішення, яку судом було задоволено.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення даного адміністративного позову.

За вказаних обставин колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, а тому вона є такою, що не підлягає задоволенню.

За змістом ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 2, 41, 159, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Чернігівської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області - залишити без задоволення, а постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 06 березня 2017 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий-суддя: В.П. Мельничук

Судді: І.О. Лічевецький

В.Е. Мацедонська

Повний текст виготовлено 13.04.2017 року.

Головуючий суддя Мельничук В.П.

Судді: Лічевецький І.О.