Ухвала суду № 65966663, 11.04.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 810/3145/16 Головуючий у 1-й інстанції:Волков А.С. Суддя-доповідач: Оксененко О.М.

У Х В А Л А

Іменем України

11 квітня 2017 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Оксененка О.М.,

суддів - Губської Л.В., Федотова І.В.,

при секретарі - Пономаренко О.В.,

за участю представника позивача - Ковальчука Н.В., представника відповідача - Кальковця В.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «ТІВОЛІ ФЮР» на постанову Київського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2016 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ТІВОЛІ ФЮР» до Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И Л А:

ТОВ «ТІВОЛІ ФЮР» звернулося до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Броварської об'єднаної держаної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 08.04.2016 № 0001082201.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням позивач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову, в зв'язку з порушенням судом першої інстанції норми матеріального права, та ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Переяслав-Хмельницькою ОДПІ ГУ ДФС у Київській області проведено позапланову невиїзну перевірку позивача з питань взаємовідносин з компанією LEBEN INVESTMENTS LIMITED за період з 15.04.2015 по 20.04.2015.

За результатами зазначеної перевірки відповідачем було складено акт перевірки від 09.03.2016 № 62/2200/37323254, яким встановлено порушення позивачем статті 1 Закону України від 23.09.1994 № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» при здійсненні розрахунків в іноземній валюті за зовнішньоекономічним контрактом від 17.03.2014 № 17/03.

На підставі висновків вказаного акту перевірки Переяслав-Хмельницькою ОДПІ ГУ ДФС у Київській області було прийнято податкове повідомлення-рішення від 08.04.2016 № 0001082201, згідно з яким визначила позивачу грошове зобов'язання за платежем «Пеня за порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД, невиконання зобов'язань та штрафні санкції за порушення вимог валютного законодавства» у сумі 124499,19 грн.

Не погодившись з вищевказаним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, довів правомірність прийнятого ним податкового повідомлення-рішення.

Колегія суддів погоджується з вказаним рішенням суду першої інстанції з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції, у березні 2014 року між нерезидентом - компанією LEBEN INVESTMENTS LIMITED (покупець) та позивачем (продавець) укладено договір купівлі-продажу від 17.03.2014 № 17/03, відповідно до умов якого продавець зобов'язався продати, а покупець придбати заморожені шкурки (цілі не вичинені (сирі) норки вивернуті хутром в середину очищені і законсервовані від розкладання) на користь вантажоодержувача згідно замовлень покупця загальною вартістю 3640000,00 євро. Умовами контракту передбачено оплату товару по факту поставки упродовж 70 днів з моменту поставки.

На виконання умов контракту від 17.03.2014 № 17/03 позивач здійснив поставку товарів за межі України на користь компанії «LEBEN INVESTMENTS LIMITED» згідно з митною декларацією від 15.04.2015 № 100270002/2015/579718 на суму 289484,00 євро або 7011189,00 грн.

Граничний термін завершення експортної операції згідно з вимогами статті 1 Закону України від 23.09.1994 № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» - 15.07.2015.

20 липня 2015 року на виконання умов контракту від 17.03.2014 № 17/03 компанія LEBEN INVESTMENTS LIMITED перерахувала на користь позивача кошти в сумі 289484,00 євро. Кількість днів затримки - 6 днів.

Так, позивач не заперечував факту порушення законодавчо встановлених термінів завершення експортної операції у сфері ЗЕД. Однак, на думку позивача, податкове повідомлення-рішення прийнято відповідачем неправомірно, оскільки контролюючий орган пропустив визначений статтею 250 Господарського кодексу України граничний строк для застосування адміністративно-господарських санкцій.

Надаючи правову оцінку вказаним обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

Так, розрахунки в іноземній валюті за господарськими операціями регулюються, зокрема, Законом України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» № 185/94-ВР від 23.09.1994 (далі - Закон №185/94).

Відповідно до статті 1 Закону №185/94, виручка резидентів у іноземній валюті» підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у строки виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 180 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності - з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності. Перевищення зазначеного строку потребує висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку.

Національний банк України має право запроваджувати на строк до шести місяців інші строки розрахунків, ніж ті, що визначені частиною першою цієї статті.

Тобто, вказаною нормою передбачено, що Національний банк України має право запроваджувати на строк до шести місяців інші строки розрахунків, ніж ті, що визначені частиною першою цієї статті.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та не заперечується позивачем, у період з 15.04.2015 по 15.07.2015 (в якому позивач здійснював авансові платежі на користь нерезидента) Національний банк України зменшував визначений статтею 2 Закону № 185/94 строк та встановлював, що розрахунки за операціями з експорту та імпорту товарів, передбачені в статтях 1 та 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», здійснюються у строк, що не перевищує 90 календарних днів.

Згідно статті 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» порушення резидентами, крім суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції на період її проведення, строків, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону або встановлених Національним банком України відповідно до статей 1 і 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару).

Згідно з пп.20.1.19 п.20.1 ст.20 ПК України, контролюючі органи, до яких належить відповідач, мають право застосовувати до платників податків передбачені законом фінансові (штрафні) санкції (штрафи) за порушення податкового чи іншого законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи; стягувати до бюджетів та державних цільових фондів суми грошових зобов'язань та/або податкового боргу у випадках, порядку та розмірі, встановлених цим Кодексом та іншими законами України.

З матеріалів справи вбачається, що фінансові санкції застосовані відповідачем до позивача за порушення, яке зафіксоване актом перевірки від 09.03.2016, що вчинене в квітні 2015 року.

Частиною 1 ст. 250 Господарського кодексу України встановлено, що адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Частиною 2 цієї статті, якою ця стаття доповнена Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України» від 02.12.2010 № 2756-VI, зі сфери її дії виключено штрафні санкції, розмір і порядок стягнення яких визначені Податковим кодексом України та іншими законами, контроль за дотриманням яких покладено на органи державної податкової служби та митні органи.

Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України» від 02.12.2010 № 2756-VI набрав чинності з дня набрання чинності Податковим кодексом України, тобто, з 01.01.2011.

Відповідно до пп. 14.1.39. п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Згідно з пп. 14.1.265. п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України штрафна санкція (фінансова санкція, штраф) - плата у вигляді фіксованої суми та/або відсотків, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи, а також штрафні санкції за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Пунктом 58.2. ст. 58 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення надсилається (вручається) за кожним окремим податком, збором та/або разом із штрафними санкціями, передбаченими цим Кодексом, а також за кожною штрафною (фінансовою) санкцією за порушення норм іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на такий контролюючий орган, та/або пенею за порушення строків розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Таким чином, з 01.01.2011 (часу набрання чинності Податковим кодексом України) санкції за порушення законодавства, яке не є законодавством з питань оподаткування, належали до грошових зобов'язань, застосування яких є можливим лише в межах строків, встановлених Податковим кодексом України.

Відповідно до п. 102.1 ст. 102 Податкового кодексу України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Отже, законодавством регламентовані чіткі строки здійснення розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності та штрафні санкції у разі їх порушення, застосування яких належить до компетенції органів доходів і зборів.

При цьому, слід враховувати, що строки притягнення до відповідальності такого виду визначені ПК України, на що у ч.2 ст.250 ГК України в редакції від 01.01.2011 міститься пряме посилання.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 08.04.2016 № 0001082201 прийнято відповідачем у межах строків, визначених у п.102.1 ст.102 ПК України.

Доводи апелянта про те, що при застосуванні штрафних санкцій за порушення валютного законодавства слід керуватися статтею 250 ГК України, колегія суддів вважає необґрунтованими та безпідставними, оскільки правопорушення, за яке до позивача застосовано спірні штрафні санкції, мало місце у 2015 році, а 01.01.2011 ст.250 ГК України доповнено частиною другою, в якій прямо передбачено, що дія цієї статті не поширюється на штрафні санкції, розмір і порядок стягнення яких визначені Податковим кодексом України та іншими законами, контроль за дотриманням яких покладено на органи доходів і зборів, тобто строки притягнення до відповідальності, закріплені у ч.1 ст.250 ГК України, не підлягають застосуванню до спірних правовідносин у цій справі.

Стосовно посилання апелянта на висновок Верховного Суду України щодо застосування ст. 250 Господарського кодексу України, викладений у постанові від 04.11.2014 у справі № 21-466а14, колегія суддів зазначає, що вони є безпідставними, оскільки такий висновок Верховний Суд України висловив щодо факту вчинення суб'єктом господарювання порушення вимог законодавства не з питань оподаткування, яке вчинено у 2009 році (тобто, до набрання чинності Податковим кодексом України).

Аналогічна правова позиція також міститься в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 25.10.2016 по справі №К/800/15727/15.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що позиція апелянта про необхідність застосування відповідачем при нарахуванні позивачу штрафних (фінансових) санкцій за порушення вимог статті 1 Закону України від 23.09.1994 № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» строків, передбачених ст. 250 Господарського кодексу України, є помилковою.

Таким чином, підстав для задоволення апеляційної скарги немає, а її доводи спростовуються вище наведеним.

Згідно зі ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «ТІВОЛІ ФЮР» залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2016 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя:

Судді:

Ухвалу в повному тексті виготовлено 13 квітня 2017 року.

Головуючий суддя Оксененко О.М.

Судді: Губська Л.В.

Федотов І.В.