Постанова № 65965764, 11.04.2017, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

11 квітня 2017 року № 826/9784/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Мазур А.С., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 доДержавної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є неправомірним, оскільки, виходячи з положень п.п.4.1.9 п.4.1 ст.4 Податкового кодексу України, відповідний контролюючий орган не наділений правом на формування транспортного податку у 2015 році.

В судовому засіданні представник позивача вимоги підтримав та просив позов задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечив.

У судовому засіданні 09.02.2017 року суд, заслухавши думку представників сторін, ухвалив перейти до розгляду справи в порядку письмового провадження.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення справи по суті, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач з 14.08.2013 року є власником транспортного засобу марки TOYOTA, модель HIGHLANDER, тип універсал-В, об'єм двигуна 3456, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу.

На підставі викладеного, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 11.06.2015 №2269-17, яким позивачеві визначено суму податкового зобов'язання з транспортного податку з фізичних осіб у розмірі 25 000,00 грн.

Вважаючи вказане податкове повідомлення-рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з позовом до суду.

Надаючи правову оцінку заявленим позивачем вимогам, з урахуванням викладених ним обставин, суд враховує наступне.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 №71-VІІ з 01.01.2015 року введено в дію статтю 267 Податкового кодексу України «Транспортний податок».

Відповідно до п.п.261.1.1 п.261.1 ст.267 Податкового кодексу України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до п.п.267.2.1 п.267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.

Згідно п.п.267.2.1 п.267.2 ст.267 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.

Відповідно до п.267.4 ст.267 Податкового кодексу України, ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті

При цьому, згідно п.п.267.5.1 п.267.5 ст.267 Податкового кодексу України базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

У п.п.267.6.1 п.267.6 ст.267 Податкового кодексу України зазначено, що обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку..

Слід зазначити, що вказані положення, якими врегульовано питання застосування транспортного податку введені в дію з 01.01.2015 року.

Відповідно до п.п.4.1.9 п.4.1 ст.4 Податкового кодексу України, податкове законодавство України ґрунтується на принципі стабільності - зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

У ст.5 Податкового кодексу України зазначено, що поняття, правила та положення, установлені цим Кодексом та законами з питань митної справи, застосовуються виключно для регулювання відносин, передбачених статтею 1 цього Кодексу. У разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу. Інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

У ч.3 ст.27 Бюджетного кодексу України зазначено, що закони України або їх окремі положення, які впливають на показники бюджету (зменшують надходження бюджету та/або збільшують витрати бюджету) і приймаються: не пізніше 15 липня року, що передує плановому, вводяться в дію не раніше початку планового бюджетного періоду; після 15 липня року, що передує плановому, вводяться в дію не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

З урахуванням вимог чинного законодавства, зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніше як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку, що оскільки Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», згідно з яким з 01.01.2015 року введено в дію «Транспортний податок», прийнятий 28.12.2014 року, тобто після 15.07.2014 року, то застосування контролюючим органом його положень з метою оподаткування, може мати місце не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 2016 року.

В іншому випадку, застосування контролюючим органом положень вказаного Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» у 2015 році при прийнятті спірного податкового повідомлення-рішення не відповідає положенням ст.58 Конституції України, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

У рішенні Конституційного Суду України від 09.02.1999 року №1-рп/99 акцентується увага на тому, що вищевказана конституційна норма допускає зворотну дію в часі лише нормативно-правових актів, які стосуються скасування чи пом'якшення відповідальності за правопорушення фізичних осіб.

Враховуючи значний об'єм законодавчої бази, яка регулює питання встановлення розміру, порядку адміністрування та сплати транспортного податку, зважаючи на суперечність, непослідовність та неузгодженість зазначених вище норм нормативно-правових актів, суд дійшов висновку про наявність неоднозначного (множинного) трактування прав та обов'язків платників податків.

У п.п.4.1.4 п.4.1 ст.4 Податкового кодексу України зазначено, що податкове законодавство України ґрунтується на принципі презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Відповідно до п.56.21 ст.56 Податкового кодексу України, у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Згідно п.8.3 ст.8 Податкового кодексу України до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

У відповідності до п.п.10.1.1 п.10.1 ст.10 Податкового кодексу України до місцевого податку належать податок на майно (розділ ХІІ Кодексу), до якого входить транспортний податок (ст.267).

Стаття 12 Податкового кодексу України встановлює повноваження Верховної Ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, сільських, селищних та міських рад щодо податків та зборів.

Згідно п.п.12.3.1 п.12.3 ст.12 Податкового кодексу України встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до п.п.12.3.2 п.12.3 ст.12 Податкового кодексу України При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору.

Згідно п.п.12.3.4 п.12.3 ст.12 Податкового кодексу України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом..

Згідно п.12.5 ст.12 Податкового кодексу України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 цієї статті.

Отже, системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року; при цьому опублікування рішення органу місцевого самоврядування про встановлення транспортного податку, як місцевого податку, пізніше 15 липня року, є підставою для застосування відповідних норм оподаткування не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Як було зазначено, Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» ухвалений 28.12.2014 року, тобто після 15.07.2014 року, а транспортний податок установлено в місті Києві 28.01.2015 Положенням про транспортний податок, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28.01.2015 року №58/923 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року №242/5629», у зв'язку з чим суд приходить до висновку, що застосування контролюючим органом положень Податкового кодексу України з урахуванням внесених Законом змін з метою оподаткування транспортним податком, може мати місце не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 2016 року.

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах «Серков проти України» (заява №39766/05), «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, та якими було встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи держаної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов'язань зі сплати прибуткового податку.

Отже, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків при існуванні неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків такого платника, а також ролі рішень Європейського Суду з прав людини як джерела права в Україні, у суду при розгляді даної справи відсутні підстави для обмежувального тлумачення п.п.4.1.4 п.4.1 ст.4 та п.56.21 ст.56 Податкового кодексу України.

Таким чином, суд приходить до висновку про безпідставність нарахування позивачу податкового зобов'язання з транспортного податку за 2015 рік, оскільки таке нарахування повинно відбуватися не раніше 2016 року.

Аналогічна позиція викладена у постановах Київського апеляційного адміністративного суду від 12.01.2016 у справі №826/18339/15, від 18.02.2016 у справі №826/22034/15 та в ухвалах Київського апеляційного адміністративного суду від 01.02.2016 у справі №826/15547/15, від 27.01.2016 у справі №826/20180/15, а також в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 19.04.2016 у справі №804/14459/15 та постанові Вищого адміністративного суду України від 30.08.2016 у справі №К/800/8077/16.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 ст.71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи наведене в сукупності та виходячи із встановлених судом обставин, оцінивши надані позивачем докази в контексті наведених вище вимог законодавства, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Враховуючи викладене і керуючись ст.ст.69-71, 94, ч.6 ст.128, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов ОСОБА_1 задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 11.06.2015 №2269-17.

3. Судові витрати в сумі 551,20 грн. присудити на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві.

Постанова набирає законної сили у відповідності зі ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена за правилами, встановленими ст. ст. 185 - 187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А.С. Мазур