Постанова № 65965529, 11.04.2017, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 квітня 2017 року справа № 813/1189/17

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Хоми О.П.,

з участю секретаря судового засідання Павлішевського М.В.,

з участю позивача ОСОБА_1,

представників: позивача ОСОБА_2П, відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Львівського обласного військового комісаріату про визнання протиправними дій та зобовязання вчинити дії,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Львівського обласного військового комісаріату (далі ЛОВК, відповідач) з вимогами:

- визнати протиправними дії ЛОВК щодо невизнання ОСОБА_4 військовослужбовцем на час отримання травми, внаслідок якої він загинув;

- визнати протиправними дії ЛОВК з відмови у видачі ОСОБА_1, як члену сімї загиблого солдата військового резерву Національної гвардії України ОСОБА_4 посвідчення на підставі Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», форма і порядок видачі яких встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.1993 №379 «Про посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби»;

- зобовязати ЛОВК видати ОСОБА_1 посвідчення члена сімї загиблого на підставі Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», форма і порядок видачі яких встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.1993 №379 «Про посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби».

В обґрунтування позовних вимог посилається на такі обставини.

09 лютого 2015 року під час виконання бойового завдання в зоні Антитерористичної операції ОСОБА_4 отримав осколкове поранення грудної клітки з ушкодженням правої легені, гостру кровотечу, що призвело до його смерті. Позивачу, як дружині загиблого, Управлінням соціального захисту Сихівського відділу соціального захисту 19.05.2015 видано посвідчення члена сімї загиблого ветерана війни в АТО серії С за №199358. З моменту отримання вказаного посвідчення позивач отримала право на пільги, встановлені статтею 15 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» для осіб, на яких поширюється чинність цього Закону. У звязку із внесенням Законом України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 № 76-VІІІ змін до статті 15 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» позивач втратила право на ряд пільг, передбачених для неї Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Тому вирішила скористатися своїми правами на отримання пільг, передбачених для неї Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Однак ЛОВК відмовив у видачі посвідчення дружині загиблого, мотивуючи це тим, що проходження служби у військовому резерві не є видом військової служби згідно з Законом України «Про військовий обовязок і військову службу». З посиланням на положення Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», «Про військовий обовязок і військову службу» та «Про Національну гвардію України» вважає відмову ЛОВК незаконною та такою, що порушує права та законні інтереси позивача, зокрема, її конституційне право на соціальний захист.

Ухвалою суду від 11.04.2017 у справі №813/1189/17 закрито провадження у справі в частині позовної вимоги про визнання протиправними дій відповідача щодо невизнання ОСОБА_4 військовослужбовцем на час отримання травми, внаслідок якої він загинув.

Позивач ОСОБА_1 представник позивача ОСОБА_2 в судовому засіданні позов підтримали та дали пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві. Просили позов задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_3 у судовому засіданні позову не визнала з підстав, викладених у письмових запереченнях, суть яких полягає у правомірності відмови ЛОВК у видачі ОСОБА_5 посвідчення члена сімї військовослужбовця, який загинув (помер) чи пропав безвісти під час проходження військової служби. З посиланням на статтю 3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та пункт 9 статті 1 Закону України «Про військовий обовязок і військову службу» стверджує про те, що особи, які проходять службу у військовому резерві, не відносяться до категорії військовослужбовців. Тому резервіст не має статусу та відповідно пільг, передбачених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.1993 року №379 «Про посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби» підставою для видачі посвідчення є документ, який підтверджує факт загибелі (смерті) чи пропажі безвісти військовослужбовця, а не резервіста. Оскільки ОСОБА_4 проходив службу у резерві Національної гвардії України, він не є військовослужбовцем, тому відсутні підстави для видачі його дружині посвідчення «Члена сімї військовослужбовця, який загинув (помер) чи пропав безвісти під час проходження військової служби». Просила відмовити у задоволенні позову повністю.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, зясувавши обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Солдат резерву ОСОБА_4, 11.10.1965р.н., з 31.12.2014 проходив службу у резерві Військової частини 3001Північного територіального управління Національної гвардії України на посаді командира автомобільного відділення взводу забезпечення медичної роти управління (ВОС-837182П), що підтверджується витягами з наказів командира військової частини 3001 від 31.12.2014 №28 о/с та від 31.12.2014 № 75(а.с. 20).

Згідно з виданими Військовою частиною 3066 Національної гвардії Українидовідками №230 від 17.12.2014, №237 від 22.12.2014, №238 від 22.12.2014 ОСОБА_4 перебував на організаційних зборах з 15.12.2014 у резерві Національної гвардії України з метою підготовки для подальшого відрядження в зону АТО.(а.с. 16-18).

ОСОБА_4 уклав з Північним територіальним управлінням Національної гвардії України контракт на проходження служби у військовому резерві строком на 3 роки, починаючи з 31.12.2014.

У звязку з чим наказом від 31.12.2014 №75 ОСОБА_4 зараховано в списки особового складу військової частини 3001 та на всі види забезпечення 9а.с.19-20).

Відповідно до витягу з наказу начальника Північного територіального управління Національної гвардії України від 05.01.2015 № 3 ДСК солдат резерву ОСОБА_4 з 05.01.2015 уважається таким, що вибув у службове відрядження до сектору «С», для виконання завдань визначених Законом України «Про боротьбу з тероризмом» (для участі в Антитерористичній операції) (а.с.21).

Відповідно до витягу з наказу начальника Північного територіального управління Національної гвардії України від 18.02.2015 №49 службове відрядження від 06.01.2015 солдата резерву ОСОБА_4 припинено з 09.02.2015 у звязку із зникненням під час виконання службових (бойових) завдань з невідомих причин, а наказом від 24.02.2015 №55 у звязку із загибеллю (а.с.22-23).

09.02.2015 ОСОБА_4 при виконанні обовязків військової служби отримав осколкове поранення грудної клітки з ушкодженням правої легені, гостру кровотечу, що призвело до його смерті.

Даний факт підтверджено постановою ВЛК ГУ МВС України в м. Київ від 29.04.2015 №39/15 (а.с.37), а факт смерті свідоцтвом про смерть №225 (а.с. 24).

Згідно з актом розслідування нещасного випадку, що стався 09.02.2015 (форми Н-5) від 14.04.2015, загибель командира автомобільного відділення взводу забезпечення медичної роти військової частини 3001 солдата резерву ОСОБА_4 сталася в період проходження служби при виконанні службових обовязків, повязаних із безпосередньою участю в охороні громадського порядку, громадської безпеки, боротьбі із злочинністю (а.с. 27-32).

Дружині ОСОБА_4 ОСОБА_1 19.05.2015 Управлінням соціального захисту Сихівського відділу соціального захисту видано посвідчення члена сімї загиблого ветерана війни в АТО серії С за № 199358 (а.с.40).

З моменту отримання вказаного посвідчення позивач отримала право на пільги, встановлені статтею 15 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» для осіб, на яких поширюється чинність цього Закону.

25.01.2017Задорожна О.І. звернулася до ЛОВК із заявою про видачу посвідчення члена сімї загиблого під час проходження військової служби, долучивши необхідні документи.

Комісія ЛОВК на засіданні від 27.01.2017 прийняла рішення, яким відмовила дружині загиблого солдата резерву ОСОБА_4у видачі посвідчення (витяг з протоколу №2 засідання комісії з розгляду матеріалів про визнання права на отримання посвідчення «Член сімї військовослужбовця, який загинув (помер) чи пропав безвісти під час проходження військової служби» від 27.01.2017).

Як вказано у рішенні комісії ЛОВК, відмова зумовлена тим, що проходження служби у військовому резерві не є видом військової служби. Відповідно до Закону України «Про військовий обовязок і військову службу» та ПКМУ № 379 від 25.05.1993 підставою для видачі посвідчення є документ, який підтверджує факт загибелі (смерті) чи пропажі безвісти військовослужбовця, а не резервіста.

При вирішення спору суд керувався наступним.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовий статус ветеранів війни визначає Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII (далі Закон № 3551-XII).

Відповідно до статті 4 Закону № 3551-XIIветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав.

До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.

Згідно з пунктом 19 статті 6 Закону № 3551-XII(в редакції Закону №1547-VII від 01.07.2014)учасниками бойових дій визнаються: військовослужбовці (резервісти, військовозобовязані) та працівники Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, особи рядового, начальницького складу, військовослужбовці, працівники Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального звязку та захисту інформації України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції, а також працівники підприємств, установ, організацій, які залучалися та брали безпосередню участь в антитерористичній операції в районах її проведення у порядку, встановленому законодавством.

Статтею 10 Закону № 3551-XII батьки та діти учасників бойових дій, які загинули (пропали безвісти) або померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обовязку військової служби (службових обовязків) визначені як особи, на яких поширюється чинність цього Закону.

Пільги особам, на яких поширюється чинність Закону № 3551-XII, встановлені статтею 15 цього Закону.

Процедуру надання статусу учасника бойових дій особам, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, та категорії таких осіб визначає відповідний Порядок, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 №413, відповідно до пункту 9 якого особам, яким надано статус учасника бойових дій, видаються посвідчення, зокрема, органами соціального захисту населення за місцем їх реєстрації.

У відповідності до вимог чинного законодавства України Управлінням соціального захисту Сихівським відділом соціального захисту 19.05.2015 року видано посвідчення члена сімї загиблого ветерана війни в АТО дружині загиблого ОСОБА_4 ОСОБА_4 ОСОБА_6 серія С за №199358 (а.с. 40).

Таким чином, позивач є членом сімї загиблого в АТО ветерана війни резервіста Північного територіального управління Національної гвардії України ОСОБА_4, на яку поширюється чинність Закону № 3551-XII.

Водночас, згідно з пунктом 3 частини 1 статті 3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII)сфера дії цього Закону поширюється на військовозобовязаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і членів їх сімей.

Відповідно до частини 10 статті 14 Закону № 2011-XII військовослужбовці та члени їх сімей, які мають право на пільги, гарантії та компенсації відповідно до цього Закону, користуються пільгами, гарантіями та компенсаціями, встановленими для громадян України законами та іншими нормативно-правовими актами, а також рішеннями органів місцевого самоврядування. Якщо такі особи одночасно мають право на отримання однієї і тієї ж пільги, гарантії чи компенсації з кількох підстав, то їм надається за їх вибором пільга, гарантія чи компенсація тільки з однієї підстави, крім випадків, передбачених законами.

Відповідно до частини 13 статті 12 Закону № 2011-XII особам, які мають право на пільги, гарантії та компенсації, передбачені цим Законом, видаються посвідчення. Форма та порядок видачі посвідчень встановлюються Кабінетом Міністрів України, а саме: постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.1993 № 379 «Про посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби». Такі посвідчення видаються військовими комісаріатами.

Виходячи із системного аналізу положень пункту 3 частини 1 статті 3, частини 13 статті 12та частини 10 статті 14 Закону № 2011-XII, позивач як член сімї резервіста є особою, на яку поширюється сфера дії цього Закону, що передбачає видачу їй посвідчення за формою та у порядку, визначеним постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.1993 № 379.

З огляду на вказане, відмова ЛОВК у видачі позивачу такого посвідчення не відповідає вказаним вимогам чинного законодавства України.

Стосовно доводів відповідача про відсутність правових підстав для видачі позивачу посвідчення, передбачених Законом № 2011-XII, оскільки ОСОБА_4 проходив службу у резерві Національної гвардії України, яка не є військовою службою, а загиблий не є військовослужбовцем в розумінні Закону України «Про військовий обовязок і військову службу», суд зазначає таке.

Законом України «Про військовий обовязок і військову службу» від 25.03.1992 року №2232-XII (далі - Закон №2232-XII) здійснюється правове регулювання відносин між державою і громадянами України у звязку з виконанням ними конституційного обовязку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби.

Поняття військового обовязку розкривається у статті 1 Закон №2232-XII, відповідно до частини першої якої захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обовязком громадян України та включає:

- підготовку громадян до військової служби;

- приписку до призовних дільниць;

- прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу;

- проходження військової служби;

- виконання військового обовязку в запасі;

- проходження служби у військовому резерві;

- дотримання правил військового обліку (частина третя статті 1).

У відповідності до частини9 статті 1 Закону №2232-ХІІщодо військового обовязку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний та воєнний час.

Поняття військової служби міститься у статті 2Закону №2232-XII, відповідно до частини першої якої військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоровя і віком громадян України, повязаній із захистом Вітчизни. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Системний аналіз понять «військовий обовязок» та «військова служба» свідчить, що військова служба є однією із складових військового обовязку.

Як встановлено судом, ОСОБА_4 перебував на службі у військовому резерві військової частини 3001Північного територіального управління Національної гвардії України.

Відповідно до статті 1Закону України «Про Національну гвардію України» від 13 березня 2014 року № 876-VII (далі - Закон № 876-VII) Національна гвардія України є військовим формуванням з правоохоронними функціями, що входить до системи Міністерства внутрішніх справ України і призначено для виконання завдань із захисту та охорони життя, прав, свобод і законних інтересів громадян, суспільства і держави від злочинних та інших протиправних посягань, охорони громадського порядку та забезпечення громадської безпеки, а також у взаємодії з правоохоронними органами - із забезпечення державної безпеки і захисту державного кордону, припинення терористичної діяльності, діяльності незаконних воєнізованих або збройних формувань (груп), терористичних організацій, організованих груп та злочинних організацій. Національна гвардія України бере участь відповідно до закону у взаємодії зі Збройними Силами України у відсічі збройній агресії проти України та ліквідації збройного конфлікту шляхом ведення воєнних (бойових) дій, а також у виконанні завдань територіальної оборони.

Відповідно до частини 4 статті 9 Закону № 876-VII порядок добору та прийняття на службу у військовому резерві, строки, умови та порядок її проходження, а також підстави і порядок звільнення із служби визначаються, зокрема, Законом України «Про військовий обовязок і військову службу».

Згідно з частиною 1 статті 21 Закону № 876-VIIдержава забезпечує соціальний і правовий захист військовослужбовців, членів їхніх сімей, працівників, резервістів Національної гвардії України, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли), пропали безвісти, стали інвалідами під час проходження військової служби (виконання обовязків служби у військовому резерві) або постраждали в полоні у ході бойових дій (війни), в умовах правового режиму надзвичайного стану, під час проходження військової служби за межами України в порядку військового співробітництва або під час участі в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII.

Відповідно до статті 1 Закону № 2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Як зазначено вище, статтею 3 Закону № 2011-XII визначено сферу його дії, під пункт 3 частини першої якої підпадає позивач як член сімї резервіста.

Частинами другою та третьою цієї статті визначено коло осіб, на яких не поширюється дія цього Закону, а саме: на членів сімей військовослужбовців, військовозобовязаних та резервістів, які загинули чи померли під час проходження військової служби (зборів), проходження служби у резерві внаслідок вчинення ними злочину чи адміністративного правопорушення, або якщо загибель (смерть) військовослужбовця, військовозобовязаного чи резервіста сталася внаслідок вчинення ними дій у стані алкогольного, наркотичного або токсичного спяніння, чи є наслідком навмисного заподіяння собі військовослужбовцем, військовозобовязаним чи резервістом тілесного ушкодження, а також на іноземців та осіб без громадянства, які проходять військову службу у Збройних Силах України.

Закон № 2011-XII не містить інших положень, окрім передбачених частинами другою та третьою статті 3, які б обмежували дію цього Закону.

Таким чином, коло осіб, на яких не поширюється дія цього Закону, визначених частинами другою та третьою статті 3Закону № 2011-XII, є вичерпним.

Як встановлено судом, позивач не є особою, щодо якої частинами другою та третьою статті 3 Закону № 2011-XII обмежується дія цього Закону.

Щодо доводів відповідача про те, що підставою для видачі посвідчення є документ, який підтверджує факт загибелі (смерті) чи пропажі безвісти військовослужбовця, а не резервіста, то суд зазначає наступне.

Постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.1993 № 379 «Про посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби» встановлено лише форму та порядок видачі таких посвідчень.

Особи, яким видаються зазначені посвідчення, визначені Законом № 2011-XII(стаття 3), а не постановою КМУ від 28.05.1993 № 379, яка не може підміняти положення цього Закону.

Окрім цього, у Закон № 2011-XII вносилися зміни, зумовлені проведенням в Україні Антитерористичної операції, в той час як у постанову КМУ від 28.05.1993 № 379 жодних змін з часу її прийняття не вносилося.

З урахуванням викладеного, висновок відповідача про відсутність правових підстав для видачі позивачам посвідчення, передбаченого Законом № 2011-XII, є помилковим.

Відповідно до вимог частини другої статті 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не подано належних доказів правомірності відмови у видачі позивачу посвідчення члена сімї загиблого на підставі Закону № 2011-XII.

Відповідно до частини третьої статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті ( вчинені ) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Даючи оцінку оскаржуваним діям відповідача, суд дійшов висновку, що відмова у видачі позивачу посвідчення не відповідає вимогам Закону № 2011-XII та критеріям, визначеним частиною третьої статті 2 КАС України, тому позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають до задоволення шляхом визнання такої відмови незаконною.

Виходячи із розяснень пункту 10.3. Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про судове рішення в адміністративній справі» від 20.05.2013 № 7, наданих суду статтею 162 КАС України повноважень та обґрунтованості позовних вимог, суд вважає за можливе зобовязати відповідача видати позивачу посвідчення на підставі Закону №2011-XII, оскільки таке рішення не повязано із здійсненням відповідачем владних повноважень під час адміністративних процедур.

Відповідно до пункту 12 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» відповідач звільнений від сплати судового збору за звернення до суду з даним позовом, тому відсутні підстави для вирішення витання щодо розподілу судових витрат згідно зі статтею 94 КАС України.

Керуючись ст.ст. 7-14, 69-71, 86, 87, 94, 159, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в :

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Львівського обласного військового комісаріату з відмови у видачі ОСОБА_1, як члену сімї загиблого солдата військового резерву Національної гвардії України ОСОБА_4 посвідчення на підставі Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», форма і порядок видачі яких встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.1993 №379 «Про посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби».

Зобовязати Львівський обласний військовий комісаріат видати ОСОБА_1 посвідчення члена сімї загиблого на підставі Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», форма і порядок видачі яких встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.1993 №379 «Про посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби».

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови відповідно до частини другої статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Якщо субєкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення пятиденного строку з моменту отримання субєктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено Кодексом адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Хома О.П.