Ухвала суду № 65964110, 12.04.2017, Апеляційний суд Тернопільської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 596/230/15-кГоловуючий у 1-й інстанції Лисюк І.О. Провадження № 11-кп/789/11/17 Доповідач - Сарновський В.Я.Категорія - ст. 391 КК України

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 квітня 2017 р. Колегія суддів судової палати в кримінальних справах

апеляційного суду Тернопільської області

в складі: головуючого судді - Сарновського В.Я.

суддів - Тиха І. М., Лекан І. Є.,

при секретарі ОСОБА_1,

з участю: прокурора ОСОБА_2,

обвинуваченого ОСОБА_3,

захисника ОСОБА_4;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Тернополі кримінальне провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_3 на вирок Гусятинського районного суду від 26 липня 2016 року,-

ВСТАНОВИЛА:

Цим вироком

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_3, засудженого 29.03.2013 року Ужгородським міськрайонним судом Закарпатської області за ч. 1 ст. 115 КК України до 12 років позбавлення волі,

визнано винним за ст.391 КК України та призначено йому покарання у виді 1 року 1 місяця позбавлення волі.

На підставі ч.1 ст.71 КК України за сукупністю вироків до призначеного покарання частково приєднано невідбуте покарання за вироком Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 29 березня 2013 року у виді 5 років 11 місяців позбавлення волі та остаточно, до відбуття призначено ОСОБА_3 покарання у виді 7 років позбавлення волі.

Початок строку відбуття покарання вирішено обчислювати з 26.07.2016 року - з дня постановлення вироку.

Зараховано в строк відбування покарання строк попереднього ув'язнення з 05.02.2015 року по 26.07.2016 року, з розрахунку один день попереднього ув'язнення за 2 дні позбавлення волі.

До вступу вироку в законну силу вирішено утримувати обвинуваченого в Чортківській УВП №20 Управління державної пенітерціарної служби України в Тернопільській області.

Згідно вироку, засуджений ОСОБА_3 відбував покарання в Копичинецькій виправній колонії УДПтС України у Тернопільській області №112 із 6 серпня 2013 року і за час відбування покарання зарекомендував себе з негативної сторони, злісно порушував режим утримання за що, у період із серпня 2013 року по липень 2014 року 7 разів притягувався до дисциплінарної відповідальності, із них 2 рази у виді поміщення у дисциплінарний ізолятор. 3 липня 2014 року о 8 год. 45 хв. начальник ДКДІР ОСОБА_5, визначив засудженому ОСОБА_3 індивідуальне спальне місце, а саме біля входу з лівої сторони у спальне приміщення та поставив йому законну вимогу зайняти вказане йому спальне місце. Проте засуджений ОСОБА_3 у категоричній формі відмовився виконувати законну вимогу ОСОБА_6 за що постановою начальника Копичинської ВК- 112 від 4.07.2014 року засуджений ОСОБА_3 притягнутий до дисциплінарної відповідальності у виді поміщення у приміщення камерного типу (ПКТ) терміном на 1 місяць. Під час перебування в ПКТ, а також після відбуття зазначеного стягнення, ОСОБА_3 неодноразово відмовлявся виконувати законні вимоги представників адміністрації виправної колонії, за що 29.07.2014 року та 19.09.2014 року притягувався до дисциплінарної відповідальності у виді поміщення у ДІЗО. Згідно п. 15 "Положення про відділення соціально-психологічної служби установи виконання покарань", затверджених наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 05.06.2007 року № 144 та посадової інструкції начальника ВСПС, при виконанні своїх обов'язків начальник відділення соціально-психологічної служби виправної колонії має право, зокрема, закріплювати за засудженими індивідуальні спальні місця. Для визначення спальних місць засуджених, з метою покращення контролю за поведінкою, начальниками відділень соціально-психологічної служби розробляються план-схеми розміщення спальних місць. У відповідності до вимог ст.107 Кримінально - виконавчого кодексу України, розділу 6 Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, затверджених наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 25.12.2003 року №275, засудженим забороняється, зокрема, міняти без дозволу адміністрації сплальні місця. У жовтні 2014 року, начальник відділення соціально - психологічної служби №3 ОСОБА_7 склав план-схему розміщення спальних місць засуджених 2 поверху ВСПС №3 у відповідності до якого, спальне місце засудженого ОСОБА_3 визначив біля входу в приміщення. 17 жовтня 2014 року, о 14 год. 50 хв. засуджений ОСОБА_3 прибув із дисциплінарного ізолятора у відділення соціально-психологічної служби, де начальник ВСПС №3 ОСОБА_7 показав йому визначене спальне місце. Проте виконати висловлену законну вимогу начальника ВСПС №3 ОСОБА_7 та зайняти визначене спальне місце, засуджений ОСОБА_3 у категоричній формі відмовився. 18 жовтня 2014 року о 6 год. 20 хв. під час обходу ВСПС№3 молодший інспектор ВНіБ Дудик О.М., виявив, що засуджений ОСОБА_3 не зайняв визначене йому спальне місце у відповідності до план-схеми, а спав на іншому спальному місці, не виконавши законної вимоги начальника ВСПС №3 ОСОБА_7

В апеляційній скарзі обвинувачений просить скасувати оскаржуваний вирок і призначити новий судовий розгляд в суді першої інстанції. Вважає винесений відносно нього вирок незаконним і необґрунтованим, а висновки суду першої інстанції такими, що ґрунтуються на припущеннях і не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження. Зазначає, що самовільна заміна спального місця є не злісною непокорою законним вимогам адміністрації, а малозначним порушенням, оскільки не могла спричинити негативні наслідки для нормальної діяльності виправної колонії. Вказує на порушення головуючим суддею і прокурором кримінального процесуального закону при розгляді його клопотання перед судовими дебатами, а також при допиті в режимі відеоконференції свідка ОСОБА_8, якого просить допитати повторно. Також стверджує, що відповідно до ст.100 КВК України переведення його до приміщення камерного типу потребувало погодження зі спостережною комісією, якого не було отримано, а тому адміністрація установи виконання покарань його незаконно переведено у більш суворі умови утримання.

Захисник обвинуваченого та прокурор від поданих ними апеляційних скарг відмовились до початку апеляційного розгляду.

Заслухавши суддю-доповідача, обвинуваченого і його захисника, які підтримали подану обвинуваченим апеляційну скаргу, прокурора, який вважає вирок суду першої інстанції законним та обґрунтованим, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апелянта, колегія суддів зясувала наступне.

Як встановлено перевіркою матеріалів провадження, висновок суду про винуватість ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 391 КК України, відповідає встановленим в ході судового розгляду фактичним обставинам, належним чином аргументований і вмотивований, ґрунтується на досліджених в судовому засіданні доказах, яким суд дав вірну оцінку.

Так, з показань допитаного в судовому засіданні начальника відділення соціальної психологічної служби №3 Копичинецької ВК112 ОСОБА_7 вбачається, що ним було складено план-схему розміщення спальних місць засуджених, в тому числі ОСОБА_3, якому він дав вказівку зайняти спальне місце визначене з урахуванням даних про особу останнього, який схильний до членоушкоджень, дотримується злочинних традицій, характеризується негативно, є злісним порушником режиму утримання, а тому потрібує відповідного нагляду та контролю, який у зазначеному спальному місці була можливість забезпечити. Однак, засуджений в категоричній формі відмовився зайняти визначене місце і наступного дня на ньому також не перебував, про що було складено відповідні рапорти і акти, а ОСОБА_3 ще раз запропоновано виконати законну вимогу та зайняти визначене спальне місце, однак він знову категорично відмовився.

Повідомлені ОСОБА_7 обставини повністю підтверджуються показаннями інших свідків.

Так, свідки ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 підтвердили показання ОСОБА_7, пояснивши, що вказівка ОСОБА_3 зайняти визначене для нього спальне місце була дана в їх присутності, однак засуджений її виконати в категоричній формі відмовився, хоча начальник відділу ОСОБА_7 роз'яснював засудженому обов'язок виконати законну вимогу представника адміністрації колонії, на що ОСОБА_3 проявляв незадоволення, виражався нецензурними словами; свідки ОСОБА_13, ОСОБА_6 підтвердили наведені обставини, а також вказали, що ОСОБА_3 є злісним порушником режиму утримання і з часу прибуття в колонію проявляв велику ступінь соціальної занедбаності, дотримується злочинних традицій. Саме через те, що засуджений ОСОБА_3 має бути постійно на виду, йому визначили таке спальне місце для належного нагляду та контролю за його поведінкою; свідки ОСОБА_14 і ОСОБА_15 також підтвердили, що під час перевірки з 17 на 18 жовтня 2014 року засуджений ОСОБА_3 не знаходився на визначеному йому спальному місці, а самовільно зайняв інше спальне місце. Від дачі письмових пояснень з цього приводу він відмовився та в подальшому на повторні вимоги зайняти визначене для нього спальне місце відмовлявся.

Наведені показання підтверджують порушення ОСОБА_3 умов відбування покарання у виді позбавлення волі, зокрема вимог ч.2 ст.115, ч.4 ст.107 Кримінально-виконавчого кодексу України, згідно яких засудженим надається індивідуальне спальне місце і їм забороняється його міняти без дозволу адміністрації колонії.

Повідомлені свідками обставини суд першої інстанції вірно оцінив і поклав їх в основу обвинувального вироку, оскільки вони обєктивно узгоджуються з даними досліджених в судовому засіданні письмових доказів, зокрема довідок про заохочення і стягнення, характеристик, постанови про застосування стягнень, якими зафіксовано допущені ОСОБА_3 порушення установленого порядку відбування покарання та відмову від надання письмових пояснень з цього приводу.

Також, відсутність ОСОБА_3 на визначеному йому спальному місці встановлена даними протоколу огляду місця події від 18 жовтня 2014 року.

Наведені обставини в сукупності підтверджують умисну, демонстративну і неодноразову відмову ОСОБА_3 виконати предявлені йому конкретні законні вимоги представника адміністрації установи виконання покарань, які засуджений зобовязаний був і міг виконати, що вказує на вчинення ним злісної непокори.

В ході судового розгляду встановлено що ОСОБА_3 04 липня 2014 року за порушення встановленого порядку відбування покарання був переведений до приміщення камерного типу строком на один місяць, під час перебування в якому, а також після відбування стягнення, ОСОБА_3 притягувався до дисциплінарної відповідальності у виді поміщення у ДІЗО на 10 та 15 діб на підставі постанов начальника Копичинської ВК, які ОСОБА_3 не оскаржувались.

Як вбачається зі змісту оскарженого вироку, судом першої інстанції детально проаналізовано обґрунтованість застосування до ОСОБА_3 дисциплінарних стягнень та встановлено, що вони застосовувались у встановленому законом порядку, зокрема на підставі ст.ст.132,134 КВК України як строкові заходи стягнення, які погодження зі спостережною комісією не потребують.

За таких обставин безпідставними є доводи апеляційної скарги обвинуваченого, що його поміщено в приміщення камерного типу в порядку ст.100 КВК України, яка передбачає можливість зміни умов відбування покарання. Судом першої інстанції вірно встановлено, що в даному випадку відносно засудженого до позбавлення волі ОСОБА_3 не відбулося зміни умов тримання, оскільки його правовий статус не змінювався, а до нього за разові негативні поступки були застосовані дисциплінарні стягнення, які не тягнуть за собою зміни умов тримання після закінчення дії строкового стягнення.

Доводи апеляційної скарги, що представники адміністрації діяли відносно ОСОБА_3 упереджено і визначали йому найбільш незручне місце при наявності інших вільних місць спростовуються матеріалами провадження.

Так, згідно даних дослідженої судом першої інстанції план-схеми розміщення спальних місць засуджених ВСПС №3, затвердженої начальником відділення соціально-психологічної служби №3 майором внутрішньої служби ОСОБА_7 30 вересня 2014 року, усі спальні місця були розподілені між засудженими і ОСОБА_3 визначено місце в другому ряду від входу (т.1 а.с.125).

Наведені в апеляційній скарзі обвинуваченого твердження про невірну оцінку судом показань свідка ОСОБА_8 та необхідність його повторного допиту під час апеляційного розгляду є безпідставними, оскільки показання цього свідка суд першої інстанції при ухваленні обвинувального вироку до уваги не взяв і на них не посилався.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_3, що він вимушений був змінювати спальне місце через хворобу, аналогічні його показанням в ході судового розгляду, які судом першої інстанції були перевірені та спростовуються встановленими по справі обставинами.

Так, з показань свідка ОСОБА_15, який на той час працював фельдшером Копичинської ВК 112 слідує, що ОСОБА_3 в той день не звертався до нього чи в медчастину з приводу погіршення стану здоров'я. Інші допитані судом свідки також підтвердили, що в той день засуджений ОСОБА_3 не виглядав хворим і мав звичайний вигляд.

Зазначені обставини підтверджуються довідкою, виданої начальником медичної частини Копичинської ВК УДПтС України в Тернопільській області ОСОБА_16 про стан здоров'я засудженого ОСОБА_3, згідно якої він у вересні-жовтні 2014 року на лікуванні не перебував (т.1 а.с.181).

Суд першої інстанції належним чином дослідив ці та інші докази, детально виклав їх зміст у вироку і дав їм вірну оцінку. Наведені в оскарженому вироку обставини і висновки суду узгоджуються між собою, не містять суперечностей і не викликають сумнівів у їх достовірності.

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до переконання, що дії ОСОБА_3 вірно кваліфіковані за ст.391 КК України, як злісна непокора законним вимогам адміністрації виправної установи особою, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі, якщо ця особа за порушення вимог режиму відбування покарання була піддана протягом року стягненню у виді переведення до приміщення камерного типу.

Винесений судом першої інстанції вирок відповідає вимогам кримінального закону та судової практики. Істотних порушень кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону про кримінальну відповідальність в ході апеляційного розгляду не виявлено, а тому немає підстав для призначення нового розгляду в суді першої інстанції, як про це просить в апеляційній скарзі обвинувачений.

За наведених обставини, колегія суддів приходить до переконання про безпідставність доводів апеляційної скарги обвинуваченого, а тому вона задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст.404-419 КПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_3 залишити без задоволення, а вирок Гусятинського районного суду Тернопільської області від 26 липня 2016 року відносно ОСОБА_3 без змін.

На підставі ч.5 ст.72 КК України зарахувати ОСОБА_3 в строк відбування покарання термін попереднього ув'язнення після винесення вироку і до набрання ним законної сили, а саме з 27.07.2016 року по 12.04.2017 року, включно, з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.

Ухвала апеляційного суду може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженим, який перебуває під вартою, - у той же строк з дня отримання її копії.

Головуючий - підпис

Судді - два підписи

З оригіналом згідно:

Суддя апеляційного суду Тернопільської області ОСОБА_17