Рішення № 65961481, 03.04.2017, Апеляційний суд Закарпатської області

Справа № 308/3221/15-ц

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

03 квітня 2017 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Закарпатської області в складі:

головуючого судді Куштана Б.П. (доповідача),

суддів: Кондора Р.Ю. і ОСОБА_1,

при секретарі: Волощук В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 24 грудня 2015 року за позовом публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» до ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості, -

ВСТАНОВИЛА:

Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» (надалі Банк) звернулося у суд із позовом до ОСОБА_2 у вересні 2015 р.

Просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором, яка складається із заборгованості за тілом кредиту 57601,60 доларів США, та заборгованості за нарахованими та несплаченими відсотками за користування кредитом 55874,82 доларів США, а всього 113476,42 доларів США, а також пеню за несвоєчасно сплачений кредит у розмірі 370581,85 грн. і штраф за невиконання умов договору в сумі 159920,01 грн., що загалом складає 530501,86 грн.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 24 грудня 2015 р. у задоволенні позову відмовлено.

Банк просить скасувати це рішення та ухвалити нове про задоволення позовних вимог. Доводить про неповне зясування судом обставин, що мають значення для справи. Указує, що судом було невірно застосовано матеріальні норми, які регулюють порядок обчислення і тривалість позовної давності, внаслідок чого ухвалено незаконне рішення. Зазначає, що пунктом 7.3 кредитного договору № 235/П/14/2008-840 від 23.07.2008 р. сторонами погоджено збільшення строку позовної давності до 10 років, а термін, на який видано кредит, установлений до 10 липня 2028 р.

У письмових запереченнях представник ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_2 не визнав скарги як безпідставної і просить залишити рішення суду без змін як законне та обґрунтоване.

Апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення скасуванню із ухваленням нового по суті позовних вимог, із таких мотивів.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що Банк пропустив строк позовної давності, про застосування наслідків спливу якого заявив відповідач.

Як видно з матеріалів справи, 23 липня 2008 р. між Банком і ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 235/П/14/2008-840, відповідно до умов якого Банк надав позичальнику в тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності грошові кошти в сумі 57601,60 доларів США зі сплатою відсотків у розмірі 14,49 % річних із кінцевим терміном повернення кредиту до 10 липня 2028 р. Щомісячна сума мінімального платежу складала 742,65 доларів США (а.с.11-15).

Факт видачі кредитних коштів підтверджується заявою на видачу готівки № 54 від 23 липня 2008 р (а.с.22).

Позичальник узяті на себе зобовязання належним чином не виконував, унаслідок чого станом на 27 лютого 2015 р. у нього виникла заборгованість за кредитом у сумі 57601,60 доларів США, заборгованість по сплаті відсотків - 55874,82 доларів США, пеня за прострочення сплати кредиту - 13347,99 доларів США, штраф за порушення умов кредитного договору 5760,16 доларів США, а загалом сума заборгованості складає 132584,57 доларів США, що еквівалентно 3680961,32 грн. (а.с.9-10). Додатковою угодою № 1 до кредитного договору суму мінімального платежу було змінено на 748,71 доларів США (а.с.16).

Відповідно до ст. 256, 257, ст. 259 ч.1 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Позовна давність встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що перебіг позовної давності починається із 24.07.2011 р., а позивач звернувся у суд із позовом 23.03.2015 р., тобто з пропуском строків позовної давності.

Колегія суддів не погоджується і з цим висновком через його невідповідність обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права.

Так, згідно з п.7.3 кредитного договору, сторони, керуючись ст. 259 ЦК України, дійшли згоди збільшити строк позовної давності до 10 (десяти) років.

Із позовом Банк звернувся до суду в серпні 2015 р., тобто в межах десятирічного строку позовної давності, встановленого сторонами.

За правилами ст.ст. 526 ч.1, 530 ч.1 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 1054 ЦК за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит і сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення щодо позики, якщо інше не встановлено параграфом про кредит і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з вимогами ст. 610, 611 ч.1 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені законом або договором.

За приписами ч.1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно з положеннями ч. ч. 1, 3 ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Такий порядок визначено Декретом Кабінету Міністрів України 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», дія якого не поширюється на правовідносини щодо нарахування та стягнення штрафних санкцій, пені за внутрішніми угодами, укладеними між резидентами України.

Отже, неустойка (пеня, штраф) може обчислюватись і стягуватись лише в національній валюті України гривні, що підтверджено також правовою позицією Верховного Суду України, яка викладена в постанові № 6-2479цс15 від 09 грудня 2015 р.

Із доданого до позовної заяви розрахунку вбачається, що сума пені за несвоєчасно сплачений кредит обчислена Банком неправильно, позаяк обчислена шляхом перерахунку 13 347,99 доларів США у гривневий еквівалент (за курсом НБУ 27,76 грн. за 1 долар), унаслідок чого пеня за несвоєчасно сплачений кредит склала 370581,85 грн.

Представник Банку надав апеляційному суду уточнений розрахунок заборгованості (а.с.201-209), згідно з яким сума пені за прострочення сплати мінімального платежу складає 196 166,61 грн., яку Банк обчислив відповідно до кожного дня прострочення із переведенням доларів у гривневий еквівалент по курсу НБУ станом на кожний день прострочення.

Згідно з положеннями ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Пунктом 5.2 кредитного договору передбачено, що у випадку прострочення виконання зобов'язань позичальника щодо повернення кредиту, сплати всіх нарахованих відсотків, комісій та можливих штрафних санкцій у строк, визначений п.3.3.3 цього договору позичальник сплачує банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла на час виникнення заборгованості від несвоєчасно сплаченої суми за кожен день прострочення.

Відповідно до п.5.3 кредитного договору у разі порушення позичальником вимог п.4.3 за виключенням п.4.3.3, 4.3.4 цього договору, позичальник зобов'язаний сплатити банку штраф у розмірі 10 % від суми кредиту, визначеної у п.1.1 цього договору за кожен випадок.

Отже, штраф і пеня за кредитним договором від 23 липня 2008 року є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором, свідчить про недотримання положень, закріплених у ст. 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній в постанові № 6-2003цс15 від 21 жовтня 2015 року, відповідно до якої цивільно-правова відповідальність це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обовязку новим, або у приєднанні до невиконаного обовязку нового додаткового. Покладення на боржника нових додаткових обовязків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст. 549 ЦК України).

У контексті наведеного колегія суддів дійшла висновку, що позов є обґрунтованим і доведеним по суті спору, проте підлягає задоволенню частково.

Керуючись ст.ст. 192, 258, 526, 533, 559, 610, 1048, 1054 ЦК України, ст.ст. 10, 60, 212, 213, 303, 307 ч.1 п.3, 309 ч.2, 313, 314 ч. 2, 316, 317, 319 ЦПК України, -

ВИРІШИЛА:

1.Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» задовольнити частково.

2.Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 24 грудня 2015 року скасувати.

3.Позов публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» задовольнити частково.

4.Стягнути з ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» 113476 (сто тринадцять тисяч чотириста сімдесят шість) доларів США 42 центи заборгованості за кредитним договором, із яких 57601,60 доларів США складає заборгованість по тілу кредиту, а 55874,82 доларів США заборгованість по відсотках, а також 370581 (триста сімдесят тисяч п'ятсот вісімдесят одну) гривню 85 копійок пені.

5.У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

6.Стягнути з ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» 4019 ( чотири тисячі девятнадцять) грн. 40 коп. судового збору.

7.Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили шляхом подачі скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді: