Рішення № 65959674, 14.03.2017, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/59951/16-ц

Категорія 29

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(ЗАОЧНЕ)

14 березня 2017 року Печерський районний суд м. Києва в складі : головуючого - судді Цокол Л.І. за участі секретаря Кравченко Х.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави в особі Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди внаслідок злочину,

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із вимогами до відповідача Державної казначейської служби України про відшкодувати за рахунок державного бюджету шкоди, спричиненої внаслідок злочину, в розмірі 391 995,50грн. Позовні вимоги обґрунтовані наступним.

19 листопада 2003 року між ОСОБА_1, та ТОВ НВФ «Вест» було укладено договір № 552-Д інвестування будівництва, відповідно до якого інвестор інвестує кошти у будівництво квартири за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 106.18 кв.м., загальною вартістю 291995,00 грн.. ТОВ НВФ «Вест» після закінчення будівництва у другому кварталі 2005 року передає інвестору зазначену квартиру.

Відповідно до довідки № 552 від 04 грудня 2003 року виданої ТОВ НВФ «Вест» станом на 04 грудня 2003 року Позивачем повністю внесено кошти на будівництво трикімнатної квартири АДРЕСА_1.

Проте, як згодом з'ясувалось, що відносно генерального директора ТОВ НВФ «Вест» ОСОБА_2 було порушено кримінальну справу за ч. 2 ст. 364-1 КК України, по якій Позивача було визнано потерпілим.

Вироком Святошинського районного суду м. Києва від 05 листопада 2014 року, який ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 19 березня 2015 року залишено без змін, ОСОБА_2 було визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364-1 КК України та призначено йому покарання у вигляді штрафу в розмірі 20 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 340 000 грн. 00 коп., з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій на строк 3 роки. Цивільний позов Позивача було залишено без розгляду та було роз'яснене право пред'явлення даного позову в порядку цивільного судочинства.

Вищезазначеним вироком було встановлено, що ОСОБА_2, обіймаючи посаду генерального директора ТОВ НВФ «ВЕСТ» та президента ТОВ «Будівельна компанія: «БудІнвестХолдінг», достовірно знаючи про те. що використання коштів, які були інвестовані фізичними особами в будівництво квартир у житловому будинку «корпус Д» за адресою: АДРЕСА_1, на інші, окрім будівництва даного житлового будинку, потреби ТОВ НВФ «ВЕСТ» та ТОВ «Будівельна компанія «БудІнвестХолдінг» приведе до неможливості невиконання вищевказаних договорів інвестування та заподіяння інвесторам моральних страждань, пов'язаних з тривалим невиконанням договорів, неможливістю покращити свої житлові умови та матеріальної шкоди, пов'язаної з використанням їх інвестицій не на будівництво квартир у житловому будинку - «корпус Д» та неотриманням ними за інвестиційними договорами квартир, зловживаючи повноваженнями службової особи, діючи з корисливих мотивів, маючи на меті отримання неправомірної вигоди у вигляді незаконного прибутку, у своїх особистих інтересах та інтересах очолюваних ним підприємств - ТОВ НВФ «ВЕСТ» та ТОВ «Будівельна компанія «БудІнвестХолдінг», засновником яких він являвся, шляхом використання залучених від інвесторів коштів всупереч їх волі та на цілі, не передбачені інвестиційними договорами, використані та отримані ТОВ НВФ «ВЕСТ» та ТОВ «Будівельна компанія «БудІнвестХолдінг» на будівництво будинку - «корпус Д» грошові кошти на потреби очолюваних ним підприємств, не пов'язані з будівництвом даного житлового будинку, зокрема, видача безвідсоткових грошових позик, безповоротних фінансових допомог, ведення будівництва інших об'єктів, що призвело до настання тяжких наслідків у вигляді втрат інвестицій інвесторів в тому числі і моїх, тобто заподіяння кожному з інвесторів матеріальної шкоди на суму, яка у двісті п'ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, а також у спричиненні вищевказаним інвесторам моральних страждань, які полягали у тривалому невиконанні інвестиційних договорів, неможливістю покращити свої житлові умови, постійного страху втратити свої інвестиції та не отримати житло.

Вищезазначеним вироком Святошинського районного суду м. Києва від 05 листопада 2014 року встановлено, що Позивачу, як потерпілому по кримінальній справі було заподіяно матеріальну шкоду діями відповідача, внаслідок яких ОСОБА_2 незаконно заволодів грошовими коштами Позивача у розмірі 291995,00 грн.

27.11.2015р. Святошинським районним судом м. Києва було прийняте рішення у справі № 759/12859/15-ц за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди. В резолютивній частині рішення вказано:

«Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду в розмірі 291 995 грн. 50 коп., моральну шкоду в розмірі 100 000 грн., а всього підлягає стягненню 391 995 грн. 50 коп».

04.07.2016р., згідно з п.6 ст. 26 ЗУ "Про виконавче провадження", було відкрито виконавче провадження №51553338 щодо стягнення коштів з ОСОБА_2 відповідно до виконавчого листа №2/759/5515/15.

У Постанові про повернення виконавчого документа стягувачеві (від 22.09.2016) головним державним виконавцем Святошинського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Скружинською Н.М., при примусовому виконанні виконавчого листа №2/759/5515/15, було встановлено, що: "у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" заходи розшуку такого майна, виявилися безрезультативними. Згідно довідок ПФУ, ДФС України, боржник не працює, відкритих рахунків не виявлено".

Цією ж Постановою було постановлено повернути виконавчий лист стягувану.

Згідно ст. 56 КПК України потерпілий має право на відшкодування завданої кримінальним правопорушенням шкоди в порядку, передбаченому законом.

Згідно ч.4 ст. 61 ЦПК України вирок у кримінальному провадженні, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Згідно ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних та оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч.І ст. 1177 ЦК України шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону.

Ч. II ст. 1177 ЦК України вказує, що шкода, завдана потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, компенсується йому за рахунок Державного бюджету України у випадках та порядку, передбачених законом.

Відповідне право передбачено також і у ст. 12 Декларації основних принципів правосуддя для жертв злочинів та зловживання владою ООН від 29.11.1985.

Практика Європейського суду з прав людини у рішенні по справі "Будченко проти України" від 24.04.2014 (заява № 38667/06) вказує, що відсутність механізму реалізації законодавчого положення становить втручання у право заявника за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції (п. 39 рішення). Також, у пункті 42 цього рішення Європейський суд з прав людини зауважує, що положення національного законодавства, яке закріплює право на звільнення від оплати не ставить його у залежність від існування компенсаційного механізму. У справі «Броньовський проти Польщі» від 22.06.2004 р., заява № 31443/96, Європейський суд з прав людини зазначив (п. 184), що принцип верховенства права зобов'язує державу поважати і застосовувати запроваджені нею закони, створюючи правові й практичні умови для втілення їх в життя.

У справі Yvonne van Duyn v.Home Office (номер С-41/74) була зазначена схожа правова позиція, яка обумовлена принципом юридичної визначеності, який означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобовязання, взяті державою, а також принципом відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобовязань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в даному випадку реалізацію гарантій незалежності суддів, включаючи заходи правового захисту матеріального і соціального забезпечення, тому невиконання такого публічного зобов`язання є протиправним.

Положення ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлює, що Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно ст.2, ст. 170 ЦК України, учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. ч.2 ст. 3 ЗУ "Про виконавче провадження" вказує, що рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Відповідно до п. 1 ст. 3 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Постановою КМУ «Про затвердження Положення про Державну казначейську службу України» таким органом є Державна казначейська служба України.

Під час судового розгляду представник позивача ОСОБА_7 підтримала вимоги, просила їх задовольнити, посилаючись на обставини викладені у позові.

Представник відповідача Державної казначейської служби України в судове засідання не з'явився, про час і місце судового розгляду державний орган був повідомлений завчасно та належним чином. Своїх письмових заперечень станом на час судового розгляду не подав, поважних причин неявки представника не повідомив.

Суд вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши письмові докази, слід зазначити наступне.

Згідно ст. 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Згідно ст.8 Основного Закону Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Відповідно до ст.ст. 15,16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст.1177 ЦК України шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону. Шкода, завдана потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, компенсується йому за рахунок Державного бюджету України у випадках та порядку, передбачених законом.

Обставини викладені позивачем у позовній заяві знайшли свої підтвердження у письмових доказах долучених до позову, не спростовані відповідачем, а тому приймаються судом як належні та допустимі.

Із встановлено вбачається, що позивачу кримінальним правопорушенням було завдано шкоди на суму 391 995,50грн., яка на час судового розгляду не відшкодована.

Відсутність закону не може бути підставою для відмови у захисті порушеного права.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.15,16, 1177 ЦК України, ст.ст.8,10,60,88,208,212,213,214, 215,224-226 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

позовні вимоги задовольнити. Відшкодувати ОСОБА_1 за рахунок державного бюджету шкоду, завдану внаслідок кримінального правопорушення в розмірі 391 995,50грн.

Заочне рішення може бути переглянуто судом за письмовою заявою відповідача, яка подається протягом десяти днів з дня отримання копії судового рішення.

Рішення може бути оскаржено в загальному порядку до Апеляційного суду м. Києва через районний суд протягом десяти днів з дня його проголошення, а відповідачем - в той же строк з дня залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Суддя Цокол Л.І.