Рішення № 65953917, 10.04.2017, Апеляційний суд Сумської області

Справа №575/473/16-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1Номер провадження 22-ц/788/508/17 Суддя-доповідач - ОСОБА_2 Категорія - 23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Левченко Т. А.,

суддів - Хвостика С. Г. , Собини О. І.

за участю секретаря судового засідання Чуприни В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Апеляційного суду Сумської області цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 ПП «Юридична компанія «ПРАВО ГРУП»

на рішення Великописарівського районного суду Сумської області від 23 січня 2017 року

у справі за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальність «Кириківське», третя особа: Відділ Держгеокадастру у Великописарівському районі Сумської області про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним, -

в с т а н о в и л а:

03 червня 2016 року ОСОБА_3 звернулася з вищезазначеним позовом, який мотивує тим, що 20 вересня 2006 року між нею та ТОВ «Кириківське» було укладено договір оренди земельної ділянки (земельного паю), зареєстрований у Великописарівському відділенні Сумської регіональної філії ДП «Центрі ДЗК», про що у державному реєстрі земель зроблено запис від 24 січня 2007 року № 040762804077. Отримавши у 2014 року свій примірник договору, вона довідалася про те, що за його змістом значиться, що угоду укладено на 15 років, хоча в дійсності строк дії договору становить 5 років.

Посилаючись на те, що своєї згоди на укладення договору на 15 років вона не давала, а також на те, що орендна плата у розмірі 1,5 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки суперечить вимогам Указу Президента України «Про додаткові заходи щодо соціального захисту селян власників земельних ділянок та земельних часток (паїв) від 02 лютого 2002 року № 92/2002, позивач просила визнати указаний договір недійсним з підстав, визначених частинами 1-3, 5, 6 ст. 202 та статтею 215 ЦК України, і зобовязати відповідача повернути їй спірну земельну ділянку.

Рішенням суду від 23 січня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено у звязку зі спливом строку позовної давності.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_3 ПП «Юридична компанія «ПРАВО ГРУП» просить скасувати рішення суду і ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити. В доводах апеляційної скарги зазначає, що рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Суд першої інстанції не надав належної правової оцінки письмовим доказам по справі таким як, висновок судового-технічної експертизи документів № 7576 та Акту приймання-передачі земельної ділянки. Умовами спірного договору передбачена можливість його пролонгації на новий строк, тому після закінчення першого пятирічного строку дії договору позивач вважала його переукладеним на новий пятирічний строк, а тому дізнавшись у 2014 році про односторонню зміну строку дії спірного договору з «5» на «15» позивач не пропустила строків звернення до суду із позовом в даній справі. Спірний договір є діючим, тому порушення прав ОСОБА_3 продовжує тривати, що унеможливлює застосування до цих правовідносин строку позовної давності. Крім того, сам по собі факт отримання позивачем коштів в якості орендної плати за період з 2006 по 2016 роки не може свідчити про її обізнаність щодо порушення її прав як власника земельної ділянки по строку дії договору та про схвалення нею строку його дії в 15 років.

Заслухавши суддю-доповідача, представника ТОВ «Кириківське» ОСОБА_4, яка заперечує проти апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 належить на праві приватної власності земельна ділянка площею 3,60 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована на території Кириківської селищної ради (а. с. 11).

20 вересня 2006 року між ОСОБА_3 та ТОВ «Кириківське» укладено договір оренди земельної ділянки (земельного паю). Договір зареєстрований 24 січня 2007 року у Великописарівському відділенні Сумської регіональної філії ДП «Центр ДЗК», про що у Державному реєстрі земель зроблено запис за № 040762804077 (а. с. 12-13). Згідно умов даного договору ОСОБА_3 передає відповідачу земельну ділянку площею 3,60 га, з яких 2,81 га рілля, 0,79 га сіножаті.

Ці обставини сторонами не оспорюються.

Поряд з іншим, зі змісту договору оренди земельної ділянки слідує, що він укладений на 15 років з дня набрання ним чинності (а. с. 12).

Однак, у позовній заяві ОСОБА_3 зазначає, що вказаний договір укладався на 5 років, а про виправлення цієї цифри на «15» у тексті договору вона дізналася лише у 2014 році, отримавши примірник договору.

Та обставина, що при укладенні договору сторони погодили строк його дії 5 років підтверджується актом визначення та закріплення меж земельної ділянки в натурі та актом приймання-передачі земельної ділянки, що надається в оренду, які підписані сторонами та в яких зазначено, що в оренду передається земельна ділянка строком на 5 років (а. с. 69а).

Крім того вказана обставина підтверджується висновком судово-технічної експертизи документів № 7576 від 25 листопада 2016 року, яким встановлено, що у первинний зміст наданих для дослідження 3-х екземплярів договору № 206 оренди земельної ділянки (земельного паю) від 20.09.2006 року, укладеного між ОСОБА_3 та ТОВ «Кириківське», у пункті 6 («Строк дії договору») на ділянці розташування рукописного цифрового запису «15» - вносились зміни шляхом дописки цифри «1» (а. с. 77-79).

В жодному примірнику договору немає підпису позивача, який би засвідчував виправлення строку дії договору оренди на 15 років.

Наведені дані у всій їх сукупності та взаємозвязку вказують на те, що в дійсності договір оренди земельної ділянки укладався на 5 років, а дописка цифри «1» була здійснена після його підписання, до моменту реєстрації, оскільки у записі від 24 січня 2007 року значиться вже пятнадцятирічний строк даної угоди (а. с. 102-103).

Звідси висновок суду першої інстанції про те, що сторонами не доведено того, коли саме були внесені зміни до договору і чи існувала цифра «1» на час його підписання, є таким, що не відповідає обставинам справи.

Водночас відсутність волевиявлення позивачки щодо укладення договору строком на 15 років свідчить про порушення її прав і є підставою для визнання його в цій частині недійсним на підставі ч. 3 ст. 203 та ч. 1 ст. 215 ЦК України.

Проте в силу ст. 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

У данному випадку таке припущення є наявним і обгрунтованим, так як після закінчення п'ятирічного строку після укладення договору позивачка погоджувалася на фактичну оренду її земельної ділянки відповідачем і отримувала за це орендну плату щорічно по 2016 рік включно, що підтверджується відповідними платіжними відомостями та видатковим касовим ордером (а. с. 42-48; 121).

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

При цьому відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно із ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справ «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства», пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «АТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає пістави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 60 ЦПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідачем у даній справі подано клопотання про застосування позовної давності до вимог ОСОБА_3

Не можна погодитись з доводами апеляційної скарги про те, що умовами спірного договору передбачена можливість його пролонгації на новий строк, тому після закінчення першого пятирічного строку дії договору позивач вважала його переукладеним на новий пятирічний строк. Так, зі змісту договору вбачається, що його умовами передбачено переважне право орендаря поновляти його на новий строк, яке здійснюється у встановленому порядку з письмовим повідомленням орендодавця про намір продовжити дію договору. Автоматичної пролонгації договору на новий строк без участі сторін договором не передбачено. А тому позивач, вважаючи укладеним договір строком на 5 років, після спливу цього строку повинна була, як власник майна, цікавитися підставою подальшого користування цим майном відповідачем після спливу строку на який вона передала його в користування. Тобто після закінчення пятирічного строку, а саме після 25 січня 2012 року позивач мала можливість дізнатися про порушення свого права.

За таких умов висновок суду про пропуск позивачем строку позовної давності є вірним, так як після закінчення п'ятирічного терміну договору позивачка реально могла довідатися про порушення свого права.

Таким чином, початком перебігу трирічного строку позовної давності для позивачки за правилами ст. 261 ЦК України слід вважати 25 січня 2012 року.

Позов у цій справі вона пред'явила після спливу позовної давності, що відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України є підставою для вімови їй у позові.

В даній справі наявність поважних причин пропуску позивачем позовної давності колегія суддів не вбачає.

Доводи апеляційної скарги про те, що порушення прав ОСОБА_3 продовжує тривати, що унеможливлює застосування до цих правовідносин строку позовної давності є помилковими, так як не відповідають обставинам справи та вищезазначеним нормам матеріального права.

З урахуванням наведеного, рішення суду на підставі п. 3 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підлягає зміні, шляхом виключення з його мотивувальної частини висновку суду про ненадання сторонами доказів щодо періоду внесення змін до договору оренди земельної ділянки та існування цифри «1» на час підписання договору.

В іншій частині рішення суду по суті є правильним, а тому слід залишити його без змін.

Керуючись ст. ст. 303; 307 ч. 1 п.1; 308, 309 ч. 1 п. 3, 313-315 ЦПК України, колегія суддів -

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 ПП «Юридична компанія «ПРАВО ГРУП» задовольнити частково.

Рішення Великописарівського районного суду Сумської області від 23 січня 2017 року в даній справі частково змінити, виключивши з його мотивувальної частини висновок суду про ненадання сторонами доказів щодо періоду внесення змін до договору оренди земельної ділянки та існування цифри «1» на час підписання договору.

В іншій частині рішення Великописарівського районного суду Сумської області від 23 січня 2017 року залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і з цього часу може бути оскаржено протягом двадцяти днів у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий -

Судді -