Ухвала суду № 65946401, 29.03.2017, Одеський апеляційний адміністративний суд

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 березня 2017 р.м.ОдесаСправа № 814/1007/16

Категорія: 12.3 Головуючий в 1 інстанції: Князєв В.С.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого: судді Домусчі С.Д.

суддів: Коваля М.П., Кравця О.О.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Южноукраїнської обєднаної Державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 липня 2016 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 обєднаної Державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Миколаївській області про визнання неправомірною бездіяльність, про зобовязання нарахувати та виплатити індексацію грошових доходів, надбавку за особливі умови праці, винагороду державним службовцям за сумлінну безперервну працю в органах державної влади, -

ВСТАНОВИВ:

16 травня 2016 року ОСОБА_1 звернулась до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до ОСОБА_2 обєднаної Державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Миколаївській області, в якому просила суд:

- визнати неправомірною бездіяльність ОСОБА_2 ОДПІ ГУ ДФС у Миколаївській області, щодо не проведення індексації грошових доходів за період роботи з лютого 2008 року по листопад 2015 року включно в сумі 28265,74 грн.;

- визнати неправомірною бездіяльність ОСОБА_2 ОДПІ ГУ ДФС у Миколаївській області, щодо не нарахування та невиплати надбавки за особливі умови праці в розмірі 50 % за період з 01.08.1997 року по 31.12.2000 року включно в сумі 2096,30 грн.;

- визнати неправомірною бездіяльність ОСОБА_2 ОДПІ ГУ ДФС у Миколаївській області, щодо не нарахування та невиплати грошової винагороди державним службовцям за сумлінну безперервну працю в органах державної влади за період роботи з 07.10.1993 року по 09.07.2014 року включно в сумі 8528,14 грн.

- зобовязати ОСОБА_2 ОДПІ ГУ ДФС у Миколаївській області нарахувати та виплатити індексацію грошових доходів за період роботи з лютого 2008 року по листопад 2015 року включно в сумі 28265,74 грн.;

- зобовязати ОСОБА_2 ОДПІ ГУ ДФС у Миколаївській області нарахувати та виплатити надбавку за особливі умови праці в розмірі 50 % за період з 01.08.1997 року по 31.12.2000 року включно в сумі 2096,30 грн.;

- зобовязати ОСОБА_2 ОДПІ ГУ ДФС у Миколаївській області нарахувати та виплатити грошову винагороду державним службовцям за сумлінну безперервну працю в органах державної влади за період роботи з 07.10.1993 року по 09.07.2014 року включно в сумі 8528,14 грн.

Постановою від 11 липня 2016 року, ухваленою в порядку письмового провадження, з урахуванням додаткової постанови від 13 вересня 2016 року, Миколаївський окружний адміністративний суд задовольнив адміністративний позов в повному обсязі.

Не погоджуючись з постановою суду, Южноукраїнська обєднана Державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Миколаївській області, яка є правонаступником ОСОБА_2 обєднаної Державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Миколаївській області відповідно до Постанови КМУ № 892 від 04.11.2015 року, подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржену постанову та ухвалити нову, якою відмовити у задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.

Вимоги апеляційної скарги апелянт обґрунтовує тим, що Южноукраїнська ОДПІ ГУ ДФС у Миколаївській області не погоджується з оскарженою постановою.

ОСОБА_1 надала письмові заперечення на апеляційну скаргу в яких, з посиланням на дотримання судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржену постанову без змін.

Ухвалюючи постанову про задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції встановив, що в період з 07.10.1993 року по 15.04.2016 року позивач працювала на різних посадах у ОСОБА_2 ОДПІ та відповідно до наказу № 75-о від 15.04.2016 року звільнена з роботи у звязку зі скороченням штату працівників.

Суд першої інстанції зазначив, що відповідно до статті 2 Закону України від 03.07.1991 № 1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення» індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема оплата праці (грошове забезпечення).

А статтею 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» встановлено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем , у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації зазначений у частині першій цієї статті. Підвищення грошових доходів населення у звязку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

Також суд першої інстанції зазначив, що з метою реалізації Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» Кабінетом Міністрів України Постановою від 17.07.2003 року № 1078 затверджений Порядок проведення індексації грошових доходів населення, яким визначені правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення.

Відповідно до п. 4 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою КМУ від 17.07.2003 року № 1078, індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. Оплата праці (грошове забезпечення) індексується у межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків. Приклад обчислення суми індексації грошових доходів громадян наведений у Додатку № 2 вищевказаного Порядку. У разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.

Суд першої інстанції встановив, що позивач зверталась до бухгалтерії (адміністрації) відповідача з запитом щодо нарахування та виплати їй належних сум індексації доходів за період з 01.02.2008 року по 30.11.2015 року.

У відповідь на звернення позивача ОСОБА_2 ОДПІ надано довідку від 04.04.2016 року № 3814/с/14-08-05-00 (а.с. 23), в якій зазначено, що базовими місяцями, які бралися відповідачем для обчислення індексації, є лютий 2009 року, листопад 2009 року, січень 2010 року та вересень 2010 року.

Суд першої інстанції зазначив, що відповідно до положень пункту 5 Порядку (до змін з 21.06.2012 року), що у разі, якщо сума збільшення грошових доходів є меншою суми індексації, нарахованої відповідно до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, яким визначені правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, подальша індексація провадиться на визначений згідно даному Порядку індекс.

Отже, суд першої інстанції дійшов висновку, що зміна заробітної плати у лютому та листопаді 2009 року, січні та вересні 2010 року ніяк не може впливати на зміну базового періоду для обчислення індексації, так як в результаті такої зміни сума підвищення заробітної плати не перевищила суму нарахованої індексації. Таким чином, період підвищення не можна вважати базовим періодом, так як розмір індексації не зменшився.

Суд першої інстанції зауважив, що базовим місяцем при обчислені індексу для проведення індексації слід вважати місяць підвищення заробітної плати за рахунок зростання її постійних складових, зокрема, тарифних ставок (окладів) (до змін з 21.06.2012 року). Якщо сума підвищення заробітної плати за рахунок постійних складових менша від суми індексу нарахованої відповідно до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, яким визначені правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, то місяць такого підвищення не вважається базовим і індексація продовжується. При порівнянні суми підвищення заробітної плати та суми індексації при визначені базового місяця береться заробітна плата в частині постійних складових в розрахунку за повний відпрацьований місяць.

Таким чином, згідно пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, яким визначені правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, суд першої інстанції дійшов висновку, що місяць, у якому підвищено заробітну плату, вважають базовим для індексації за дотримання таких умов:

- заробітна плата зросла за рахунок її постійних складових;

- сума підвищення більша, ніж можлива індексація.

Суд першої інстанції встановив, що відповідно до наказу ОСОБА_2 ОДПІ від 03.03.2008 року № 15-ф «Про встановлення посадових окладів працівникам інспекції», працівникам податкової інспекції, в тому числі й позивачу було підвищено посадовий оклад у розмірі 1340,00 грн., в звязку з чим з 01.02.2008 року збільшилась надбавка за високі досягнення у праці та склала 880,88 грн. Таким чином, збільшення заробітної плати відбулося на суму 814,32 грн.

Також суд першої інстанції встановив, що у лютому 2009 року відповідачем змінено базовий місяць для нарахування індексації. Згідно наказу начальника ОСОБА_2 ОДПІ від 04.02.2009 року за № 4-ф «Про виплату надбавки працівникам інспекції» з січня 2009 року зменшилась надбавка за високі досягнення у праці до 30%, але наказом ОСОБА_2 ОДПІ від 25.02.2009 року за № 6-ф «Про виплату надбавки працівникам інспекції» збільшилась надбавка до 45%, яка мала місце в таких розмірах до 01.01.2009 року. Наказами лютого місяця було зменшено надбавку на суму 293,63 грн. і в цьому ж місяці її збільшено на таку ж суму 293,63 грн. Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що, збільшення заробітної плати за рахунок постійних складових не відбулося.

При цьому суд першої інстанції зазначив, що у разі, якщо надбавка була встановлена, а потім деякий час не виплачувалась і знову була встановлена працівнику у такому самому розмірі, то місяць повторного встановлення надбавки не є підставою вважати місяць базовим. Крім того, якщо надбавку керівником було встановлено на невизначений термін, то при зменшені її розміру або скасуванні згідно ст. 103 Кодексу законів про працю України державного службовця зобовязані попередити не пізніше як за 2 місяці до запровадження змін до діючих умов оплати праці.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку, що, відповідачем було штучно створено нібито підвищення розміру заробітної плати у вказаних періодах, що потягло за собою зміну базового періоду для нарахування індексації грошових доходів і, як наслідок, її заниження за період з лютого 2008 року по листопад 2015 року на загальну суму 28265,74 грн.

Враховуючи положення Порядку проведення індексації грошових доходів населення, яким визначені правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення нарахування індексації, суд першої інстан3ції встановив, що базовим місяцем для проведення таких розрахунків має бути лютий 2008 року.

Щодо зміни базового періоду для обчислення індексації, які були застосовані відповідачем при збільшенні заробітної плати (окладів) у вересні 2013 року, грудні 2013 року, квітні 2015 року, вересні 2015 року, то суд першої інстанції встановив, що відповідачем знову безпідставно незаконно нараховані (не в повному обсязі) належні суми індексації, оскільки відповідачем не враховані внесені з 21.06.2012 року зміни до пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, яким визначені правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, відповідно до яких, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.

У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.

До чергового підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, то здійснюються відповідно до законодавства про загальнообовязкове державне соціальне страхування, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 цього Порядку.

Так, суд першої інстанції зазначив, що у вересні 2013 року позивачу було підвищено посадовий оклад з 1147,00 грн. до 1151,00 грн., в звязку з чим збільшення відбулося на 7,25 грн. На той момент коефіцієнт (%) індексації складав 50,2%, мінімальна зарплата - 1147,00 грн., у вересні місяці відпрацьовано 11 робочих днів (план - 21 робочий день). Розрахунок індексації: 1147,00 х 50,2% = 575,79 грн. - 7,25 грн. = 568,54 грн. / 21р.д. х 11 р.д. = 297,81 грн. Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що нарахована індексація повинна складати 297,81 грн., при цьому місяць підвищення окладу стає базовим.

Щодо надбавки за особливі умови праці, суд першої інстанції встановив, що за період служби з 01.08.1997 року по 31.12.2000 року включно позивачу в повному обсязі не нараховувалася та не виплачувалася надбавка за особливі умови праці та компенсація за втрату частини грошових доходів за порушення термінів їх виплат, у звязку з чим на момент звільнення з позивачем з боку відповідача було проведено неповний розрахунок.

Суд першої інстанції встановив, що на письмове звернення позивача до бухгалтерії (адміністрації) щодо нарахування та виплати їй належних сум за вищевказаний період була надана довідка (а.с.. 25), відповідно до якої надбавка за особливі умови праці виплачувалася не в повному обсязі, тобто в меншому розмірі, ніж 50 % посадового окладу з урахуванням надбавки за спеціальне звання або ранг державного службовця.

Вирішуючи по суті ці позовні вимоги, суд першої інстанції послався на положення п. 4.2 Постанови Кабінету Міністрів України від 31.12.1996 року за № 1592 «Про умови оплати працівників органів державної податкової служби», відповідно до якого керівним працівникам і спеціалістам, особам начальницького складу, які здійснюють контроль за справлянням податків та інших платежів, займаються оперативно-розшуковою роботою та розслідуванням кримінальних справ, організовують роботу з контролю надходження платежів до бюджетів та примусового їх стягнення, постановлено виплачувати надбавки за особливі умови праці у розмірі 50 % посадового окладу з урахуванням надбавки за спеціальне звання або ранг державного службовця, а для осіб начальницького складу податкової міліції у розмірі 50 % окладу грошового утримання.

Суд першої інстанції зазначив, що посади головний (старший) держподатревізор-інспектор відділу документальних перевірок фізичних осіб та головний держподатревізор- інспектор відділу примусового стягнення податків, які позивач займала в період з 01.08.1997 року по 31.12.2000 року відноситься до числа посад, наведених у пункті 4.2 Постанови № 1592 «Про умови оплати працівників органів державної податкової служби», що підтверджено наявними у матеріалах справи посадовими інструкціями та наказами, згідно яких позивач була призначена на зазначені посади для виконання функцій здійснення контролю за справлянням податків та примусового їх стягнення (а.с. 27 - 38).

Враховуючи встановлені фактичні обставини, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач своєю бездіяльністю допустив порушення прав позивача.

Щодо грошової винагороди державним службовцям за сумлінну безперервну працю в органах державної влади, суд першої інстанції зазначив, що за період служби в податкових органах з 07.10.1993 року по 09.07.2014 року позивачу не нараховувалась та не виплачувалась грошова винагорода, порядок видачі якої затверджений Постановою КМУ від 24.02.2003 року № 212.

Так суд першої інстанції вказав, що відповідно до пункту 1 Порядку видачі грошової винагороди державним службовцям за сумлінну безперервну працю в органах державної влади, зразкове виконання трудових обов'язків, затвердженого Постановою КМУ № 212 від 24.02.2003 року, грошова винагорода державним службовцям за сумлінну безперервну працю в органах державної влади, зразкове виконання трудових обов'язків видається особам, які пропрацювали безперервно на посадах державних службовців в одному або кількох органах державної влади не менше ніж 10 років.

До стажу безперервної роботи (служби) на посадах державних службовців в одному або кількох органах державної влади зараховуються всі періоди роботи (служби) у цих органах, у тому числі до 1 січня 1994 р., на посадах державних службовців, передбачених статтею 25 Закону України «Про державну службу», а також на посадах, що відносяться в установленому законодавством порядку до відповідних категорій посад державних службовців, на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів, зазначених у частині другій статті 9 Закону України «Про державну службу».

Суд першої інстанції встановив, що згідно записів у трудовій книжці позивача, її трудовий стаж, як державного службовця, починається з 07.10.1993 року (а.с. 11 - 15).

Згідно пункту 2 Порядку видачі грошової винагороди державним службовцям за сумлінну безперервну працю в органах державної влади, зразкове виконання трудових обов'язків, затвердженого Постановою КМУ № 212 від 24.02.2003 року, грошова винагорода видається один раз на п'ять років за умови зразкового виконання посадових обов'язків та відсутності порушень трудової дисципліни з урахуванням щорічної оцінки виконання державним службовцем покладених на нього завдань та обов'язків. Винагорода видається, якщо за результатами проведення щорічної оцінки рівень виконання державним службовцем обов'язків та завдань оцінений як «добрий» і «високий». При цьому повинні враховуватися результати щорічних оцінок за п'ять років.

Грошова винагорода видається у таких розмірах: від 10 до 15 років роботи - одна середньомісячна заробітна плата; від 15 до 20 років - дві, від 20 до 25 років - три, від 25 до 30 років - чотири, від 30 років і більше - п'ять, у межах асигнувань на оплату праці, передбачених у державному бюджеті для відповідних органів державної влади (пункт 3 Порядку).

Суд першої інстанції встановив, що виплата такої грошової винагороди позивачу не проводилась, а відповідно до наданого позивачем розрахунку загальна сума грошової винагороди, яку належить виплатити відповідачем, становить 8528,14 грн., в т.ч.: з 07.10.1993 року по 06.10.2003 року - 1073,84 грн.; з 07.10.2008р року по 06.10.2013 року - 7454,30 грн. (а.с. 22).

З посиланням на приписи ч. 4 ст. 43 Конституції України, ч. 1, 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 КАС України, враховуючи встановлені при розгляді справи фактичні обставин, надані позивачем належні та допустимі докази на підтвердження обґрунтувань вимог адміністративного позову, враховуючи відсутність заперечень з боку відповідача, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення адміністративного позову в повному обсязі.

Сторони, належним чином повідомлені про час та місце апеляційного розгляду справи,у судове засіданні не зявились, від позивача надійшла заява про апеляційний розгляд справи за її відсутності, клопотання апелянта про відкладення апеляційного розгляду справ, яке надійшло засобами електронної пошти, не підтверджено належними та допустимими доказами, у звязку з чим, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України, справа розглянута апеляційним судом в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю доповідача, розглянувши та обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не може бути задоволена.

Апеляційний суд встановив, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив та оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив правову природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Апеляційний суд зазначає, що вимоги апелянта ґрунтуються на висловленій незгоді із судовим рішенням та цитуванні статті 2, 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та пункту 4 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою КМУ № 1078 від 17.07.2003 року.

При цьому апеляційна скарга не містить заперечень щодо встановлених судом першої інстанції фактичних обставин справи, досліджених доказів та проведених позивачем розрахунків, які перевірені судом першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 КАС України, усі учасники адміністративного процесу є рівними перед законом і судом.

Частиною 1 статті 11 КАС України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 2 статті 70 КАС України зазначено, що Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень, при цьому за приписами ч. ч. 1 та 2 ст. 71 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Однією з особливостей процедури перегляду судового рішення є те, що суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів апеляційної скарги, та може дослідити нові докази, які не досліджувались в суді першої інстанції, якщо визнає обґрунтованим не надання їх до суду першої інстанції (ст. 195 КАС України).

Висновки суду першої інстанції апеляційний суд вважає такими, що відповідають фактичним обставинам та підтверджені належним та допустимими доказами, наданими позивачем, в той час як в апеляційній скарзі не оспорюються ні фактичні обставин справи, ні належність та допустимість наданих позивачем доказів, ні проведені позивачем розрахунки.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, підстави для скасування судового рішення та задоволення апеляційної скарги відсутні.

Додатково апеляційний суд зазначає про правильність висновків суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог за весь заявлений період, оскільки частиною 3 статті 233 КЗпП встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутись до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. При цьому в Рішенні Конституційного Суду України від 15.10.2013 року № 9-рп/2013, Конституційний суд України зазначив, що положення частини 2 ст. 233 КЗпП України слід розуміти так, що у разі порушення законодавства про оплату правці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у звязку із порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.

Апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у звязку з чим, відповідно до ст. 200 КАС України, апеляційна скарга має бути залишена без задоволення, а оскаржене судове рішення без змін.

Керуючись ст. 19, ст. 43 Конституції України, ст. ст. 2, 11, 69-71, 195, п. 2 ч. 1 ст. 197, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. ст. 200, 206, 211, 212, ч. 5 ст. 254 КАС України, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Южноукраїнської обєднаної Державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Миколаївській області залишити без задоволення.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 липня 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через пять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий: суддя С.Д.Домусчі

суддя М.П.Коваль

суддя О.О.Кравець