Рішення № 65941968, 11.04.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Апеляційне провадження Головуючий у 1 інстанції Яровенко Н.О.

№22-ц/796/5178/2017 Доповідач Кравець В.А.

Справа №755/21767/15-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 квітня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого судді Кравець В.А.,

суддів: Лапчевської О.Ф., Мазурик О.Ф.,

за участю секретаря Синявського Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 08 липня 2016 року у справі за заявою ОСОБА_2, зацікавлена особа: Київська міська рада, про встановлення факту проживання однією сім'єю,

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду із заявою, у якій просила Встановити факт проживання однією сім'єю ОСОБА_2 та ОСОБА_3 без реєстрації шлюбу, з січня 2001 року по ІНФОРМАЦІЯ_3 року (день смерті ОСОБА_3.).

В мотивування вимог посилалася на те, що вона та ОСОБА_3 з 13.08.1977 року по 1990 рік перебували у зареєстрованому шлюбі. Незважаючи на розірвання шлюбу, вони підтримували зв'язки між собою. ОСОБА_3 у 2001 році отримав інсульт і заявник здійснювала догляд за ним, проживали разом. З 2011 року заявник знову була зареєстрована в квартирі. У червні 2013 року ОСОБА_3 помер.

Встановлення юридичного факту її проживання однією сім'єю з ОСОБА_3 має значення для належного отримання пільг за втратою годувальника та отримання можливості переходу на пенсію чоловіка, а також захисту її законних інтересів та майнових прав.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 08 липня 2016 року заяву задоволено.

Встановлено факт проживання однією сім'єю ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в період з 01 січня 2001 року по ІНФОРМАЦІЯ_3 року.

Факт встановлено для отримання пільг за втратою годувальника та переходу на пенсію чоловіка.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1, який не був стороною по справі, проте вважає, що ухваленими судом рішеннями порушено його права шляхом звернення ОСОБА_2 до суду із позовом про зміну черговості одержання права на спадщину після смерті його батька - ОСОБА_3, що порушує його право на успадкування майна, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову, посилаючись на те, що суд ухвалив рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, не з'ясувавши дійсні обставини спору.

Вказує, що ОСОБА_2 ввела в оману суд під час звернення до суду та приховала (не надала) інформацію про те, що в дійсності вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з громадянином ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 в період з 30.12.1994 року по 06.03.2001 року, доказами чого є Свідоцтво про укладення шлюбу сер. НОМЕР_3 вид. Відділом РАГС Харківського р-ну м. Києва та Свідоцтво про розірвання шлюбу сер. НОМЕР_2 вид. Відділом РАГС Харківського РУЮ у м. Києві.

Крім того, згідно Довідки КП УЖГ Дарницького р-ну м. Києва від 22.03.2006 року яка надавалась за місцем вимоги ОСОБА_2 про смерть сина - її син ОСОБА_5 з 17.08.1995 року по день його смерті (ІНФОРМАЦІЯ_4.) проживав за адресою: АДРЕСА_1 (Дарницький район). Саме така адреса вказана і у паспорті гр. ОСОБА_2 серії НОМЕР_1, який був виданий Дарницьким РУ ГУ МВС України в м. Києві 24.11.2001 року.

Вважає, що ОСОБА_2 не проживала і не могла проживати разом зі спадкодавцем на протязі останніх 5 (п'яти) років від дня його смерті та не проживала з ним на час відкриття спадщини.

В судовому засіданні ОСОБА_1 свою апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити з вищевказаних підстав.

Заслухавши доповідь судді Кравець В.А., обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи заяву, суд виходив з того, що ОСОБА_2 надані письмові докази про факт спільного проживання з ОСОБА_3 в період з 01 січня 2001 року по ІНФОРМАЦІЯ_3 року.

Згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі»рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми.

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення. Ухвалене у справі рішення має бути гранично повним, ясним, чітким, викладеним у послідовності, встановленій статтею 215 ЦПК, і обов'язково містити вступну, описову, мотивувальну та резолютивну частини.

Відповідно до ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим та має стосуватися, зокрема питань: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини сторін випливають із установлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин тощо.

Проте, зазначеним вимогам рішення суду не відповідає, з огляду на таке.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з 13.08.1977 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано 13.12.1990 року. (а.с.8-9)

ІНФОРМАЦІЯ_3 року ОСОБА_3 помер, що підтверджується копією Свідоцтва про смерть Серії НОМЕР_4, виданим Відділом реєстрації смерті. (а.с.10)

Частина перша статті 58 Конституції України закріплює загальновизнаний принцип права, відповідно до якого закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

У рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 у справі про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів наголошується на тому, що до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ним чинності.

Заборона зворотної дії є однією з важливих складових принципу правової визначеності.

Принцип неприпустимості зворотної дії в часі нормативних актів знайшов своє закріплення в міжнародно-правових актах, зокрема і в Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини (стаття 7).

Водночас Конституція України передбачає зворотну дію законів та інших нормативно-правових актів у часі у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи.

Пунктом 1 розділу VII Прикінцевих положень Сімейного кодексу України визначено, що цей Кодекс набирає чинності одночасно з набранням чинності Цивільним кодексом України, тобто з 1 січня 2004 року.

Згідно з роз'ясненнями, які містяться в п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», до сімейних відносин, які вже існували на зазначену дату, норми СК України застосовуються лише в частині тих прав і обов'язків, що виникли після набрання ним чинності. Ці права та обов'язки визначаються на підставах, передбачених СК України.

Таким чином, факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу набув юридичного значення після набрання чинності СК України та ЦК України з 1 січня 2004 року. Кодекс про шлюб та сім'ю УРСР не передбачав юридичних наслідків для чоловіка та жінки, які проживала разом без реєстрації шлюбу.

Крім того, ч. 2 ст. 3 СК України передбачено, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік, у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.

Постановою Верховного Суду України від 20 лютого 2012 року № 6-97цс11, ухваленою за наслідками розгляду заяв про перегляд судових рішень із мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, сформульовано обов'язкову для усіх судів України правову позицію щодо визначення ознак сім'ї при встановленні наявності чи відсутності фактичних шлюбних стосунків та визначено, що положення ч. 2 ст. 3 СК України стосуються лише офіційно зареєстрованих шлюбів.

Встановлення факту проживання однією сім`єю в період до 1 січня 2004 року не передбачено Кодексом законів про шлюб та сім'ю України.

Крім того, у період з 30.12.1994 року по 06.03.2001 року ОСОБА_2 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4, що підтверджується копією Свідоцтва про укладення шлюбу сер. НОМЕР_5, виданого Відділом РАГС Харківського р-ну м. Києва та Свідоцтвом про розірвання шлюбу сер. НОМЕР_2, виданого Відділом РАГС Харківського РУЮ у м. Києві. (а.с.139)

Щодо іншого періоду, а саме з: 01.01.2004 року по 11.06.2013 року, колегія зазначає наступне.

За змістом наведених положень закону окреме провадження є безспірним, оскільки в ньому не розглядається матеріально-правовий спір, а можуть встановлюватися тільки факти та стани, які мають юридичне значення, а також підтверджуватися наявність чи відсутність неоспорюваних прав.

Відповідно до п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 р. № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.

Виходячи із специфіки цієї категорії справ, змісту ч. 2 ст. 256 ЦПК та правової природи окремого провадження, питання юрисдикційних повноважень суду про встановлення в порядку окремого провадження фактів, що мають юридичне значення, вирішується за наявності таких умов: факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб; це можливо, якщо чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; встановлення факту, що має юридичне значення, не повинно бути пов'язано з наступним вирішенням спору про право.

При прийнятті заяви суд повинен перевіряти для яких цілей необхідно встановити факт і в залежності від цих цілей встановлення фактів вирішувати питання про прийняття заяви.

Відповідно до п. 5, 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 р. № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» залежно від мети встановлення фактів заінтересованими особами в цих справах можуть бути, наприклад, відділи соціального захисту населення - у справах про встановлення факту перебування на утриманні особи, яка померла, для призначення пенсії заявникові; інші спадкоємці - у справах про встановлення факту прийняття спадщини; органи внутрішніх справ - у справах про встановлення факту родинних відносин для вирішення питання про належність до громадянства України; органи страхування - у справах про встановлення факту належності страхового свідоцтва.

Судам слід мати на увазі, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, повинні розглядатись у порядку, передбаченому главою 37 ЦПК за участю заявників і заінтересованих осіб.

Заявники й залучені до участі у справі заінтересовані особи вправі відповідно подавати докази на підтвердження обгрунтованості чи необгрунтованості заяви про встановлення факту, що розглядається судом, брати участь у дослідженні обставин справи, оскаржувати рішення і ухвали, вчиняти інші процесуальні дії, передбачені статтями 99, 103 ЦПК.

Колегія суддів приходить до висновку про те, що незалучення ОСОБА_1, який є сином померлого ОСОБА_3, до участі в справі в якості зацікавленої особи при вирішенні питання про встановлення факту проживання ОСОБА_2 з ОСОБА_3 однією сім'єю, порушує його права щодо отримання спадщини, оскільки він не може бути залучений до участі у справі на стадії апеляційного оскарження судового рішення та надавати докази.

Крім того, оскаржуване рішення стало підставою для звернення ОСОБА_2 до суду із позовом про зміну черговості одержання права на спадкування, у якому вона просить визнати її спадкоємцем першої черги для отримання спадщини, яка залишилася після смерті ОСОБА_3, що повністю спростовує її доводи у даній справі про встановлення факту проживання однією сім»єю для належного отримання пільг за втратою годувальника та переходу на пенсію чоловіка

Умовами ч.1 ст. 88 ЦПК України визначено, якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Отже, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 303,16 грн.

В силу ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу.

Відповідно до п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» від 24 жовтня 2008 року № 12 відповідно до ст. 304 ЦПК України суд апеляційної інстанції при розгляді справи керується правилами розгляду справи судом першої інстанції, з винятками й доповненнями, встановленими гл. І «Апеляційне провадження» розд. V ЦПК України.

Отже, на основі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів приходить до висновку про скасування рішення суду та ухвалення нового про відмову у задоволенні заяви.

Керуючись ст. 218,303,304,307,309,313,314,316,317 ЦПК України, колегія суддів -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 08 липня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення наступного змісту.

У задоволенні заяви ОСОБА_2, зацікавлена особа: Київська міська рада, про встановлення факту проживання однією сім'єю - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 303 гривні 16 коп. за подання апеляційної скарги.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів шляхом подання до цього суду касаційної скарги.

Головуючий

Судді