Постанова № 65941786, 11.04.2017, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.04.2017 року Справа № 904/10564/16 Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючий суддя Березкіна О.В. - доповідач

Судді: Орєшкіна Е.В., Широбокова Л.П.

Секретар судового засідання Логвіненко І.Г.

Представники сторін:

від позивача : ОСОБА_1 , довіреність №2 від 03.01.2017 р.;

від відповідача: ОСОБА_2 керівник, наказ № 1 від 01.08.2003 р.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Підприємства "Робітнича солідарність", м. Павлоград Дніпропетровської області

на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 23 січня 2017 року по справі № 904/10564/16

За позовом Комунального підприємства "Тернівське житлово-комунальне підприємство", м. Тернівка Дніпропетровської області

до Підприємства "Робітнича солідарність", м. Павлоград Дніпропетровської області

про стягнення 154267,59 грн.

В судовому засіданні було проголошено вступну та резолютивну частину постанови (ст.ст.85, 99, 105 ГПК України).

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 23 січня 2017 року (суддя Воронько В.Д.) позовні вимоги Комунального підприємства «Тернівське житлово-комунальне підприємство» - задоволено частково.

Суд стягнув з Підприємства «Робітнича солідарність» на користь Комунального підприємства «Тернівське житлово-комунальне підприємство» - 105425,88 грн основного боргу, 15210,25 грн пені, 3090,58 грн 3% річних, 16170,82 грн інфляційних нарахувань та 2098,46 грн. витрат по сплаті судового збору.

В решті частини позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування своєї скарги апелянт посилається на порушення норм матеріального та процесуального права, на неповне з`ясування обставин справи, які мають значення для її правильного вирішення.

Апелянт вважає, що позивачем не доведено розмір позовних вимог, а також не надано доказів відмови відповідача від використання приладу обліку тепла.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 20 березня 2017 року апеляційна скарга була прийнята до розгляду, розгляд справи було призначено у судовому засіданні на 11 квітня 2017 року.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення господарського суду Дніпропетровської області, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, вислухав пояснення представників сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно рішення Тернівської міської ради № 140 від 28.03.2007 "Про визначення виконавців житлово-комунальних послуг у житловому фонді м. Тернівка" комунальне підприємство "Тернівське житлово - комунальне підприємство" визнано виконавцем послуг з теплопостачання, з утримання житлових будинків та прибудинкових територій, з вивезення твердих побутових відходів, з холодного теплопостачання та водовідведення.

27 жовтня 2014року між комунальним підприємством "Тернівське житлово-комунальне підприємством" (далі - виконавець, позивач) та підприємством "Робітнича солідарність" (далі - споживач, відповідач) укладено договір № 189к-14 про надання послуг централізованого опалення, за умовами п.1 якого виконавець зобов'язується надавати споживачеві вчасно та відповідної якості послуги з централізованого опалення від котельні 3/4 МКР м. Тернівка, а споживач зобов'язується своєчасно оплачувати надані послуги за встановленими тарифами у строки і на умовах, передбачених договором.

Відповідно до п. 2 договору суб'єкти користування послугами є будівля, розташована за адресою м. Тернівка, Дніпропетровської області по вул. Лєрмонтова, буд. 13.

Додатковою угодою від 30.12.2014 збільшена вартість 1 Гкал з 19.12.2014 та становить 350,48 грн за 1 Гкал з ПДВ.

Додатковою угодою збільшена вартість послуги з централізованого опалення та з 13.11.2015 становить 360,86 грн за 1 Гкал.

Пунктом 7 договору передбачено, що плата за надані послуги за наявності засобів обліку води і теплової енергії справляється за їх показниками згідно з пунктами Правил №1198.

Розрахунковим періодом є календарний місяць. У разі застосування щомісячної системи оплати послуг платежі вносяться не пізніше 10 числа місяця, що настає за розрахунковим (п. 9 договору).

Відповідно до додатку № 1 до договору № 189к-14 встановлено, що обсяг надання послуг відповідно до договору до введення в експлуатацію засобів обліку тепла згідно розрахунку 43,74 Гкал/міс.

Звертаючись до Підприємства «Робітнича солідарність» із позовом про стягнення 154 267,59 грн., з яких - заборгованість у сумі 105425,88 грн., пеня у сумі 29580,31 грн., 3% річних у сумі 3090,58 грн. та інфляційних нарахувань у сумі 16170,82 грн., позивач - Комунальне підприємство "Тернівське житлово-комунальне підприємство" посилався на неналежне виконання відповідачем умов договору про надання послуг з централізованого опалення № 189к-14, укладеного між сторонами 27.10.2014 року в частині оплати отриманих послуг.

Задовольняючи позовні вимоги частково, господарський суд першої інстанції виходив з того, що в період з грудня 2014 року по квітень 2016 року (включно) позивачем надано послуги централізованого опалення відповідачу на загальну суму 127 082,88 грн., з яких відповідач частково оплатив отримані послуги у загальній сумі 21 637,00 грн, з яких в липні 2015 року - 5000,00 грн, в вересні 2015 року - 5000,00 грн, в листопаді 2015 року - 6 657,00 грн, в січні 2016 року - 5000,00 грн., а тому на користь позивача підлягає стягненню залишок суми заборгованості у розмірі 105 425,88 грн., та нараховані на суму боргу інфляційні втрати, 3% річних та пеня.

При цьому, суд перерахував розмір пені та визначив її на рівні 15210,25 грн.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

Згідно ч. 1 ст. 901 та ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно ст. 3 Закону України "Про теплопостачання", відносини між суб'єктами діяльності у сфері теплопостачання регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно ч.ч. 1 та 2 ст. 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобовязаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.

Статтями 24, 25 Закону України "Про теплопостачання" передбачена обовязковість укладення договору на постачання теплової енергії між енергоспостачальником і споживачем.

Відповідно до ч. 6 ст. 19 Закону України "Про теплопостачання" передбачено, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Як встановлено судом першої інстанції, на виконання умов договору в період з грудня 2014 року по квітень 2016 року (включно) позивачем надано послуги централізованого опалення відповідачу на загальну суму 127 082,88 грн.

Згідно ст.526 Цивільного кодексу України, зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України).

Приписами ст.530 Цивільного кодексу України, зокрема, встановлено, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Проте, у порушення умов договору та вимог діючого законодавства, відповідач лише частково оплатив отримані послуги у загальній сумі 21 637,00 грн., з яких в липні 2015 року - 5000,00 грн., в вересні 2015 року - 5000,00 грн., в листопаді 2015 року - 6 657,00 грн., в січні 2016 року - 5000,00 грн.

Позивачем неодноразово направлено на адресу відповідача претензії, а саме: 13 березня 2015 року, 11 березня 2016 року, 05 жовтня 2016 року, але заборгованість станом на 01 листопада 2016 року не погашена.

Також, 05 жовтня 2016 року позивач направив на адресу відповідача акти звіряння та акти виконаних робіт за весь період надання послуг, крім січня, лютого, березня 2015 року, які підписані, але документи відповідачем повернуто не було.

З огляду на те, що прилад обліку тепла не був прийнятий в експлуатацію, то позивач обґрунтовано розрахував заборгованість на підставі показників використання тепла за індивідуальним проектом згідно нормативів.

При цьому, колегія суддів вважає безпідставними доводи апелянта про те, що розрахунок необхідно проводити за показами приладу обліку, оскільки прилад обліку, на покази якого посилається відповідач, не введений в експлуатацію.

Відповідно до п. 7 Правил користування тепловою енергією № 1198, затверджених Постановою КМУ від 3 жовтня 2007 р. N 1198 , усі системи теплопостачання і теплоспоживання повинні бути забезпечені вузлами обліку відповідно до затверджених технічних умов і проектів.

Згідно з п. 7.2.31 Правил технічної експлуатації теплових установок і мереж, затверджених наказом Міністерства палива та енергетики України від 14 лютого 2007 р. N 71 вузол обліку споживача визнається допущеним до ведення обліку отриманої теплової енергії і теплоносія після підписання акта представниками енергопостачальної організації, споживача і метрологічного центру ЦОВМ та його затвердження в установленому порядку.

Облік теплової енергії і теплоносія на основі показів ЗВТ вузла обліку споживача здійснюється з моменту підписання акта про його прийняття в експлуатацію.

Допуск до експлуатації вузла обліку теплової енергії у споживача здійснюється представником енергопостачальної організації в присутності представників споживача та метрологічного центру ЦОВМ, про що складається відповідний акт.

Акт складається у трьох примірниках, один з яких одержує представник споживача, другий-представник енергопостачальної організації, а третій - представник метрологічного центру ЦОВТ. Акт допуску до експлуатації вузла обліку затверджується керівником енергопостачальної організації. Нарахування за послугу з теплопостачання відбувається за показниками обліку з дня підписання вищевказаного Акту.

На момент звернення відповідача щодо вводу ЗВТ в експлуатацію, при обстеженні системи теплопостачання представниками позивача було виявлено, що обладнання змонтовано з відхиленням до проекту, про що складено акт.

У зв'язку з виявленими порушеннями керівнику підприємству ''Робітнича солідарність" ОСОБА_2 був наданий акт та направлено лист від 24.12.2014 з повним переліком виявлених недоліків, в якому запропоновано відновити до технічного стану системи опалення з подальшим введенням в експлуатацію теплового вузла обліку.

Оскільки , недоліки не були усунені відповідачем, через що вузол обліку теплової енергії не був прийнятий в експлуатацію, а тому позивачем обґрунтовано здійснений розрахунок за спожиту теплову енергію відповідно до умов договору за нормативами споживання, а не на підставі показів вузла обліку, який не прийнято в експлуатацію.

Нормування витрат теплоти на потреби опалення житлових та громадських споруд ґрунтуються нормами та вказівками "По нормуванню втрат палива га теплової енергії на опалення житлових та громадських споруд, а також на господарсько-побутові потреби в Україні" (КТМ 204 України 244-94), де вказано у п. 2.2.2. , що погодинні виграти теплоти на опалення житлових та громадських споруд приймаються по показникам типових та індивідуальних проектів, за якими збудовані об'єкти.

При визначенні кількості наданих послуг теплопостачання по нежитловому приміщенню в розрахунок до договору покладено нормування витрат теплової енергії по системі опалення (згідно проекту) триповерхового будинку. Оскільки на другому поверсі відсутнє тепловикористувальне обладнання, то нарахування за надану послугу позивачем здійснено виходячи з нормування витрат на першому та третьому поверхах, а саме 33,28 Гкал щомісячно, а тому доводи відповідача про неправильність розрахунку є неспроможними.

Таким чином, судом обґрунтовано встановлено, що відповідач порушив обумовлені договором строки та не здійснив оплату отриманих послуг, тобто в даному випадку має місце неналежне виконання зобов'язань за вказаним договором відповідачем, в результаті чого у останнього утворилася заборгованість перед позивачем у сумі 105 425,88 грн., а тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення означеної суми на користь позивача.

Згідно зі ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Стаття 216 Господарського кодексу України передбачає відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами і договором.

Згідно п.1 ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 1 ст.549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частиною 3 вказаної статті визначено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом п.14 договору передбачено, що за несвоєчасне внесення плати з споживача стягується пеня в розмірі 1% за кожний день прострочення згідно закону України № 686 від 20.05.1999.

За приписом ст. 1 Закону України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій" суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують нежилі будинки і приміщення, належні їм на праві власності або орендовані ними на підставі договору, для провадження цієї діяльності, зокрема, за несвоєчасні розрахунки за спожиті комунальні послуги сплачують пеню в розмірі одного відсотка від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, якщо інший розмір пені не встановлено угодою сторін, але не більше 100 відсотків загальної суми боргу.

Таким чином, з аналізу правової норми вбачається, що за несвоєчасні розрахунки за спожиті комунальні послуги визначено 1% розміру пені, якщо інше не передбачено договором, а отже застосуванню підлягає сума пені, нарахування якої не може перевищувати розмір самого боргу.

Перевіривши розрахунок пені за період з 10.04.2016 по 01.10.2016 у сумі 24138,90 грн., що нарахована на суму боргу 12009,42 грн. за березень 2016 року та за період з 10.05.2016 по 01.10.2016 у сумі 5441,41 грн., що нарахована на суму боргу 3200,83 грн. за квітень 2016 року, яка у загальній сумі складає 29580,31 грн., суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про те, що всупереч приписам вищевказаного чинного законодавства розрахована позивачем пеня значно перевищує загальну суму боргу, на яку вона нарахована за зобов'язаннями березня та квітня 2016 року. А тому визначив її у розмірі 15210,25 грн., а не 29 580,31 грн., як просив позивач.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до приписів п. 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р.

З огляду на вищезазначене, та на підставі приписів ст. 625 Цивільного кодексу України суд першої інстанції обґрунтовано стягнув з відповідача 3% річних за кожним місяцем окремо загальний період з 10.02.2015 по 01.10.2016 у загальній сумі 3090,58 грн. та інфляційні нарахування за кожним місяцем окремо за період з лютого 2015 року по вересень 2016 року включно, що складає 16170,82 грн.

Інші доводи апеляційної скарги є безпідставними і висновків суду першої інстанції вони не спростовують.

Таким чином, розглядаючи справу, господарський суд першої інстанції всебічно, повно і обєктивно зясував всі обставини справи, дав їм належну правову оцінку, правильно застосував норми матеріального і процесуального права, що у відповідності до ст.103 ГПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду без змін.

Керуючись ст.ст. 99-105 ГПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Підприємства «Робітнича солідарність» - залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 23 січня 2017 року у справі № 904/10564/16 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанов виготовлено та підписано 12 квітня 2017 року.

Головуючий суддя О.В. Березкіна

Суддя Л.П.Широбокова

Суддя Е.В.Орєшкіна