Рішення № 65941213, 05.04.2017, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" квітня 2017 р.Справа № 922/350/17

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Шарко Л.В.

при секретарі судового засідання Кудревичу М.О.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова пошта", м. Полтава до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, м. Харків про стягнення 195842,70 грн. за участю представників:

позивача - Воловик С.С., довіреність № б/н від 04.04.2017 р. (повноваження перевірені секретарем господарського суду Дніпропетровської області)

відповідача - ОСОБА_3, який діє за договором про надання правової допомоги від 10.02.2016 р. та свідоцтва про право заняття адвокатською діяльністю № 3326 від 09.09.2009 р.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Нова пошта" (позивач) звернулось до господарcького суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (відповідач) 195842,70 грн., з яких: 133239,99 грн. - сума основного боргу; 32467,10 грн. - пеня; 17932,30 грн. - 30% річних; 12203,31 грн. - інфляційні витрати. Судові витрати просить покласти на відповідача.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що 25.09.2015 р. між сторонами був укладений договір № 86640 про надання послуг з організації перевезення відправлень. За вказаним договором відповідачем свої зобов'язання були виконані частково та оплачена вартість наданих послуг у розмірі 10086,87 грн. Станом на 01.11.2016 р. відповідачем не погашена заборгованість перед позивачем у розмірі 133239,99 грн.

Ухвалою суду від 30.01.2017 р. за позовною заявою було порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 16.02.2017 р. о 16:00 год.

10.02.2017 р. господарським судом Харківської області ухвалено судове засідання у справі призначене на 16.02.2017 р. о 16:00 год. провести в режимі відеоконференції, доручено господарському суду Дніпропетровської області забезпечити проведення судового засідання у справі № 922/350/17 призначене на 16.02.2017 р. о 16:00 год. в режимі відеоконференції в приміщенні господарського суду Дніпропетровської області.

Ухвалою суду від 16.02.2017 р. задоволено клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи, розгляд справи відкладено на 07.03.2017 р. о 11:00 год.

20.02.2017 р. господарським судом Харківської області ухвалено судове засідання у справі призначене на 07.03.2017 р. о 11:00 год. провести в режимі відеоконференції, доручено господарському суду Дніпропетровської області забезпечити проведення судового засідання у справі № 922/350/17 призначене на 07.03.2017 р. о 11:00 год. в режимі відеоконференції в приміщенні господарського суду Дніпропетровської області.

Відповідач надав відзив на позовну заяву (вх.№ 7835 від 07.03.2017 р.) згідно якого просив суд відмовити позивачу в задоволенні позову в повному обсязі. При цьому відповідач вказував, що останній акт отримано та підписано відповідачем 31.03.2016 року, а за умовами договору відповідач мав розрахуватись протягом 2 робочих днів. За таких обставин позивачем пропущено позовну давність, що є підставою для відмови у позові.

У судовому засіданні призначеному на 07.03.2017 р. була оголошена перерва до 20.03.2017 р. до 11:45 год.

14.03.2017 р. господарським судом Харківської області ухвалено судове засідання у справі призначене на 20.03.2017 р. о 11:45 год. провести в режимі відеоконференції, доручено господарському суду Дніпропетровської області забезпечити проведення судового засідання у справі № 922/350/17 призначене на 20.03.2017 р. о 11:45 год. в режимі відеоконференції в приміщенні господарського суду Дніпропетровської області.

У судовому засіданні призначеному на 20.03.2017 р. була оголошена перерва до 27.03.2017 р. до 09:50 год.

21.03.2017 р. господарським судом Харківської області ухвалено судове засідання у справі призначене на 27.03.2017 р. о 09:45 год. провести в режимі відеоконференції, доручено господарському суду Дніпропетровської області забезпечити проведення судового засідання у справі № 922/350/17 призначене на 27.03.2017 р. о 09:50 год. в режимі відеоконференції в приміщенні господарського суду Дніпропетровської області.

Ухвалою суду від 27.03.2017р. задоволено клопотання представника відповідача про продовження строку вирішення спору на 15 днів, за межі встановлені ст. 69 ГПК України, продовжено строк розгляду справи № 922/350/17 по 11.04.2017 р., відкладено розгляд справи на 05.04.2017 р. о 10:00 год.

Також, 27.03.2017 р. господарським судом Харківської області ухвалено судове засідання у справі призначене на 05.04.2017 р. о 10:00 год. провести в режимі відеоконференції, доручено господарському суду Дніпропетровської області забезпечити проведення судового засідання у справі № 922/350/17 призначене на 05.04.2017 р. о 10:00 год. в режимі відеоконференції в приміщенні господарського суду Дніпропетровської області.

Від представника позивача до суду надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи (вх.№ 10458 від 28.03.2017 р.). Надані документи судом прийняті та долучені до матеріалів справи.

Представник позивача у судовому засіданні 05.04.2017 р. позовні вимоги підтримав та наполягав на їх задоволенні з підстав викладених у позовній заяві.

Представник відповідача у судовому засіданні 05.04.2017 р. проти позову заперечував у повному обсязі.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР ), кожній особі гарантовано право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Беручи до уваги, що відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, та те, що відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд розглядає справу за наявними та додатково поданими сторонами матеріалами.

Суд, дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, встановив наступне.

25 вересня 2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Нова Пошта" (експедитор) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 (замовник) було укладено договір № 86640 про надання послуг з організації перевезення відправлень (надалі - договір).

Умовами договору було визначено, що експедитор - Товариство з обмеженою відповідальністю "Нова Пошта", що здійснює організацію перевезення відправлень та надає комплекс інших послуг, пов'язаних із організацією перевезення відправлень, а замовник - відправник або одержувач відправлення, який уклав з експедитором договір (п.1.1. та п.1.2. договору).

Пунктом 2.1. договору було передбачено, що експедитор зобов'язується за плату та за рахунок замовника організувати перевезення відправлення та надання комплексу інших послуг, пов'язаних із організацією перевезення відправлення (послуги), а замовник зобов'язується їх прийняти й оплатити на умовах, визначених договором.

Згідно п.5.1. договору загальна ціна цього договору складається із вартості послуг, наданих експедитором протягом строку дії договору. Оплата вартості наданих експедитором послуг, відбувається за чинними тарифами експедитора шляхом перерахування замовником на поточний рахунок експедитора коштів у розмірі 100 % вартості наданих послуг упродовж 2 (двох) банківських днів після виконання замовлення на підставі актів наданих послуг експедитора та рахунку - фактури.

Відповідно до п. 5.2. договору експедитор складає акти наданих послуг на підставі фактично наданих послуг і надсилає замовнику підписані та скріплені печаткою акти наданих послуг у двох примірниках для підписання замовником.

Згідно п. 5.3. договору замовник упродовж 2 (двох) робочих днів з дати отримання актів наданих послуг від експедитора підписує надані експедитором 2 (два) примірники актів наданих послуг (акт) та повертає експедитору 1 (один) примірник підписаного акту або в той самий строк надає експедитору письмову мотивовану відмову від підписання актів. Не підписання замовником актів упродовж 2 (двох) робочих днів з дати отримання актів від експедитора без надання відповідних письмових пояснень є фактом визнання замовником повного виконання експедитором своїх зобов'язань за договором. У такому разі вважається, що акти погоджено, послуги експедитора надано в повному обсязі та відповідно до умов договору, претензії замовника відсутні й замовник зобов'язаний здійснити оплату послуг згідно з отриманим рахунком та актами наданих послуг.

Пунктом 6.3.1. договору передбачено, що за несвоєчасну та/або неповну оплату наданих експедитором послуг замовник сплачує експедитору пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу та 30 % річних від суми заборгованості. Строк нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань є більшим, ніж це передбачено ч. 6 ст. 232 ГК України, і становить 1 рік від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Як вбачається з матеріалів справи, у відповідності до умов договору, позивач надав відповідачу послуги згідно актів здачі-прийняття робіт (надання послуг):

- № НП/1-0008671 від 20.02.2016 р. на суму 55742,32 грн.;

- № НП/1-0011203 від 29.02.2016 р. на суму 43412,40 грн.;

- № НП/1-0012901 від 10.03.2016 р. на суму 23232,74 грн.;

- № НП/1-0017779 від 31.03.2016 р. на суму 20939,40 грн.

Усього відповідач повинен був сплатити позивачу за актами суму у розмірі 143326,86 грн. за надані послуги.

В матеріалах справи містяться копії експрес-накладних до вказаних актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) (том 1 а.с. № 125-200, том 2 а.с. № 21-31).

Також, в матеріалах справи містяться докази направлення позивачем відповідачу рахунку-фактури № НП/1-0008671 від 20.02.2016 р., рахунку-фактури № НП/1-0011203 від 29.02.2016 р., рахунку-фактури № НП/1-0012901 від 10.03.2016 р., рахунку-фактури № НП/1-0017779 від 31.03.2016 р.

Згідно позову позивач вказує, що він виконав взяті на себе зобов'язання в повному обсязі, а відповідач погодився та прийняв без зауважень, про що свідчить підпис та печатка на актах здачі-прийняття робіт (надання послуг). Відповідач свої зобов'язання за договором виконав частково та оплатив вартість наданих послуг у розмірі 10086,87 грн.

Судом встановлено, що між сторонами був складений акт звірки взаєморозрахунків станом за період 01.01.2016 р. - 26.04.2016 р. за договором №86640 відповідно до якого заборгованість відповідача становила 143239,99 грн.

13.05.2016 р. відповідачем згідно платіжного доручення № @2PL694165 було перераховано позивачу в рахунок оплати перевезення 5000,00 грн.

09.09.2016 р., використовуючи своє право на застосування заходів досудового урегулювання господарського спору, позивачем було направлено на адресу відповідача цінним листом з описом вкладення претензію про сплату заборгованості за договором в сумі 138239,99 грн. та акт звірки розрахунків.

15.09.2016 р. відповідачем згідно платіжного доручення № 142 було перераховано позивачу за послуги 2000,00 грн.

Крім того, 03.10.2016 р. відповідачем було сплачено згідно платіжного доручення № @2PL274781 позивачу 3000,00 грн. за послуги перевезення.

Враховуючи те, що вищезазначені оплати відповідача від 13.05.2016 р., 15.09.2016 р. та 03.10.2016 р. на загальну суму 10000,00 грн. відображені у бухгалтерському обліку позивача саме за договором № 86640 від 25.09.2015 р., та те, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази укладання між сторонами інших договорів щодо здійснення послуг з організації відправлень перевезення, суд приходить до висновку, що оплати від 13.05.2016 р., 15.09.2016 р. та 03.10.2016 р. на загальну суму 10000,00 грн. були здісненні відповідачем в рамках договору № 86640 від 25.09.2015 р.

З огляду на вищевикладені обставини господарський суд вважає, що матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача основного боргу за договором № 86640 від 25.09.2015 р. у розмірі 133239,99 грн.

Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковими.

Згідно ч.1ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно із приписами ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частина 1 ст. 628 Цивільного кодексу України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Статтею 909 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами). Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору перевезення вантажу.

При цьому суд зазначає, що найменування Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова пошта" у договорі в розумінні ст. 909 Цивільного кодексу України - експедитором, не впливає на правову кваліфікацію зазначеного договору.

За таких обставин, до правовідносин щодо виконання договору № 86640 про надання послуг з організації перевезення відправлень від 25.09.2015 р. підлягають застосуванню положення Закону, які регулюють правовідносини щодо виконання договору на перевезення, у тому числі глава 64 ЦК України, ст.ст. 306-315 ГК України, тощо.

З огляду на вищевикладене, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу за договором № 86640 від 25.09.2015 р. у розмірі 133239,99 грн. підтверджуються матеріалами справи, вони не спростовані відповідачем, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Правові наслідки порушення зобов'язання встановлені статтею 611 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Відповідно до ч.3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

В частині 2 статті 343 Господарського кодексу України прямо зазначається, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

Судом було перевірено розрахунок позивача штрафних санкцій та встановлено, що розрахунок позивача пені та 3% річних є неправильним у зв'язку з невірним визначенням позивачем періоду прострочення.

Враховуючи приписи діючого законодавства, умови договору щодо перерахування коштів за надані послуги упродовж 2 (двох) банківських днів після виконання замовлення (п.5.1. договору), положення п. 6.3.1. договору щодо порядку нарахування пені та 30 % річних, судом була перерахована сума пені та 30 % річних у межах визначеного позивачем періоду часу та встановлено, що з відповідача підлягає стягненню на користь позивача пеня у розмірі 32153,57 грн. та сума 30 % річних у розмірі 17906,22 грн. При цьому суд зазначає, що сума інфляційних витрат у розмірі 12203,31 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню в частині стягнення з відповідача на користь позивача суми основного боргу у розмірі 133239,99 грн., пені у розмірі 32153,57 грн., 30 % річних у розмірі 17906,22 грн. та інфляційних витрат у розмірі 12203,31 грн.

Щодо заяви відповідача про сплив позовної давності, яка викладена у відзиві на позов, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ст. 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Статтею 261 Цивільного кодексу України визначено:

- перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила;

- перебіг позовної давності за вимогами про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства, починається від дня припинення насильства;

- перебіг позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину починається від дня, коли почалося його виконання;

- у разі порушення цивільного права або інтересу неповнолітньої особи позовна давність починається від дня досягнення нею повноліття;

- за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання;

- за зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку;

- за регресними зобов'язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов'язання;

- винятки з правил, встановлених частинами першою та другою цієї статті, можуть бути встановлені законом.

Згідно ч. 1 ст. 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

У пункті 2.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Відповідно до ст. 258 Цивільного кодексу України, для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог у зв'язку з перевезенням вантажу, пошти (ст. 925 ЦК України).

Згідно ч. 3 ст. 925 Цивільного кодексу України, до вимог, що випливають із договору перевезення вантажу, пошти, застосовується позовна давність в один рік з моменту, що визначається відповідно до транспортних кодексів (статутів).

Разом з тим, згідно з ч. 5 ст. 315 Господарського кодексу України, для пред'явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк.

Втім, між нормами ч. 3 ст. 925 Цивільного кодексу України та ч. 5 ст. 315 Господарського кодексу України не має суперечності, бо вони співвідносяться як загальна та спеціальна: за загальним правилом до вимог, що випливають із договору перевезення вантажу, пошти, застосовується позовна давність в один рік з моменту, що визначається відповідно до транспортних кодексів (статутів), але для пред'явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк.

Аналогічна правова позиція також викладена в постанові Вищого господарського суду України від 13.12.2016 р. у справі № 922/1519/16.

Разом з цим суд зазначає, що пунктом 4.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" передбачено, що правила переривання перебігу позовної давності (стаття 264 Цивільного кодексу України) застосовуються господарським судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останній є докази, що підтверджують факт такого переривання. При цьому господарським судом слід мати на увазі таке.

У дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина перша статті 264 Цивільного кодексу України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати:

- визнання пред'явленої претензії;

- зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору;

- письмове прохання відстрочити сплату боргу;

- підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір;

- письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу;

- часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

Приймаючи до уваги вищевикладене та те, що перебіг позовної давності для стягнення заборгованості за договором переривався, у зв'язку з підписанням акту звірки взаєморозрахунків та часткової сплати відповідачем заборгованості, господарський суд приходить до висновку, що строк позовної давності на час подання позивачем відповідного позову до суду не сплинув, а посилання відповідача щодо пропущення позивачем строку позовної давності є безпідставними.

За таких обставин, заява відповідача про сплив позовної давності не підлягає задоволенню, а позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно ст. 49 ГПК України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо у спорі про відшкодування збитків, завданих господарському товариству його посадовою особою, судові витрати за правилами цієї статті мають бути стягнуті на користь товариства, то вони стягуються на користь учасників (акціонерів) такого товариства, зазначених у частині восьмій статті 28 цього Кодексу, у тій частині, в якій вони понесені цими учасниками (акціонерами). Стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує судовий збір за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що позов підлягає частковому задоволенню, господарський суд відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача сплачену позивачем суму судового збору у розмірі 2932,55 грн.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 129 Конституції України, ст.ст. 230, 231, 232, 315, 343 Господарського кодексу України, ст.ст. 256, 257, 258, 261, 264, 509, 525, 526, 530, 549, 611, 625, 628, 629, 908, 909, 925 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 4, 12, 22, 32, 33, 34, 43, 44, 49, 69, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні заяви відповідача щодо застосування строку позовної давності - відмовити.

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (61007, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, відомості про дату та місце народження в матеріалах справи відсутні) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова пошта" (юридична адреса: 36039, м. Полтава, вул. Європейська, буд. 57; адреса для листування: 49000, м. Дніпропетровськ, пл. Г.Майдану, 1, ідентифікаційний код 31316718) суму основного боргу у розмірі 133239,99 грн., пеню у розмірі 32153,57 грн., 30 % річних у розмірі 17906,22 грн., інфляційні витрати у розмірі 12203,31 грн. та судові витрати зі сплати судового у розмірі 2932,55 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іній частині заявленого позову - відмовити.

На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) рішення через місцевий господарський суд.

Повне рішення складено 10.04.2017 р.

Суддя Л.В. Шарко