Рішення № 65940190, 14.03.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.03.2017Справа №910/24192/16

За позовом Київської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "АНИСС"

про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки

Суддя Якименко М.М.

Представники сторін:

від позивача: Сергієнко А.А. - за довіреністю №225-КМР-239 від 30.01.2017 року;

від відповідача: Невмержицький В.П. - за довіреністю від 13.02.2017 року.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Київська міська рада звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "АНИСС" про зобов'язання відповідача звільнити частину самовільно зайнятої земельної ділянки орієнтовною площею 0,3 га по вул. Ревуцького у Дарницькому районі м. Києва (код ділянки 63:292:001) та повернути її Київській міській раді, привівши у придатний для використання стан шляхом звільнення від будівель та споруд, які знаходяться на вказаній земельній ділянці.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на той факт, що відповідач без належних на те правових підстав, а саме за відсутності відповідного рішення Київської міської ради як розпорядника земель комунальної власності, використовує земельну ділянку орієнтовною площею 0,3 га по вул. Ревуцького у Дарницькому районі м. Києва, яка належить до комунальної власності Київської міської ради, чим порушує норми чинного законодавства.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.01.2017 року позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її розгляд на 14.02.2017 року.

14.02.2017 року через канцелярію Господарського суду міста Києва представник відповідача подав відзив на позовну заяву б/н від 14.02.2017 р., в якому заперечував проти позовних вимог, посилаючись на набуття ТОВ «АНИСС» права користування спірною земельною ділянкою згідно ст. 344 ЦК України та ст. 120 Земельного кодексу України, оскільки на останній розташований об'єкт нерухомості, належний ТОВ «АНИСС» на праві власності. Окрім того, за твердженнями відповідача, ТОВ «АНИСС» вчиняються дії, спрямовані на оформлення права користування спірною земельною ділянкою, та сплачується земельний податок.

13.03.2017 року через канцелярію Господарського суду міста Києва представник позивача подав:

- пояснення по справі, в яких підтримав позовні вимоги та просив задовольнити позовну заяву;

- заяву б/н від 13.03.2017 року про застування строків позовної давності, в якій зазначив про пропуск позивачем позовної давності, оскільки про зайняття ТОВ «АНИСС» спірної земельної ділянки Київській міській раді було відомо з жовтня 2008 р., що є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.

Також 13.03.2017 року через канцелярію Господарського суду міста Києва представником відповідача подані додаткові письмові пояснення б/н від 13.03.2017 року, в яких відповідач заперечує проти позову та зазначає про неналежність наданих позивачем на підтвердження своїх позовних вимог доказів.

В судовому засіданні 14.02.2017 року на підставі ч. 3 ст. 77 ГПК України оголошено перерву до 14.03.2017 року.

В судових засіданнях 08.03.2017 року та 14.03.2017 року представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити, представник відповідача позовні вимоги не визнав та просив відмовити у позові, застосувавши позовну давність.

Відповідно до статті 85 ГПК України в судовому засіданні 14.03.2017 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані матеріали справи в їх сукупності, та заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Департаментом земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації відповідно до Порядку здійснення самоврядного контролю за використанням і охороною земель м. Києва, затвердженого рішенням сесії Київської міської ради від 25.09.2003 № 16/890, на підставі запиту прокуратури Дарницького району м. Києва (від 07.07.2015 № 52/4705вих15) було проведено обстеження земельної ділянки за адресою: вул. Ревуцького у Дарницькому районі м. Києва (код 63:292:001), за результатами якого був складений акт обстеження земельної ділянки № 479/02 від 24.09.2015 року (далі - Акт), копія якого наявна в матеріалах справи.

Так, зазначеним актом встановлено, що на частині земельної ділянки площею 189 476,36 кв. м (код ділянки: 63:292:001) орієнтовною площею 0,3 га (в тому числі і на частині плеса озера Сонячне) по вул. Ревуцького в м. Києві розташовано комплекс будівель та споруд, в яких функціонують заклади громадського харчування «Штандарт» та «Рибне місце». Частина зазначеного комплексу (нежитлова будівля (літ А) площею 973 кв. м є закладом громадського харчування та, відповідно до Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 26.05.2014 №22115765, є власністю ТОВ «АНИСС».

Рішення щодо відведення земельної ділянки, на якій функціонують заклади громадського харчування «Штандарт» та «Рибне місце» за поданням Департаменту земельних ресурсів Київська міська рада не приймалось, документи, що посвідчують право власності (оренди) в департаменті земельних ресурсів не зареєстровано.

При цьому обстеженням встановлено, що територія земельної ділянки, що фактично використовується ТОВ «АНИСС» та на якій безпосередньо розміщено нежитлову будівлю, що належить ТОВ «АНИСС» (код 33054110) потрапляє до прибережної захисної смуги, яка затверджена рішенням Київської міської ради від 26.02.2010 року № 33/3471 «Про затвердження об'єктів прибережних захисних смуг водних об'єктів м. Києва».

Окрім цього, в акті обстеження земельної ділянки № 479/02 від 24.09.2015 року зазначено, що на підставі запиту прокуратури міста Києва від 07.10.2014 року № 07/2/2-1603вих-14 здійснено обстеження земельної ділянки на вул. Ревуцького у Дарницькому районі міста Києва (акт обстеження від 27.10.2014 року № 1400/02).

Як вказано в даному акті обстеження, в діях ТОВ «АНИСС» вбачаються ознаки порушення вимог земельного законодавства, а саме використання земельної ділянки 973 кв.м без належним чином оформлених речових прав на неї, передбачених ст. 126 Земельного кодексу України, та самовільне зайняття земельної ділянки орієнтовною площею 0,2 га (пункт «б» ст. 211 Земельного кодексу України).

Крім того, розміщені на спірній земельній ділянці об'єкти нерухомого майна знаходяться у межах прибережно-захисної смуги, на якій, у свою чергу, забороняється будівництво будь-яких споруд відповідно до ст. 61 Земельного кодексу України

Таким чином позивач стверджує в позовній заяві, що відповідачем відповідно до ст. 212 Земельного кодексу України здійснюється самовільне користування земельною ділянкою (код 63:292:001) орієнтовною площею 0,3 га за адресою вул. Ревуцького у Дарницькому районі м. Києва, тобто без правовстановлюючих документів, та водночас, стверджуючи про порушення матеріальних прав та інтересів Київської міської ради як розпорядника земель територіальної громади міста Києва на підставі ст. 376 ЦК України звернувся до суду з даним позовом про зобов'язання ТОВ «АНИСС» звільнити частину спірної самовільно зайнятої земельної ділянки та повернути Київській міській раді, привівши у придатний для використання стан шляхом звільнення від будівель і споруд.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 3 Земельного кодексу України (далі по тексту - ЗК України) земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Статтею 13 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до статті 2 Земельного кодексу України до земельних відносин належать відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.

У відповідності до ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Статтею 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Згідно положень ст. 19 Конституції України органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до приписів частини 5 статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

У відповідності до статей 140, 143 та 144 Конституції України місцеве самоврядування є правом територіальної громади самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України, що здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування; територіальні громади безпосередньо або через утворені ними органи управляють майном, що є в територіальній власності, вирішують інші питання, віднесені законом до їх компетенції; вирішуючи питання місцевого значення, органи місцевого самоврядування в межах визначених законом повноважень приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

При цьому, згідно з приписами ст.ст. 142-144 Конституції України до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших об'єктів, належить земля, управління якою здійснюють територіальні громади через органи самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень.

Територіальні громади у відповідності до частини 2 статті 2 Цивільного кодексу України є учасниками цивільних відносин, діючи у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин, набуваючи та здійснюючи цивільні права та обов'язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом (статті 169 та 172 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 6 Закону України "Про столицю України місто-герой Київ" місцеве самоврядування у м. Києві здійснюється територіальною громадою міста, в тому числі, через Київську міську раду.

Згідно з ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

У комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування (ст. 327 Цивільного кодексу України).

Так, відповідно до статті 83 Земельного кодексу України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності.

Оскільки спірна земельна ділянка не перебуває у державній або приватній власності, вона знаходиться в комунальній власності територіальної громади міста Києва, яка реалізує це право відповідно до статті 80 Земельного кодексу України через органи місцевого самоврядування - Київську міську раду.

Розпорядження землями комунальної власності м. Києва, в тому числі надання земельних ділянок у власність чи у користування, у відповідності до ст. 9 Земельного кодексу України, Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" відноситься до виключних повноважень Київської міської ради як колегіального органу.

Пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що вирішення відповідно до Закону питань земельних відносин є виключною компетенцією пленарних засідань сільських, селищних, міських рад.

Статтею 93 Земельного кодексу України визначено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземним громадянам і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об'єднанням і організаціям, а також іноземним державам.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 Закону України "Про оренду землі" укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

Згідно п. 5 ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Отже, єдиною підставою набуття права власності чи права користування земельними ділянками комунальної власності в м. Києві для громадян та юридичних осіб є відповідне рішення Київської міської ради.

Статтею 126 Земельного кодексу України визначено, що право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Відповідно до ст. 189 Земельного кодексу України, ст. 20 Закону України "Про охорону земель" самоврядний контроль за використанням та охороною Земель здійснюється сільськими, селищними, міськими, районними та обласними радами.

Повноваження щодо здійснення самоврядного контролю за додержанням земельного законодавства, використанням та охороною земель в м. Києві відповідно до рішення Київської міської ради від 25.09.2003 №16/890 "Про Порядок здійснення самоврядного контролю за використанням і охороною земель у м. Києві" покладено на Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), яким в межах повноважень, визначених вищевказаним рішенням Київської міської ради, було здійснено обстеження земельної ділянки та складено вищезазначений акт обстеження земельної ділянки № 479/02 від 24.09.2015 року, в якому зафіксовано порушення земельного законодавства.

Зокрема, в Акті обстеження земельної ділянки зафіксовано, що земельна ділянка площею 0,3 га по вул. Ревуцького у Дарницькому районі м. Києва використовується Товариством з обмеженою відповідальністю "АНИСС" (відповідач у справі).

Порядок передачі земельних ділянок в постійне користування чи в оренду визначений статтями 123-126 Земельного кодексу України.

Так, згідно статті 125 Земельного кодексу України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право користування земельною ділянкою та його державної реєстрації. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладання договору оренди і його державної реєстрації.

Право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами, а право оренди землі оформлюється договором, який реєструється відповідно до закону.

Статтею 126 Земельного кодексу України визначено, що право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Водночас, у матеріалах справи відсутні, а також відповідачем не подано в порядку ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України документів, що посвідчують право власності або право користування земельною ділянкою, в тому числі на умовах оренди, передбачених ст. 125, 126 Земельного кодексу України.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Вищезазначеним обстеженням встановлено, що на земельній ділянці орієнтовною площею 0,3 га за адресою вул. Ревуцького у Дарницькому районі міста Києва розташовано комплекс будівель і споруд, які використовуються під заклад громадського харчування «Штандарт» та «Рибне місце». При цьому частина зазначеного комплексу (нежитлова будівля (літ.А) площею 973 кв.м) належить відповідачу, що підтверджується свідоцтвом про право власності № 22115765 від 26.04.2014 року та відповідною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно.

Позивач також зазначає, що крім земельної ділянки, на якій розташована нежитлова будівля з прибудовою площею 973 кв.м, відповідач використовує земельну ділянку орієнтовною площею 0,2 га, при цьому займана ТОВ «АНИСС» територія частково потрапляє до прибережної захисної смуги, яка затверджена рішенням Київської міської ради від 26.02.2010 № 33/3471 «Про затвердження проектів прибережних захисних смуг водних об'єктів м. Києва».

Відповідно до ч. 1 ст. 58 Земельного кодексу України та ст. 4 Водного кодексу України за основним цільовим призначенням до земель водного фонду належать землі, зайняті, у тому числі і прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами.

З метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.

При цьому у межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням конкретних умов, що склалися.

За приписами ст. 60 Земельного кодексу України та ст. 88 Водного кодексу України вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлюються прибережні захисні смуги.

З статті 85 Водного кодексу України вбачається, що у тимчасове користування за погодженням з постійними користувачами земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення та берегових смуг водних шляхів можуть надаватися підприємствам, установам, організаціям, об'єднанням громадян, релігійним організаціям, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, а також для проведення науково-дослідних робіт.

Згідно з ч. 5 ст. 88 Водного кодексу України землі прибережних захисних смуг перебувають у державній та комунальній власності та можуть надаватися в користування лише для цілей, визначених цим Кодексом.

Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 89 Водного кодексу України у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється, зокрема, будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, навігаційного призначення, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів.

Судом встановлено за матеріалами справи та підтверджено представником позивача в судовому засіданні, що відповідно до рішення Київської міської ради від 26.02.2010 № 33/3471 земельна ділянка за обліковим кодом 63:292:0001 віднесена до прибережних захисних смуг водних об'єктів м. Києва, землекористувачем згідно з даними витягу з бази даних міського земельного кадастру станом на 14.02.2017 року є Комунальне підприємство виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) по охороні, утриманню та експлуатації земель водного фонду м. Києва «Плесо».

Із зазначеного вище слідує, що на територію земельної ділянки площею 0,3 га по вул. Ревуцького у Дарницькому районі міста Києва поширюються обмеження щодо використання земельних ділянок, які знаходяться в межах прибережних захисних смуг, в тому числі щодо будівництва закладу громадського харчування.

Таким чином, як свідчать матеріали справи, всупереч вищезазначеним нормам чинного законодавства України, відповідач фактично користується земельною ділянкою орієнтовною площею 0,3 га, в т.ч. земельною ділянкою, на якій розташована нежитлова будівля 973 кв. м., територія якої потрапляє до прибережної захисної смуги, та за відсутності документів, що посвідчують право власності на неї чи користування нею, а також відповідних рішень позивача щодо передачі вказаної земельної ділянки у власність чи користування ТОВ «АНИСС».

Також суд звертає увагу, що рішенням Київської міської ради від 16.02.2012 № 146/7483, копія якого наявна в матеріалах справи, відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю "АНИСС" на вул. Ревуцького, 2-г у Дарницькому районі м. Києва для будівництва та експлуатації закладу громадського харчування.

Доказів визнання недійсним чи скасування вказаного рішення Київської міської ради матеріали справи не містять.

Будь - яких доказів наявності рішень позивача як єдиного розпорядника земель комунальної власності міста щодо передачі вказаних земельних ділянок у власність чи користування відповідача та/або документів, що посвідчують право власності останнього на вищезазначені земельні ділянки чи право користування сторонами суду не надано.

Щодо заперечень відповідача проти позову з посиланням на вчинення ТОВ «АНИСС» дій, необхідних для оформлення права користування спірною земельною ділянкою, зокрема, факти звернення до Київської міської ради з клопотанням від 24.10.2016 року № К-28011 про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовним розміром 0,3 га по вул. Ревуцького, 2 г у Дарницькому районі міста Києва для експлуатації закладу громадського харчування та благоустрою території, та отримання земельної ділянки в оренду на 10 років, а також погодження ТОВ «Геометікс - Плюс» завдання на проектування № ЗВП - 3071, суд зазначає, що відповідно до ст. 50 Закону України «Про землеустрій» проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок повинні містити матеріали погодження проекту землеустрою, перелік обмежень у використанні земельних ділянок.

Отже, за висновками суду, вказані дії, в т.ч. дії з розроблення проекту землеустрою та процесу його узгодження, виходячи з приписів чинного законодавства, не надають відповідачу як землекористувачу правових підстав для користування спірною земельною ділянкою, тим паче земельною ділянкою, що відноситься до прибережних захисних смуг водних об'єктів міста Києва.

Відповідно до ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не буда відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки може відбуватись у тому числі шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» самовільним зайняттям земельної ділянки є будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

У відповідності до вимог чинного законодавства обов'язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність таких документів може свідчити про самовільне зайняття земельної ділянки.

В якості доказів порушення відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю «АНИСС» дотримання вимог земельного законодавства позивачем надано акт обстеження земельної ділянки № 479/02 від 24.09.2015 року.

Відповідно до ч. 1, 2 статті 212 Земельного кодексу України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.

Стаття 211 Земельного кодексу України передбачає, що громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства за такі порушення, зокрема, самовільне зайняття земельних ділянок.

Згідно з п. 3.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 17.05.2011 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" відповідно до вимог чинного законодавства обов'язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність таких документів може свідчити про самовільне зайняття земельної ділянки.

За приписами ст. 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 212 Земельного кодексу України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

З огляду на викладене, оскільки спірна земельна ділянка орієнтовною площею 0,3 га по вул. Ревуцького у Дарницькому районі міста Києва, територія якої частково потрапляє до прибережної захисної смуги, не була відведена відповідачу уповноваженими на те органами та право власності на неї за останнім не зареєстровано, суд приходить до висновку, що вказана земельна ділянка підлягає звільненню та приведенню у придатний для використання стан шляхом звільнення її від будівель та споруд.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відзив відповідача на позовну заяву не приймається судом в якості належного та допустимого доказу та спростовується наявними в матеріалах справи документами та чинним законодавством.

Щодо поданої відповідачем в процесі розгляду справи 13.03.2017 року заяви б/н від 13.03.2017 року про застосування строків позовної давності, в якій відповідач посилається на лист Виконавчого органу Дарницької районної в місті Києві ради (Дарницька районна у місті Києві державна адміністрація) № 6406/01 від 27.08.2008 року про надання поштової адреси кафе «Рибне місце» по вул. Ревуцького, 2г, як на момент, з якого позивачу стало відомо про зайняття ТОВ «АНИСС» спірної земельної ділянки, суд зазначає, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з частиною першою статті 260 Цивільного кодексу України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

В абзаці першому та п'ятому підпункту 2.1 пункту 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів"(далі - Постанова № 10) зазначено, що частиною третьою статті 267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом.

При цьому, як зазначено в п. 2.2. Постанови № 10 за змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен розглянути справу у повному обсязі, дати належну оцінку доказам, відповідно до вимог статті 43 ГПК України, з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Окрім цього приписи чинного законодавства не містять застережень щодо задоволення заяв відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності.

Суд зазначає, що з наявного у матеріалах справи листа № 64036/01 від 27.08.2008 року, на який відповідач посилається як на підставу для початку перебігу позовної давності, достеменно не вбачається саме про обізнаність позивача щодо використання ТОВ «АНИСС» спірної земельної ділянки за відсутності правовстановлюючих документів.

Як слідує з матеріалів справи, про вказаний факт порушення земельного законодавства позивачу /Київській міській раді/ стало достеменно відомо 24.09.2015 року, тобто з моменту здійснення обстеження земельної ділянки на підставі запиту прокуратури, результати якого оформлені відповідним актом № 479/02 від 24.09.2015 року та яким зафіксовано відповідні правопорушення, що стали підставою для даного позову.

Таким чином, за висновками суду, зважаючи на дату звернення позивача з позовними вимогами до суду - 28.12.2016 року, Товариством з обмеженою відповідальністю «АНИСС» не доведено (не надано належних та допустимих доказів) порушення строків позовної давності позивачем по справі, в зв'язку з чим відповідна заява представника ТОВ «АНИСС» задоволенню не підлягає.

Зважаючи на встановлені обставини справи та вимоги вищевикладених правових норм, а також на те, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, оскільки на момент прийняття рішення доказів правомірності використання спірної земельної ділянки чи звільнення її та передачі позивачу відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги Київської міської ради про зобов'язання ТОВ "АНИСС" звільнити самовільно зайняту земельну ділянку, орієнтовною площею 0,3 га по вул. Ревуцького у Дарницькому районі міста Києва та повернути її Київській міській раді, привівши її у придатний для використання стан шляхом звільнення її від будівель та споруд, нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі.

Частиною 2 статті 44 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

З 01 листопада 2011 року Законом України "Про судовий збір" визначаються правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення такого збору.

Згідно ч. 1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Законом України "Про Державний бюджет України на 2016 рік" у 2016 році мінімальну заробітну плату встановлено у місячному розмірі: з 1 січня - 1378,00 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру сплачується 1,5 відсотки ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 150 мінімальних заробітних плат; за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру ставка судового збору складає 1 розмір мінімальної заробітної плати.

Зокрема, згідно з п. 2.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 р. "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" до позовних заяв немайнового характеру відносяться вимоги, які не підлягають вартісній оцінці. Подання до господарського суду таких заяв оплачується судовим збором згідно з підпунктом 2 пункту 2 частини другої статті 4 Закону.

Як вбачається зі змісту поданої позовної заяви б/н від 28.12.2016 року, предметом даного позову є зобов'язання відповідача вчинити певні дії, а саме звільнити частину самовільно зайнятої земельної ділянки та повернути її позивачу, привівши у придатний для використання стан, отже, виходячи зі змісту заявлених позовних вимог, сума судового збору має становити 1378,00 грн.

Судом встановлено, що позивачем при подачі позову до суду платіжним дорученням № 1424 від 05.12.2016 року сплачено 4134,00 грн. судового збору, отже переплата складає 2756,00 грн.

У відповідності до ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом тощо.

За вказаних обставин, суд вважає за необхідне повернути Київській міській раді з Державного бюджету України надлишково сплачену суму судового збору в розмірі 2756,00 грн.

Відповідно до статті 49 ГПК України судові витрати покладаються судом на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, керуючись п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" та ст. 32, 33, 49, 75, 82 - 85 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «АНИСС» (02068, м. Київ, вул. Славгородська, 49; код ЄДРПОУ 33054110) звільнити частину самовільно зайнятої земельної ділянки орієнтовною площею 0,3 га по вул. Ревуцького у Дарницькому районі м. Києва (код ділянки 63:292:001) та повернути її Київській міській раді (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36; код ЄДРПОУ: 22883141) привівши її у придатний для використання стан, шляхом звільнення її від будівель та споруд.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Анисс" (02068, м. Київ, вул. Славгородська, 49; код ЄДРПОУ 33054110) на користь Київської міської ради (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36; код ЄДРПОУ: 22883141) 1 378 (одну тисячу триста сімдесят вісім) грн. 00 коп. судового збору.

4. Повернути з Державного бюджету України на користь Київської міської ради (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36; код ЄДРПОУ: 22883141) 2 756 (дві тисячі сімсот п'ятдесят шість) грн. 00 коп. зайво сплаченого судового збору.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя М.М. Якименко

Дата складання (підписання) повного тексту рішення: 10.04.2017 року.