Ухвала суду № 65938797, 06.04.2017, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 квітня 2017 р.Справа № 820/4706/16Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Жигилія С.П.

Суддів: Перцової Т.С. , Дюкарєвої С.В.

за участю секретаря судового засідання Мороз Є.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Київської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 06.02.2017р. по справі № 820/4706/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Торгсервіс"

до Київської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області

про скасування наказу та податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю Фірма "ТОРГСЕРВІС" (далі по тексту - позивач, ТОВ Фірма «ТОРГСЕРВІС»), звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Київської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області (далі по тексту - відповідач, Київська ОДПІ ГУ ДФС у Харківській області), в якому, з урахуванням заяви про зміну позовних вимог, просить суд:

- скасувати наказ Київської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області від 25.08.2016 року № 634 про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "ТОРГСЕРВІС" (код ЄДРПОУ 31234756);

- скасувати податкове повідомлення - рішення Київської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області від 30.09.2016 року №0002271402.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 06.02.2017 року по справі № 820/4706/16 адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю Фірми "ТОРГСЕРВІС" до Київської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області про скасування наказу та податкового повідомлення - рішення задоволено в повному обсязі.

Скасовано наказ Київської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного Управління ДФС у Харківській області від 25.08.2016 № 634 "Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю Фірми "ТОРГСЕРВІС" (код ЄДРПОУ 31234756)".

Скасовано податкове повідомлення - рішення Київської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного Управління ДФС у Харківській області від 30.09.2016 №0002271402.

Стягнуто з Київської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного Управління ДФС у Харківській області за рахунок бюджетних асигнувань витрати по оплаті судового збору на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Фірми "ТОРГСЕРВІС" (код ЄДРПОУ 31234756, поштовий індекс 61195, м. Харків, вул. Леся Сердюка, буд. 50 кв.15) у розмірі 2756 грн. (дві тисячі сімсот п'ятдесят шість гривень).

Відповідач, не погодившись із вказаною постановою, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, просив суд апеляційної інстанції скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 06.02.2017 року по справі № 820/4706/16 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, зокрема, посилається на обґрунтованість висновків акта перевірки та прийнятого на підставі зазначеного акта оскаржуваного податкового повідомлення - рішення. Зазначає, що на адресу Київської ОДПІ м. Харкова ГУ ДФС у Харківській області надійшла податкова інформація від 29.01.2016 року №1967/7/15-53-22-03, отримана від ДПІ у Приморському районі м. Одеси ГУ ДФС в Одеській області, яка свідчить про можливі порушення податкового законодавства та залучення суб'єкта господарювання до схеми формування штучного податкового кредиту на підставі даних контрагента ТОВ "БС ШІППІНГ СЕРВІС ЛТД", що ставить під сумнів реальність господарської операції. Вказує, що на підставі зазначеного податковим органом було направлено запит про надання інформації та її документальне підтвердження. Позивачем надано лист на вищезазначений запит, в якому відсутнє документальне підтвердження своєї позиції, у зв'язку з чим керівником податкового органу правомірно прийнято наказ про проведення позапланової невиїзної перевірки ТОВ Фірма "ТОРГСЕРВІС" від 25.08.2016 року №634. З огляду на викладене, вказує на те, що висновки акту перевірки від 14.09.2016 року №2625/20-31-14-02-07/31234756 є вірними та не вбачає підстав для скасування спірного податкового повідомлення-рішення.

Позивач правом подати до суду письмові заперечення на апеляційну скаргу не скористався.

Сторони в судове засідання апеляційної інстанції не прибули, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином.

Відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України, неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Згідно з ч. 1 ст. 41 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судовим розглядом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю Фірма "ТОРГСЕРВІС" зареєстроване як юридична особа (т.1, а.с.11) та перебуває на обліку в Київській ОДПІ м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області як платник податків (т.1, а.с.9-10).

14.03.2016 року контролюючим органом на адресу ТОВ Фірма «ТОРГСЕРВІС» направлено запит про надання інформації (пояснень та їх документального підтвердження) № 2551/10/20-31-22-03.

Товариством з обмеженою відповідальністю Фірма "ТОРГСЕРВІС" листом від 29.03.2016 року №29/03-25 надано відповідь на запит податкового органу від 14.03.2016 року №2551/10/20-31-22-03, в якій зазначено, що у запиті відсутня інформація, яка підтверджує недостовірність визначення ТОВ Фірма "ТОРГСЕРВІС" даних податкового кредиту у податковій декларації з ПДВ. Також зазначено, що зі змісту вказаного запиту не вбачається, що податковим органом виявлено недостовірні дані в податковій декларації за червень 2015 року, а відтак надісланий запит не може вважатися обов'язковим письмовим запитом в розумінні пп.78.1.4 п.78.1 ст. 78 ПК України (т.1, а.с.16-20).

Керуючись п.п.78.1.4 п.78.1 ст. 78 ПК України, (а.с.22) в.о. начальника Київської ОДПІ м. Харкова ГУ ДФС у Харківській області прийнято наказ від 25.08.2016 року № 634 про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ Фірма "ТОРГСЕРВІС" з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ "БС ШІППІНГ СЕРВІС ЛТД" за період з 01.06.2015 року по 30.06.2015 та видано запрошення прийняти участь у проведені документальної позапланової невиїзної перевірки посадовими особами позивача від 25.08.2016 року №11596/10/20-31-14-02-15.

На підставі наказу Київської ОДПІ м. Харкова ГУ ДФС у Харківській області про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ Фірма "ТОРГСЕРВІС" від 25.08.2016 року № 634 податковим органом проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ Фірма "ТОРГСЕРВІС" з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ "БС ШІППІНГ СЕРВІС ЛТД" за період з 01.06.2015 року по 30.06.2015 року, за результатами якої складено акт від 14.09.2016 року №2625/20-31-14-02-07/31234756 (т.1, а.с.47-60), у висновках якого встановлено порушення позивачем п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 198.1, п.198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п.201.1 ст. 201 ПК України, в результаті чого завищено суму від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду в сумі 82483,91 грн..

На вказаний акт перевірки позивачем подано заперечення до Київської ОДПІ м. Харкова ГУ ДФС у Харківській області (т. 1, а.с.61-62).

За результатами розгляду вказаних заперечень на акт перевірки, листом Київської ОДПІ м. Харкова ГУ ДФС у Харківській області від 28.09.2016 року №14710/20-31-14-02-15 вказаний акт перевірки щодо встановлених порушень визнано правомірним та таким, що не підлягає перегляду (т. 1, а.с.63-66).

На підставі висновків, викладених в акті перевірки, Київською ОДПІ м. Харкова ГУ ДФС у Харківській області прийнято податкове повідомлення-рішення від 30.09.2016 року №0002271402, яким завищено суму від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду у розмірі 82484 грн. (т. 1, а. с.45).

Не погоджуючись з наказом про проведення перевірки та вищезазначеним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду з даним позовом про скасування останніх.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач при винесенні спірного наказу про проведення перевірки та вищезазначеного податкового повідомлення-рішення діяв не в межах наданих повноважень та не у спосіб, який передбачений Конституцією та Законами України.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Надаючи оцінку наказу Київської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області від 25.08.2016 року № 634 про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "ТОРГСЕРВІС", колегія суддів виходить з наступного.

За приписами п.п.20.1.4 п. 20.1 ст. 20 ПК України, контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Відповідно до п. 75.1 ст. 75 ПК України, контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

За приписами п. п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 ПК України, документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.

Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні контролюючого органу.

Порядок та особливості проведення документальних позапланових перевірок визначено положеннями ст.78 ПК України.

Відповідно до п.п.78.1.4 п.78.1 ст. 78 ПК України, документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності наступної обставини: виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначено виявлену недостовірність даних та відповідну декларацію протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Зміст зазначеної норми свідчить про те, що вона містить обмеження у підставах для проведення перевірок платників податків, оскільки направлена на гарантування дотримання прав платників податків, звуження підстав для проведення перевірок та усунення можливості зловживання правом на перевірку.

Ця норма встановлює, що документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться контролюючим органом у разі, якщо виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків та якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначено виявлену недостовірність даних та відповідну декларацію протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Пунктом 78.4 ст. 78 ПК України закріплено, що про проведення документальної позапланової перевірки керівник органу державної податкової служби приймає рішення, яке оформлюється наказом.

Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено під розписку копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

Як свідчать матеріали справи, фактичною підставою для застосування відповідачем у спірних правовідносинах вищенаведеної норми права, слугувало ненадання ТОВ Фірма «ТОРГСЕРВІС» пояснень та їх документального підтвердження на письмовий запит контролюючого органу від 14.03.2016 року № 2551/10/20-31-22-03.

Згідно до п.73.3 ст. 73 ПК України, контролюючі органи мають право звернутися до платників податків та інших суб'єктів інформаційних відносин із письмовим запитом про подання інформації (вичерпний перелік та підстави надання якої встановлено законом), необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій, завдань, та її документального підтвердження.

Такий запит підписується керівником (заступником керівника) контролюючого органу і повинен містити перелік інформації, яка запитується, та документів, що її підтверджують, а також підстави для надіслання запиту.

Письмовий запит про подання інформації надсилається платнику податків або іншим суб'єктам інформаційних відносин за наявності хоча б однієї з таких підстав:

1) за результатами аналізу податкової інформації, отриманої в установленому законом порядку, виявлено факти, які свідчать про порушення платником податків податкового, валютного законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи;

2) для визначення рівня звичайних цін на товари (роботи, послуги) під час проведення перевірок та в інших випадках, передбачених статтею 39 цього Кодексу;

3) виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків;

4) щодо платника податків подано скаргу про ненадання таким платником податків податкової накладної покупцю або про порушення правил заповнення податкової накладної;

5) у разі проведення зустрічної звірки;

6) в інших випадках, визначених цим Кодексом.

Запит вважається врученим, якщо його надіслано поштою листом з повідомленням про вручення за податковою адресою або надано під розписку платнику податків або іншому суб'єкту інформаційних відносин або його посадовій особі.

Платники податків та інші суб'єкти інформаційних відносин зобов'язані подавати інформацію, визначену у запиті контролюючого органу, та її документальне підтвердження протягом одного місяця з дня, що настає за днем надходження запиту (якщо інше не передбачено цим Кодексом). У разі коли запит складено з порушенням вимог, викладених в абзацах першому та другому цього пункту, платник податків звільняється від обов'язку надавати відповідь на такий запит.

Аналогічні положення закріплено в п. 10 Порядку періодичного подання інформації органам державної податкової служби та отримання інформації зазначеними органами за письмовим запитом, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2010 року № 1245, яким передбачено, що запит щодо отримання податкової інформації від платників податків та інших суб'єктів інформаційних відносин оформляється на бланку органу державної податкової служби та підписується керівником (заступником керівника) зазначеного органу. При цьому, у запиті мають бути обов'язково зазначені: посилання на норми закону, відповідно до яких орган державної податкової служби має право на отримання такої інформації; підстави для надіслання запиту; опис інформації, що запитується, та в разі потреби перелік документів, що її підтверджують.

У запиті зазначаються: посилання на норми закону, відповідно до яких орган державної податкової служби має право на отримання такої інформації; підстави для надіслання запиту; опис інформації, що запитується, та в разі потреби перелік документів, що її підтверджують.

Пунктом 12 Порядку періодичного подання інформації органам державної податкової служби та отримання інформації зазначеними органами за письмовим запитом визначено, що письмовий запит про подання інформації надсилається суб'єкту інформаційних відносин за наявності хоча б однієї з таких підстав: виявлення за результатами аналізу податкової інформації, отриманої в установленому законом порядку, фактів, які свідчать про порушення платником податків податкового, валютного законодавства, законодавства у сфері протидії легалізації (відмиванню) доходів, отриманих злочинним шляхом, та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби; виникнення потреби у визначенні рівня звичайних цін на товари (роботи, послуги) під час проведення перевірок; виявлення недостовірності даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків; подання щодо платника податків скарги про ненадання таким платником податків податкової накладної покупцю або про порушення правил заповнення податкової накладної; проведення зустрічної звірки; в інших випадках, визначених Податковим кодексом України.

Пунктом 14 Порядку періодичного подання інформації органам державної податкової служби та отримання інформації зазначеними органами за письмовим запитом передбачено, у разі коли за результатами перевірок інших платників податків або за результатами аналізу податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, платник податків зобов'язаний надати пояснення та їх документальне підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня надходження запиту.

Відповідно до п. п. 16.1.7 п. 16.1 ст. 16 ПК України, платник податків зобов'язаний подавати контролюючим органам інформацію в порядку, у строки та в обсягах, встановлених податковим законодавством.

З положень наведеної норми вбачається, що запит податкового органу в обов'язковому порядку повинен містити викладення визначених Податковим кодексом України підстав отримання інформації.

Аналізуючи запит про надання інформації від 14.03.2016 року №2551/10/20-31-22-03, колегія суддів зазначає, що у запиті, в порушення п. 10 Порядку періодичного подання інформації органам державної податкової служби та отримання інформації зазначеними органами за письмовим запитом, фактично не визначено підстави для надіслання останнього позивачу.

Також колегія суддів зазначає, що запит від 14.03.2016 року №2551/10/20-31-22-03 містить посилання на положення ст. ст. 72, 73, 74 ПК України, а також даних за період перевірки з 01.06.2015 року по 31.06.2015 року щодо взаємовідносин ТОВ "БС ШІППІНГ СЕРВІС ЛТД", що фактично не визначає жодних підстав для його направлення.

Так, в порушення п. п. 78.1.4 п. 78.1 ст. 78 ПК України, відповідачем не визначено в рамках яких заходів податковим органом встановлено недостовірність даних, що міститься у податкових деклараціях позивача, а також не визначено які конкретно податкові декларації та які саме недостовірні дані щодо позивача було досліджено, та яке відношення мають взаємовідносини позивача із вказаним контрагентом до обов'язку дослідження контролюючим органом податкових декларацій позивача.

Проте, як вбачається із запиту, відповідач посилається на податкову інформацію від 29.01.2016 року №1967/7/15-53-22-03, отриману від ДПІ у Приморському районі м. Одеси ГУ ДФС в Одеській області, яка свідчить про можливі порушення податкового законодавства та залучення суб'єкта до схеми формування штучного податкового кредиту на підставі даних вказаного контрагента ТОВ "БС ШІППІНГ СЕРВІС ЛТД".

Разом з тим, матеріалами справи підтверджено, що запит від 14.03.2016 року №2551/10/20-31-22-03, всупереч п. 73.3 ст. 73 Податкового кодексу України, не містить жодного конкретного факту, який свідчить про порушення ТОВ Фірма «ТОРГСЕРВІС» вимог податкового чи іншого законодавства.

Крім того, колегія суддів зазначає, що виходячи із змісту та підстав надіслання запиту контролюючого органу від 14.03.2016 року №2551/10/20-31-22-03 податковим органом фактично застосовано положення пп.78.1.1 п. 78.1 ст. 78 ПК України.

Згідно п. 73.3 ст. 73 Податкового кодексу України, у разі коли запит складено з порушенням вимог, викладених в абзацах першому та другому цього пункту, платник податків звільняється від обов'язку надавати відповідь на такий запит.

Враховуючи, що запит від 14.03.2016 року №2551/10/20-31-22-03 складено з порушенням вимог п.73.3 ст.73 ПК України (не вказана обґрунтована підстава його надсилання), відмова платника надати відповідь на такий запит з причин не зазначення у ньому підстав його направлення не можна розцінювати як обставину, з якою підпункт 78.1.4 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України пов'язує можливість призначення документальної позапланової перевірки платника податків.

За відсутності визначених пп. 78.1.4 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України підстав для призначення відповідачем документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ Фірма «ТОРГСЕРВІС», спірний наказ від 25.08.2016 року № 634 є протиправним та підлягає скасуванню, а відтак позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про скасування податкового повідомлення - рішення від 30.09.2016 року №0002271402, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з акту перевірки від 14.09.2016 року №2625/20-31-14-02-07/31234756 підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення став висновок контролюючого органу про порушення позивачем п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 198.1, п.198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п.201.1 ст. 201 ПК України, в результаті чого завищено суму від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду в сумі 82483,91 грн..

Відповідно до п. п. 14.1.181. п. 14.1. ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до 185.1 ст.185 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; ґ) виключено; д) виключено; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Відповідно до п.188.1 ст. 188 ПК України, база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості (у разі здійснення контрольованих операцій - не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового Кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового Кодексу України).

За правилами п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

З огляду на викладені норми Податкового кодексу України можна дійти висновку про існування декількох підстав для формування податкового кредиту з ПДВ, а саме: наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, використання придбаного товару (послуги) у власній господарській діяльності, а також фактичне виконання господарської операції за наслідками якої виникає право на податковий кредит з ПДВ.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Пунктом п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону. Відповідно до п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України, податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України).

Вимоги до оформлення податкової накладної передбачено пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин), згідно з яким платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: порядковий номер податкової накладної; дата виписування податкової накладної; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; ціна постачання без урахування податку; ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; вид цивільно-правового договору.

Відповідно до п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 ПК України. Так, згідно з положенням пункту 44.1 цієї статті, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Із системного аналізу вказаних вище правових норм, можливо дійти до висновку, що для отримання права на формування податкового кредиту із сум ПДВ, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг) платник повинен мати податкові накладні, первинні бухгалтерські документи, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначені для використання у власній господарській діяльності.

Крім того, колегія суддів зазначає, що вимоги щодо документального забезпечення записів у бухгалтерському обліку визначені Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 року № 996-Х1У та Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів від 24.05.1995 року №88 (зареєстровано в Мін'юсті України 05.06.1995 №168/704).

За змістом частини другої статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до п. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Тобто, відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підтвердженням здійснення господарської операції є належним чином оформлені первинні документи, що містять дані про зміст господарських операцій.

У відповідності до п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Мінфіну України від 24.05.1995 року №88, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Згідно з п. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та звітність в Україні", первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів для цілей ведення податкового обліку лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до вимог ст. 4 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", одним із принципів бухгалтерського обліку є превалювання суті над формою, тобто операції обліковуються відповідно до їх суті, а не лише з урахуванням юридичної форми. Таким чином, господарська операція, яка не відбулась, не може бути об'єктом оподаткування.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів для цілей ведення податкового обліку лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо. При цьому сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції (аналогічні позиції викладалися Вищим адміністративним судом у листах від 02.06.2011 року, № 742/11/13-11 та від 01.11.2011 року № 1936/11/13 - 11).

З аналізу вказаних норм можна дійти висновку, що податкові наслідки у вигляді права на формування податкового кредиту є правомірними лише за умови реального виконання господарської операції та наявності належним чином оформлених первинних документів, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Як вбачається з матеріалів справи, спірні взаємовідносини позивача та ТОВ "БС Шіппінг Сервіс ЛТД" виникли за результатами господарської діяльності позивача як покупця у сфері зовнішньо - економічної діяльності та подальшої реалізації придбаного товару ДП "СхідГЗК".

Так, між ТОВ Фірма "ТОРГСЕРВІС" (покупець) та QINGDAO IRO TAIHE INTERNATIONAL TRADE CO., LND, Китай (продавець), укладено договір від 24.03.2015 року №24032015/806 (т.1, а.с.177-180). Відповідно до п.1 вказаного договору - продавець продає, а покупець купує товар гідрокарбонат амонію технічний. Згідно п. 5 зазначеного договору - СIF Одеса, Україна (Incoterms 2010), вантажоодержувачем згідно даного договору є ДП "Східний ГЗК", адреса: Україна, 52210, м. Жовті води, вул. Горького, 2.

Отже, враховуючи умови вказаного договору, зокрема, п. 8, транспортування товару здійснювалось за рахунок продавця морським транспортом до Одеського морського порту.

Як вбачається з матеріалів справи, укладення вказаного договору позивачем з QINGDAO IRO TAIHE INTERNATIONAL TRADE CO., LND, Китай було необхідно для здійснення господарської діяльності шляхом подальшої реалізації товару -ДП "СхідГЗК", що підтверджується відповідним договором про закупівлю товарів від 28.07.2015 року №592/13 та специфікацією (т.1, а.с.67-71).

Так, придбаний товар позивачем у QINGDAO IRO TAIHE INTERNATIONAL TRADE CO., LND, Китай, що є нерезидентом, транспортувався продавцем до Одеського морського порту, а подальша реалізація здійснювалась позивачем контрагенту - покупцю, що є резидентом, тобто придбаний товар потребував вантажно - розвантажувальних робіт, послуг по страхуванню, транспортно - екпедиторські послуги тощо.

Судовим розглядом встановлено, що між ТОВ Фірма "ТОРГСЕРВІС" (клієнт) та ТОВ "БС Шіппінг Сервіс ЛТД" (експедитор), укладено договір транспортно - експедиторського обслуговування від 07.08.2014 року №180/14 (т.1, а.с.73-81). Відповідно до пп.1.1 якого, предметом вказаного договору є надання експедитором клієнту послуг з транспортно - експедиторського обслуговування (ТЕО) експортних, імпортних, транзитних та інших вантажів клієнта, в т.ч. з організації перевезень різними видами транспорту, перевалки у портах та надання інших узгоджених сторонами послуг. Згідно з пп. 1.2 зазначеного договору - послуги надаються на підставі заявки на організацію транспортно - експедиторських послуг або додаткової угоди до договору, в якій вказується: вид послуги, вид, найменування вантажу, відправник, отримувач, пункт відправлення та призначення вантажу, розмір плати експедитору та інші погоджені сторонами умови.

На підтвердження виконання умов вказаного договору транспортно - експедиторського обслуговування від 07.08.2014 року №180/14 позивачем надано до матеріалів справи: заявку, акти надання послуг, податкові накладні, рахунки на оплату, накладну, що засвідчує розмитнення товару, відомості вагонів та контейнерів, видаткові накладні, вантажно - митна декларація, виписку по рахунку (т.1, а. с. 82-105), а також договори про експедирування вантажів, укладених між ТОВ "БС Шіппінг Сервіс ЛТД" (експедитор) та ДП "Адміністрація морських портів України" щодо надання послуг останнім стосовно здійснення перевалки, зберігання та внутрішньопортового експедирування вантажу тощо (т.1, а.с.183-198).

Сплачені позивачем відповідні витрати та суми ПДВ по взаємовідносинам з ТОВ "БС Шіппінг Сервіс ЛТД" були включені до складу податкового кредиту та відображені в податкових деклараціях з ПДВ у період, що перевірявся, поданих до податкового органу.

Таким чином, ТОВ "БС Шіппінг Сервіс ЛТД" виконано зобов'язання за вказаним договором, а ТОВ Фірма "ТОРГСЕРВІС" прийнято роботи та послуги за цим договором, які відображені у податковому та бухгалтерському обліку позивача.

Посилання відповідача на податкову інформацію ДПІ у Приморському районі м. Одеси ГУ ДФС в Одеській області від 29.01.2016 року №1967/7/15-53-22-03 щодо ТОВ "БС Шіппінг Сервіс ЛТД" з питань проведення фінансово - господарських операцій з контрагентом ПП "Медіал комплект" за червень 2015 року, а також при визначенні сум податкового кредиту та податкових зобов'язань за червень 2015 року, колегія суддів відхиляє з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 16 Податкового кодексу України, особами, відповідальними за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, за нарахування, утримання та сплату (перерахування) податку до бюджету, та за повноту та своєчасність його внесення до бюджету є платники податку. Згідно п. 36.5 ст. 36 Податкового кодексу України, відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків.

При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо формування податкового кредиту з ПДВ та має всі документальні підтвердження його розміру.

Вищевказана позиція суду узгоджується із рішенням Верховного Суду України від 31 січня 2011 року по справі №21-42а10, з якого вбачається, що виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит не ставиться у залежність від дотримання вимог податкового законодавства та сплатою податку до бюджету іншими суб'єктами господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо декларування чи сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови та має необхідні документальні підтвердження його розміру. Платник податку не повинен відповідати за наслідки невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге, а також сплачувати пеню.

Крім того, такий висновок відповідає практиці Європейського Суду з прав людини. Зокрема, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03), Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Також, колегія суддів вказує на те, що чинним законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за можливими допущеними порушеннями законодавства інших юридичних осіб.

Так, статтею 198 Податкового кодексу України не встановлено обмежень щодо включення до складу податкового кредиту сум ПДВ по товарах, послугах отриманих від продавця, в разі порушення ним умов податкового законодавства, за умови, що такий продавець зареєстрований платником податку на додану вартість, за наявності належним чином оформлених податкових накладних, та за наявності фактичного здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг).

Відповідно до частини другої статті 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а тому позивач не повинен нести відповідальність за господарську діяльність своїх контрагентів.

Також, на господарюючих суб'єктів не покладається обов'язок та не надається право контролювати дотримання законодавства платником податків, який виступає контрагентом у господарській операції.

Слід зазначити, що обов'язок контролю за правильністю нарахування та сплати податку на додану вартість покладаються на відповідача, а не на позивача, у зв'язку з чим відсутні підстави для позбавлення позивача права на податковий кредит через можливі порушення податкового законодавства постачальниками товарів (послуг).

Таким чином, колегія суддів вказує на те, що кожен платник податку несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Колегія суддів вказує на те, що укладені між позивачем та його контрагентами договори містять положення щодо предмету, вартості робіт і порядку розрахунків, порядку здачі та приймання робіт, відповідальності сторін, інших умов, термінів дії договорів та юридичних адрес сторін, що свідчить про наявність наміру щодо настання реальних наслідків в момент укладення договору, оскільки, укладаючи угоду, сторони домовлялися щодо істотних умов правочину.

Наявні в матеріалах судової справи та досліджені в ході судового розгляду первинні документи за змістом відповідають вимогам законодавства. Доказів недостовірності даних в цих документах відповідачем не надано.

Для бухгалтерського обліку, що базується на безперервному документуванні всіх здійснюваних господарських операцій, первинні документи є документальними, що підтверджують отримання товарно-матеріальних цінностей від постачальника. Такі документи у свою чергу є підставою для внесення записів до облікових бухгалтерських регістрів.

Оцінивши перелічені первинні документи за правилами ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів вказує на те, що зміст оглянутих документів містить назву документа (форми), дату та місце складання, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції, первинні документи виписані реально існуючими суб'єктами права.

Крім того, з наявних в матеріалах справи копій вищезазначених первинних документів вбачається, що останні оформлені у відповідності до вимог ч.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за №168/704), а податкові накладні згідно з нормами п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України. Вищевказані документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п. 2.4 Положення № 88 спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак, є належними та допустимими доказами реальності вчинення господарських операцій.

Надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Лише достовірне встановлення в ході судового розгляду на підставі належних доказів факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на включення витрат до складу валових та для відмови у праві на податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не надано доказів та не зазначено обставин, які б ставили під сумнів фактичне здійснення операцій між позивачем та його контрагентами, суми яких позивачем включені до складу податкового кредиту при обчисленні податку на додану вартість. Крім того, не надано доказів, які б підтверджували, що зміст угод не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків чи свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договору або приховування дійсного об'єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо.

Наявні у справі документи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентами взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад.

Враховуючи викладене, колегія суддів відхиляє наведені доводи відповідача та вказує на реальність спірних господарських операцій між позивачем ТОВ Фірма "ТОРГСЕРВІС" у період, що перевірявся, повністю підтверджується наявними у матеріалах справи належним чином оформленими первинними документами.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач, відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, правомірності винесеного податкового повідомлення - рішення належним чином в суді не довів, у зв'язку з чим податкове повідомлення-рішення Київської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області від 30.09.2016 року №0002271402 підлягає скасуванню, а позовні вимоги є правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцію та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, колегія суддів вважає, що відповідач, приймаючи наказ від 25.08.2016 року № 634 про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "ТОРГСЕРВІС" та податкове повідомлення - рішення від 30.09.2016 року №0002271402, діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Податковим кодексом України.

У відповідності до ст. 159 КАС України, судове рішення повинне бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 06.02.2017 року по справі № 820/4706/16 відповідає вимогам ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги Київської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області колегією суддів не встановлено.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справа та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, не впливають на вирішення справи по суті та висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Київської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 06.02.2017р. по справі № 820/4706/16 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Жигилій С.П.Суді Перцова Т.С. Дюкарєва С.В. Повний текст ухвали виготовлений 11.04.2017 р.