Постанова № 65937040, 13.02.2017, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 лютого 2017 року № 810/291/17

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лапій С.М., розглянувши в м. Києві у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Техкомплект" до Вишгородської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Техкомплект" з позовом до Вишгородської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 11.02.2016 № НОМЕР_1.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що оскаржуване рішення прийнято без врахування фактичних обставин справи та з порушенням закону, а результати документальної позапланової невиїзної перевірки, оформлені Актом від 05.01.2016 №3/22-4/20616482 (далі Акт перевірки), є необєктивними, необґрунтованими, не відповідають фактичним даним та не містять обґрунтованих доказів щодо порушення товариством вимог закону.

Представник позивача звернувся до суду з письмовим клопотанням про розгляд справи за його відсутності.

Представник відповідача подав до суду письмові заперечення, в яких у задоволенні позову просив відмовити, посилаючись на те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є правомірними. Також звернувся до суду з письмовою заявою, в якій вказав, що не заперечує проти розгляду справи за його відсутності.

На підставі ч. 4 ст. 122 КАС України судом прийнято рішення про розгляд справи у порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

ТОВ "Техкомплект" є юридичною особою та зареєстроване як платник податку на додану вартість.

Основними видами діяльності позивача є: виробництво автотранспортних засобів (основний); виробництво інших вузлів, деталей і приладдя для автотранспортних засобів; торгівля автомобілями та легковими автотранспортними засобами; технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів; роздрібна торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів; оптова торгівля сільськогосподарськими машинами й устаткуванням.

Посадовими особами Ірпінської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області, яку реорганізовано у Вишгородську ОДПІ ГУ ДФС у Київській області, проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ "Техкомплект" з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо нарахування та сплати податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Перший Бізнес-Центр».

За результатами перевірки складено Акт від 05.01.2016 № 3/22-4/20616482, згідно висновків якого встановлено порушення ТОВ "Техкомплект" вимог податкового законодавства, а саме: п.п. 198.2., 198.3, 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200, п. 201.1 ст. 201 (з урахуванням п. 187.9 ст. 187) ПК України, що призвело до завищення позивачем на думку податкового органу, від'ємного значення з ПДВ за вересень 2015 року у сумі 151 446 грн., та завищення залишку від'ємного значення з ПДВ за вересень 2015 року у сумі 183 409 грн.

На підставі висновків Акту перевірки Ірпінською ОДПІ винесено податкове повідомлення-рішення від 11.02.2016 № НОМЕР_1, яким зменшено від'ємне значення суми податку на додану вартість у розмірі 151 446 грн.

За наслідками адміністративного оскарження висновки Акту перевірки та прийняті на їх підставі податкові повідомлення-рішення залишено без змін.

Вважаючи, що дані податкові повідомлення-рішення є протиправними, позивач звернувся до суду з позовом про їх оскарження.

Зі змісту Акту перевірки та письмових заперечень відповідача проти адміністративного позову слідує, що висновки про порушення позивачем вимог податкового законодавства ґрунтуються на результатах проведеного аналізу бази даних ІС Податковий блок, згідно якого встановлено, що ТОВ Перший Бізнес-Центр у податковій декларації з ПДВ за вересень 2015 року сформувало суму ПДВ, у тому числі за рахунок довільно обраних трьох найбільших контрагентів-постачальників, а саме: ТОВ ДК-ІК, ТОВ Победа Продакшн і ТОВ «Агро-КС», які не мають основним видом діяльності торгівлю матеріалами для ремонту автотранспорту. Крім того, ТОВ «Агро-КС» не подав Звіт за формою 1-ДФ за 3 квартал 2015 року.

В Акті перевірки також вказано, що податковий орган був позбавлений можливості зясувати питання спроможності ТОВ «Перший Бізнес-Центр» здійснити господарські операції виключно у звязку з відсутністю в його розпорядженні декларації такого субєкта з податку на прибуток з додатками та форми 1 (Баланс) за 2014 рік. Крім того, 14.12.2015 анульовано свідоцтво платника ПДВ ТОВ «Перший Бізнес-Центр» у звязку з відсутністю субєкта за місцем знаходження підприємства.

На підставі викладеного податковий орган дійшов висновку про можливе залучення ТОВ Перший Бізнес-Центр до схем формування штучного податкового кредиту та можливе порушення податкового законодавства. Ґрунтуючись на значених обставинах, податковим органом зроблено висновок, що господарські операції з продажу ТОВ Перший Бізнес-Центр товарів позивачу не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, оперативності проведення операцій, місцезнаходження майна, віддаленості контрагентів один від одного, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить по відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічно діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів, а отже, на думку відповідача, не могли бути фактично здійснені.

Крім того, податковим органом зроблено висновок про те, що позивачем неправомірно прийнято до виконання первинні документи на операції по розрахунках з ТОВ «Перший Бізнес-Центр», оскільки такі документи суперечать законодавчим та нормативним актам, зокрема, не мають юридичної сили та доказовості, складені всупереч вимог чинного законодавства, порушують публічний порядок, не містять усіх необхідних реквізитів, передбачених Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку.

Проте, суд вважає такі висновки податкового органу необґрунтованими у звязку з наступним.

Так, з матеріалів справи слідує, що у перевіряємий період ТОВ "Техкомплект" мало господарські взаємовідносини з ТОВ Перший Бізнес-Центр.

Зокрема, згідно Договору на виконання робіт по фарбуванню від 14.09.2015 №114/09/15 ТОВ "Техкомплект" (Замовник) доручило, а ТОВ Перший Бізнес-Центр (Виконавець) зобовязалось виконати роботи з фарбування 8 штук причепів самоскидних на автомобілі ГАЗ-3309.

Вартість робіт (послуг) за даним договором складала 121 651,20 грн., у т.ч. ПДВ 20 275,20 грн.

Також згідно Договору на поставку матеріалів від 28.09.2015 №128/09-1515 ТОВ "Техкомплект" (Замовник) доручено ТОВ Перший Бізнес-Центр (Постачальник) поставити матеріали для переобладнання автомобілів (платформа в зборі на автомобілі ГАЗ-33081 10 шт., лавка для сидіння 40 шт., металевий каркас на автомобілі ГАЗ-3301 10 шт., надрамник у зборі на автомобілі МАЗ-4371 1 шт., надрамник у зборі на автомобіль ГАЗ-3309 4 шт.).

Вартість товару за даним договором складала 1 887 480,00 грн., у т.ч. ПДВ 314 580,00 грн.

За наслідком виконання умов вказаних договорів ТОВ Перший Бізнес-Центр надано позивачу ТМЦ та виконано роботи на загальну суму 2 009 131,20 грн., у т.ч. ПДВ 334 855,20 грн., про що складено відповідні видаткові накладні (акти виконаних робіт) від 29.09.2015 №2909/192 та від 28.09.2015 № 2809/215.

Також ТОВ Перший Бізнес-Центр виписано та надано позивачу податкові накладні на загальну суму 2 009 131,20 грн., у т.ч. ПДВ 334 855,20 грн., а саме від 28.09.2015 №1070 та від 29.09.2015 №1071.

Розрахунки між даними підприємствами здійснювались у безготівковій формі, що не заперечується відповідачем та підтверджується, зокрема, відомостями Акту перевірки.

Суми податку на додану вартість, сплачені позивачем на користь його контрагента за вказаними правочинами у ціні придбаних товарів та послуг, включено до складу податкового кредиту за вересень 2015 року, накладні відображені у реєстрі отриманих податкових накладних та відповідають даним Додатку 5 Розшифровки податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів до податкових декларацій з ПДВ.

Згідно ст. 3 Господарського кодексу України господарська діяльність діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно до позиції Вищого адміністративного суду України, що викладена в листі №742/11/13-11 від 02.06.2011, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з ПДВ належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції, установлення податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, а також установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і змінами майнового стану платника податків.

Проте, всупереч висновкам податкового органу дослідженням первинних бухгалтерських документів, оформлених за наслідком виконання умов вказаних правочинів, судом встановлено, що вони містять всі необхідні відомості.

Оцінюючи правомірність висновків Акту перевірки про безпідставне включення до складу податкового кредиту з податку на додану вартість та до складу витрат відповідних сум по відносинах із постачальниками, суд зазначає наступне.

Згідно пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 ст. 198 ПК України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кодекс України передбачає лише такі випадки для не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), як не підтвердження податковими накладними та/або відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, та/або порушення порядку заповнення податкової накладної оформлення їх з порушенням вимог (пункт 198.6 статті 198, пункт 201.10 статті 201).

Згідно п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних.

У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Згідно п. 201.8 ст. 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

З аналізу вказаних правових норм та обставин справи суд приходить до висновку, що необхідними та достатніми підставами для включення підприємством до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товару, робіт чи послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням.

Крім того, судом встановлено, що придбання позивачем у вказаного контрагента товарів та послуг безпосередньо пов'язано з його господарською діяльністю з виробництва автотранспортних засобів.

Так, з матеріалів справи слідує, що у подальшому виготовлені з використанням товарів та послуг, отриманих від ТОВ «Перший Бізнес-Центр», були реалізовані позивачем на користь інших осіб, зокрема, ТОВ «Укрспецтехніка-57», ТОВ «ТБ «Спецтехніка», ТОВ «Спецтехніка+», ТОВ «Ново-Терра», ДП ДГЗП «Спецтехноекспорт», ПАТ «Енергопостачальна компанія Чернівціобленерго», ПАТ «Рівнеобленерго».

Як встановлено судом, на момент складання податкових накладних контрагент позивача був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мав право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні на кожну поставку товарів та послуг; у свою чергу, податкові накладні, на підставі яких позивач формував податковий кредит та копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам, встановленим п. 201.1 ст. 201 ПК України.

Відповідно до ст. 8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Так, в контексті спірних правовідносин належить відмітити рішення Європейського Суду з прав людини у справах "Інтерсплав" проти України (2007 рік, заява №803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява №3991/03) і «Бізнес Супорт Центр» проти Болгарії (2010 рік, заява №6689/03), у яких, перевіряючи відповідність позбавлення права на податковий кредит/бюджетне відшкодування вимогам статті 1 Протоколу №1, Європейський суд з прав людини застосовував принцип пропорційності. Цей принцип є складовою частиною принципу верховенства права і вимагає додержання "справедливого балансу" між вимогами публічного інтересу та захистом прав приватних осіб, у реалізацію яких здійснюється втручання держави.

Провівши відповідну оцінку, Європейський Суд з прав людини визнав, що «справедливий баланс» не додержується, коли платника податку на додану вартість позбавляють права на податковий кредит/бюджетне відшкодування за відсутності доказів його залучення до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, чи доказів того, що йому було відомо/повинно було відомо про таку діяльність його постачальників.

Таким чином, за змістом норм Податкового кодексу України право покупця на податковий кредит з податку на додану вартість не ставиться в залежність від дотримання контрагентами вимог законодавства та вчинення ймовірних зловживань за ланцюгом постачання товару.

Враховуючи викладене, на переконання суду позивач правомірно відносив до складу податкового кредиту відповідні суми податку на додану вартість по вказаних господарських відносинах, тому висновки Акту перевірки про заниження податку на додану вартість є помилковими, а збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість протиправним.

Щодо посилань податкового органу на дані автоматизованого зіставлення даних податкової звітності у контексті контрагентів, під час якого було виявлено розбіжності між даними позивача та його контрагента, суд зазначає, що такі дані не можуть бути покладені в основу висновків про заниження платником суми ПДВ, оскільки відповідно до п. 5 Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків юридичними особами та їх відокремленими підрозділами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20.08.2015 №727, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26.10.2015 за № 1300/27745, факти виявлених порушень законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та повною мірою з посиланням на первинні документи, регістри податкового та бухгалтерського обліку, фінансової та іншої звітності, інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів, ведення/складання яких передбачено законодавством, або отримані від інших субєктів господарювання, органів державної влади, у тому числі іноземних держав, правоохоронних органів, а також податкову інформацію, що підтверджують наявність зазначених фактів.

У той же час дані автоматизованого зіставлення даних податкової звітності у контексті контрагентів, на які посилається відповідач на обґрунтування своїх висновків, не стосуються первинних або інших документів, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку платника податків, що достовірно підтверджують наявність факту порушення.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Суд зазначає, що позивач та його контрагенти мали цивільну правоздатність, державну реєстрацію та не були позбавлені права укладати будь-які угоди відповідно до чинного законодавства України.

Статтею 67 Господарського кодексу України передбачено, що підприємства вільні у виборі предмета договору, визначені зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавства України.

Як встановлено судом, проведені операції вплинули на права, обов'язки позивача та на його майновий стан, а придбані товари та послуги використовувалися у його господарській діяльності.

Статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Будь-яких доказів недобросовісності позивача як платника податку на додану вартість податковим органом суду не надано.

Договори, укладені між позивачем та контрагентом, з урахуванням їх змісту, спрямовані на передачу послуг покупцю замовнику і отримання за це коштів продавцем виконавцем.

Отже, зміст зазначених договорів позивача та його контрагента не суперечать законодавству, їх укладено за вільним волевиявленням учасників у формі, встановленій законом, та спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними. Відповідно, первинні та бухгалтерські документи за вказаними господарськими операціями свідчать про реальне виконання вказаних правочинів.

Щодо висновків податкового органу про неправомірність відображення позивачем валових витрат при визначенні податку на прибуток, суд зазначає наступне.

Відповідно до пп. 139.1.1. п. 139.1 ст. 139 ПК України прибуток визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду суму витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Відповідно до пп. 134.1.1. п. 134.1 ст. 134 ПК України витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до п. 138.2. п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу

Відповідно до пп. 139.1.9. п. 139.1. ст. 139 ПК України не включаються до складу валових витрат, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Так, у зв'язку з підтвердженням позивачем належними документами здійснення господарських операцій суд приходить до висновку, що у позивача є передбачене законом право формувати не лише суму податкового кредиту, а і право на валові витрати при підрахунку прибутку підприємства. Оскільки суму податкового кредиту за звітний період позивач сформував правомірно, правомірно здійснено було нарахування валових витрат, норм чинного законодавства не порушено було.

Таким чином, оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до вимог ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності оскаржуваного рішення.

Суд, дослідивши матеріали справи та оцінивши їх у сукупності, дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, а висновки податкового органу про відсутність реального здійснення операцій по взаємовідносинах позивача з вказаним контрагентом є безпідставними та непідтвердженими жодними доказами, відповідно, адміністративний позов підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 97 КАС України суд за клопотанням однієї зі сторін визначає грошовий розмір судових витрат, які повинні бути їй компенсовані.

Оскільки позивач з клопотанням про відшкодування судових витрат до суду не звертався, дане питання при прийнятті рішення у справі судом не розглядається.

Керуючись ст.ст. 11, 14, 69, 70, 71, 94, 97, 122, 128, 158-163, 167, 254, 257 КАС України, суд -

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Ірпінської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області від 11.02.2016 № НОМЕР_1.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Лапій С.М.