Постанова № 65937023, 10.04.2017, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 квітня 2017 року справа № 813/861/17

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Брильовського Р.М.,

при секретарі Гойни Є.А.

за участю:

представника позивача - ОСОБА_1

представника відповідача - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові адміністративну справу за позовом Державної установи Львівський науково-дослідний інститут епідеміології та гігієни Міністерства охорони здоров'я України до Головного управління Держпраці у Львівській області про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу, -

Встановив:

Державна установа Львівський науково-дослідний інститут епідеміології та гігієни Міністерства охорони здоров'я України звернулася з адміністративним позовом до Головного управління Держпраці у Львівській області про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу.

В обгрунтування позовних вимог зазначає, що 11.11.2016 р. колишній директор Інституту ОСОБА_3 подала на ім'я головного бухгалтера установи заяву в якій дозволила виплатити належні їй розрахункові гроші в день виплати зарплати 24.11.2016, що вказує на відсутність порушень з боку позивача положень ст. ст. 47, 116, 117 КЗпП України, а відтак на незаконність оскаржуваної постанови в зазначеній частині. Що стосується порушення, яке полягає в тому, що співробітникам установи ОСОБА_4 ОСОБА_5 та ОСОБА_6 відпускні не були виплачені за три дні до відпустки, як цього вимагають положення ч.4 ст. 115 КЗпП України та ч.1 ст. 21 Закону України «Про відпустки» позивач вважає, що до даних правовідносин слід застосувати положення параграфу 2 статті 7 Конвенції «Про оплачувані відпустки» №132, де зазначено, що суми, що належать до виплати згідно з параграфом 1 цієї статті, виплачуються зацікавленій особі до відпустки, якщо інше не передбачено в угоді, що стосується цієї особи і роботодавця. Положення Конвенції дозволяють за згодою між працівником та роботодавцем змінювати умови що стосуються відпусток і саме така зміна і мала місце у випадку надання відпусток та виплати відпускних співробітникам Інституту ОСОБА_4 ОСОБА_5 та ОСОБА_6 Жодного порушення прав та інтересів працівника з боку адміністрації установи допущено не було, на що також додатково вказує і те, що ні ОСОБА_4, ні ОСОБА_5, ні ОСОБА_6 жодних претензій чи зауважень щодо виплати їм відпускних в день коли виплачується в Інституті аванс чи заробітна плата не мали і не мають.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив задовольнити їх в повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позову заперечив з підстав, викладених в письмовому запереченні, пояснив, що наведені у позовній заяві доводи з приводу порушення ч. 1 ст. 116 КЗпП України не спростовують виявленого порушення та не є підставою для звільнення від відповідальності за його вчинення. Затримка у розрахунку із ОСОБА_3 мала місце саме з вини посадових осіб ДУ Львівський науково-дослідний інститут епідеміології та гігієни Міністерства охорони здоров'я України, відповідно компенсація середнього заробітку за весь час затримки також є обов'язком позивача. Позивачем не надано жодного доказу в підтвердження тієї обставини, що між ДУ Львівський науково-дослідний інститут епідеміології та гігієни Міністерства охорони здоров'я України та зазначеними в оскарженій постанові працівниками було досягнуто попередньої згоди про виплату відпускних коштів в інший строк, ніж той, що передбачений Законом. Так само, як і не було надано будь-яких матеріалів на підтвердження цієї обставини під час проведення перевірки. Просив суд відмовити у задоволенні позову повністю.

З'ясувавши обставини, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, заперечення відповідача та дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, суд, даючи правову оцінку спірним правовідносинам, виходив з наступного.

На підставі одержаної згоди Державної служби України з питань праці Головним управлінням Держпраці у Львівській області було видано наказ на проведення перевірки від 12.01.2017 року №0035-П та направлення від 12.01.2017 року № 0035.

18.01.2017 головним державним інспектором Головного управління Держпраці у Львівській області ОСОБА_7 проведено перевірку додержання субєктами господарювання законодавства про працю та загальнообовязкове державне соціальне страхування Державної установи Львівський науково-дослідний інститут епідеміології та гігієни Міністерства охорони здоров'я України за результатами якої складено ОСОБА_1 №13-151680050.

Перевіркою встановлено порушення вимог ч.4 ст. 115 КЗпП України та ч.І ст. 21 Закону України «Про відпустки» - заробітна плата працівникам за весь час щорічної відпустки проводилася пізніше ніж за три дні до її початку, а саме: ОСОБА_8 згідно наказу № 66-вдп від 21.11.2016 надано основну щорічну відпустку з 21.11.2016, а оплату часу щорічної відпустки проведено 29.11.2016 згідно з випискою по рахунку Установи ОСОБА_5 згідно наказу №66-вдп від 21.11.2016 надано основну щорічну відпустку з 21.11.2016, а оплату часу щорічної відпустки проведено 29.11.2016, згідно з випискою по рахунку Установи, ОСОБА_6 згідно наказу №69-вдп від 06.12.2016 надано основну щорічну відпустку з 12.12.2016р., а оплату часу щорічної відпустки проведено 13.12.2016 згідно з випискою по рахунку Установи; порушення вимог ч.І ст. 116 КЗпП України - при звільненні працівника виплата всіх сум, що належить працівнику від Установи, не проводиться в день звільнення, а саме, ОСОБА_3 звільнено з посади директора з 10.11.2016 згідно з наказом № 119-0 від 19.11.2016, а виплату належних при звільненні їй коштів проведено 24.11.2016; порушення вимог ст. 117 КЗпП України - адміністрацією Установи не забезпечено нарахування та виплату середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, а саме, ОСОБА_3 звільнено з посади директора з 10.11.2016 згідно з наказом №119-0 від 10.11.2016, а виплату належних при звільненні їй коштів проведено 24.11.2016 р. Однак, станом на день проведення перевірки (18.01.2017р.) не представлено документів які б свідчили про нараховану виплату їй середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

За порушення, встановлені під час перевірки 14.02.2017 Головне управління Держпраці у Львівській області прийняло постанову №13-151680050-0074 про накладення штрафу на Державну установу Львівський науково-дослідний інститут епідеміології та гігієни Міністерства охорони здоров'я України в розмірі 3200 гривень.

Не погодившись із вказаною постановою Державна установа Львівський науково-дослідний інститут епідеміології та гігієни Міністерства охорони здоров'я України оскаржила її до суду.

Вирішуючи спір, суд виходить з наступного.

Відповідно до вимог статті 259 КЗпП України нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю здійснюють спеціально уповноважені на те органи та інспекції, які не залежать у своїй діяльності від власника або уповноваженого ним органу.

Згідно з пунктом 1, 7 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою КМ України від 11 лютого 2015 № 96 Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообовязкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у звязку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообовязкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб. Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 року №100 утворено територіальні органи Держпраці, зокрема Головне управління Держпраці у Львівській області.

Управління здійснює свою діяльність відповідно до Положення про Головне управління Держпраці у Львівській області затвердженого наказом Державної служби України з питань праці від 04.02.2016 року №8.

Відповідно до п.п.1 п.З Положення, одним із основних завдань Управління, є зокрема, реалізація державної політики з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

Підпунктом 5 пункту 4 Положення про Головне управління (Управління) Державної служби України з питань праці в області передбачено, що Управління Держпраці відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю.

Відповідно до п.п.5 п.6 Положення Управління має право проводити безперешкодно відповідно до вимог закону без попереднього повідомлення в будь-яку робочу годину доби перевірки виробничих, службових, адміністративних приміщень та об'єктів виробництва фізичних та юридичних осіб, які використовують найману працю та працю фізичних осіб, експлуатують машини, механізми, устаткування підвищеної небезпеки, та у разі виявлення фіксувати факти порушення законодавства, нагляд та контроль за дотриманням якого віднесено до повноважень Управління Держпраці.

Тобто, відповідач є повноважним органом, який забезпечує реалізацію державної політики з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю на території Львівської області.

Порядок прийняття постанов про накладення штрафних санкцій, передбачених статею 265 КЗпП України, регламентований Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 № 509(далі Порядок № 509).

Відповідно до абзацу 3 та 6 частини 2 статті 265 КЗпП України юридичні та фізичні особи -підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі:

- порушення встановлених строків виплати заробітної плати працівникам, інших виплат, передбачених законодавством про працю, більш як за один місяць, виплата їх не в повному обсязі у трикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент виявлення порушення.

- порушення інших вимог трудовою законодавства, крім передбачених абзацами другим - п'ятим частини другої цієї статті - у розмірі мінімальної заробітної плати.

Згідно з пунктом 2 Порядку №509 штрафи можуть бути накладені на підставі:

- рішення суду про оформлення трудових відносин із працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи чи роботи на умовах неповного робочого часу в разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, в установі, організації;

- акта про виявлення під час перевірки субєкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу.?

Відповідно до пункту 2 Порядку №509 штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками (далі - уповноважені посадові особи).

Щодо порушень позивачем ст.ст. 116, 117КЗпП України суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 4 статті 115 КЗпП України заробітна плата працівникам за весь час щорічної відпустки виплачується не пізніше ніж за три дні до початку відпустки.

Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно з статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

В ході перевірки було встановлено, що ОСОБА_3, було звільнено з посади директора 10.11.2016 року, а виплату належних їй при звільненні коштів проведено 24.11.2016 року, чим порушено вимоги ч. 1 ст. 116 КЗпП України, згідно з якою при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Наведені у позовній заяві доводи з приводу порушення ч. 1 ст. 116 КЗпП України не спростовують виявленого порушення та не є підставою для звільнення від відповідальності за його вчинення.

Відсутність у наказі МОЗ України від 10.11.2016 року №119-0 прямої вказівки про проведення розрахунку з ОСОБА_3 не означає того, що позивач міг не виконувати вимоги ст. 116 КЗпП України та не проводити у день звільнення із ОСОБА_3 повний розрахунок.

Накази Міністерства, як органу, до сфери управління якого входить позивач є обов'язковими для виконання позивачем. Таким чином, адміністрація ДУ «Львівський науково- дослідний інститут епідеміології та гігієни Міністерства охорони здоров'я України» була зобов'язана виконати п. 1 даного наказу, але при цьому, слід також було вжити низку дій, спрямованих на належне оформлення припинення трудових відносин із ОСОБА_3 (ознайомлення з наказом, видача трудової книжки, проведення розрахунку з працівником тощо).

Твердження позивача про те, що ОСОБА_9 приступив до виконання обов'язків директора лише 11.11.2016 року, а відтак не міг видати розпорядження про проведення розрахунку із попереднім директором, суд не приймає до уваги з огляду на ту обставину, що фактичний розрахунок із ОСОБА_3 було проведено не 11.11.2016 року, коли ОСОБА_9 уповноважений на видання такого роду розпоряджень, а лише 24.11.2016 року.

В ході проведення перевірки було виявлено порушення ст. 117 КЗпП України, яке полягає у тому, що ОСОБА_3 не забезпечено нарахування та виплату середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Голослівним і необгрунтованим є твердження позивача про те, що вина за затримку у виплаті розрахункових коштів лежить або на Міністерстві охорони здоров'я України, або на самій ОСОБА_3, яка в останній день роботи не видала наказу про виплату належних їй коштів. Така позиція суперечить чинному законодавству та фактичним обставинам справи. Затримка у розрахунку із ОСОБА_3 мала місце саме з вини посадових осіб ДУ Львівський науково-дослідний інститут епідеміології та гігієни Міністерства охорони здоров'я України, відповідно компенсація середнього заробітку за весь час затримки також є обов'язком позивача.

Міністерство охорони здоров'я України не може нести відповідальність за те, що при виконанні наказу про звільнення ОСОБА_3 посадовими особами Державної установи Львівський науково-дослідний інститут епідеміології та гігієни Міністерства охорони здоров'я України не було дотримано передбаченої законом процедури звільнення працівника. Окрім того, проведення розрахунків із працівником, виплата компенсації за невчасний розрахунок відноситься саме до компетенції позивача, а не Міністерства охорони здоров'я України.

Не заслуговує на увагу і твердження позивача про те, що 11.11.2016 р. колишній директор Інституту ОСОБА_3 подала на ім'я головного бухгалтера установи заяву в якій дозволила виплатити належні їй розрахункові гроші в день виплати зарплати 24.11.2016, що вказує на відсутність порушень з боку позивача положень ст. ст.47,116,117 КЗпП України, а відтак на незаконність оскаржуваної постанови в зазначеній частині.

Головний бухгалтер не може одноособово приймати рішення про виплату чи невиплату, або в інші, ніж встановлено законодавством строки, розрахункових коштів.

Щодо порушення Державною установою Львівський науково-дослідний інститут епідеміології та гігієни Міністерства охорони здоров'я України ч. 4 ст. 115 КЗпП України суд зазначає наступне.

Під час проведення перевірки було встановлено, що в порушення вимог ч. 4 ст. 115 КЗпП України та ч. 1 ст. 21 Закону України «Про відпустки» заробітна плата працівникам за весь час щорічної відпустки проводиться не за три дні до її початку, а пізніше. На спростування цього порушення позивач посилається на параграф 2 ст. 7 Конвенції МОП «Про оплачувані відпустки», згідно якого суми, що належать до виплати, виплачуються зацікавленій особі до відпустки, якщо інше не передбачено в угоді, що стосується цієї особи і роботодавця.

Позивачем не надано жодного доказу в підтвердження тієї обставини, що між ДУ Львівський науково-дослідний інститут епідеміології та гігієни Міністерства охорони здоров'я України» та зазначеними в оскарженій постанові працівниками було досягнуто попередньої згоди про виплату відпускних коштів в інший строк, ніж той, що передбачений Законом.

Згідно з статтею 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що при прийнятті постанови про накладення штрафу на Державну установу Львівський науково-дослідний інститут епідеміології та гігієни Міністерства охорони здоров'я України відповідач діяв правомірно та в межах, наданих законом повноважень, а тому в задоволенні позову слід відмовити.

Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України відшкодування судових витрат позивачеві, якому відмовлено у позові не передбачено.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 7-14, 23, 69, 70, 71, 86, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

Постановив:

В задоволенні адміністративного позову відмовити.

Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 КАС України.

Повний текст постанови складено та підписано 12.04.2017 року.

Суддя Р.М. Брильовський