Постанова № 65936657, 12.04.2017, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2017 року м. ПолтаваСправа № 816/341/17

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бойка С.С., розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного Управління Національної поліції в Полтавській області, третя особа - Полтавський відділ поліції ГУ НП в Полтавській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати, -

В С Т А Н О В И В:

06 березня 2017 року ОСОБА_1 (надалі по тексту - ОСОБА_1, позивач) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного Управління Національної поліції в Полтавській області (надалі по тексту - ГУ НП в Полтавській області, відповідач), третя особа - Полтавський відділ поліції ГУ НП в Полтавській області (надалі по тексту - третя особа), відповідно до якої просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ начальника Головного управління Національної поліції в Полтавській області № 40-о/с від 06 лютого 2017 року "По особовому складу" про звільнення старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1, оперуповноваженого Полтавського відділу поліції ГУ НП в Полтавській області (з урахуванням допущеної позивачем неточності у вимогах позовної заяви та у відповідності до наявного витягу з такого наказу), зі служби в поліції за пунктом 4 частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" з 06 лютого 2017 року у зв'язку із скороченням штатів або проведення організаційних заходів;

- поновити ОСОБА_1 на службі в Національній поліції на посаді оперуповноваженого Полтавського відділу поліції ГУ НП в Полтавській області з 07 лютого 2017 року;

- стягнути з Головного управління Національної поліції в Полтавській області на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу з 07 лютого 2017 року по день фактичного поновлення на посаді.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на протиправність прийняття такого наказу з підстав того, що при наявності декількох рівнозначних вакантних посад не було запропоновано жодного, що порушило його права. У зв'язку з викладеним, позивач вважає вказаний наказ протиправним та таким, що підлягає скасуванню, а його таким, що підлягає поновленню на займаній посаді та стягнення на його користь заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Позивач у судове засідання явку уповноваженого представника не забезпечив, надав до суду клопотання про розгляд справи без його участі.

Відповідач у судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог у повному обсязі. При цьому, посилався на правомірність прийняття наказу у зв'язку із скороченням штатів.

Третя особа у судове засідання явку уповноваженого представника не забезпечила, хоча повідомлялась про час та місце судового розгляду належним чином.

Відповідно до частини четвертої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

А згідно з частиною шостою цієї ж статті, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

За приписами частини першої статті 41 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Зважаючи на достатність наданих сторонами доказів та відсутність перешкод для розгляду справи по суті, суд розглянув справу у порядку письмового провадження.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ з 2011 року /а.с. 13/.

На підставі наказу від 07 листопада 2015 року № 8 о/с позивач призначений в порядку переатестування на посаду оперуповноваженого Октябрського відділу поліції Головного Управління Національної поліції в Полтавській області з 07 листопада 2015 року, що сторонами не заперечується /а.с. 16/.

05 грудня 2016 року ОСОБА_1 був попереджений про реформування органів поліції і скорочення займаної ним посади відповідно до наказу начальника ГУ НУ в Полтавській області від 30 листопада 2016 року № 1248-дск /а.с. 37/.

03 лютого 2017 року позивачем подано рапорт про згоду на зайняття вакантної на той час посаду чергового інспектора Полтавського ВП ГУ НП в Полтавській області /а.с. 17/.

Наказом Головного управління Національної поліції в Полтавській області № 40-о/с від 06 лютого 2017 року "По особовому складу" звільнено старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1, оперуповноваженого Полтавського відділу поліції Головного Управління Національної поліції в Полтавській області, зі служби в поліції за пунктом 4 частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" з 06 лютого 2017 року у зв'язку із скороченням штатів або проведення організаційних заходів /а.с. 18/ .

Позивач, не погодившись з вказаним наказом та вважаючи за необхідне поновити ОСОБА_1 на займаній посаді, звернувся до суду з даним позовом.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини першої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів.

Згідно із частиною другою статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України компетенція адміністративних судів поширюються на спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Відповідно до пункту 15 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Частиною 2 cтатті 19 Конституції України закріплено обов'язок органів державної влади та їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Громадянам згідно зі статтею 43 Конституції України гарантується захист від незаконного звільнення.

Суспільні відносини, пов'язані зі створенням правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу, регулює Закон України від 16.12.1993 № 3723-ХІІ "Про державну службу". Згідно зі статтями 9 і 30 цього Закону правовий статус окремих категорій державних службовців регулюється Конституцією України, спеціальними законами та Кодексом законів про працю України.

Відповідно до частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (надалі по тексту - КЗпП України) трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Регулювання правового становища осіб, які проходять службу в поліції здійснюється відповідно до спеціального законодавства, зокрема, Закону України "Про Національну поліцію".

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію" поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів.

Відповідно до ч. 1 ст. 68 Закону України "Про національну поліцію" передбачено, що у разі здійснення реорганізації, внаслідок якої на підставі відповідного наказу скорочуються посади в органі чи окремому підрозділі органу (закладу, установи) поліції, поліцейський, посада якого буде скорочена, має бути персонально письмово попереджений про можливе наступне звільнення зі служби в поліції за два місяці до такого звільнення.

Поліцейський, посада якого скорочена, може бути призначений за його згодою з урахуванням досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров'я, ставлення до виконання службових обов'язків на іншу посаду в будь-якому органі (закладі, установі) поліції до закінчення двомісячного строку з дня його персонального попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції відповідно до частини першої цієї статті /ч.2 тієї ж статті/.

Частиною 3 ст. 68 вказаного Закону передбачено, що Поліцейський, посада якого була скорочена і якого не призначено на іншу посаду в поліції відповідно до частини другої цієї статті, після закінчення двомісячного строку з дня попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції має бути звільнений зі служби в поліції на підставі пункту 4 частини першої статті 77 цього Закону.

Частиною другою статті 40 цього Кодексу встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно з частинами першою та третьою статті 492 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у звязку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обовязок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Вжиття роботодавцем заходів для працевлаштування працівника на іншому підприємстві чи після розірвання з працівником трудового договору відповідно до вимог частини другої статті 40, частини третьої статті 492 КЗпП України не є обовязком роботодавця.

Власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 492 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Так, суд зауважує, що відповідачем протягом періоду з моменту попередження про вивільнення та станом на дату звільнення, позивачеві інші посади не пропонувалися, хоча останні були наявні у кількості 76 одиниць, що ГУ НП в Полтавській області підтверджено відповіддю на адвокатський запит представника позивача листом від 06 березня 2017 року № 2126/115/101/04-5 /а.с. 36/.

При цьому, роботодавець зобовязаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Оскільки обовязок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 492 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обовязок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які зявилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Аналогічна позиція викладена у постанові Судової палати у цивільних та адміністративних справах Верховного суду України від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15, а також неодноразово викладалась Верховним судом України в постанові від 01 жовтня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної митної служби України (далі - Держмитслужба), Сумської митниці Держмитслужби (правонаступником якої є Сумська митниця Міндоходів України; далі - Митниця) про визнання незаконними наказів, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/35985744) та від 28 жовтня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_9 до Державної митної служби України (далі - ДМСУ), Південної митниці Міністерства доходів і зборів України (далі - Південна митниця), Південної регіональної митниці, Головного управління Державного казначейства України в Одеській області, третя особа - ОСОБА_12, про визнання протиправними та скасування наказів в частині звільнення, поновлення на службі та стягнення моральної шкоди (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/41602330).

При цьому, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено.

Відповідно до частини другої статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд враховує висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

Абзацом другим частини першої статті 2442 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Мотивів для відступлення від вказаної правової позиції судом не встановлено.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що наказ начальника Головного управління Національної поліції в Полтавській області № 40-о/с від 06 лютого 2017 року "По особовому складу" про звільнення старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1, оперуповноваженого Полтавського відділу поліції Головного Управління Національної поліції в Полтавській області, зі служби в поліції за пунктом 4 частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" з 06 лютого 2017 року у зв'язку із скороченням штатів або проведення організаційних заходів - не ґрунтується на вимогах законодавства, прийнятий без урахування усіх обставин, що мали значення для його прийняття, а відтак вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Оскільки суд дійшов до висновку, що ОСОБА_1 звільнено без законних підстав, то відновлення його порушених прав повинно бути здійснено шляхом оновлення на попередній посаді.

Відповідно до абз. 2 п. 13 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06.03.2008 за № 2 "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ" при розгляді спорів з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби застосовуються положення, встановлені спеціальними законами. У разі коли ці закони зазначені питання не врегульовують, то необхідно субсидіарно застосовувати законодавство про працю, зокрема КЗпП України.

Згідно ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Втім, оскільки норми ст. 235 КЗпП України є нормами прямої дії, вони зобов'язують орган, що розглядає трудовий спір, поновити незаконно звільненого працівника саме на попередню роботу, без урахування можливого призначення на посаду іншої особи.

Відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 241 1 КЗпП України строки виникнення і припинення трудових прав та обов'язків обчислюються роками, місяцями, тижнями і днями. Коли строки визначаються днями, то їх обчислюють з дня, наступного після того дня, з якого починається строк. Якщо останній день строку припадає на святковий, вихідний або неробочий день, то днем закінчення строку вважається найближчий робочий день.

Пунктом 2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93 № 58, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.93 № 110, зазначається, що днем звільнення вважається останній день роботи.

Із аналізу вказаних норм, день звільнення - це останній день, коли працівник перебуває у трудових відносинах з роботодавцем. Таким чином, позивача слід поновити на посаді з дня, наступного за днем звільнення, тобто 07 лютого 2017 року.

З огляду на викладене, суд вважає за необхідне поновити ОСОБА_1 на службі в Національній поліції на посаді оперуповноваженого Полтавського відділу поліції Головного Управління Національної поліції в Полтавській області з 07 лютого 2017 року.

Також, згідно ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Середній заробіток працівника згідно з частиною першою статті 27 Закону України "Про оплату праці" визначається за правилами, закріпленими у порядку.

Із пункту 5 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі по тексту - Порядок), вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку).

Відповідно до абзацу третього пункту 8 Порядку середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 14 січня 2014 року №21-395а13.

В той же час, позивач, з метою повного захисту свого порушеного права, визначив спосіб у позовних вимогах шляхом стягнення з Головного управління статистики в Полтавській області на її користь суму заробітної плати за час вимушеного прогулу з 07 лютого 2017 року по день фактичного поновлення на роботі (а не по дату прийняття судом рішення про поновлення на роботі та стягнення заробітку, вирахуваного станом на дату такого рішення).

Виходячи з викладеного, суд приходить до висновку, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права в частині стягнення заробітку по дату поновлення на посаді повністю захистить порушене право позивача.

Відповідно до п. п. 2, 3 ч. 1 ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України постанова суду про присудження виплати заробітної плати у межах стягнення за один місяць та про поновлення на посаді у відносинах публічної служби підлягає негайному виконанню.

Так, відповідно до статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Згідно із частиною 2 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до вимог цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Частиною першою статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

У відповідності до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем, як субєктом владних повноважень, не доведено правомірність прийнятого оскаржуваного наказу.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного Управління Національної поліції в Полтавській області, третя особа - Полтавський відділ поліції ГУ НП в Полтавській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати - підлягають задоволенню.

Зважаючи, що позивач звільнений від сплати судового збору та не надав доказів на підтвердження понесення ним судових витрат, питання про їх розподіл судом не вирішується.

На підставі викладеного, керуючись статтями 7-11, 71, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України,-

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ начальника Головного управління Національної поліції в Полтавській області № 40-о/с від 06 лютого 2017 року "По особовому складу" про звільнення старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1, оперуповноваженого Полтавського відділу поліції Головного Управління Національної поліції в Полтавській області, зі служби в поліції за пунктом 4 частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" з 06 лютого 2017 року у зв'язку із скороченням штатів або проведення організаційних заходів.

Поновити ОСОБА_1 на службі в Національній поліції на посаді оперуповноваженого Полтавського відділу поліції Головного Управління Національної поліції в Полтавській області з 07 лютого 2017 року.

Стягнути з Головного управління Національної поліції в Полтавській області на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу з 07 лютого 2017 року по день фактичного поновлення на посаді.

Допустити негайне виконання постанови суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді оперуповноваженого Полтавського відділу поліції Головного Управління Національної поліції в Полтавській області з 07 лютого 2017 року та в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним надісланням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

СуддяС.С. Бойко