Постанова № 65936258, 11.04.2017, Волинський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2017 року Справа № 803/417/17

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Андрусенко О. О.,

розглянувши у порядку письмового провадження в місті Луцьку адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Апеляційного суду Волинської області про визнання бездіяльності протиправною та зобовязання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся в суд з позовом до Апеляційного суду Волинської області (далі - відповідач) про визнання протиправною бездіяльність щодо ненарахування та невиплати позивачу при виході у відставку вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою та зобовязання нарахувати та виплатити вихідну допомогу у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що постановою Верховної Ради України від 08.09.2016 року № 1515-VIII «Про звільнення суддів» позивача звільнено з посади судді Апеляційного суду Волинської області у звязку з поданням заяви про відставку. Наказом Апеляційного суду Волинської області від 15.09.2016 року № 9.7/15 «Про звільнення суддів» його відраховано зі штату працівників апеляційного суду з 26.09.2016 року. Однак, при звільненні позивачу не була виплачена вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою. Зазначив, що бездіяльність відповідача з приводу невиплати вихідної допомоги є протиправною, оскільки позивач набув право на вихідну допомогу, гарантовану державою, починаючи з червня 2007 року, тому вважає, що Закон України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27.03.2014 року, яким було виключено статтю 136 із Закону України «Про судоустрій і статус суддів», не позбавляє його права на вихідну допомогу, яке позивач набув до прийняття цього Закону, та не може бути дискримінаційним до нього як судді, звільненому у відставку в період між виключенням статті 136 із Закону України «Про судоустрій і статус суддів» і набранням чинності 30.09.2016 року Законом України «Про судоустрій та статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402-VІІІ, яким передбачено право судді на отримання вихідної допомоги у звязку з відставкою в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою.

У клопотанні від 10.04.2017 року позивач просив розгляд справи здійснювати за його відсутності.

У письмових запереченнях на адміністративний позов відповідач позовних вимог не визнав, посилаючись на те, що відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в редакції, чинній на день подання позивачем заяви у відставку і на день звільнення при виході у відставку, суддям не належала до виплати вихідна допомога, а відповідач не може нести юридичної відповідальності за звуження державою обсягу існуючих прав позивача та за невиплату вихідної допомоги через відсутність відповідної правової норми.

Представник відповідача у клопотанні від 11.04.2017 року просила розгляд справи здійснювати за її відсутності.

З урахуванням вимог частини першої статті 41, частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України та у звязку із надходженням до судового засідання заяв про розгляд справи за відсутності сторін, судовий розгляд та вирішення справи здійснено в порядку письмового провадження, без фіксування адміністративного процесу технічними засобами.

Дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 21.06.1987 року по 30.11.1992 року працював на посаді народного судді Луцького міського народного суду, в тому числі з 12.04.1990 року заступником голови Луцького міського народного суду, з 01.12.1992 року по 20.08.2001 року на посаді судді Волинського обласного суду, з 20.08.2001 року по 26.09.2016 року на посаді судді Апеляційного суду Волинської області, що підтверджується записами у трудовій книжці позивача (а.с. 8-11).

Постановою Верховної Ради України від 08.09.2016 року № 1515-VIII «Про звільнення суддів» ОСОБА_1 звільнено з посади судді Апеляційного суду Волинської області у звязку з поданням заяви про відставку (а.с. 15-16).

Згідно із пунктом 7 наказу Апеляційного суду Волинської області від 15.09.2016 року № 9.7/15 «Про звільнення суддів» ОСОБА_1 вважати таким, що звільнений з посади судді Апеляційного суду Волинської області, та відраховано його зі штату працівників апеляційного суду 26.09.2016 року (а.с. 13-14).

Як встановлено судом, при звільненні з посади судді 26.09.2016 року позивачу не було нараховано та виплачено вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою судді, що стало підставою для звернення до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.

15.12.1992 року Верховна Рада України прийняла Закон України «Про статус суддів» № 2862-ХІІ, згідно із частинами першою-третьою статті 43 якого було передбачено, що кожен суддя за умови, що він працював на посаді судді не менше 20 років, має право на відставку, тобто на звільнення його від виконання обовязків за власним бажанням або у звязку з закінченням строку повноважень. Суддя також має право на відставку за станом здоровя, що перешкоджає продовженню виконання обовязків. За суддею, який перебуває у відставці, зберігається звання судді і такі ж гарантії недоторканності, як і до виходу у відставку. Судді, який пішов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі місячного заробітку за останньою посадою за кожен повний рік роботи на посаді судді, але не менше шестимісячного заробітку.

Згідно із змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус суддів» від 24.02.1994 року № 4015-ХІІ, частину третю статті 43 Закону України «Про статус суддів» було викладено в іншій редакції, відповідно до якої судді, який пішов у відставку, виплачується вихідна допомога без сплати податку у розмірі місячного заробітку за останньою посадою за кожен повний рік роботи на посаді судді, але не менше шестимісячного заробітку.

07.07.2010 року Верховна Рада України прийняла Закон України «Про судоустрій і статус суддів» № 2453-VІ, з набранням чинності яким Закон України «Про статус суддів» втратив чинність.

При цьому, у Законі України «Про судоустрій і статус суддів» № 2453-VІ була збережена норма щодо отримання вихідної допомоги судді, який вийшов у відставку. Так, згідно із частиною першою статті 136 цього Закону судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна неоподатковувана допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою. Згідно із змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у звязку з прийняттям Податкового кодексу України» від 02.12.2010 року № 2756-VI, частину першу статті 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 2453-VІ викладено в іншій редакції, відповідно до якої судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Проте, Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27.03.2014 року № 1166-VII виключено статтю 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 2453-VІ.

Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 року № 192-VIII Закон України «Про судоустрій і статус суддів» було викладено у новій редакції, проте, розділом Х, який регулював статус судді у відставці, не було передбачено виплату суддям, які вийшли у відставку вихідної допомоги.

30.09.2016 року набрав чинності Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402-VIII, згідно з яким втратив чинність Закон України «Про судоустрій і статус суддів» у попередній редакції.

Крім того, Законом України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VIII було відновлено право на отримання вихідної допомоги при виході судді у відставку, а саме згідно із частиною першою статті 143 цього Закону судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою.

Таким чином, станом на день звільнення позивача з посади судді Апеляційного суду Волинської області у звязку із поданням заяви про відставку чинна редакція Закону України «Про судоустрій і статус суддів» взагалі не містила будь-яких правових норм, які б регламентували виплату вихідної допомоги судді, який вийшов у відставку, та розмір такої допомоги.

Посилання позивача на невиплату вихідної допомоги, як порушення його конституційних гарантій, є не обґрунтованими.

Так, Закон України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні», яким було виключено статтю 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 2453-VІ (яка передбачала виплату вихідної допомоги судді, який вийшов у відставку), неконституційним у встановленому порядку визнаний не був, а Пленум Верховного Суду України постановою від 25.12.2015 року № 24 «Про відмову в зверненні до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо конституційності підпункту 1 пункту 28 Закону України від 27 березня 2014 року № 1166-VII «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» визнав, що підстави для звернення до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо конституційності підпункту 1 пункту 28 Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» відсутні.

При цьому, у рішенні Конституційного Суду України від 09.02.1999 року № 1-рп/99 визначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Отже, в даному випадку, до спірних правовідносин слід застосовувати положення нормативно-правових актів, які діяли на час прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення позивача (08.09.2016 року).

Крім того, Конституційний Суд України у рішенні від 19.11.2013 року № 10-рп/2013 зазначив, що за своєю правовою природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вона виплачується з метою забезпечення йому належних соціально-побутових умов, а також для стимулювання осіб, які перебувають на посаді судді, до довгострокового виконання ними професійних обовязків. Вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів, не має постійного характеру та не покриває соціальних ризиків, повязаних, зокрема, із хворобою, інвалідністю, старістю. У звязку з цим парламент повноважний встановлювати вихідну допомогу та визначати її розмір.

Враховуючи вищевикладене, суд не погоджується із доводами позивача про те, що право на отримання вихідної допомоги позивач набув у 2007 році у звязку із наявністю стажу на посаді судді 20 років, оскільки за приписами статті 43 Закону України «Про статус суддів», статті 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та згідно з розясненнями Конституційного Суду України, викладеними у рішенні від 19.11.2013 № 10-рп/2013, право на виплату вихідної допомоги суддя набував не у звязку із перебуванням на посаді судді понад 20 років, а у звязку із його відставкою, яка є особливою формою звільнення судді з посади за власним бажанням та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді.

Посилання позивача на рішення Конституційного Суду України, зокрема від 24.06.1999 № 6-рп/99, від 11.10.2005 № 8-рп/2005, як на підставу для виплати йому вихідної допомоги, є необґрунтованими, оскільки Конституційний Суд України у вищезазначених рішеннях не відносить вихідну допомогу до конституційних гарантій незалежності судді, а її невиплату до звуження конституційних прав судді.

Також суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.03.2011 року у справі «Сук проти України» (заява № 10972/05) зазначив, що поняття «майно» в першій частині статті 1 Першого протоколу має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Певні інші права та інтереси, що складають активи, наприклад, борги, можуть також вважатися «майновими правами» і, відповідно, «майном» у розумінні цього положення. Питання, що має бути розглянуто, полягає у тому, чи надавали заявнику обставини справи, розглянуті в цілому, право на інтерес, який по суті захищається статтею 1 Першого протоколу (див. рішення щодо прийнятності у справі «Броньовські проти Польщі» (Broniowski v. Poland) [ВП], заява №31443/96, пункт 98, ECHR 2002-X). Суд вважає, що держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним (див. рішення у справі «Кечко проти України» (Kechko v. Ukraine), згадане вище, пункт 23).

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Зважаючи на те, що на день звільнення ОСОБА_1 з посади судді Апеляційного суду Волинської області у звязку із поданням заяви про відставку у Законі України «Про судоустрій і статус суддів» була відсутня чинна норма, яка б передбачала виплату вихідної допомоги судді, який вийшов у відставку, відтак у відповідача були відсутні правові підстави для виплати вихідної допомоги позивачу.

На підставі сукупного аналізу правових актів та встановлених судом обставин справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Керуючись статтями 122, 160, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, Закону України «Про судоустрій і статус суддів», суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.

ОСОБА_2 Андрусенко