Ухвала суду № 65934119, 11.04.2017, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 348/1727/16-ц

Провадження № 22-ц/779/486/2017

Категорія 57

Головуючий у 1 інстанції Грещук Р.П.

Суддя-доповідач ОСОБА_1

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2017 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючої Василишин Л.В.

суддів: Беркій О.Ю., Максюти І.О.

секретаря Турів О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» (далі ТзОВ «Лізингова компанія «Еталон») про захист прав споживача, визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів, за апеляційною скаргою ТзОВ «Лізингова компанія «Еталон» на рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 18 січня 2017 року,-

в с т а н о в и л а :

У вересні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду із вищевказаним позовом.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що 01.08.2016 року між ним та ТзОВ «Лізингова компанія «Еталон» укладено договір фінансового лізингу № 004737 з додатками.

За умовами договору лізингодавець зобовязувався придбати у власність та передати лізингоодержувачу в користування предмет лізингу трактор «Dong Feng 354», а лізингоодержувач зобовязався прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі й інші платежі згідно з умовами договору.

Позивач вказав, що при укладенні даного договору представник відповідача запевнив його, що в подальшому буде укладений договір купівлі-продажу, вартість трактора становить 63 000 грн. і позивач зможе його отримати вже 03.08.2016 року. Того ж дня він сплатив 15 000 грн. авансового платежу на виконання умов договору, проте в обумовлений строк предмет лізингу не отримав.

Крім того, позивач вказав на невідповідність умов договору фінансового лізингу положенням Закону України «Про захист прав споживачів» та недодержання вимоги про нотаріальне посвідчення такого виду договору, що відповідно до ст.220 ЦК України свідчить про його нікчемність.

З наведених підстав ОСОБА_2 просив визнати недійсним договір фінансового лізингу та стягнути з відповідача сплачені 15 000 грн.

Рішенням Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 18 січня 2017 року позов ОСОБА_2 задоволено.

Визнано недійсним договір фінансового лізингу №004737 від 01.08.2016 року з додатками від 01.08.2016 року, укладений між ТзОВ «Лізингова компанія «Еталон» та ОСОБА_2

Стягнуто ТзОВ «Лізингова компанія «Еталон» на користь ОСОБА_2 сплачені кошти в розмірі 15000 грн. та судовий збір.

ТзОВ «Лізингова компанія «Еталон» на рішення суду подано апеляційну скаргу, в якій апелянт посилається на порушення судом першої інстанції вимог матеріального та процесуального права, неповне встановлення всіх обставин у справі.

Апелянт не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що умови договору фінансового лізингу, укладеного з ОСОБА_2 є несправедливими та порушують принцип добросовісності, призводять до істотного дисбалансу договірних прав і обов'язків сторін та завдають істотної шкоди споживачеві в розумінні Закону України «Про захист прав споживачів». При цьому апелянт посилається на принцип свободи договору, а також на те, що спірний договір цілком відповідає вимогам чинного законодавства, зокрема Закону України «Про фінансовий лізинг».

У день підписання договору позивач написав заяву про те, що він уважно прочитав та зрозумів умови договору і погодив з менеджером компанії марку, модель та вартість предмета лізингу, який самостійно обрав.

Апелянт заперечує висновок суду щодо необхідності нотаріального посвідчення даного виду договорів. Оскільки на час підписання договору непрямого лізингу лізингодавець не є власником предмета лізингу, то і законодавча дія положень щодо найму на час підписання договору не настала. Тому застосування загальних положень про найм до договору непрямого лізингу до набуття права власності лізингодавцем предмету лізингу є безпідставним.

З наведених підстав апелянт просив скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити.

У судовому засіданні апеляційного суду представник позивача вимоги скарги заперечив, просив відмовити в її задоволенні.

Представник апелянта в судове засідання не з»явився.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторони, дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає вищевказаним вимогам закону.

Матеріалами справи встановлено, що 01.08.2016 року між ТзОВ «Лізингова компанія «Еталон» та ОСОБА_2 укладено договір фінансового лізингу № 004737, відповідно до умов якого відповідач зобовязався придбати та передати у користування ОСОБА_2 трактор «Dong Feng 354» повноприводний (п.3.1), з трьома додатками до нього.

Відповідно до Додатку №1 до договору вартість предмета лізингу становить 150 000 грн.; авансовий платіж 75 000 грн.; комісія за організацію 15 000 грн. (10% вартості предмета лізингу).

Згідно п.5.1 договору предмет лізингу передається в користування лізингоодержувачу протягом строку, який становить не більше 50 робочих днів з моменту сплати лізингоодержувачем на рахунок лізингодавця: комісії за організацію, авасового платежу, комісії за передачу предмета лізингу; відшкодування платежів за реєстрацію та страхування предмета лізингу.

На виконання умов договору лізингу позивач ОСОБА_2 01.08.2016 року оплатив на рахунок лізингодавця 15 000 грн., про що свідчить квитанція № 0.0593443586.1 (а.с.19).

Як встановлено судом першої інстанції та не спростовано стороною відповідача, на момент розгляду спору предмет лізингу лізингоодержувач не отримав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з положень ст. 203 та ст. 215 ЦК України, встановивши, що укладений договір містить несправедливі умови та укладений без ліцензії , що давало підстави для визнання недійсним такого в цілому.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо недійсності правочину, так як суд вірно визначив, що правові відносини, які виникли між сторонами, регулюються положеннями ЦК України про правочини, загальними положеннями ЦК України про договір, про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, встановлених Законом України «Про фінансовий лізинг», а також Законом України «Про захист прав споживачів». Зокрема, суд першої інстанції дійшов висновку, що оспорюваний договір містить несправедливі умови, визначені ч.3 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

При тому у частині другій ст. 215 ЦК України передбачено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

В силу ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч. 1 ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Аналогічно у частині другій статті 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачено, що за договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за

встановлену плату (лізингові платежі).

В силу положень частини другої статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Ці положення не суперечать також ч. 1 ст. 2 Закону України «Про фінансовий лізинг», відповідно до якої відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Виходячи з аналізу норм чинного законодавства, договір фінансового лізингу за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України .

Згідно статті 779 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Така правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 2766 цс15, яка, відповідно до ст. 360-7 ЦПК України, є обов»язковою для застосування усіма судами України.

Судом правильно встановлено, що оспорюваний договір фінансового лізингу, укладений між сторонами, нотаріально посвідчено не було, що суперечить у сукупності положенням ст.ст. 806 та 779 ЦК України.

Разом з тим, судом першої інстанції правильно дано оцінку обставинам щодо несправедливості окремих умов договору, що відповідно до ст.18 ЗУ «Про захист прав споживачів», є підставою для визнання таких недійсними. Однак оскільки такі впливають на договірні відносини сторін в цілому, обґрунтовано визнав договір недійсним повністю.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивач мав необхідний доступ до інформації про положення договору і досягнення згоди по всіх істотних умовах у відповідності до Закону України «Про фінансовий лізинг» та положень ЦК України не дають підстав для висновку про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, тому до уваги не приймаються.

Також не заслуговують на увагу і доводи апелянта про те, що підлягає застосуванню лише положення ст. 6 Закону України «Про фінансовий лізинг» щодо письмової форми договору, як спеціального закону, а не положення ЦК України, норми якого є загальними у порівнянні з нормами Закону України «Про фінансовий лізинг», оскільки ч. 2 ст. 2 Закону України «Про фінансовий лізинг» (норма спеціального закону) відсилає до норм Цивільного кодексу України про найм (оренду), які, враховуючи специфіку предмету договору фінансового лізингу (транспортний засіб), підлягають застосуванню у даному випадку.

Відповідно положень ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязанні з його недійсністю.

Оскільки на виконання даного правочину позивач передав відповідачу 15 000 гривень, предмет лізингу позивачу не передавався, то з відповідача слід стягнути на користь позивача кошти, сплачені відповідачу на виконання цього договору.

Доводи апеляційної скарги та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, тому колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу відхилити.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 313,315,317 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» відхилити.

Рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 18 січня 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з часу набрання законної сили.

Головуюча: Василишин Л.В.

Судді: Беркій О.Ю.

ОСОБА_3