Рішення № 65933561, 11.04.2017, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/2483/17 Справа № 200/20363/16-ц Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Свистунова О.В.

Категорія 5

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2017 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого Свистунової О.В.

суддів Красвітної Т.П., Єлізаренко І.А.

за участю секретаря Гулієва М.І.о

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро

апеляційну скаргу заступника прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпропетровської міської ради та Державної архітектурно-будівельної інспекції України

на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 16 грудня 2016 року

по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення грошових коштів та за зустрічною позовною заявою ОСОБА_4 до ОСОБА_2, третя особа ОСОБА_3 про визнання права власності, -

В С Т А Н О В И Л А :

У листопаді 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду з зазначеною вище позовною заявою, у обґрунтування якої посилався на те, що між нею та ОСОБА_4 01 серпня 2016 року укладено договір оренди виробничих будівель за адресою м. Дніпро, вул. Липова, 10. Того ж дня сторони підписали акт прийому-передачі виробничих будівель і ОСОБА_2 передала ОСОБА_4 9 000, 00 грн. в якості орендної плати за три місяці 2016 року, про що свідчить відповідна розписка.

Згідно умов договору оренди ОСОБА_4 зобовязався надати на протязі 15 календарних днів з дати укладення договору відповідні правовстановлюючі документи на обєкт оренди. Договором був передбачений обовязок ОСОБА_4 у разі ненадання правовстановлюючих документів повернути орендну плату.

Свої зобов'язання за договором оренди від 01.08.2016 року щодо надання правовстановлюючих документів ОСОБА_4 не виконав. Поручитель також відмовився від виконання обовязків за договором поруки, у звязку з чим, позивач просила стягнути солідарно з відповідачів грошові кошти у розмірі 9 000,00 грн.

У грудні 2016 року відповідач ОСОБА_4 звернувся до суду із зустрічним позовом, в якому, посилаючись на те, що ним було здійснено будівництво нерухомого майна, згідно ст. 331 ЦК України, просив визнати за ним право власності на нерухоме майно, що знаходиться за адресою: м. Дніпро, вул. Липова, 10.

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 16 грудня 2016 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення грошових коштів відмовлено.

Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_2, третя особа ОСОБА_3 про визнання права власності задоволено.

Визнано право власності ОСОБА_4 на виробничу будівлю літ.А-1, загальна площа 333,0 кв.м., виробничу будівлю літ.М-1, загальна площа 68,5 кв.м., навіси літ.Е,Н,О,П,Р,С,Т,У,Ф,Х, розташовані по вул. Липова,10 у м. Дніпро.

Визнано право власності ОСОБА_4 на виробничу будівлю літ.А-1, загальна площа 333,0 кв.м., виробничу будівлю літ.М-1, загальна площа 68,5 кв.м., навіси літ.Е,Н,О,П,Р,С,Т,У,Ф,Х розташовані по вул. ипова,10 у м. Дніпро таким, що підлягає державній реєстрації уповноваженим на те органом.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 судовий збір у розмірі 1 000,00 грн.

У апеляційній скарзі заступник прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпропетровської міської ради та Державної архітектурно-будівельної інспекції України просить рішення суду першої інстанції в частині задоволених зустрічних позовних вимог скасувати та ухвалити нове в цій частині, яким відмовити у задоволенні зустрічних позовних вимог, оскільки вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Предметом перегляду в апеляційному порядку є рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_2, третя особа ОСОБА_3 про визнання права власності.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 з придбаних за власні кошти матеріалів, власними силами здійснив будівництво нерухомого майна, а саме, будівель та навісів, які розташовані за адресою м. Дніпропетровськ, вул. Липова, буд.10. Будівельні матеріали були придбані на протязі всього будівництва на будівельних ринках та в спеціалізованих супермаркетах.

Згідно наданого ОСОБА_4 технічного паспорту від 27.10.2016 р зробленого фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 (кваліфікаційний сертифікат АЕ№002825) судом встановлені технічні характеристики нерухомого майна як виробничої будівлі літ.А-1, загальною площею 333,0 кв.м., виробничої будівлі літ.М-1, загальною площею 68,5 кв.м., навіси літ.Е,Н,О,П,Р,С,Т,У,Ф,Х, розташовані по вул. Липова,10 у м. Дніпропетровськ.

Технічний стан збудованих виробничих будівель зазначений у висновку від 27 жовтня 2016 року зробленого експертом ОСОБА_6 (кваліфікаційний сертифікат відповідального виконавця окремих видів робіт (послуг), повязаних із створенням обєкта архітектури серії АЕ №000407, зареєстрований у реєстрі 14.06.2012 року за №373), згідно якого судом встановлено, що будування виробничих будівель виконано без порушень, які впливають на експлуатаційні характеристики будівель, відповідає будівельним вимогам та будівлі придатні до подальшої експлуатації.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4 керувався ст. 331 ЦК України та виходив з того, що ОСОБА_4 самостійно створив (збудував) спірне нерухоме майно, будь-які претензії, звернення, нарікання чи скарги з приводу збудованого обєкту з боку відповідачів, третіх осіб по справі відсутні, а згідно ст. 328 ЦК України, право власності на майно вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття не встановлена судом.

Крім того, суд першої інстанції, вважав за можливе задовольнити вимоги ОСОБА_4 щодо визнання його права власності на збудоване нерухоме майно таким, що підлягає державній реєстрації відповідним органом, оскільки за результатами обстеження вищевказаних збудованих виробничих приміщень та на підставі ч. 2 ст. 8 ЦК України у відповідності до загальних засад цивільного законодавства встановлено, що прийняття в експлуатацію об'єкта полягає у визначенні готовності об'єкта, закінченого будівництвом, будівельним і іншим нормам і правилам, необхідним при прийнятті в експлуатацію. Готовність виробничих будівель до експлуатації у всіх аспектах визначена будівельно-технічним висновком.

Однак, колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 331 ЦК України, право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі.

Відповідно ч. 2 ст. 331 ЦК України, право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Як визначено ч. 1 ст. 39 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності» прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, що належать до І-ІІІ категорій складності, та об'єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об'єкта до експлуатації.

Відповідно до п. п. 2 п. 4 Положення про Державну архітектурно-будівельну інспекцію України, затвердженого постановою КМУ від 09.07.2014 № 294, Держархбудінспекція України відповідно до покладених на неї завдань приймає в установленому порядку в експлуатацію закінчені будівництвом обєкти (видає відповідні сертифікати, реєструє декларації про готовність обєкта до експлуатації та повертає такі декларації).

Відповідно до ч. 1 ст.122 ЗУ України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Порушення інтересів держави в особі Дніпровської міської ради та Державної архітектурно-будівельної інспекції України полягають в тому, що суд першої інстанції задовольнивши позовні вимоги про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, порушив інтереси власника земельної ділянки - Дніпровської міської ради щодо користування, володіння, розпорядження земельною ділянкою під спірним нерухомим майном та інтереси Державної архітектурно-будівельної інспекції України як органу контролю, який уповноважений на прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом обєктів.

Дніпровська міська рада, як власник самовільно забудованої земельної ділянки, всупереч вимогам ст. 33 ЦПК України, не залучена до участі у справі в якості відповідача.

Також, судом першої інстанції не залучено до участі у справі і Державну архітектурно-будівельну інспекцію України як орган державного контролю у сфері містобудування.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції не вирішувалось питання щодо залучення до участі у справі вищезазначених сторін, а тому, не залучення їх під час розгляду справи у суді першої інстанції є перешкодою до ухвалення апеляційною інстанцією рішення.

Таким чином, задовольняючи позовні вимоги позивача за зустрічним позовом, суд першої інстанції фактично вирішив питання щодо прав інших осіб, без їх залучення до справи.

Крім того, задовольняючи зустрічні позовні вимоги ОСОБА_4, суд застосував до спірних правовідносин положення ст. 328, ч. 1 ст. 331, ст. 392 ЦК України, які спірні правовідносини не регулюють та не можуть бути підставою для задоволення зустрічних позовних вимог.

Судом не застосовано до спірних правовідносин положення ч. 2, 3 ст. 331, ст. 375, 376 ЦК України та не надано жодної правової оцінки тому, що спірне нерухоме майно фактично є самовільним будівництвом та визнання права власності на нього можливе лише за умови введення його в експлуатацію в установленому законом порядку.

Як визначено ч. ч. 5, 8 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності» датою прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта є дата реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації або видачі сертифіката. Експлуатація закінчених будівництвом об'єктів, не прийнятих (якщо таке прийняття передбачено законодавством) в експлуатацію, забороняється.

Відповідно до ст. 375 ЦК України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно.

Право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.

Як вбачається з листа Дніпровської міської ради від 18.01.2017 № 2/11-18, ОСОБА_4 не являвся ні власником, ні землекористувачем земельної ділянки, на якій ним споруджено спірне нерухоме майно, що виключає можливість визнання за вказаною особою права власності на самочинно збудоване майно.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Відповідно до ч. 3 ст. 376 ЦК України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Таким чином, право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути визнане виключно за особою, яка є власником чи користувачем земельної ділянки, на час винесення рішення суду.

Крім того, спірне нерухоме майно не прийнято до експлуатації, а тому не є створеним в розумінні ст. 331 ЦК України, що також виключає можливість визнання права власності на спірне нерухоме майно за позивачем.

У зв'язку з цим, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення зустрічного позову.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції в частині задоволених зустрічних позовних вимог скасуванню з ухваленням нового рішення, у цій частині, про відмову у задоволенні зустрічних позовних вимог.

Крім того, у звязку з відмовою у задоволенні зустрічного позову, скасуванню підлягає рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 судового збору у розмірі 1 000,00 грн.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України, витрати по сплаті судового збору підлягають віднесенню на рахунок позивача за зустрічним позовом.

Керуючись ст.ст. 209, 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу заступника прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпропетровської міської ради та Державної архітектурно-будівельної інспекції України - задовольнити.

Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 16 грудня 2016 року в частині задоволених зустрічних позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_2, третя особа ОСОБА_3 про визнання права власності та в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 судового збору у розмірі 1 000,00 грн. - скасувати.

У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_2, третя особа ОСОБА_3 про визнання права власності - відмовити.

В решті рішення суду залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь прокуратури області судовий збір у розмірі 1100 грн.(реквізити отримувача: 49044, м.Дніпро, пр.Д.Яворницького, 38, МФО 820172,р/р35217020000291 в ДКСУ м.Київ, код ЄДРПОУ 02909938, код класифікації видатків бюджету 2800).

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і протягом двадцяти днів може бути оскаржено у касаційному порядку.

Головуючий О.В. Свистунова

Судді Т. П. Красвітна

ОСОБА_7