Рішення № 65933214, 07.04.2017, Синельниківський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 191/81/17

Провадження № 2/191/578/17

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 квітня 2017 року м. Синельникове

Синельниківський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Гречко Ю.В.

при секретарі Борисовій О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Синельникове Дніпропетровської області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення незаконно утриманої заробітної плати та моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, обґрунтовуючи свої позовні вимоги тим, що з 05 липня 2002 року він перебуває в трудових правовідносинах з відповідачем, працює на посаді стрільця Дніпропетровського загону ВОХОР. Наказом від 05 березня 2010 року позивача було звільнено з роботи на підставі п.3 ст.40 КзПп України. Наказом від 13 березня 2010 року позивача було притягнуто до дисциплінарної відповідальності, з яким позивач був ознайомлений тільки 14 березня 2010 року. Рішенням Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 листопада 2010 року позивач був поновлений на роботі згідно з наказом №219/ОС від 25 листопада 2010 року. Позивач вважає, що повного розрахунку при незаконному звільнення з ним здійснено не було, із виплаченої йому заробітної плати за час вимушеного прогулу за період з 13 березня 2010 року до 24 листопада 2010 року в розмірі 19634,80 грн. відповідач незаконно утримав єдиний внесок в розмірі 3,6 %, що складає 508,14 грн., незаконно здійснив утримання 17 % податку із заробітної плати за період з 13 березня 2010 року до 24 листопада 2010 року, що складає 1651,83 грн., незаконно утримав із заробітної плати вартість проїзного квитка в розмірі 1232,24 грн., який був повернутий відповідачем при звільненні. Загальна сума незаконного утримання становить 3391,85 грн. На неодноразові звернення позивача з вимогою повернути недоплачені йому кошти залишалися відповідачем без задоволення, що змусило позивача звернутися до суду та спричинило останньому моральні страждання, які позивач оцінює в розмірі 3000,00 грн. Вважає, що у звязку з невиплатою йому повної суми заробітної плати, починаючи з 13 березня 2010 року, позивач має право на отримання середнього заробітку до дня ухвалення судового рішення по даній справі. Просить суд стягнути з відповідача на його користь вищезазначені незаконні утримання із заробітної плати в загальному розмірі 3391,85 грн., зобовязати відповідача нарахувати та виплатити суми коштів, які були незаконно утримані із заробітної плати під час незаконного звільнення та несвоєчасного розрахунку в подальшому при поновленні позивача на роботі 25 листопада 2010 року за період з 13 березня 2010 року до дня прийняття рішення по справі, стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток з 13 березня 2010 року до дня ухвалення рішення по справі та моральну шкоду в розмірі 3000,00 грн.

Відповідач надав суду письмові заперечення проти позову, де зазначив, що згідно з п.1 ст.167 Податкового кодексу України ставка податку становить 15 % бази оподаткування щодо доходів, одержаних у тому числі і у формі заробітної плати. У разі, якщо загальна сума отриманих платником податку у звітному податковому місяці перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня звітного податкового року, ставка податку становить 17 % суми перевищення з урахуванням податку, сплаченого за ставкою, визначеною в абзаці першому цього пункту. Єдиний внесок для платників встановлюється в розмірі 3,6 % визначеної пунктом 1 частини 1 ст.7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування» бази нарахування єдиного внеску. Отже, у даному випадку позивачу нарахування податку та єдиного внеску були обчислені законно. Той факт, що позивач при звільненні здав проїзний квиток для проїзду у залізничному транспорті не доведено жодними доказами, тому вартість квитка була правомірно утримана із заробітку позивача. Просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити.

У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав у повному обсязі і просив їх задовольнити. Також зазначив, що закон щодо нарахування та утримання із заробітної плати єдиного внеску почав діяти з 01 січня 2011 року, тоді як незаконно звільнений з роботи він був у 2010 році. Проїзний квиток він віддав начальнику ССК-18 ОСОБА_2, однак доказів цьому у нього немає. В той же час факт здачі ним квитка підтверджується листом прокуратури Дніпропетровської області від 09 листопада 2010 року, де зазначено, що позивач хоча і несвоєчасно, але квиток здав.

Представник відповідача ОСОБА_3 у судовому засіданні позовні вимоги не визнав, підтримав письмові заперечення проти позову. Також зазначив, що позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку необґрунтовані, оскільки такі вимоги стосуються лише звільнених працівників, тоді як позивач на даний час не звільнений. Проїзний квиток позивач до бухгалтерії підприємства не здав, здійснені відповідачем відрахування із заробітної плати позивача є законними. Просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити.

Під час судового розгляду справи по суті судом були оглянуті наступні докази: копія рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 листопада 2010 року; перелік разових та приміських квитків, виданих для особистих потреб; розрахунок заробітної плати за лютий 2011 року; методичні рекомендації щодо запровадження «Тимчасового порядку обліку виданих безкоштовних квитків на залізничному транспорті для особистих потреб» на Придніпровській залізниці; копія наказу щодо особового складу від 25 листопада 2010 року; копія наказу про поновлення на роботі від 25 листопада 2010 року; розрахунок заробітної плати за листопад 2010 року, грудень 2010 року, січень 2011 року, лютий 2011 року; інші докази.

Таким чином, суд, заслухавши пояснення сторін та вивчивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено та підтверджено копією рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 листопада 2010 року той факт, що позивач ОСОБА_1 був незаконно звільнений з посади стрільця спеціалізованої стрілецької команди №18 відокремленого структурного підрозділу «Перший загін воєнізованої охорони» Укрзалізниці ДП «Придніпровська залізниця»13 березня 2010 року. Зазначеним судовим рішенням позивач був поновлений на роботі і з підприємства стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 19634,80 грн.

Наказом начальника Першого загону воєнізованої охорони від 25 листопада 2010 року позивача було поновлено на роботі з 14 березня 2010 року, що підтверджується копією наказу.

Як вбачається з копії розрахунку заробітної плати за лютий 2011 року, на користь позивача на підставі судового рішення було виплачено середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 16063,33 грн. При цьому, 17 % було утримано як податок з доходів фізичних осіб, що складає 1651,83 грн., утримано єдиний внесок в розмірі 508,14 грн.

Зазначені утримання суд вважає незаконними.

Так, в рішенні Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 листопада 2010 року чітко зазначено, що на користь позивача стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 19634,80 грн., тоді як фактично позивачу було сплачено 16063,33 грн., утримавши 2159,97 грн. на податок та єдиний внесок, тобто на дану суму позивачу сума середнього заробітку була зменшена від тієї суми заробітної плати, який відповідач повинен був сплатити позивачу за вказаним рішенням, оскільки будь-яких вказівок з приводу утримань із стягнутого заробітку в рішенні не зазначено.

У звязку з вищевикладеним, враховуючи, що звільнення позивача було незаконним, за рішенням суду відповідач повинен був сплатити позивачу чітко обумовлений розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, то відповідач мав виплатити позивачу саме ту суму, яка вказана у рішенні, за виключенням вартості проїзного квитка, без вказаних утримань, оскільки витрати на податок та єдиний внесок у даному випадку відповідач має нести за власний рахунок.

Також суд вважає необґрунтованими посилання відповідача на те, що у разі, якщо загальна сума отриманих платником податку у звітному податковому місяці перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня звітного податкового року, ставка податку становить 17 % суми перевищення з урахуванням податку, сплаченого за ставкою, визначеною в абзаці першому цього пункту.

Судом встановлено, що позивач був незаконно звільнений з роботи 13 березня 2010 року і лише наказом від 25 листопада 2010 року був поновлений на роботі, у звязку з чим на користь позивача було стягнуто середній заробіток за вказаний період, що призвело до накопичення грошових коштів до розміру, що перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня звітного податкового року. Однак якби позивач не був незаконно звільнений, то мав отримувати заробітну плату щомісячно і такої ставки податку 17 % до нього б не застосовувалося. Отже, застосування у даному випадку до позивача вимог п.1 ст.167 Податкового кодексу України є необґрунтованим, оскільки в такому разі, крім незаконного звільнення, останній змушений ще нести додаткові матеріальні втрати у вигляді збільшеної ставки податку з вини роботодавця.

Заслуговують на увагу і посилання позивача на незаконність утримання із заробітної плати єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування, оскільки Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування» діє з 01 січня 2011 року, тоді як позивач був звільнений 13 березня 2010 року, що унеможливлює нарахування даного внеску з дня звільнення позивача.

Позовні вимоги щодо стягнення з відповідача незаконної вартості проїзного квитка в розмірі 1232,24 грн. суд вважає недоведеними, оскільки відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує і зазначає, що проїзний квиток не був повернутий позивачем при звільненні.

Доказів про передачу даного квитка начальнику ССК-18 ОСОБА_2 позивач суду не надав, а посилання позивача на лист прокуратури Дніпропетровської області, де зазначено, що позивач повернув проїзний квиток несвоєчасно, не є належним доказом, оскільки незрозуміло коли саме такий квиток був повернутий, кому був повернутий, тому доказів неправомірності утримання відповідачем вартості проїзного квитка суду не надано і позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

Позовні вимоги в частині зобовязання відповідача нарахувати та виплатити суми коштів, які були незаконно утримані із заробітної плати під час незаконного звільнення та несвоєчасного розрахунку в подальшому при поновленні позивача на роботі 25 листопада 2010 року за період з 13 березня 2010 року до дня прийняття рішення по справі також не підлягають задоволенню, оскільки є незрозумілими та необґрунтованими.

Позовні вимоги про стягнення з відповідача середнього заробітку з 13 березня 2010 року до дня ухвалення рішення по справі підлягають частковому задоволенню.

Так, у ч.1 ст.115 КЗпП України зазначено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів.

Відповідно до ч.1 ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Рішенням суду від 24 листопада 2010 року було встановлено, що середній заробіток за час вимушеного прогулу складає 19634,80 грн. Відповідач незаконно сплатив частину заробітку, утримавши податок з доходів фізичних осіб в розмірі 1651,83 грн. та єдиний внесок в розмірі 508,14 грн.

Отже, невиплачена позивачу сума заробітної плати з 13 березня 2010 року по даний час становить 2159,97 грн.

Відповідно до ч.1 ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Згідно ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Позивач був незаконно звільнений 13 березня 2010 року, рішенням суду від 24 листопада 2010 року був поновлений на роботі, за вказаний період часу з відповідача стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 19634,80 грн., з якого незаконно утримано податок та єдиний внесок на загальну суму 2159,97 грн., які на даний час не повернуто.

Отже, оскільки даний спір задоволено судом частково, суд, враховуючи розмір відшкодування, який фактично був сплачений позивачу, розмір несплаченого відшкодування, а також середній заробіток позивача, який складав 2253,71 грн., вважає за необхідне визначити відшкодування за час затримки розрахунку в період з 25 листопада 2010 року до дня ухвалення рішення у справі, тобто до 07 квітня 2017 року, в розмірі 15200,00 грн., із розрахунку 200,00 грн. за кожний місяць затримки.

Що стосується позовних щодо стягнення моральної шкоди, суд вважає їх такими, що підлягають частковому задоволенню.

Так, відповідно до ч.1 ст.237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих звязків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Враховуючи те, що позивач був незаконно звільнений з роботи, після поновлення на роботі протягом тривалого часу не отримує повного відшкодування втраченого ним заробітку, враховуючи вимоги розумності і справедливості, суд вважає, що вказаний позивачем розмір моральної шкоди 3000,00 грн. є завищеним і розмір такої шкоди повинен становити 1000,00 грн.

Таким чином, суд вважає наявність фактів, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги, встановленою частково.

Оскільки позовні вимоги частково задоволені, а позивач від сплати судового збору звільнений, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача судовий збір в розмірі 640,00 грн. на користь держави.

На підставі викладеного, керуючись ч.1 ст.116, ст.ст.117, 232, 233, 237-1 КЗпП України, ст.ст.10, 11, 60, 88, 209, 212 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», ідентифікаційний код: 40081237, на користь ОСОБА_1, незаконно утриманого єдиного внеску із заробітної плати в розмірі 508 (пятсот вісім) грн. 14 коп., незаконно утриманого податку в розмірі 1651 (одна тисяча шістсот пятдесят одна) грн. 83 коп., частину середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 25 листопада 2010 року до 07 квітня 2017 року в розмірі 15200 (п'ятнадцять тисяч двісті) грн. 00 коп., моральну шкоду в розмірі 1000 (одна тисяча) грн. 00 коп.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути з Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», ідентифікаційний код: 40081237, на користь на користь Управління Державного казначейства України у м.Синельникове Головного управління Державного казначейства України у Дніпропетровській області, код ЄДРПОУ 37916468 банк: ГУ ДКСУ у Дніпропетровській області м.Дніпропетровська, МФО банку: 805012, р/р: 31213206700034, КБКД: 22030101 Судовий збір Державної судової Адміністрації України, судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 640 (шістсот сорок) грн. 00 коп.

На рішення протягом десяти днів з дня його проголошення до апеляційного суду Дніпропетровської області через Синельниківський міськрайонний суд Дніпропетровської області може бути подано апеляційну скаргу.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано, а у разі її подання після розгляду справи апеляційним судом у разі, якщо рішення не буде скасовано.

Суддя: ОСОБА_4