Рішення № 65931822, 11.04.2017, Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 212/440/17-ц

2/212/1083/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 квітня 2017 року м. Кривий Ріг

Жовтневий районний суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі

головуючого судді Зіміна М.В.,

секретаря судового засідання - Борух Ю.К.,

за участю:

представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кривому Розі цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» про стягнення недоплаченої вихідної допомоги при звільненні, середнього заробітку за час затримки при розрахунку,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_3 25 січня 2017 року звернувся до суду з даним позовом в якому зазначає, що він в період з 20.02.1984 року по 08.07.2013 року, часу звільнення за власним бажанням у звязку із виходом на пенсію працював електрослюсарем та гірничоробітником на шахті «Орджонікідзе» ПрАТ «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» (надалі ПрАТ «ЦГЗК»). У січні 2017 року дізнався, що при звільненні з підприємства у звязку з виходом на пенсію відповідач повинен був виплатити йому вихідну допомогу в розмірі трьох середньомісячних заробітних плат, а не в розмірі однієї середньомісячної заробітної плати. Просив стягнути з відповідача недоплачену одноразову допомогу в розмірі 6193,80 грн. В подальшому уточнивши свої позовні вимоги просив стягнути на його користь недоплачену вихідну допомогу в розмірі 6193,80 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 09.07.2013 року по 09.01.2014 року у розмірі 34224,00 грн.

Представник позивача ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, при цьому послався на обставини викладені в позовній заяві.

Представник відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги не визнала, проти задоволення позову заперечувала посилаючись на письмові заперечення в яких зазначила, що Колективним договором на 2012-2013 роки дійсно передбачена виплата працівникам при звільненні за власним бажанням у звязку із виходом на пенсію, одноразової допомоги в розмірі залежному від стажу роботи, тобто вищезазначеним врегульовано порядок та умови виплати одноразової допомоги працівникам ПрАТ «ЦГЗК» при виході їх на пенсію, а не вихідної допомоги. Крім того зазначила, що протягом 2013-2016 років позивач не мав жодних претензій до відповідача з приводу недоплаченої вихідної допомоги. Також зазначила, що позивач звільнився із підприємства 08.07.2013 року, тому передбачений ст. 233 КЗпП України строк сплинув 08.10.2013 року. Зазначає, що днем коли позивач дізнався, або повинен був дізнатись про порушення свого права є день звільнення та проведення кінцевого розрахунку 08.07.2013 року тому з цього дня й має відраховуватись строк позовної давності.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню за наступних підстав.

В судовому засіданні встановлено, що позивач ОСОБА_3 у період з 20.02.1984 року по 08.07.2013 року, часу звільнення у звязку з виходом на пенсію, перебував у трудових відносинах з ПрАТ «ЦГЗК» та працював електрослюсарем та підземним гірничоробітником шахти «Орджонікідзе», зазначені обставини не заперечувались сторонами під час розгляду справи та підтверджуються копією трудової книжки. (а.с.6-10).

Згідно розрахункового листа від 08.07.2013 року ОСОБА_3 при звільненні із підприємства відповідача виплачена допомога при виході на пенсію в розмірі 3096,90 грн. (а.с.11).

Відповідно до довідки ПрАТ «ЦГЗК» за № 267 від 16.02.2017 року, середньомісячна заробітна плата ОСОБА_3 за два останні місяці перед звільненням травень- червень 2013 року склала: 3096,90 грн., середньогодинна заробітна плата за останні два місяці перед звільненням склала 23,25 грн. (а.с.37)

Згідно ст.ст.11,60 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Статтею 5 Закону України «Про колективні договори і угоди» від 1 липня 1993 року N 3356-XII встановлено, що умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов'язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали. Умови колективних договорів або угод, що погіршують порівняно з чинним законодавством становище працівників, є недійсними, і забороняється включати їх до договорів і угод.

Стаття 9 цього Закону передбачає, що Положення генеральної, галузевої (міжгалузевої), територіальної угоди діють безпосередньо і є обов'язковими для всіх суб'єктів, що перебувають у сфері дії сторін, які підписали угоду. Вимоги Галузевої угоди розповсюджуються на всі підприємства відповідної галузі.

Відповідно до п.6.1 Галузевої Угоди гірничо - металургійного комплексу України на 2011-2012 роки встановлено, виплачувати працівнику при фактичному виході на пенсію одноразову допомогу в розмірі, залежному від стажу його роботи на підприємстві, але не менше: при стажі від 7,5 до 15 років-середньомісячної заробітної плати; від 15 до 20 років-двомісячної середньої заробітної плати; від 20 і більше років-тримісячної середньої заробітної плати. (а.с.12-14)

З вищезазначеного вбачається, що галузевою угодою гірничо-металургійного комплексу України в частині соціальних гарантій (соціального захисту) яка була чинна на час звільнення позивача із підприємства передбачено виплачувати при виході на пенсію працівнику одноразову допомогу залежно від стажу його роботи на підприємстві.

Як встановлено у судовому засіданні що ОСОБА_3 відпрацював на шахті «ім. Орджонікідзе» 29 років 4 місяці 18 днів та був звільнений за власним бажанням у звязку із виходом на пенсію.

Таким чином суд приходить до висновку, що на ОСОБА_3 розповсюджується дія п.6.1 Галузевої Угоди гірничо - металургійного комплексу України та йому при звільненні роботодавцем повинна бути сплачена вихідна допомога в розмірі тримісячної середньої заробітної плати.

Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. N 100 (із змінами та допосвненнями) затверджений Порядок обчислення середньої заробітної плати. Пунктом 2 вищевказаного Порядку передбачено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою повязана відповідна виплата, якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Так, позивач був звільнений 08 липня 2013 року, тому розрахунковим періодом є два поперердні повні місяці травень, червень 2013 року. В зазначені місяці середньомісячна заробітна плата позивача за два остнанні місяці перед звільненням складає 3096,90 грн.

При середньомісячній заробітній платі 3096,90 грн. вихідна допомога повинна становити 9290,70 грн. (3096,90 грн. х 3), враховуючи, що відповідачем при звільненні позивача сплачено вихідну допомогу у розмірі 3096,90 грн., стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 6193,80 грн., а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки при розрахунку суд зазначає наступне.

Положеннями ст. 47 КЗпП України встановлений обовязок для власника або уповноваженого ним органу в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Положеннями ст. 117 КЗпП України встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно зі ст. 117 КЗпП України в разі несплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки передбачені в ст. 116 цього кодексу при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України №6-41цс15 від 1 квітня 2015 року, яка в силу вимог ч.2 ст. 360-7 ЦПК України повинна враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Позивач просить стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у період з 09.07.2013 року по 09.01.2014 року, кількість робочих днів у зазначений період становить - 126, а не 184 дня, як зазначено позивачем.

При середньоденній заробітній платі у 186,00 грн. (23,25 грн. х 8 годин) та часу не проведення розрахунку при звільненні з 09.07.2013 року по 09.01.2014 року середній заробіток за час затримки розрахунку складає 23436,00 грн. (186,00 грн. х 126 днів), а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягають частковому задоволенню, та стягненню з відповідача на користь позивача підлягає середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 23436,00 грн.

При цьому суд відкидає доводи представника відповідача щодо пропуску позивачем тримісячного строку звернення до суду з огляду на наступне.

Згідно ч.2 ст. 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Конституційний Суд України в рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 щодо офіційного тлумачення положень ч. 2 ст. 233 КЗпП України роз'яснив, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у звязку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.

Рішенням №8-рп/2013 від 15 жовтня 2013 року щодо офіційного тлумачення положень ч. 2 ст. 233 КЗпП України, статей 1,12 Закону України «Про оплату праці» Конституційний Суд України розяснив, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Аналіз наведених норм матеріального права з урахуванням висновків, що викладені в рішеннях Конституційного Суду України від 15 жовтня2013 року, дає підстави вважати, що порушення законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з відповідним позовом незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Так, згідно ст. 2 Закону України «Про оплату праці» структура заробітної плати складається з основної заробітної плати, додаткової заробітної плати, а також інших заохочувальних та компенсаційних виплат. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Оскільки вихідна допомога є грошовою виплатою, яка не передбачена актами чинного законодавства та входить до структури заробітної плати, а тому позовні вимоги щодо її виплати не обмежується будь-яким строком звернення до суду.

Також згідно до положень ст. 88 ЦПК України з ПАТ «ЦГЗК» підлягає стягненню на користь держави судовий збір у сумі 640,00 грн.

На підставі ст.ст.47,97,116,117,233,237-1 КЗпП України, керуючись ст.ст.10,11,60, 208, 212-218,223 ЦПКУкраїни, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_3 до Приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» про стягнення недоплаченої вихідної допомоги при звільненні, середнього заробітку за час затримки при розрахунку задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_3:

- вихідну допомогу в розмірі 6193 (шість тисяч сто девяносто три) гривні 80 копійок;

- середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 23436 (двадцять три тисячі чотириста тридцять шість) гривень 00 копійок.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь держави судовий збір в розмірі 640 (шістсот сорок) гривень 00 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня проголошення рішення, а особи які не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення в Апеляційний суд Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області.

Повний текст рішення складено та підписано 12 квітня 2017 року.

Суддя: М. В. Зімін