Рішення № 65931031, 12.04.2017, Славутський міськрайонний суд Хмельницької області

Справа № 682/328/17

Провадження № 2/682/291/2017

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2017 року Славутський міськрайонний суд Хмельницької області в складі:

головуючого судді Шевчука В.В.,

за участю секретаря Придачук Г.Л.,

представника позивача ОСОБА_1

відповідача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

встановив:

24.01.2017 ПАТ КБ «Приватбанк» звернулось в суд з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Посилається на те,що 05.10.2007 року між банком та відповідачем ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № НМS0GA0000000004, згідно якого банк надав ОСОБА_2 кредит в сумі 20000,00 дол. США строком до 04.10.2017 року, а останній зобовязався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, визначеному кредитним договором. Згідно умов договору відповідач зобовязаний був повертати кредит щомісячними платежами згідно графіку погашення заборгованості.

Тоді ж в забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором з ОСОБА_4 був укладений договір поруки, згідно якого вона несе солідарну з боржником відповідальність за невиконання зобовязань за кредитним договором.

ОСОБА_2 не виконує договірних зобовязань і станом на 24.11.2016 року утворилась заборгованість в сумі 22619,44 дол. США, яка складається з наступного: 7034,95 дол США заборгованість за кредитом (тіло кредиту); 4632,34 дол. США заборгованість по відсоткам за користування кредитом; 2080,00 дол. США заборгованість по комісії за користуванням кредитом; 8872,15 дол. США пеня за несвоєчасність виконання зобовязань за договором.

Кредитодавець на свій розсуд може вимагати від боржника будь-яку частину суми заборгованості за кредитом, тому позивач просить стягнути солідарно із відповідачів 7034, 95 дол. США.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 позов підтримала та просить стягнути на користь банку заборгованість за кредитним договором в сумі 7034,95 дол. США, що за курсом 25,58 відповідно до службового розпорядження НБУ від 24.11.2016 року складає 179954 грн. 02 коп., а також судові витрати.

Відповідачка ОСОБА_4 в судове засідання не прибула, проте в поданому суду запереченні просить відмовити у задоволенні частини позовних вимог про стягнення з неї заборгованості за договором поруки від 05.10.2007, оскільки вважає, що порука є припиненою тому, що позивачем в односторонньому порядку збільшено розмір процентної ставки.

Відповідач ОСОБА_2 та представник ОСОБА_3 таку позицію ОСОБА_4 підтримали. Крім того вказали, що позовні вимоги до ОСОБА_2 є безпідставними, оскільки вже є рішення суду, яким звернуто стягнення на предмет іпотеки житловий будинок в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором НМS0GA НОМЕР_1 від 05.10.2007 укладеним між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 Крім того вказують, що визнають суму боргу встановлену Рішенням Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 13.05.2014 у розмірі 81262,12 грн.

Заслухавши пояснення учасників розгляду даної справи, дослідивши докази в справі у їх сукупності, суд прийшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що 05.10.2007 року між банком та відповідачем ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № НМS0GA НОМЕР_1, згідно якого банк надав останньому кредит в сумі 20000,00 дол. США строком до 04.10.2017 року, а він зобовязався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, визначеному кредитним договором. Згідно умов договору відповідач зобовязаний був повертати кредит щомісячними платежами згідно графіку погашення заборгованості.

Тоді ж в забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором з ОСОБА_4 був укладений договір поруки, згідно якого вона несе солідарну з боржником відповідальність за невиконання зобовязань за кредитним договором.

Оскільки ОСОБА_2 свої зобовязання за вказаним договором не виконує, а ОСОБА_4 є поручителем по цьому кредитному договору, тому позивач просить суд стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_4 заборгованість у розмірі 7034,95 доларів США що за курсом 25,58 відповідно до службового розпорядження НБУ від 24.11.2016 року складає 179954 грн. 02 коп., а також судові витрати.

Надаючи правову оцінку вказаним відносинам суд враховує наступне.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ст.ст. 526, 527, 530, 1050, 1054 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином, згідно умов договору, відмова від виконання зобов'язання не припускається. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Банк скористався цим правом, та 08.12.2016 надіслав ОСОБА_2 та ОСОБА_4 вимогу про виконання зобов'язань за кредитним договором від № HMS0GA0000000004 від 05.10.2007 року.

Відповідно до частини першої ст. 553 ЦК України,за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником

Відповідно до ст. 559 ч.1 ЦК України, порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Згідно роз'яснень Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у постанові № 5 від 31.03.2012року "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" п. 22 - відповідно до частини першої статті 559 ЦК припинення договору поруки пов'язується зі зміною забезпеченого зобов'язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови збільшення обсягу відповідальності поручителя. При цьому обсяг зобов'язання поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель. Проте якщо в договорі поруки передбачено, зокрема, можливість зміни розміру процентів за основним зобов'язанням і строків їх виплати, тощо, без додаткового повідомлення поручителя та укладення окремої угоди, то ця умова договору стала результатом домовленості сторін (банку і поручителя), а отже, поручитель дав згоду на зміну основного зобов'язання.

Якщо в договорі поруки такі умови сторонами не узгоджені, а з обставин справи не вбачається інформованості поручителя і його згоди на збільшення розміру його відповідальності, то відповідно до положень частини першої статті 559 ЦК порука припиняється у разі зміни основного зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. У цьому випадку поручитель має право просити відмовити у задоволенні позову, оскільки порука за зазначеним договором є припиненою

Судом встановлено, що договір поруки, який укладено між позивачем та відповідачем у жовтні 2007 не містить умов щодо можливості зміни розміру процентів за основним зобов'язанням і строків їх виплати, тощо, без додаткового повідомлення поручителя.

Підставою для припинення поруки в порядку ч. 1ст. 559 ЦК України є сукупність двох умов - внесення без згоди поручителя змін до основного зобов'язання та збільшення обсягу відповідальності поручителя внаслідок таких змін (постанова Верховного Суду України від 5 лютого 2014 р. у справі № 6-160цс13).

Відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України підставою для припинення поруки зі зміною основного зобов'язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну є не будь-яка зміна умов основного зобов'язання, а лише така, внаслідок якої обсяг відповідальності поручителя збільшується.

При вирішенні даної справи суд керується позицією Верховного Суду України, висловленою в постановах у справах № 6-69цс11 та№ 6-20цс11 від 21.05.2012р., №6-112цс12 від 10.10.2012р. згідно з якою збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає у разі підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами тощо. Припинення поруки в разі зміни основного зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності, презюмується.

Особливістю припинення поруки з підстав зміни зобов'язання без згоди поручителя є те, що поручитель у разі зміни зобов'язання без його згоди не лише не відповідає за повернення боржником збільшеної суми боргу, а й з моменту такого збільшення його обов'язок за договором поруки повністю припиняється - перестає існувати.

З урахуванням встановленого та положень вищезазначених норм, зміна умов кредитного договру у бік збільшення обсягу та підстав відповідальності позичальника відбулося без згоди поручителя, що є підставою для припинення поруки відповідно до вимог ч.1 ст. 559 ЦК України.

За таких обставин, суд вважає, що з припиненням поруки перестав існувати обов'язок поручителя щодо сплати боргу позичальника за первісним зобовязанням - кредитним договором HMS0GA0000000004 від 05.10.2007 року, що є підставою для відмови у задоволенні позову ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_4.

Щодо позовних вимог заявлених ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_2 то суд зазначає наступне.

Згідно із частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Виконання зобов'язання може забезпечуватися заставою (частина перша статті 546 ЦК України).

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (стаття 575 ЦК України).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно із частиною першою статті 7 цього Закону за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

Відповідно до частини першої статті 33 Закону України «Про іпотеку» в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановленихстаттею 12 цього Закону.

Право вибору конкретного способу звернення стягнення на предмет іпотеки покладається на іпотекодержателя. Відповідно до частини першої статті 11 ЦПК України суди повинні розглядати питання про можливість застосування звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, заявлений у позовній вимозі. При цьому здійснення особою права на захист не може ставитися в залежність від застосування нею інших способів правового захисту.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Належним виконанням зобов'язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.

Звернення стягнення на предмет іпотеки повинне задовольнити вимоги кредитора за основним зобов'язанням, і тільки ця обставина може бути підставою для припинення зобов'язання, що вважається виконаним згідно зістаттею 599 ЦК України.

Зі справи що розглядається видно, що зобов'язання за кредитним договором позичальником не виконані належним чином, у зв'язку з чим утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню з відповідача на користь банку.

Зокрема, з відповіді Славутського міськрайонного відділу ДВС ГТУЮ у Хмельницькій області від 28.03.2017 №6736 видно, що на примусовому виконанні у відділі ДВС не перебував та не перебуває виконавчий лист №682/3660/13-ц від 25.07.2014 року виданий Славутським міськрайонним судом щодо боржника ОСОБА_2М з приводу звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме житловий будинок з господарськими будівлями, який знаходиться в Хмельницькій області, м. Славута, вул.. Щорса, 27 на користь ПАТ КБ «Приватбанк».

Вказаний висновок суду узгоджується із правовою позицією ВСУ викладеною у постанові суду від 13.03.2017 у справі №753/17748/15-ц.

Таким чином незважаючи на наявність рішення суду, кредитор не задовольнив своїх вимог за вказаним вище зобовязанням, а тому ПАТ КБ «Приватбанк» на законних підставах звернувся із позовом про стягнення заборгованості за невиконаним кредитним договором. Проте, оскільки позовні вимоги до ОСОБА_4 задоволенню не підлягають з підтавав наведених вище судом, тому позов підлягає задоволенню частково.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України з відповідачів на користь позивача судові витрати підлягають стягненню пропорційно до розміру задоволених позовних вмиог.

Керуючись ст. ст. 10, 88, 209, 212-215, 223, 294 ЦПК України , суд -

вирішив:

Позов Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованості у розмірі 3517,48 доларів США, що за курсом 25,58 відповідно до службового розпорядження НБУ від 24.11.2016 складає 89977,01 грн. за кредитним договором HMS0GA00000000004 від 05.10.2007.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» (КОД ЄДРПОУ 14360570, рах.№29092829003111, МФО№305299) понесені судові витрати у розмірі 1349,66 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку, шляхом подачі апеляційної скарги до апеляційного суду Хмельницької області через Славутський міськрайонний суд Хмельницької області.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення набирає чинності після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Шевчук В. В.