Рішення № 65930811, 06.04.2017, Апеляційний суд Тернопільської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 607/8078/15-ц Головуючий у 1-й інстанції Грицак Р.М. Провадження № 22-ц/789/145/17 Доповідач - Фащевська Н.Є.Категорія - 19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 квітня 2017 р. Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Тернопільської області в складі:

головуючого - Фащевської Н.Є.

суддів - Щавурська Н. Б., Загорський О. О.,

з участю секретаря - Сович Н.А.

представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3 та його представника ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду від 8 грудня 2016 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Авто Просто" до ОСОБА_3, ОСОБА_1 про стягнення коштів, зустрічним позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Авто Просто" про визнання договорів недійсними,

ВСТАНОВИЛА:

12.05.2015 року ТзОВ "Авто Просто" звернулось до суду з позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_1 про солідарне стягнення з останніх 110 223,06 грн. заборгованості по Угоді від 25.05.2011 року, укладеній між позивачем та відповідачем ОСОБА_3 про надання послуг з придбання автомобіля.

Позивач вказав, що 25.05.2011 року між ними та відповідачем ОСОБА_3 було укладено Угоду про надання послуг з придбання автомобіля.

08.07.2011 року між товариством та ОСОБА_1 було укладено Договір поруки, за яким останній зобов'язувався відповідати за зобов'язаннями по вищезазначеній Угоді.

22.07.2011 року ОСОБА_3 отримав автомобіль марки ДЕО Ланос, 2011 року випуску, номерний знак НОМЕР_1, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2.

23.07.2011 року між покупцем та продавцем було укладено договір застави транспортного засобу.

Посилаючись на те, що з лютого 2014 року відповідач ОСОБА_3 перестав сплачувати внески згідно умов Угоди, позивач просив стягнути заборгованість як з боржника так і з поручителя.

17.08.2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до ТОВ "Авто Просто" про визнання недійсними Договору поруки від 09.07.2011 року, Договору застави транспортирного засобу від 23.07.2011 року та Угоди від 25.05.2011 року за № 365967 з додатками за №№1,2,3 до даної угоди.

Позивач вказав, що Угода про надання послуг від 25.05.2011 року укладена з порушенням норм матеріального права, зокрема ч.ч.1 та 3 ст.203 ЦК України та вимог ЗУ "Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг" від 12.07.2001 року, так як при укладенні спірної угоди ні боржнику ні поручителю не було доведено до відома реальні умови надання даної фінансової послуги, на момент укладення угоди відповідач не володів ліцензією на право укладення даної угоди. Крім того, шляхом укладення Угоди відповідач ввів ОСОБА_3 в оману та допустив нечесну підприємницьку діяльність.

Посилаючись на те, що договори застави та поруки укладались в забезпечення Угоди, позивач просив визнати їх недійсними з тих же підстав, що і основний Договір.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 8 грудня 2016 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто Просто» до ОСОБА_3, ОСОБА_1 про стягнення коштів задоволено.

Вирішено стягнути солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_1 в користь ТОВ «Авто Просто» заборгованість за Угодою №365967 від 25 травня 2011 року в розмірі 110223,06 грн. та 1102,23 грн. судового збору в рівних частках по 551, 11 грн. з кожного.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто Просто» про визнання договорів недійсними відмовлено.

ОСОБА_1 звернувся в суд з апеляційною скаргою на вищезазначене рішення суду, посилаючись на те, що рішення є незаконним, постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Враховуючи наведене, просить скасувати рішення Тернопільського міськрайонного суду від 8 грудня 2016 року та ухвалити нове рішення, яким його позов задовольнити, у задоволенні позову ТОВ "Авто Просто" - відмовити.

У судове засідання представник ТОВ " Авто Просто" не з'явився, однак враховуючи те, що у справі є дані про його належне оповіщення, у своїй заяві позивач просить справу слухати у його відсутність, колегія вважає за можливе слухати справу у відсутність представника позивача.

Заслухавши доповідь головуючого, дослідивши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Задовольняючи позовні вимоги про стягнення заборгованості, суд виходив з того, що після укладання Угоди до отримання автомобіля відповідач ОСОБА_3, свої зобов'язання виконував належним чином. Проте, з лютого 2014 року ОСОБА_3 припинив оплату щомісячних повних внесків за Угодою №365967 від 25 травня 2011 року, у зв'язку з чим утворилась заборгованість у розмірі 110 223,06 грн., що свідчить про порушення права позивача, які підлягають захисту шляхом стягнення в користь останнього заборгованості солідарно з відповідачів, як боржника та поручителя.

Рішення суду в частині стягнення заборгованості з ОСОБА_3, останнім не оскаржувалось, а тому рішення суду в цій частині судом апеляційної інстанції, у відповідності до вимог ст. 303 ЦПК України, не перевірялося.

Судом встановлено, що 25 травня 2011 року між ТОВ "АВТО ПРОСТО" та ОСОБА_3 укладено угоду №365967 з Додатками № № 1, 2, які є невід'ємними частинами Угоди.

Згідно із вимогами ст. 1 Угоди № 365967 від 25.05.2011 року предметом угоди є надання учаснику послуг системи Авто Так, спрямованих на придбання автомобіля марки "ЗАЗ", модель "ДЕО", вартістю 71 680грн., із сплатою 120 внесків.

Відповідно до Додатків №1, №2 до вказаної угоди, сторони погодили, що учасник системи сплачує: плату за послуги, пов'язані зі вступом до Системи-2580,48 грн.; щомісячний цілий чистий внесок (частина щомісячного повного внеску, який використовується для оплати автомобіля) - 0,8333 %; щомісячний внесок в оплату послуг, що включає також формування груп клієнтів системи та здійснення організаційних дій для придбання автомобіля - 0,5% + ПДВ; щомісячний страховий платіж - 0,065%; плату за отримання автомобіля (одноразовий платіж, що підлягає сплаті учасником, якому було надано право на отримання автомобіля) - 3%о + ПДВ.

Згідно з вимогами п.п. 2.2, 2.1.,2.3 ст. 2 Додатку №2 до угоди, поточна ціна автомобіля зазначена у Додатку №1 до угоди - це остання поточна ціна автомобіля, повідомлена АВТО ПРОСТО виробником на день укладення угоди. Поточна ціна автомобіля є критерієм для розрахунку складових Повних внесків та інших платежів. АВТО ПРОСТО щомісяця надсилає рахунки на сплати.

Положеннями п. 2.6 ст. 2 Додатку № 2 до Угоди, чисті внески, сплачені учасником у встановлені строки та відповідно до поточної ціни автомобіля дійсної на момент сплати, зараховуються як відсоток від вартості автомобіля, що у свою чергу є оплатою за товар - автомобіль.

Як вбачається з додатку №1 до Угоди (графа графік внесків) ОСОБА_3 зобов'язався оплатити стовідсоткову вартість автомобіля та вартість наданих йому послуг шляхом сплати 120 щомісячних повних внесків.

На виконання умов указаної Угоди ОСОБА_3 у період з 25 травня 2011 року по 16.01.2014 року сплатив на користь відповідача 103 741 грн., що визнається сторонами спору та підтверджується копіями квитанцій.

08.07.2011р. між ТОВ «Авто Просто» та ОСОБА_1 було укладено договір поруки, за яким він зобов'язався відповідати як боржник перед кредитором у разі невиконання зобов'язань ОСОБА_3, взятих на себе згідно Угоди №365967 від 25.05.2011 року.

22 липня 2011 року за ОСОБА_3 був зареєстрований автомобіль марки ДЕО Ланос, 2011 року випуску, номерний знак BO 7092АТ, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії CAE 822104, виданим ВРЕР УДАІ УМВСУ в Тернопільській області від 22.07.2011 року та листом Управління ДАІ за №13/407 від 22.01.2015 року.

23 липня 2011 року між ОСОБА_3 та ТОВ «АВТО ПРОСТО», з метою забезпечення подальшого виконання умов Угоди від 25.05.2011 року та Додатків до неї ( п. 8.2.1.4 ст. 8 Додатку №2) було укладено договір застави автомобіля марки ДЕО Ланос, 2011 року випуску, номерний знак BO 7092АТ, що підтверджується договором застави посвідченим приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу ОСОБА_8 від 23.07.201 1 року та зареєстрованим в реєстрі за № 1377.

25.12.2012 року відповідачем одержано ліцензію серії АЕ №198421 від 15.01.2013 р. на здійснення діяльності з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах, що підтверджується копією Ліцензії від 15.01.2013 року, виданою Національною комісією державного регулювання у сфері ринків фінансових послуг.

Як вбачається з розрахунку заборгованості складеного позивачем, з лютого 2014 року ОСОБА_3 припинив сплачувати щомісячні внески та станом на квітень 2015 року має 42 несплачених внески, що становить 34,0215 % вартості автомобіля, а саме 110223,06 грн. з яких: 63320,82 грн. чисті внески та 46902,24 грн. внески на оплату послуг.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 19.03.2015 року, яке набрало законної сили, відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю «АВТО ПРОСТО» про визнання недійсними угоди № 365967 від 25.05.2011 року, додатків №№1,2,3 до даної угоди, договору застави від 23.07.2011 року, стягнення коштів та відшкодування моральної шкоди.

За змістом ст.ст. 526, 530 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п.п. 14.1, 14.5 Додатку №2 до Угоди, сторони погодили, що наслідки невиконання зобов'язань за Угодою регулюються умовами Угоди, а у випадках, не передбачених ними, відповідними нормами чинного законодавства. Якщо Учасник, який отримав Автомобіль, не сплатить 2 (два) або більше послідовних або вибіркових Повних внесків, то такий Учасник за платіжною вимогою ТОВ "Авто Просто" зобов'язаний повністю одноразово достроково сплатити всі несплачені внески згідно з Графіком внесків протягом 10 (десяти) календарних днів від дати отримання відповідної платіжної вимоги.

Ухвалюючи рішення, про задоволення позовних вимог в частині солідарного стягнення заборгованості, суд першої інстанції виходив із обґрунтованості позовних вимог про солідарне стягнення заборгованості.

Проте, колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду, враховуючи наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 554 ЦК України, поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, якщо інше не встановлено договором поруки.

З матеріалів справи вбачається, що в забезпечення виконання зобов'язань за Угодою № 365967 між ТОВ «Авто Просто» та ОСОБА_1 25.05.2011 року укладено Договір поруки.

Згідно пунктів 1.1., 1.2. Договору поруки за цим Договором поручитель зобов'язується відповідати перед кредитором в повному обсязі за виконання боржником зобов'язань, що виникають з угоди. В разі невиконання боржником зобов'язань за угодою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

За умовами п.п. 3.1,3.2,3.3 зазначеного договору поруки, в разі невиконання Боржником зобов'язань по сплаті одного або більше Повних внесків, Поручитель зобов'язується сплатити Кредиторові грошові кошти в розмірі несплачених Повних внесків, передбачених Угодою. Сума коштів в розмірі несплачених Боржником Повних внесків, що підлягає сплаті Поручителем, буде вказана в повідомленні Кредитора Поручителеві. Поручитель зобов'язується сплатити Кредиторові грошові кошти в розмірі несплачених Повних внесків протягом десяти днів від дати отримання повідомлення Кредитора.

Згідно частини 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Застосування вказаної норми в її другій частині стосовно припинення договору поруки після закінчення шестимісячного строку для пред'явлення вимоги поручителю можливо виключно за умови, якщо не встановлено строк поруки.

Отже, порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від того, установлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб'єктивне право кредитора на задоволення його вимог. Останнє означає, що строк поруки належить до преклюзивних строків, основна властивість яких, крім того, що їх сплив, на відміну від строків позовної давності, припиняє суб'єктивне право, полягає в тому, що вони не можуть бути призупинені, перервані чи відновлені. Такі строки також не можуть бути змінені за домовленістю сторін договору та їх настання припиняє права кредитора та обов'язок боржника за договором.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 17 вересня 2014 року № 6-170цс13, яка у відповідності до вимог, передбачених ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів.

З матеріалів справи, зокрема з пункту 4.4. Договору поруки від 8 липня 2011 р., укладеного між ТОВ «Авто Просто» та ОСОБА_1, вбачається, що строк дії даного договору до 31 травня 2024 року.

Таким чином, в даному випадку до правовідносин між позивачем та поручителем за договором поруки можливо застосувати положення ч. 4 ст. 559 ЦК України лише в частині щодо припинення договору поруки після закінчення строку встановленим в ньому.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку, що доводи представника апелянта про те, що у позивача сплив шестимісячний строк пред'явлення вимоги до поручителя, у зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення позовних вимог в цій частині, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції.

Разом з цим, колегія суддів вважає, що порука припинилась з підстав, передбачених ч. 1 ст. 559 ЦК України (збільшення обсягу відповідальності поручителя без його згоди), враховуючи наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Так, відповідно до частини першої статті 559 ЦК України порука припиняється, зокрема, у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що вона не встановлює ні змісту обсягу такого збільшення відповідальності поручителя, ні реальності чи невідворотності його настання.

До припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов'язання без згоди поручителя, які призвели або можуть призвести до збільшення обсягу відповідальності останнього. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає в разі: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо.

Крім того, згідно роз'яснень, які викладені у п. 22 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають з кредитних правовідносин», якщо в договорі поруки умови збільшення обсягу відповідальності сторонами не узгоджені, а з обставин справи не вбачається інформованості поручителя і його згоди на збільшення розміру його відповідальності, то відповідно до положень частини першої статті 559 ЦК порука припиняється у разі зміни основного зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Пунктом 2.1. Договору поруки передбачено, що порукою згідно цього Договору забезпечено виконання боржником зобов'язань за Угодою, в тому числі виконання обов'язків щомісячно сплачувати передбачені угодою повні внески, які складаються з сум чистого внеску, внесків в оплату послуг та внесків в оплату страхового платежу, а також виконання обов'язків по сплаті інших платежів, передбачених угодою.

Обставини збільшення обсягу відповідальності позивачем визнано та не оспорюються.

Зі змісту договору поруки вбачається, що сторонами узгоджено умови збільшення обсягу відповідальності.

З пункту 2.4. Договору поруки вбачається, що поручитель і кредитор цим погоджуються, що розмір забезпечених порукою вимог кредитора до боржника дорівнює сумі всіх повних внесків та інших, передбачених угодою платежів, що підлягають сплаті боржником. На момент підписання договору поруки розмір забезпечених порукою вимог складає 78619,05 грн. Вказана заборгованість може бути змінена в порядку, передбаченому в ст. 2, Додатку № 2 до Угоди.

Згідно п. 2.1 ст. 2 Додатку № 2 до Угоди поточна ціна автомобіля є критерієм для розрахунку розміру складових повних внесків та інших платежів, передбачених Угодою, протягом всього строку існування групи, та повідомляється АВТО ПРОСТО виробником та/або імпортером та/або дистриб'ютором, на день укладення угоди.

Поточна ціна автомобіля, зазначена в Додатку № 1 до Угоди, - це остання поточна ціна автомобіля, повідомлена АВТО ПРОСТО виробником та/або імпортером та/або дистриб'ютором, на день укладення Угоди (п. 2.2 ст. 2 Додатку № 2 до Угоди).

Згідно Додатку № 1 до Угоди ціна автомобіля становить 71680 грн.

Звертаючись до суду з позовом ТОВ «Авто Просто» у позовній заяві зазначено, що розрахунок повних внесків здійснено виходячи з поточної ціни автомобіля на квітень 2015 року, яка становила 186120 грн.

Обов'язковою умовою припинення поруки за нормою частини першої статті 559 ЦК України має бути відсутність згоди поручителя на внесення змін до забезпеченого порукою зобов'язання, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. За своєю правовою природою надання поручителем згоди на внесення до основного зобов'язання таких змін є одностороннім правочином, який за змістом і формою має відповідати вимогам ЦК України та відображати волевиявлення особи (у даному випадку - поручителя).

Так, у постанові Верховного Суду України від 5 червня 2013 року (№ 6-43цс13) зазначено, що згода поручителя на збільшення обсягу своєї відповідальності має бути очевидною і наданою у спосіб, передбачений договором поруки.

Відповідно до п. 2.5 Договору поруки сторони погодили, що протягом дії Договору у випадках зміни Умов, якщо можливість цих змін прямо передбачена Угодою, у випадках змін розміру зобов'язань, забезпечених порукою та/або змін строків виконання зобов'язань, якщо такі зміни здійснюються на підставі передбачених основним зобов'язанням, відповідні зміни вносяться лише до угоди, і не потребують внесення змін до Договору. На внесення передбачених цим пунктом змін Поручитель надає згоду під час підписання цього Договору.

За умовами ст. 8 Угоди, ця Угода може бути змінена лише за згодою Сторін шляхом Додаткової Угоди.

Позивач як поручитель був проінформований про збільшення розміру забезпеченого порукою зобов'язання та надавав свою згоду на зміну зобов'язання, зокрема щодо збільшення поточної ціни автомобіля, шляхом внесення змін до Угоди.

Оскільки, матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що позивачем дотримано порядок змін розміру зобов'язань, передбаченого Договором поруки та Угодою, у спосіб внесення змін до Угоди за згодою Сторін, колегія суддів дійшла висновку, що позивачем не доведено, що зміна розміру зобов'язання відбулася за згодою поручителя.

Верховний Суд України сформулював правовий висновок у постановах від 21 травня 2012 року № 6-18цс11 та № 6-69цс11,у яких зазначив, що за положеннями частини першої статті 559 ЦК України припинення поруки в разі зміни основного зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності, презюмується, а тому в цьому випадку не обов'язково звертатися до суду з позовом про визнання договору поруки припиненим, проте такі вимоги підлягають розгляду судом за наявності відповідного спору. Тобто порука має вважатися припиненою незалежно від реального настання чи ненастання збільшеного внаслідок змін кредитних договорів обсягу відповідальності поручителя.

Таким чином, у справі, яка переглядається, порука припинилася, оскільки позивачем збільшено поточну ціну автомобіля в порушення умов Угоди без згоди поручителя, що всупереч положенням частини першої статті 559 ЦК України збільшує обсяг відповідальності поручителя.

Ухвалюючи рішення, про солідарне стягнення заборгованості, суд першої інстанції вказаних обставин та положень закону не врахував, не надав належної оцінки діям поручителя, зокрема щодо надання ним згоди на збільшення обсягу відповідальності, у зв'язку з чим дійшов помилкового висновку про солідарне стягнення заборгованості.

Враховуючи те, що суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, порушив норми матеріального та процесуального права, рішення суду в частині стягнення заборгованості з ОСОБА_1 не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо його законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору в цій частині, що в силу ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення в цій частині та ухвалення нового, яким у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості з поручителя ОСОБА_1 відмовити.

Відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1-3, 5,6 ст. 203 цього Кодексу, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ст.627 ЦК України відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Відмовляючи позивачу у визнанні недійсними Угоди, договорів застави та поруки, суд виходив з того що позивачем не доведено у судовому засіданні того, що оспорювані Договори зі сторони ТОВ "Авто Просто" укладені з порушенням норм чинного законодавства, принципу добросовісності, справедливості та з порушенням прав ОСОБА_1 як поручителя.

Такий висновок суду відповідає вимогам закону та встановленим обставинам по справі.

Твердження апелянта стосовно нечесної підприємницької діяльності зі сторони ТОВ "Авто Просто" відповідно до ст. 19 Закону України "Про захист прав споживачів" апеляційний суд вважає безпідставними.

Так, згідно 19 Закону України "Про захист прав споживачів" нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає: 1) вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; 2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною.

Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Проте, відповідно до ст. 10 Угоди підписання цієї Угоди та додатків до неї є підтвердженням факту ознайомлення, розуміння сторонами її умов та згоди сторін з усіма визначеннями, умовами та змістом Угоди й додатків до неї. Згідно з п. 13.8 ст. 13 додатку № 2 до Угоди учаснику надається 7 днів для того, щоб він міг детально ознайомитися з Угодою та прийняти її чи відмовитись від участі в системі "АвтоПросто".

ОСОБА_3 Угоду підписав, чим ствердив, що отримав усі коректно викладені пояснення від представника Авто Просто, уважно прочитав та зрозумів Угоду та Додатки до неї, що засвідчив підписом.

З заявою про розірвання Угоди відповідачі не звертались ні в порядку п.13.8 Угоди, ні в порядку п.13.1 - до отримання автомобіля.

У свою чергу, в діяльності ТОВ "Авто Просто" відсутні ознаки "пірамідальної схеми".

Згідно правової позиції Верховного суду України у №6-40цс13 поняття "пірамідальна схема" у розумінні ст.19 Закону України "Про захист прав споживачів" має такі обов'язкові ознаки: а) здійснення сплати за можливість одержання учасником компенсації; б) компенсація надається за рахунок залучення учасником інших споживачів схеми; в) відсутність продажу або споживання товару.

Таким чином, для кваліфікації "пірамідальної схеми" необхідна наявність усіх зазначених ознак.

Відсутність вищевказаних ознак виключає можливість визнання схеми як "пірамідальної", тобто такої, що порушує норми чинного законодавства України.

Аналогічні висновки висловив Верховний суд України у справі №6-74цс14 від 25.06.2014р., №6-98цс14 від 03.09.2014р.

Твердження, що діяльність ТОВ "АВТО ПРОСТО" за Угодою сторін є функціонуванням "пірамідальної схеми", суперечить змісту п. 7 ч. 3 ст. 19 Закону України "Про захист прав споживачів" у зв'язку з відсутністю головних ознак "пірамідальної схеми" - безтоварність та сплати компенсації одним учасником за рахунок інших, оскільки за схемою придбання товарів у групах придбавають товар усі учасники за рахунок об'єднання внесків кожного з них. Різниця між споживачами - учасниками схеми є тільки в часі одержання автомобіля кожним із них, за умови виконання своїх зобов'язань.

Крім того, Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 19.03.2015 року, яке набрало законної сили, відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю «АВТО ПРОСТО» про визнання недійсними угоди № 365967 від 25.05.2011 року, додатків №№1,2,3 до даної угоди, договору застави від 23.07.2011 року, стягнення коштів та відшкодування моральної шкоди.

Даним рішенням суду встановлено, що доводи позивача ОСОБА_3 про наявність обману та ознак "пірамідальної схеми" у діях ТОВ "АВТО ПРОСТО" під час укладення Угоди є безпідставними і не узгоджується з положеннями п. 7 ч. З ст. 19 Закону України "Про захист прав споживачів" у взаємозв'язку з нормами Закону України "Про фінансові послуги та регулювання ринків фінансових послуг". Укладена угода в рамках системи придбання товарів у групах не є утворенням та розвитком пірамідальних схем у розумінні п. 7 ч. ст. 19 Закону України "Про захист прав споживачів", оскільки ТОВ "АВТ ПРОСТО" надає споживачам послуги на основі системи, кінцевим результатом якої на підставі угод з учасниками групи є отримання автомобіля всіма учасниками, а споживачі сплачують кошти саме за одержання послуги, як споживається в процесі її виконання. Крім того, кожний учасник отримує автомобіль відповідно до платежів, здійснених ним самим, та продовжує сплачувати за автомобіль до повної виплати. Таким чином, відсутні підстави вважати, що розподілення автомобілів проходить за пірамідальною схемою, а отже, відсутні підстави для застосування положень ст. 19 Закону України "Про захист прав споживачів".

Судом також встановлено, що ТОВ "АВТО ПРОСТО" отримало відповідний дозвіл (ліцензію) на здійснення діяльності (надання фінансової послуги) щодо "придбання товарів у групах" у Нацкомфінпослуг, яка здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, а тому діяльність здійснюється товариством легітимно, у тому числі й до введення законом ліцензування такої діяльності( 9 жовтня 2012 року).

Відповідно до ч. З ст. 61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином, суд першої інстанції з'ясував всі обставини справи та вірно дійшов висновку про відсутність підстав для визнання Угоди, укладеної між ТОВ "Авто Просто" та ОСОБА_3, Договору застави та Договору поруки недійсними.

Керуючись ст.ст. 304, 307, 309, 313, 314, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду від 8 грудня 2016 року в частині задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Авто Просто" до ОСОБА_1 про стягнення коштів скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Авто Просто" до ОСОБА_1 про стягнення коштів як поручителя відмовити.

В решті рішення суду залишити без зміни.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий Н.Є. Фащевська

Судді: О.О. Загорський

Н.Б. Щавурська