Ухвала суду № 65928251, 10.04.2017, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/8512/16-ц

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2017 року м. Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі головуючого-судді Фазикош О.В., за участю секретаря Рабош А.О., відповідача ОСОБА_1, розглянувши в місті Ужгород в залі суду у відкритому судовому засіданні заяву відповідача ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Ужгородського міськрайонного суду від 19 грудня 2016 року у цивільній справі № 308/8512/16-ц за позовною заявою Публічного акціонерного товариства комерційний банк ПРИВАТБАНК до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

ВСТАНОВИВ:

Заочним рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 19 грудня 2016 року, ухваленому у цивільній справі за позовною заявою Публічного акціонерного товариства комерційний банк ПРИВАТБАНК до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, позовну заяву задоволено, а саме суд вирішив: стягнути з ОСОБА_1 (мешк. м. Ужгород, вул. Минайська, 29/42, ідент. код НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк ПРИВАТБАНК заборгованість за кредитним договором у розмірі 12527,49 грн., яка складається з наступного: 7523,74 грн. - заборгованість за кредитом; 3931,01 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 500,00 грн. - штраф (фіксована частина) та 572,74 грн. - штраф (процентна складова); стягнути з ОСОБА_1 (мешк. м. Ужгород, вул. Минайська, 29/42, ідент. код НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк ПРИВАТБАНК судові витрати в розмірі 1378,00 грн.

Відповідач ОСОБА_1 звернувся до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області із заявою про перегляд заочного рішення Ужгородського міськрайонного суду від 19 грудня 2016 року у цивільній справі № 308/8512/16-ц, посилаючись на те, що про розгляд справи, який був призначений на 19 грудня 2016 року позивач не знав, судову повістку або повідомлення не отримував. У даній заяві ОСОБА_1 зазначає, що за цей пропуск судового засідання був першим з його боку, позивач на судове засідання подав додаткові докази, з якими відповідач не ознайомився, а тому розгляд справи слід було відкласти. Подану заяву ОСОБА_1 аргументує й тим, що вважає, що його відсутність, як відповідача у справі, у звязку з неотриманням повістки, є поважною причиною для скасування заочного рішення. Також відповідач зазначає в заяві, що суд не надав оцінки тому, що в матеріалах справи відсутні докази ознайомлення відповідачем саме з тими Умовами та привилами надання банківських послуг, які додані позивачем до позову, що кредитний договір не може бути договором приєднання, а також що кредитний договір укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним, при цьому відповідач зсилається на статті 634, 1055 ЦК України. У заяві про перегляд заочного рішення відповідач вказує на те, що не отримував один з оригіналів кредитного договору, зазначає й то, що одноособове збільшення банком процентних ставок є порушення чинного законодавства та що до неустойки застосовується позовна давність в один рік. ОСОБА_1 просить суд прийняти дану заяву до свого розгляду, переглянути та скасувати заочне рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 19 грудня 2016 року у цивільній справі № 308/8512/16-ц за позовною заявою Публічного акціонерного товариства комерційний банк ПРИВАТБАНК до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Відповідач ОСОБА_1 в судовому засіданні підтримав подану заяву про перегляд заочного рішення. Разом з тим, просив врахувати, що не заперечує з приводу наявності заборгованості, буде таку погашати.

Представник позивача в судове засідання не зявився, про час та місце розгляду справи був повідомлений у встановленому законом порядку, про причини неявки суд не повідомив, клопотань про відкладення справи до суду не надходило.

Заслухавши учасників судового засідання, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 232 ЦПК України заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не зявився в судове засідання та не повідомив про причини неявки з поважних причин і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

19 грудня 2016 року Ужгородським міськрайонним судом Закарпатської області відповідно до статті 224 ЦПК України ухвалено заочне рішення у цивільній справі за позовною заявою Публічного акціонерного товариства комерційний банк ПРИВАТБАНК до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, позовну заяву задоволено.

В судові засідання 6 жовтня, 25 жовтня, 15 листопада та 19 грудня 2016 року, відповідач ОСОБА_1 не зявлявся, про день, час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про що свідчать наявні у матеріалах справи рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення, виплат поштового переказу № 8800018936513 від 29 вересня 2016 року, № 8800019236280 від 10 жовтня 2016 року, № 8800019352485 від 3 листопада 2016 року та № 8800019459417 від 23 листопада 2016 року. У судове засідання, що було призначене на 25 жовтня 2016 року, ОСОБА_1 подав клопотання про відкладення розгляду справи, яке було задоволено судом.

З огляду на вищевикладене, суд вважає, що під час розгляду справи судом було дотримано процедуру виклику відповідача в судове засідання, вжито відповідних заходів для повідомлення відповідача про час та місце слухання справи відповідно до ст.ст. 74-77 ЦПК України.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 77 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, зобовязані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі не повідомлення суду про причини неявки - вважається, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, не зявилися у судове засідання без поважних причин. Тобто відповідач будучи належним чином повідомленим про дату, місце і час проведення судового засідання в судове засідання не зявився і про причини неявки суд не повідомив.

Відповідно до ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23 лютого 2006 року суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Згідно з нормами статті 17 Конвенції жодне з положень цієї Конвенції не може тлумачитись як таке, що надає будь-якій державі, групі чи особі право займатися будь-якою діяльністю або вчиняти будь-яку дію, спрямовану на скасування будь-яких прав і свобод, визнаних цією Конвенцією, або на їх обмеження в більшому обсязі, ніж це передбачено в Конвенції.

Ратифікуючи зазначену Конвенцію, Україна взяла на себе зобовязання гарантувати кожній особі права та свободи, закріплені в Конвенції, включаючи право на справедливий судовий розгляд протягом розумного строку.

У своєму рішенні у справі Калашников проти Росії Європейський суд зазначив, що розумність тривалості провадження визначається залежно від конкретних обставин справи, враховуючи критерії, визначені у прецедентній практиці Суду, зокрема, складність справи, поведінка заявника та поведінка компетентних органів влади.

У рішенні Європейського Суду від 03 квітня 2008 року у справі Пономарьова проти України зазначено, що сторони вживають заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. Внаслідок неналежного здійснення своїх процесуальних прав і виконання обовязків заявником не отримано судову повістку.

З аналізу зазначених норм Конвенції та практики Європейського суду вбачається, що питання про порушення статті 17 Конвенції, яка закріплює один із основоположних принципів Конвенції - принцип неприпустимості зловживання правами, може поставати лише у сукупності з іншою статтею Конвенції, положення якої у конкретному випадку дають підстави для висновку про зловживання особою наданим їй правом.

Відповідно до ч. 3 ст. 27 ЦПК України особи, які беруть участь у справі, зобовязані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обовязки.

Таким чином відповідач мав можливість надати суду свої заперечення та докази, якими вони обґрунтовуються, вчинити свої процесуальні обовязки, визначені ст. 77 ЦПК України.

Відповідно до вимог ст. 10 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Посилання заявника на те, що він не отримував судові повістки, суд до уваги не приймає, оскільки відповідач був повідомлений належним чином про день, час та місце розгляду справи, як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1, неодноразово повідомлявся судовими повістками зі зворотнім повідомлення за належною адресою про час, дату та місце проведення судових засідань. Крім того, причини неявки в судове засідання призначене на 19.12.2016 року, ОСОБА_1, суду не повідомляв, заяв чи клопотань про відкладення справи, до суду не надавав.

Крім того, в заяві про перегляд заочного рішення не вказано про наявність доказів, які мають істотне значення для правильного вирішення справи, не зазначені які саме докази. Заявником в заяві про скасування заочного рішення не зазначено жодного доказу на спростування позову, які б не були досліджені судом в судовому засіданні та мають істотне значення для правильного вирішення справи. Крім того, ОСОБА_1 в судовому засіданні під час розгляду заяви про перегляд заочного рішення, не заперечував наявність заборгованості, вказував що буде намагатись погасити таку. З урахуванням вищенаведеного, приходжу до переконання, що посилання відповідача як на підставу для скасування заочного рішення суду не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні.

З урахуванням вище викладеного, суд приходить до переконання, що відповідач не зявився в судове засідання та не повідомив про причини неявки до суду, доказів в підтвердження того, що відповідач не зявився у судове засідання та не повідомив про причини неявки з поважних причин, суду надано не було, а також за умови не надання ним інших доказів, які мають істотне значення для правильного вирішення справи, що підлягали б дослідженню в судовому засіданні, а тому підстав для скасування заочного рішення суду та призначення справи до розгляду в загальному порядку не вбачається.

У відповідності до п. 1 ч. 3 ст. 231 ЦПК України суд може своєю ухвалою за результатами розгляду заяви про перегляд заочного рішення залишити заяву без задоволення.

Оскільки відповідно до ст. 232 ЦПК України підставою для скасування заочного рішення є встановлення наявності одночасно двох обставин, зокрема неявка в судове засідання та не повідомлення про причини неявки з поважних причин і наявність доказів, що мають істотне значення для правильного вирішення справи, суд вважає, що в даному випадку відсутні підстави для скасування заочного рішення.

На підставі викладеного, керуючись статтями 209, 210, 231, 232, ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Заяву відповідача ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Ужгородського міськрайонного суду від 19 грудня 2016 року у цивільній справі № 308/8512/16-ц за позовною заявою Публічного акціонерного товариства комерційний банк ПРИВАТБАНК до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором залишити без задоволення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цивільним процесуальним кодексом України. В цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватись з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду ОСОБА_2