Рішення № 65922572, 06.04.2017, Апеляційний суд Київської області

Справа № 376/737/16-ц Головуючий у І інстанції Клочко В. М.Провадження № 22-ц/780/775/17 Доповідач у 2 інстанції Верланов С. М.Категорія 46 06.04.2017

РІШЕННЯ

Іменем України

06 квітня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді - Верланова С.М.,

суддів - Савченка С.І., Таргоній Д.О.,

за участю секретаря - Воробей В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Сквирського районного суду Київської області від 25 жовтня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю «Сквираплемрибгосп», третя особа: Великополовецька сільська рада Сквирського району Київської області про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, зобов'язання відновити пошкоджену огорожу, дотримання правил добросусідства та за зустрічним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Сквираплемрибгосп» до ОСОБА_2, Великополовецької сільської ради Сквирського району Київської області, третя особа: відділ Держгеокадастру у Сквирському районі Київської області про визнання незаконним та скасування рішень, визнання недійсним державних актів, приведення земельної ділянки у попередній стан,

В С Т А Н О В И Л А :

У квітні 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку від 25 вересня 2008 року вона є власником земельної ділянки площею 01106 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, яка розташована по АДРЕСА_1. Вказана земельна ділянка з однієї сторони межує із земельною ділянкою площею 208,4322 га, на якій знаходиться ставок, що використовується товариством з обмеженою відповідальністю «Сквираплемрибгосп» (далі - ТОВ Сквираплемрибгосп») для риборозведення. Вказує, що відповідач на протязі декількох років збільшував об'єми води, внаслідок чого була затоплена дорога загального користування, яка проходила між її земельною ділянкою та ставком, а також частина бетонної основи металевої огорожі паркану, що відмежовує належну їй земельну ділянку від ставка. У зв'язку з цим металева огорожа довжиною 45 м впала та знаходиться у воді. Зазначала, що оскільки частина належної їй земельної ділянки зі сторони ставка постійно знаходиться під шкідливим впливом води, тому вона не може використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням. Вважає, що відповідач не дотримується правил добросусідства, вчиняє шкідливий вплив на належну їй земельну ділянку, чим спричинив їй матеріальні збитки у вигляді зруйнованої огорожі.

З урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, ОСОБА_2 просила зобов'язати відповідача відновити пошкоджену металеву огорожу на бетонній основі довжиною 45 м, що відмежовує її земельну ділянку від земельної ділянки відповідача, якою він користується для риборозведення, шляхом встановлення по довжині межі бетонних стовпчиків висотою 2 м, розміром 12 см х12 см, в кількості 12 штук, заливки фундаменту довжиною 36 м із заглибленням в землю на 40 см, шириною 20 см та висотою 15 см, встановлення та закріплення між стовпчиками сітки - штамповки розміром 3 м х 1,5 м, в кількості 12 штук; зобов'язати відповідача здійснити заходи щодо укріплення берега ставка зі сторони земельної ділянки позивача у відповідності до Державних будівельних норм, а саме, ДБН В.1.1-25-2009 «Інженерний захист територій та споруд від підтоплення та затоплення» у строк до 31 грудня 2016 року; зобов'язати відповідача дотримуватись правил добросусідства та утримуватись в майбутньому від дій, що можуть призвести до порушень права власності.

Ухвалою Сквирського районного суду Київської області від 25 жовтня 2016 року задоволено заяву представника позивача ОСОБА_3 та залишено без розгляду позовні вимоги ОСОБА_2 про зобов'язання ТОВ «Сквираплемрибгосп» привести обсяг води в ставку на земельній ділянці, якою користується відповідач для риборозведення до обсягів, які б забезпечували відстань від узрізу води до межі земельної ділянки позивача не менше як 10 метрів за заявою представника позивача ОСОБА_3 (а.с.169-170, т.1)

Не погоджуючись із вказаним позовом, у серпні 2016 року ТОВ «Сквираплемрибгосп» звернулось до суду із зустрічним позовом, в якому просило визнати незаконним та скасувати рішення Великополовецької сільської ради Сквирського району Київської області від 27 березня 2008 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання державних актів на право власності на земельну ділянку на території Великополовецької сільської ради»; визнати недійсними державний акт серії НОМЕР_1 на право власності на земельну ділянку площею 0,1106 га для ведення особистого підсобного господарства та державний акт серії НОМЕР_1 на право власності на земельну ділянку площею 0,12 га для будівництва, обслуговування жилого будинку і господарських споруд, виданих на ім`я ОСОБА_2; зобов'язати ОСОБА_2 повернути у власність держави в особі Великополовецької сільської ради Сквирського району Київської області земельну ділянку площею 0,1106 га та земельну ділянку площею 0,12 га, які розташовані на території Великополовецької сільської ради Сквирського району Київської області та привести вказані земельні ділянки у попередній стан.

В обґрунтування зустрічного позову ТОВ «Сквираплемрибгосп» послалося на те, що на підставі рішення Господарського суду Київської області від 24 березня 2010 року ВАТ «Сквираплемрибгосп», правонаступником якого є ТОВ «Сквираплемрибгосп», видано державний акт серії НОМЕР_2 на право користування земельною загальною площею 208,4322 га в адміністративних межах Вилокополевецької сільської ради Сквирського району для риборозведення. Рішенням Великополовецької сільської ради Сквирського району Київської області від 28 березня 2008 року було затверджено проект землеустрою та надано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку загальною площею 0,1106 га для ведення особистого селянського господарства та земельну ділянку площею 0,12 га для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. На підставі вказаного рішення ОСОБА_2 було видано державний акт серії НОМЕР_1 на право власності на земельну ділянку площею 0,1106 га для ведення особистого підсобного господарства та державний акт серії НОМЕР_1 на право власності на земельну ділянку площею 0,12 га для будівництва, обслуговування жилого будинку і господарських споруд. Вважає, при прийнятті рішення про передачу ОСОБА_2 земельних ділянок у власність Великополовецькою сільською радою не враховано, що ці земельні ділянки знаходяться в прибережній захисній смузі та виділені за рахунок земель водного фонду. Крім того, ОСОБА_2 забруднює об'єкт водного фонду, чим порушує права ТОВ «Сквираплемрибгосп» та громади с. Великополовецьке.

Рішенням Сквирського районного суду Київської області від 25 жовтня 2016 року в позові ОСОБА_2 відмовлено.

Зустрічний позов ТОВ «Сквираплемрибгосп» задоволено. Визнано незаконним та скасовано рішення Великополовецької сільської ради Сквирського району Київської області від 27 березня 2008 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання державних актів на право власності на земельну ділянку на території Великополовецької сільської ради».

Визнано недійсними державний акт серії НОМЕР_1 на право власності на земельну ділянку площею 0,1106 га для ведення особистого підсобного господарства та державний акт серії НОМЕР_1 на право власності на земельну ділянку площею 0,12 га для будівництва, обслуговування жилого будинку і господарських споруд.

Зобов'язано ОСОБА_2 повернути у власність держави в особі Великополовецької сільської ради Сквирського району Київської області земельну ділянку площею 0,1106 га з кадастровим номером НОМЕР_3 та земельну ділянку площею 0,12 га з кадастровим номером НОМЕР_4, які розташовані на території Великополовецької сільської ради Сквирського району Київської області та привести вказані земельні ділянки у попередній стан.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити, а в задоволенні зустрічних позовних вимоги - відмовити, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення судом норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення учасників процесу, які з`явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість заочного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Оскаржуване рішення суду не в повному обсязі відповідає зазначеним вимогам закону.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що рішенням Великополовецької сільської ради від 30 січня 1998 року № 38 надано Сквирському сільськогосподарського рибоводному господарству в постійне користування земельну ділянку загальною площею 222,59 га водного фонду в межах Великополовецької сільської ради Сквирського району Київської області для риборозведення та видано державний акт на право постійного користування землею.

З 12 серпня 1999 року Сквирське сільськогосподарське рибоводне господарство перетворено у ВАТ «Сквирасільрибгосп».

Судом першої інстанції встановлено, що на підставі рішення Господарського суду Київської області від 24 березня 2010 року ВАТ «Сквирасільрибгосп» видано державний акт на право постійного користування земельною ділянкою площею 208,432 га в адміністративних межах Великополовецької сільської ради Сквирського району Київської області для риборозведення (а.с.79-80, т.1). Відповідно до рішення загальних зборів акціонерів № 16 від 31 січня 2012 року ВАТ Сквирасільрибгосп» перетворено у ТОВ «Сквираплемрибгосп».

На вказаній земельній ділянці розміщений водний об'єкт - Кам'янське водосховище площею 200,0 га, яке утворене в заплаві річки Кам'янка в лівій притоці річки Рось.

Також судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що рішенням Великополовецької сільської ради Сквирського району Київської області від 27 березня 2008 року затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання державного акту на право власності на земельну ділянку та надано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку загальною площею 0,2306 га, з яких: земельна ділянка площею 0,1106 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства та земельна ділянка площею 0,12 га з цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, які розташовані у АДРЕСА_1 (а.с.83, т.1).

На підставі вказаного рішення ОСОБА_2 отримала державний акт серії НОМЕР_1 на право власності на земельну ділянку площею 0,1106 га з цільовим призначенням для ведення особистого підсобного господарства та державний акт серії НОМЕР_1 на право власності на земельну ділянку площею 0,12 га з цільовим призначенням для будівництва, обслуговування жилого будинку і господарських споруд.

Ухвалюючи рішення в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, зобов'язання відновити пошкоджену огорожу, дотримання правил добросусідства, суд першої інстанції виходив із недоведеності цих позовних вимог.

Такі висновки суду є правильними й такими, що ґрунтуються на матеріалах справи та вимогах закону.

Згідно зі ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Згідно положень ст.ст.10, 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обґрунтовуючи вимоги позову, ОСОБА_2 послалася на те, що ТОВ «Сквираплемрибгосп», як суміжний землекористувач, на протязі декількох років збільшувало об'єми води, внаслідок чого затоплено дорогу загального користування, яка проходила між її земельною ділянкою та ставком, а також частину бетонної основи металевої огорожі паркану, що відмежовує належну їй земельну ділянку від ставка. У зв'язку з цим металева огорожа довжиною 45 м впала та знаходиться у воді. Зазначала, що оскільки частина належної їй земельної ділянки зі сторони ставка постійно знаходиться під шкідливим впливом води, тому вона не може використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням. Вважає, що відповідач не дотримується правил добросусідства, вчиняє шкідливий вплив на належну їй земельну ділянку, чим спричинив їй матеріальні збитки у вигляді зруйнованої огорожі.

Однак, ОСОБА_4 не надала суду належних та допустимих доказів на підтвердження порушення її права власності внаслідок дій чи бездіяльності ТОВ «Сквираплемрибгосп» і таких доказів матеріли справи не містять.

Колегія суддів вважає, що надані позивачем акти комісії Великополевецької сільської ради від 22 квітня 2015 року та від 28 березня 2016 року, а також фотокартки (а.с.10-15), не є належними та допустимими доказами на підтвердження тих обставин, що ТОВ «Сквираплемрибгосп» не дотримується правил добросусідства та здійснює шкідливий вплив на належну позивачу земельну ділянку.

Також позивач не надала доказів того, що вона встановила металеву огорожу, яка відмежовує належну їй земельні ділянку від ставка і про відновлення якої вона заявляє вимоги.

Тому доводи апеляційної скарги про те, що суд не дав належної оцінки наведеним вище актам комісії сільської ради та фотокарткам, не заслуговують на увагу.

Таким чином рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_2 ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, висновки суду є обґрунтованими, передбачених законом підстав для його скасування при апеляційному розгляді не встановлено.

Доводи апеляційної скарги висновків суду в цій частині не спростовують та не можуть бути підставою для скасування рішення суду в частині відмови у задоволення позову ОСОБА_2

Разом з тим, колегія суддів не погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині задоволення зустрічних позовних вимог ТОВ «Сквираплемрибгосп» про визнання незаконним та скасування рішень, визнання недійсним державних актів, приведення земельної ділянки у попередній стан, з таких підстав.

Задовольняючи зустрічний позов ТОВ «Сквираплемрибгосп», суд першої інстанції виходив із того, що Великополовецькою сільською радою при прийнятті оспорюваного рішення від 27 березня 2008 року про передачу у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,1106 га та земельної ділянки площею 0,12 га, не було враховано, що ці земельні ділянки знаходяться в прибережній захисній смузі ставка, а відтак вони належать до земель водного фонду, які можуть бути передані громадянам лише на праві оренди. Враховуючи наведені обставини, а також те, що в результаті дій ОСОБА_2 забруднюється об'єкт водного фонду, суд дійшов висновку, що відновити становище, яке існувало до порушення можливо шляхом визнання недійсними державних актів, виданих на ім`я ОСОБА_2 та скасування їх реєстрації.

Однак погодитись із такими висновками суду першої інстанції не можна з таких підстав.

Відповідно до вимог ч.1 ст.15, ч.2 ст.16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке суд захищає у спосіб, встановлений ч.2 ст.16 ЦК України або іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до вимог ст. 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Згідно з ч. 2 ст.152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Частиною 1 ст. 155 ЗК України передбачено, що у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Виходячи з положень ст.152 ЗК України та роз'яснень, які містяться у п.7 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 16 квітня 2004 року «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів захисту (ст. 16 ЦК України).

Системний аналіз зазначених положень ЦК України та ЗК України, а також постанови Пленуму Верховного Суду України свідчить про те, що вирішуючи питання про недійсність рішення органу місцевого самоврядування та правовстановлюючого документа на право власності на земельну ділянку, суд має встановити не тільки дотримання вимог законодавства щодо відведення земельної ділянки, а й факт порушення таким актом прав особи, яка звернулася до суду за захистом порушених прав - користування земельною ділянкою.

Однак матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що оспорюваним рішенням Великополовецької сільської ради від 27 березня 2008 року «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання державних актів на право власності на земельну ділянку на території Великополовецької сільської ради» та державними актами на право власності на земельні ділянки, виданими на ім`я ОСОБА_2, порушується право ТОВ «Сквираплемрибгосп» на користування земельною ділянкою.

Крім того, враховуючи, що ТОВ «Сквираплемрибгосп» не є уповноваженим державним органом у сфері контролю за дотриманням норм земельного та водного законодавства України, тому його позовні вимоги про визнання незаконним та скасування рішень, визнання недійсними державних актів, приведення земельної ділянки у попередній стан, не підлягають задоволенню з підстав, викладених у зустрічній позовній , а саме, у зв'язку з порушенням норм земельного та водного законодавства України при виділенні ОСОБА_2 у власність спірних земельних ділянок.

Вирішуючи спір в цій частині, суд першої інстанції у порушення вимог ст.ст.213-214 ЦПК України на наведене уваги не звернув, у зв'язку з чим дійшов помилкового висновку про задоволення зустрічного позову ТОВ «Сквираплемрибгосп» в обраний ним спосіб та з підстав, викладених у зустрічній позовній заяві.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині задоволення зустрічного позову ТОВ «Сквираплемрибгосп» підлягає скасуванню на підставі ст.309 ЦПК України, у зв'язку з порушенням судом норм матеріального права, з ухваленням нового рішення про відмову у зустрічному позову з наведених вище підстав.

Згідно з ч.1 і ч.5 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. Якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

ОСОБА_2 при подачі апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції в частині вирішення зустрічного позову ТОВ «Сквираплемрибгосп» було сплачено судовий збір у розмірі 1 515 грн. 80 коп. Оскільки колегія суддів ухвалює нове рішення і в задоволенні зустрічного позову ТОВ «Сквираплемрибгосп» відмовляє, то понесені ОСОБА_2 судові витрати за оскарження рішення в цій частині підлягають стягненню з відповідача на її користь.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 309, 313, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2задовольнити частково.

Рішення Сквирського районного суду Київської області від 25 жовтня 2016 рокув частині задоволення зустрічного позову товариства з обмеженою відповідальністю «Сквираплемрибгосп»- скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні зустрічного позову товариства з обмеженою відповідальністю «Сквираплемрибгосп» до ОСОБА_2, Великополовецької сільської ради Сквирського району Київської області, третя особа: відділ Держгеокадастру у Сквирському районі Київської області про визнання незаконним та скасування рішень, визнання недійсним державних актів, приведення земельної ділянки у попередній стан - відмовити.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Сквираплемрибгосп» на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 1 515 грн. 80 коп.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді