Ухвала суду № 65915335, 12.04.2017, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 квітня 2017 р.м.ОдесаСправа № 489/473/17

Категорія: 10.2.4 Головуючий в 1 інстанції: Кокорєв В.В.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду

у складі: судді доповідача - головуючого - Шляхтицького О.І.,

суддів: Запорожана Д.В., Романішина В.Л.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління пенсійного фонду України в Центральному районі м. Миколаєва на постанову Ленінського районного суду м. Миколаєва від 01 березня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Миколаєва про зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернулась з адміністративним позовом, в якому просила зобов'язати відповідача перерахувати та поновити виплату пенсії за віком позивачам як непрацюючим пенсіонерам із застосуванням всіх підвищень, індексацій, надбавок та доплат, передбачених чинним законодавством, починаючи з 07.10.2009 р.

В обґрунтування позовних вимог зазначалось, що позивач проживала в Центральному районі м. Миколаєва. На даний час проживає на території держави Ізраїль. 18.02.2016 позивачем через свого представника було подано до УПФУ в Центральному районі м. Миколаєва заяву про перерахунок та виплату пенсій, на що їм було повідомлено, що заява про поновлення пенсії подається за місцем проживання (реєстрації). Позивач стверджувала, що такі висновки Управління є хибними.

Постановою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 01 березня 2017 року позовні вимоги було задоволено частково.

Зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Миколаєва поновити та здійснити перерахунок пенсії за віком ОСОБА_1 відповідно до чинного законодавства з 20 квітня 2016 року.

Стягнуто з Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Миколаєва на користь ОСОБА_1 судовий збір 551,2 грн.

Не погоджуючись з даною постановою суду пенсійний орган подав апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі зазначено, що рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального права, у звязку з чим просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 проживала на території України, була зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1.

Позивач проживає за адресою: Держава Ізраїль, АДРЕСА_1 та документована паспортом громадянина України для виїзду за кордон серії АХ 098142 від 04.09.2002. Як вбачається з копії посвідчення позивач перебувала на обліку як пенсіонер за віком.

31.01.2016 позивач видала довіреність, якою уповноважила ОСОБА_2 представляти її інтереси, зокрема по всім питанням в управліннях Пенсійного фонду України з питань призначення, поновлення, нарахування, перерахунку та виплати, а також одержанні пенсії.

18.02.2016 позивачем через свого представника було подано до УПФУ в Центральному районі м. Миколаєва заяву про перерахунок та поновлення пенсії.

25.02.2016 УПФУ було надано відповідь на вказану заяву, зазначено, що для розгляду питання поновлення та виплати пенсії необхідно подати заяву, яку надати особисто або через законного представника за місцем проживання (реєстрації) заявника.

Як вбачається з матеріалів справи, 08.08.2016 позивач вдруге через свого представника ОСОБА_2 звернулась до відповідача із заявою про поновлення та виплату пенсій.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що позивач, проживаючи в Ізраїлі, як громадянин України має такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни цієї держави, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії за ознакою місця проживання.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Так, відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом частини 1 статті 44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Зазначений закон не містить обмежень на подачу заяви про поновлення пенсії представником пенсіонера - заявника.

Враховуючи, що право на пенсію включає: право на призначення, право на перерахунок та право на поновлення, та за своєю правовою природою право на призначення пенсії і його реалізація є більш широким поняттям ніж поновлення виплати пенсії, та враховуючи, що законодавство не містить прямих обмежень щодо можливості представництва у вказаних правовідносинах, суд приходить до висновку, що заява про поновлення пенсії може подаватися представником, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

На підставі статті 92 Закону України «Про пенсійне забезпечення», громадянам, які виїхали на постійне проживання за кордон, пенсії не призначаються. Пенсії, призначені в Україні до виїзду на постійне проживання за кордон, виплачуються за 6 місяців наперед перед виїздом за кордон. За час перебування цих громадян за кордоном виплачується тільки пенсії, призначені внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання.

Згідно пункту 2 частини 1 статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виплата пенсії припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Міжнародних договорів між Україною та Ізраїлем стосовно призначення та виплати пенсії не укладалося.

Рішенням Конституційного Суду України від 7 жовтня 2009 року по справі № 1-32/2009 визнано такими, що не відповідають Конституції України, положення пункту 2 частини 1 статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV.

На підставі статті 152 частини 2 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

З огляду на зазначене, положення пункту 2 частини 1 статті 49 та другого речення статті 51 Закону втрачають чинність з 7 жовтня 2009 року, тобто від дати прийняття рішення Конституційним Судом України № 25-рп/2009.

Отже, позивач, проживаючи в державі Ізраїль, як громадянин України, має такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни України, так як Конституція Україні та пенсійне законодавство України не допускає обмеження права на соціальний захист, зокрема, права на отримання пенсії, за ознакою місця проживання громадянина України.

Такої позиції притримується Вищий адміністративний суд України в своїй ухвалі від 25.06.2015 (К/800/18966/15).

Слід зазначити, що пенсійним органом не було прийнято рішення про відмову від поновлення пенсії позивачу. Лист №37-А-01 від 25.02.2016 не встановлює будь-яких зобов'язань та не змінює права позивача на пенсійне забезпечення, вказаний лист не є нормативно-правовим актом або правовим актом індивідуальної дії, а є відповіддю на звернення представника позивача з роз'ясненням.

Проте листом від 25.02.2016 №37-А-01 відповідачем фактично висловлено відмову по суті звернення.

З дати прийняття рішення Конституційним Судом України № 25-рп/2009, тобто з 07.10.2009 року, у відповідача виникли підстави для поновлення виплат пенсії громадянам України, які проживають за її межами.

Водночас, наявність обов'язку у відповідача відновити виплату пенсії і не винесення рішення про відмову не позбавляє позивача можливості захисту свого права. Отже, враховуючи прийняття Рішення № 25-рп/2009 та не відновлення виплати пенсії позивачу, позивач повинен був дізнатися про порушення свого права, а відтак, і розпочався строк звернення до суду.

У своєму рішенні Конституційний Суд України зазначив, що оспорюваними нормами Закону конституційне право на соціальний захист поставлене в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору.

Згідно з частиною другою статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Таким чином, з 7 жовтня 2009 року відсутні норми, які унеможливлювали виплату позивачу пенсії.

У відповідності з ч. 3 ст. 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.

Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

За таких обставин, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав.

В ч. 3 ст. 22 Конституції України проголошено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Таким чином, позивач, проживаючи в державі Ізраїль, як громадянин України, має такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни України, так як Конституція України та пенсійне законодавство України не допускає обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії, за ознакою місця проживання громадянина України.

Отже, відмова пенсійного органу в призначенні пенсії позивачу є протиправною.

Аналогічна позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного Суду України від 01.12.2011 року (справа № К/9991/45723/11).

При цьому з огляду на положення частини 2 статті 99 КАС України колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно пропуску позивачем строку звернення до суду за захистом свого права щодо отримання пенсії за період з 07.10.2009 року по 19.04.2016 включно.

До того ж позивач просив суд зобов'язати відповідача перерахувати та поновити пенсію за віком позивачу із застосуванням всіх підвищень, індексацій, надбавок та доплат, передбачених чинним законодавством.

У відповідності до статті 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, в тому числі пенсії.

Приписами статті 42 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачена індексація та перерахунок пенсій у зв'язку із збільшенням середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, прожиткового мінімуму та страхового стажу.

Фактично законодавцем у вище зазначеній нормі визначено питання "осучаснення" пенсії та закріплено механізм здійснення перерахунку пенсії.

Отже, позивач має право на перерахунок його пенсії відповідно до вимог чинного законодавства.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на суб'єктивній оцінці фактичних обставин справи та доказів, а також на невірному тлумаченні норм матеріального права. Зазначені доводи не містять посилань на конкретні обставини чи факти або на нові докази, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ч. 1 ст. 195, 197, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. 206, ч.5 ст. 254 КАС України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Управління пенсійного фонду України в Центральному районі м. Миколаєва залишити без задоволення, а постанову Ленінського районного суду м. Миколаєва від 01 березня 2017 року у справі № 489/473/17 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через пять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: О.І. Шляхтицький

Суддя: Д.В. Запорожан

Суддя: В.Л. Романішин