Ухвала суду № 65915188, 06.04.2017, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 квітня 2017 р. Справа № 815/2559/16

Категорія: 3.4 Головуючий в 1 інстанції: Андрухів В. В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

доповідача судді Стас Л.В.

суддів Турецької І.О., Косцової І.П.,

за участю секретаря Худика С.А.,

за участю позивача - ОСОБА_1 ОСОБА_2

за участю представника позивача ОСОБА_3,

за участю представника відповідача ОСОБА_4,

за участю перекладача Хамдард Непа Хабібрахман,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_1 ОСОБА_2 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання неправомірним та скасування наказу № 96 від 23.05.2016 року та зобов'язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 ОСОБА_2, звернулася до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу Головного управління ДМС України в Одеській області наказу № 96 від 23.05.2016 року «Про відмову у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту». Також позивач просила зобовязати ГУ ДМС України в Одеській області прийняти рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач не може повернутися до Республіки ОСОБА_5, оскільки має побоювання стати жертвою переслідувань за ознакою належності до певної соціальної групи, про що повідомила ГУ ДМС України в Одеській області при зверненні за статусом біженця. Крім того, позивач не погоджується з посиланням відповідача на те, що причина звернення до органу ДМC полягає не у реальній загрозі життю, а у бажанні позивача отримати документи на легальне перебування в Україні.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2016 року позов ОСОБА_1 ОСОБА_2 задоволено частково.

Визнано неправомірним та скасовано наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 23.05.2016 року № 96 про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянки ОСОБА_5 ОСОБА_6 ОСОБА_2.

Зобовязано Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області повторно розглянути питання про прийняття заяви ОСОБА_1 ОСОБА_2 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В решті позову відмовлено.

В апеляційній скарзі, Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить постанову Одеського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2016 року скасувати та прийняти нову про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Колегія суддів, заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач, ОСОБА_1 ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянкою ОСОБА_5, уродженкою ІНФОРМАЦІЯ_2, за національністю таджичка, за віросповіданням мусульманка-сунітка.

Територію ОСОБА_5 позивачка покинула 06.02.2012 року авіарейсом Кабул (ОСОБА_5) Москва (Російська Федерація) на підставі національного паспорту та візи до Російської Федерації. Через півдоби перебування на території РФ, позивачка виїхала рейсовим автобусом до російсько-українського кордону. Державний кордон України позивачка перетнула 08.02.2012 року поза пунктом пропуску, після чого рейсовим автобусом дісталась до м. Одеси. Чоловік позивачки помер на території України 17.05.2013 року. На теперішній час позивачка проживає в м. Одесі разом із донькою та сином ОСОБА_1 ОСОБА_7 Асеф.

13 квітня 2012 року ОСОБА_1 ОСОБА_2 звернулася за захистом до управління ДМС України в Одеській області в порядку Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Рішенням ДМС України від 19.12.2014 року № 727-14 позивачу відмовлено у визнанні біженцем або особою, які потребують додаткового захисту відповідно до абз.4 ч.1 ст.6 Закону України «Про біженців та осіб, яка потребують додаткового або тимчасового захисту», як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені п.1 та п.13 ч.1 цього Закону, відсутні.

В подальшому позивач та її син ОСОБА_1 ОСОБА_7 Асеф звернулися до суду з адміністративними позовами, в яких просили суд визнати протиправними та скасувати рішення ДМС України від 19.12.2014 р. № 727-14 та № 733-14, якими позивачам було відмовлено у визнанні біженцями або особами, які потребують додаткового захисту та зобовязанні надати захист в Україні.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 28.04.2015 року по справі № 815/574/15, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 01.07.2015 року, відмовлено у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_5 ОСОБА_7 Асеф та ОСОБА_1 ОСОБА_2 до Державної міграційної служби України про скасування рішень та зобовязання вчинити певні дії.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 07.10.2015 року (К/800/35819/15) постанову Одеського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2015 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 1 липня 2015 року по справі № 815/574/15 - залишено без змін.

23.05.2016 року позивач звернулася до ГУ ДМС України в Одеській області із заявою про надання захисту в Україні, у якій зазначила, зокрема, що в ОСОБА_5 існує загроза життю усієї її родини.

23.05.2016 року за результатами розгляду особової справи № 2016OD0077 ОСОБА_1 ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, в.о. заступника начальника управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції начальника відділу по роботі з шукачами захисту ГУ ДМС України в Одеській області на підставі п.6 ст.5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» складено висновок про відмову громадянці ОСОБА_5 ОСОБА_6 ОСОБА_2 у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту через відсутність умов, передбачених п.п.1 чи 13 ч.1 ст.1 України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Приймаючи до уваги висновок в.о. заступника начальника управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції начальника відділу по роботі з шукачами захисту ГУ ДМС України в Одеській області, на підставі п.6 ст.5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» наказом № 96 ГУ ДМС України в Одеській області від 23.05.2016 року позивачу відмовлено в прийняті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особова справа № 2016OD0077.

23.05.2016 року позивач отримала повідомлення, видане Управлінням з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМСУ в Одеській області за № 202 від 23.05.2016 року про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Вважаючи наказ ДМС України про відмову у визнанні її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту протиправним, позивач звернулася до суду з даним позовом.

Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів виходить із наступного.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні визначає Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Відповідно до п.1 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011р. №3671-VI біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Згідно п.4 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті.

Пунктом 13 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» встановлено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Державна міграційна служба України відповідно до Положення про Державну міграційну службу України, затвердженого Указом Президента України №405/2011 від 06.04.2011р., є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України. ДМС України входить до системи органів виконавчої влади та утворюється для реалізації державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.

Відповідно до ч.1 ст.7 Закону, оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.

Частиною 4 ст.8 Закону передбачено, що рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.

Згідно приписів ч.6 ст.8 Закону, рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Правила розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджені Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011р. № 649 та зареєстровані в Міністерстві юстиції України 5 жовтня 2011 р. за № 1146/19884, визначають процедуру розгляду в Україні заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату, позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Згідно п.1.2. Правил, інформація про країну походження - інформаційні звіти про становище в країнах походження біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, підготовлені Міністерством закордонних справ України, Державною міграційною службою України, Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців (далі - УВКБ ООН), національними та міжнародними організаціями, що спеціалізуються на зборі та виданні такої інформації або звіті

Підпунктом е п. 2.1 Правил встановлено, що уповноважена посадова особа територіального органу ДМС, до якого особисто звернулась особа, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, або її законний представник у випадках, передбачених Законом, зокрема, протягом одного робочого дня здійснює перевірку наявності підстав, за яких заявнику може бути відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Перевірка здійснюється в тому числі з урахуванням оновленої інформації по країні походження заявника на момент подачі заяви.

З наявного в матеріалах справи висновку від 23.05.2016 року та оскаржуваного наказу № 96 вбачається, що будь-якої інформації по країні походження позивача відповідачем не перевірялося, співбесіда після останнього звернення позивача до органу міграційної служби, взагалі не проводилася, що є грубим порушенням процедури перевірки наявності підстав, за яких заявнику може бути відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що представником позивача надано суду Керівництво УВКБ ООН з оцінки потреб у міжнародному захисті шукачів притулку з ОСОБА_5 від 19.04.2016 року, яке скасовує та замінює собою відповідне Керівництво УВКБ ООН від 06 серпня 2013 року, яке відповідачем не було прийнято до уваги при прийнятті оскаржуваного висновку та наказу.

Відповідно до наведеної вище ч.6 ст.5 Закону прийняття рішення про відмову в прийнятті заяви шукача притулку в разі, якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини 1 ст.1 цього Закону, можливе лише якщо зазначені умови не змінилися.

Проте, як вірно було зазначено судом першої інстанції, з моменту прийняття ДМС України рішення № 727-14 про відмову у визнанні ОСОБА_1 ОСОБА_2 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до моменту повторного звернення позивача з заявою про надання міжнародного захисту в Україні 23.05.2016 року минуло півтора роки, що підтверджує необхідність проведення аналізу оновленої інформації по країні походження позивача, що відповідачем зроблено не було.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем була порушена процедура розгляду заяви позивача, що є підставою для визнання наказу ГУ ДМС України в Одеській області № 96 від 23.05.2016 року неправомірним та його скасування.

Разом з цим, оскільки вирішення питання про прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, є компетенцією органів міграційної служби (його дискреційними повноваженнями), судом першої інстанції цілком обґрунтовано було відмовлено у задоволенні позовних вимог в частині зобов'язання відповідача прийняти конкретне рішення - про прийняття заяви позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Належним способом захисту прав позивача є зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ОСОБА_2 з урахуванням встановлених судом обставин та висновків суду.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 195; п.1 ч.1 ст. 198; ст. 200; п.1 ч.1 ст. 205; ст. 206; ч.5 ст. 254 КАС України, суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_1 ОСОБА_2 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання неправомірним та скасування наказу № 96 від 23.05.2016 року та зобов'язання вчинити дії залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з моменту виготовлення її в повному обсязі.

Головуючий:

Судді: