Ухвала суду № 65914017, 29.03.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 березня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:

головуючого - судді Гаращенка Д.Р.

суддів Пікуль А.А., Невідома Т.О.

при секретарі Дука В.В.

розглянувши у судовому засіданні справу, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 23 грудня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа ОСОБА_3 про стягнення коштів,

ВСТАНОВИЛА:

У квітні 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1, третя особа ОСОБА_3 про стягнення коштів в якому просила, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 11.11.2016р., стягнути з відповідача 1/3 частину коштів за сплачені послуги з газопостачання та опалення, якими вони користуються, проживаючи за адресою: АДРЕСА_1, за період з лютого 2013 року по жовтень 2016 у сумі 3 987,22 грн.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що за вказаною адресою зареєстровано п'ять осіб, але вона одна сплачує за газопостачання та опалення. Відповідач всіляко відмовляється у наданні своєї частки до сплати.

Справа № 757/15202/16-ц№ апеляційного провадження: 22-ц/796/3715/2017Головуючий у суді першої інстанції: Литвинова І.В.Доповідач у суді апеляційної інстанції: Гаращенко Д.Р.Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 23 грудня 2016 року позов задоволено частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1/3 частину коштів за спожиті та сплачені послуги з газопостачання та опалення в розмірі 3591 грн. 68 коп., витрати по сплаті судового збору в розмірі 551 грн. 20 коп.

В решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на його незаконність і необґрунтованість, неповне та неправильне встановлення судом обставин справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просив рішення скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.

В обґрунтування заявлених вимог апелянт послалася на те, що судом першої інстанції не врахував той факт, що послуги з постачання газу та опалення, за змістом п. 1 ст.1, ч. 1 ст. 13 ЗУ «Про житлово - комунальні послуги», є видами комунальних послуг, а отже, витрати на постачання газу та опалення не відносяться до витрат , пов'язаних з управлінням або утриманням майна - ст. 360 ЦК України.

Відповідач в своїй апеляційній скарзі зазначає, що норми, на які посилається позивач не регулюють правовідносини саме між споживачами комунальних послуг між собою та не передбачають будь - якої матеріальної відповідальності за їх невчасну оплату чи не сплату взагалі.

Апелянт зазначає, що суд першої інстанції ухвалюючи рішення невірно визначив підставу позову, оскільки в резолютивній частині рішення суду зазначено стягнення з відповідача за спожиті та сплачені послуги з газопостачання та опалення. Крім того доказів про оплату за послуги опалення відсутні.

ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_6, а також третя особа ОСОБА_3 у судовому засіданні заперечували проти апеляційної скарги і просили її відхилити.

ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, повідомлявся належним чином про дату, час та місце розгляду справи. 22 березня 2017 року подав до суду клопотання про відкладення розгляду справи, яке було розглянуто колегією суддів та відхилене, як безпідставне.

Колегія суддів вважає за можливе розглянути справу, на підставі ч. 2 ст. 305 ЦПК України, у відсутності відповідача.

Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до наступного висновку.

Судом першої інстанції встановлено, що у будинку АДРЕСА_1 зареєстровані позивач ОСОБА_7, мати позивача ОСОБА_8, які займають відокремлену частину будинку, відповідач ОСОБА_9, мати відповідача ОСОБА_10, малолітній син відповідача ОСОБА_11, які займають житлову площу 1/6 частини будинку, що підтверджується довідками Форми № 3 (а. с. 15, 16).

Згідно з ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 29.04.2011 у справі № 2-1549/2011, якою затверджено мирову угоду, укладену між ОСОБА_1, ОСОБА_10 та ОСОБА_12, право власності на 1/6 частини будинку АДРЕСА_1 належить відповідачу ОСОБА_13 (а. с. 9).

Факт сплати постачальнику природного газу коштів за користування наданими ним послугами з газопостачання та опалення за адресою: АДРЕСА_1 підтверджується рахунками ПАТ «Київгаз» про сплату за газ через особовий рахунок № НОМЕР_1 з відміткою АТ «Ощадбанк по м. Києву та області» про отримання платежу та наданим ПАТ «Київгаз» переліком оплат (а. с. 24-40).

Допитана у якості свідка ОСОБА_14 показала суду, що відповідач ніколи не платив за комунальні послуги та не утримував будинок, у якому проживає він та його мати. Система газопостачання єдина на весь будинок, позивач просила відповідача спільно сплачувати за газ, але він відмовлявся, гроші він не надавав за опалення.

Свідок ОСОБА_8 надала суду покази, що вона та позивач самостійно оплачують за газ та всі інші комунальні послуги, за що відповідач ніколи не сплачував, не давав їй грошові кошти на сплату і ніколи їх не пропонував.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що співвласник, відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, проте відповідач не сплачує за послуги з газопостачання та опалення, якими користується.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає, оскільки суд забезпечив повний та всебічний розгляд справи та на основі наданих сторонами доказів ухвалив законне і обґрунтоване рішення, яке відповідає нормам матеріального і процесуального законодавства.

Колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що послуги з постачання газу та опалення, за змістом п. 1 ст.1, ч. 1 ст. 13 ЗУ «Про житлово - комунальні послуги», є видами комунальних послуг, а отже, витрати на постачання газу та опалення не відносяться до витрат , пов'язаних з управлінням або утриманням майна - ст. 360 ЦК України, виходячи з наступного.

Суд першої інстанції правильно послався на те, що відповідно до ст. 322 ЦК України, власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

За положеннями ст. 360 ЦК України, співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.

Правило ст.360 ЦК України є загальним. Водночас обов'язки щодо утримання можуть визначатися і іншими спеціальними нормами, зокрема, і Законом України «Про житлово - комунальні послуги», як на те посилається апелянт.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, газопостачання за адресою сторін виконує ДП «КИЇВГАЗЕНЕРДЖИ», а положення ст.360 ЦК України чітко встановлює обов'язок співвласника нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.

Більш того, сторонами не спростовується той факт, що ОСОБА_1 дійсно проживає та користується житлово-комунальними послугами, наданими за адресою: АДРЕСА_1, а тому він в будь якому разі не звільняється від оплати наданих та використаних послуг, пропорційно до займаної частки жила.

Не заслуговують на увагу доводи апелянта на те, що насправді він надавав кошти позивачеві готівкою, проте остання вводить суд в оману, оскільки відповідно до ч.1,4 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Безпідставними є і посилання відповідача на ту обставину, що він сплачує за інші житлово-комунальні послуги за адресою сторін, зокрема, за вивезення сміття,водопостачання, тощо.

Так, згідно ч.1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Тобто, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту та тягар доказування лежить на сторонах спору.

В даній справі предметом спору є саме стягнення коштів з оплати за постачання газу.

Доводи позивача були підтверджені належними доказами, а саме квитанціями по оплаті (а.с. 24-40).

Розподіл витрат співвласників будинку № АДРЕСА_1 з приводу оплати інших житлово-комунальних послуг, в рамках даної справи не розглядався, а тому дані обставини не мають жодного доказового значення по цій справі.

ОСОБА_1, у разі якщо вважає, що його права порушені, міг звернутися до ОСОБА_2 із зустрічним позовом, проте таким своїм правом не скористався, що не позбавляє його права звернутися із відповідним позовом в подальшому.

Колегія суддів звертає увагу на посипання апелянта про те, що суд першої інстанції вказав, що борг стягується за газопостачання та опалення, хоча по факту розглядалося питання тільки постачання газу, проте дана обставина не може слугувати підставою для скасування правильного по суті, законного та справедливого рішення з одних лише формальних міркувань (ч.2 ст.308 ЦПК України), а також дана обставина не впливає та ніяким чином не збільшує обсягу відповідальності відповідача.

Крім того, сторонами не заперечується той факт, що будинок сторін опалюється газом.

Інших доводів щодо незаконності та необґрунтованості рішення суд першої інстанції апеляційна скарга не містить.

Враховуючи викладене, рішення Печерського районного суду м. Києва від 23 грудня 2016 року колегія суддів вважає обґрунтованим та таким, що ухвалене з додержанням вимог закону. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність рішення суду першої інстанції не впливають.

Керуючись ст.ст.218, 303-304, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 23 грудня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена протягом 20 днів з дня набрання нею законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді