Рішення № 65913990, 04.04.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

справа № 753/404/15-ц головуючий у 1-й інстанції: Каліушко Ф.А.

апеляційне провадження №22-ц/796/893/2017

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

4 квітня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду міста Києва в складі:

головуючого: Головачова Я.В.

суддів: Білич І.М., Вербової І.М.

при секретарі: Горак Ю.М.

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про звернення стягнення на заставлене майно, за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 20 травня 2015 року,

в с т а н о в и л а :

У грудні 2014 року ТОВ "ОТП Факторинг Україна" звернулось до суду із зазначеним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 22 липня 2005 року між ЗАТ "ОТП Банк", правонаступником якого є ПАТ "ОТП Банк", та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № ML-004/155/2005, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 27000 доларів США зі сплатою 13,50 % річних, строком до 22 липня 2010 року. З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, 22 липня 2005 року між ЗАТ "ОТП Банк", ОСОБА_1 та ОСОБА_3 (після зміни прізвища - ОСОБА_2) було укладено договір іпотеки № PСL-004/155/2005, предметом якого є трикімнатна квартира № 145, загальною площею 126,20 кв. м, житловою площею 64,80 кв. м, що знаходиться по АДРЕСА_1.

18 березня 2011 року між ПАТ "ОТП Банк" та ТОВ "ОТП Факторинг Україна" було укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю, згідно з умовами якого ТОВ "ОТП Факторинг Україна" набуло право вимоги за вищезазначеними кредитним та іпотечним договорами. У зв'язку з невиконання позичальником взятих на себе зобов'язань, рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 18 липня 2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва 3 жовтня 2013 року, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "ОТП Факторинг Україна" заборгованість по кредитному договору у розмірі 14252,07 доларів США, що еквівалентно 113641 грн. 73 коп., нарахованих відсотків за користуванням кредитом в сумі 3186,90 доларів США, що еквівалентно 25411 грн. 38 коп. та пеню в сумі 50000 грн., а всього 189053 грн. 11 коп. Позивач зазначає, що рішення Дарницького районного суду міста Києва від 18 липня 2013 року відповідачем не виконано. Станом на 24 грудня 2014 року заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором №ML-004/155/2005 від 22 липня 2005 року складає 17438,97 доларів США, що за курсом НБУ становить 273124 грн. 14 коп., та 996903 грн. 11 коп. пені за прострочення виконання зобов'язання, а всього 1270027 грн. 25 коп.

Посилаючись на викладене, ТОВ "ОТП Факторинг Україна" просило суд звернути стягнення на предмет іпотеки - трикімнатну квартиру АДРЕСА_1, яка належить на праві власності ОСОБА_1 та ОСОБА_3, на користь ТОВ "ОТП Факторинг Україна" у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 22 липня 2005 року № ML-004/155/2005 в сумі 17438,97 доларів США, що за курсом НБУ становить 273124 грн. 14 коп., та пені у розмірі 996903 грн. 11 коп., а всього 1270027 грн. 25 коп., шляхом проведення прилюдних торгів, встановивши початкову ціну на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 20 травня 2015 року у задоволенні позову ТОВ "ОТП Факторинг Україна" відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 25 листопада 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову ТОВ "ОТП Факторинг Україна".

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 21 вересня 2016 року ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 25 листопада 2015 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

У поданій апеляційній скарзі ТОВ "ОТП Факторинг Україна", посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення про задоволення позову. Скаржник зазначає, що відмовляючи у задоволенні позову, суд безпідставно дійшов висновків щодо подвійного стягнення заборгованості у разі стягнення суми боргу з боржника та звернення стягнення на предмет іпотеки, що належить майновому поручителю. Судом не враховано, що наявність судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Особи, які беруть участь у справі, в суд апеляційної інстанції не з'явились. Про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином. З урахуванням положень ч. 2 ст. 305 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розглядові справи.

8 лютого 2017 року на адресу апеляційного суду надійшла заява від ОСОБА_2 про розгляд справи за її відсутності.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення в цій частині, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судом установлено, що 22 липня 2005 року між акціонерним комерційним банком "Райффайзенбанк Україна", (правонаступником якого є закрите акціонерне товариство "ОТП Банк"), та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № ML-004/155/2005, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 27000 доларів США зі сплатою 13,50 % річних, строком до 22 липня 2010 року.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором , 22 липня 2005 року між акціонерним комерційним банком "Райффайзенбанк Україна", (правонаступником якого є публічне акціонерне товариство "ОТП Банк"), ОСОБА_1 та ОСОБА_3 (після зміни прізвища - ОСОБА_2) було укладено договір іпотеки № PСL-004/155/2005, предметом якого є трикімнатна квартира № 145, загальною площею 126,20 кв. м, житловою площею 64,80 кв. м, що знаходиться по АДРЕСА_1.

18 березня 2011 року між ПАТ "ОТП Банк" та ТОВ "ОТП Факторинг Україна"укладено договір купівлі-продажу кредитного портфеля, відповідно до якого ПАТ "ОТП Банк" продало (переуступило) ТОВ "ОТП Факторинг Україна" права на кредитний портфель, який включає в себе кредитні договори згідно з додатком до договору, зокрема кредитний договір від 22 липня 2005 року № ML-004/155/2005, укладений з ОСОБА_1, а ТОВ "ОТП Факторинг Україна" прийняло такий кредитний портфель та зобов'язалося сплатити на користь продавця винагороду.

18 березня 2011 року між ТОВ "ОТП Факторинг Україна" (фактор) та ПАТ "ОТП Банк" (клієнт) було укладено договір про відступлення права вимоги, відповідно до якого ПАТ "ОТП Банк" передало ТОВ "ОТП Факторинг Україна"сукупність прав, належних клієнту за договорами забезпечення, зокрема і за договором іпотеки від 22 липня 2005 року № PСL-004/155/2005, укладеним з ОСОБА_1 та ОСОБА_3, включаючи, але не обмежуючись, правом звертати стягнення на заставлене майно.

У зв'язку з неналежним виконанням позичальником взятих на себе зобов'язань, рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 18 липня 2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 3 жовтня 2013 року, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "ОТП Факторинг Україна" заборгованість по кредитному договору у розмірі 14252,07 доларів США, що еквівалентно 113641 грн. 73 коп., нарахованих відсотків за користуванням кредитом в сумі 3186,90 доларів США, що еквівалентно 25411 грн. 38 коп. та пені в сумі 50000 грн., а всього 189053 грн. 11 коп.

Звертаючись до суду з даним позовом, ТОВ "ОТП Факторинг Україна" зазначало, що рішення суду про стягнення заборгованості боржником виконано не було. Станом на 24 грудня 2014 року заборгованість ОСОБА_1 за кредитом становить 17438,97 доларів США, що за курсом НБУ складає 273124 грн. 14 коп., з яких 14252,07 доларів США заборгованість за кредитом, 3186,90 доларів США сума несплачених відсотків за користування кредитом та пеня за прострочення виконання зобов'язання у розмірі 996903 грн. 11 коп.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову ТОВ "ОТП Факторинг Україна", суд першої інстанції виходив із того, що наявність судового рішення про стягнення заборгованості із відповідача, а також одночасне стягнення суми боргу з боржника та звернення стягнення на предмет іпотеки, що належить майновому поручителю у рахунок погашення заборгованості за кредитом призведе до фактичного подвоєння суми заборгованості. Крім того, суд дійшов висновку про неспівмірність вартості іпотечного майна із сумою заборгованості за кредитом.

Проте з таким висновком суду погодитися не можна.

Зобов'язання, згідно статті 526 ЦК України, має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Згідно із ч. 1 ст. 598, ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до роз'яснень, викладених у пп. 9, 37, 41 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України № 5 від 30 березня 2012 року "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" право вибору способу судового захисту, передбаченого законом або договором (дострокове стягнення кредиту, стягнення заборгованості, у тому числі шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки/застави, одночасне заявлення відповідних вимог у разі, якщо позичальник є відмінною від особи іпотекодавця (майновий поручитель), одночасне заявлення вимог про стягнення заборгованості з позичальника з вимогами про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет застави/іпотеки, належні іпотекодавцю, який не є позичальником, розірвання кредитного договору, набуття права власності на предмет іпотеки тощо) належить виключно позивачеві (ч. 1 ст. 20 ЦК України, ст. ст. 3 і 4 ЦПК України).

Задоволення позову кредитора про звернення стягнення на предмет іпотеки/застави не є перешкодою для пред'явлення позову про стягнення заборгованості з поручителя за тим самим договором кредиту у разі, якщо на час розгляду справи заборгованість за кредитом не погашена. Задоволення позову кредитора про стягнення заборгованості з поручителя не є перешкодою для пред'явлення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки/застави з метою погашення заборгованості за тим самим договором кредиту у разі, якщо на час розгляду спору заборгованість за кредитом не погашена.

Згідно з ч. 1 ст. 7 Закону України "Про іпотеку" за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

Згідно зі ст. 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

За змістом ст. 33 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки повинно привести сторони до задоволення вимог кредитора за основним зобов'язанням, і тільки ця обставина може бути підставою для припинення зобов'язання як такого, що вважається виконаним згідно зі ст. 599 ЦК України.

Отже, наявність судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум шляхом звернення стягнення на передане боржником в іпотеку нерухоме майно.

Зазначена правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 4 вересня 2013 року № 6-73цс13, від 22 жовтня 2014 року № 6-153цс14, від 9 вересня 2015 року 6-939цс15, які згідно зі ст. 360-7 ЦПК України мають враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

При ухваленні оскаржуваного рішення, судом першої інстанції також не враховано, що законодавством не передбачено такої підстави для відмови у задоволенні позову про звернення стягнення на предмет іпотеки як неспівмірність заборгованості за основним зобов'язанням з вартістю майна, переданого в іпотеку в рахунок забезпечення належного його виконання.

Зазначене може бути враховано лише в разі, якщо порушенням основного зобов'язання іпотекодержателю не завдано збитків.

Зазначена правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 4 листопада 2015 року № 6-340цс15.

Пунктом 6.2. договору іпотеки визначено, що іпотекодержатель має право задовольнити із вартості предмета іпотеки фактичні вимоги негайно після виникнення будь-якої із таких обставин: а) несплати божником іпотекодержателю будь-якої суми у такому розмірі, у такій валюті, у такий спосіб і в такому порядку, як встановлено в кредитному договорі; б) порушення іпотекодавцем будь-якого із його зобов'язань за договором; в) інших обставин, передбачених чинним законодавством України.

Ураховуючи викладене, колегія суддів на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст. 212 ЦПК України), дійшла висновку про необхідність скасування рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову і ухвалення нового рішення про часткове задоволення позову ТОВ "ОТП Факторинг Україна про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Статтею 39 Закону України "Про іпотеку" встановлено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються, зокрема, загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Виходячи зі змісту поняття "ціна", як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, аналізу норм ст. ст. 38, 39 Закону України "Про іпотеку", слід дійти висновку, що у розумінні норми ст. 39 Закону України "Про іпотеку" встановлення початкової ціни предмету іпотеки у грошовому вираженні визначається за процедурою, передбаченою ч. 6 ст. 38 цього Закону.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 27 травня 2015 року № 6-61цс15.

Відповідно до ч. 6 ст. 38 Закону України "Про іпотеку" ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед іншими особами згідно з пріоритетом та розміром їх зареєстрованих прав чи вимог та перед іпотекодавцем в останню чергу за відшкодування різниці між ціною продажу предмета іпотеки та звичайною ціною на нього.

За змістом п. 4.4 іпотечного договору оціночна вартість предмета іпотеки була визначена за згодою сторін і становила 738232 грн. 17 коп.

Згідно з п. 6.4 зазначеного договору сторони погодилися з тим, що початкова ціна продажу предмета іпотеки, у випадку його продажу іпотекодержателем, визначається іпотекодержателем, але вона повинна бути не нижче його вартості, визначеної внаслідок проведення незалежної оцінки.

Правом на звернення до суду із клопотанням про призначення експертизи щодо оцінки майнасторони, під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, не скористались.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає за можливе визначити спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження", визнавши початкову ціну продажу предмету іпотеки у розмірі 738232 грн. 17 коп.

З матеріалів справи вбачається, що заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором станом на 24 грудня 2014 року становить 17438,97 доларів США, з яких заборгованість за кредитом складає 14252,04 доларів США, несплаченівідсотки за користування кредитом - 3 186,90 доларів США, а також пеняза прострочення виконання зобов'язань у сумі 996 903 грн. 11 коп.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Виходячи з правової природи пені, яка нараховується за кожен день прострочення, право на позов про стягнення пені за кожен окремий день виникає щодня на відповідну суму, а позовна давність за позовом про стягнення пені відповідно до ст.253 ЦК України обчислюється по кожному дню, за який нараховується пеня, окремо, починаючи з дня, коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі (чч. 1, 2 ст. 551 ЦК України).

Частиною 3 ст. 551 ЦК України, зокрема передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків.

Отже, ч. 3 ст. 551 ЦК України з урахуванням положень ст. 3 ЦК України щодо загальних засад цивільного законодавства та ч. 4 ст. 10 ЦПК України щодо обов'язку суду сприяти сторонам у здійсненні їхніх прав дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що він значно перевищує розмір збитків.

Зазначена правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду України від 3 вересня 2014 року № 6-100цс14, від 4 листопада 2015 року № 6-1120цс15.

При цьому, виходячи із системного аналізу ст.ст. 525, 526, 599, 611 ЦК України, змісту кредитного договору слід дійти висновку про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносини сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання й не позбавляє права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України.

Таким чином, визначаючи розмір кредитної заборгованості, судова колегія вважає за необхідне застосувати положення ч. 3 ст. 551 ЦК України та зменшити розмір пені (розмір пені в межах одного року) до 100000 грн., так як розмір неустойки (пені) нарахований банком значно перевищує розмір збитків.

Колегія суддів також враховує, що 7 червня 2014 року набрав чинності Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (далі - Закон) від 3 червня 2014 року, згідно з яким протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

У ст. 3 Закону зазначено, що цей закон набирає чинності з дня його опублікування та втрачає чинність з дня набрання чинності законом, який врегульовує питання особливостей погашення основної суми заборгованості, вираженої в іноземній валюті, порядок погашення (урахування) курсової різниці, що виникає в бухгалтерському та (або) податковому обліку кредиторів та позичальників, а також порядок списання пені та штрафів, які нараховуються (будуть нараховані) на таку основну суму заборгованості.

В цивільному законодавстві мораторій визначається як відстрочення виконання зобов'язання (п. 2 ч. 1 ст. 263 ЦК України).

Отже, мораторій є відстроченням виконання зобов'язання, а не звільнення від його виконання.

Відтак, мораторій на стягнення майна, установлений Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника).

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 27 травня 2015 року № 6-57цс15, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Судом установлено, що відповідач отримав споживчий кредит в іноземній валюті, предмет іпотеки є постійним місцем проживання іпотекодавців, житлова площа не перевищує межу зазначену в законі.

Будь-які докази на підтвердження того, що відповідачімають інше житло в матеріалах справи відсутні.

З урахування викладеного, рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягає виконанню на час дії Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".

Відповідно до ч. 5 ст. 88 ЦПК України якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За таких обставин з ОСОБА_1, ОСОБА_2 підлягають стягненню понесені ТОВ "ОТП Факторинг Україна" витрати по сплаті судового збору в розмірі 1035 грн. 30 коп. з кожного.

Крім того, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підлягають стягнення судовий збір на користь держави у розмірі 1705 грн. 20 коп. з кожного.

Ураховуючи викладене апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів,

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" задовольнити частково.

Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 20 травня 2015 року скасувати і ухвалити нове рішення наступного змісту.

Позов товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про звернення стягнення на заставлене майно задовольнити частково.

У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № МL-004/155/2005 від 22 липня 2005 року, укладеним між акціонерним комерційним банком "Райффайзенбанк Україна", правонаступником якого є товариство з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна", та ОСОБА_1, в розмірі 17438,97 доларів США та пені за прострочення виконання зобов'язань у розмірі 100000 грн., звернути стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки № PСL-004/155/2005 від 22 липня 2005 року, укладеним між акціонерним комерційним банком "Райффайзенбанк Україна", правонаступником якого є товариство з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна", ОСОБА_1 та ОСОБА_2, - квартиру АДРЕСА_2.

Визначити спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження", визнавши початкову ціну продажу предмету іпотеки у розмірі 738232 грн. 17 коп.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягає виконанню на час дії Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".

Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" судовий збір у розмірі 1035 грн. 30 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" судовий збір у розмірі 1035 грн. 30 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 1705 грн. 20 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 1705 грн. 20 коп

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили шляхом подання до цього суду касаційної скарги.

Головуючий Я.В. Головачов

Судді: І.М. Білич

І.М.Вербова