Постанова № 65913759, 06.04.2017, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" квітня 2017 р. Справа № 922/4752/16

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Барбашова С.В., суддя Білецька А.М. , суддя Пушай В.І.

секретар судового засідання Кохан Ю.В.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився

відповідача - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Приватного підприємства "Торгівельні ряди", смт. Кегичівка, Харківська область (вх. №659 Х/3) на рішення Господарського суду Харківської області від 09.02.2017 у справі № 922/4752/16

за позовом Приватного підприємства "Торгівельні ряди", смт. Кегичівка, Харківська область

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, смт. Кегичівка, Харківська область

про розірвання договору та стягнення коштів, -

ВСТАНОВИЛА:

Приватне підприємство "Торгівельні ряди" (позивач) звернулося до Господарського суду Харківської області із позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (відповідач) про стягнення (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог вх. №3898 від 06.02.2017) основного боргу за час фактичного користування майном підприємства в розмірі 6480,00 грн., подвійної плати за користування майном в розмірі 12960,00 грн., пені в розмірі 811,00 грн., інфляційних втрат в розмірі 524,00 грн. та 3% річних в розмірі 89,00 грн., всього: 20864,00 грн. Крім того, позивач просив стягнути з відповідача судовий збір. Свої вимоги позивач обґрунтував тим, що 05.01.2016 закінчився термін дії договору найму (оренди) торговельного місця на Кегичівському ринку ПП "Торгівельні ряди" від 15.06.2015 №21, однак відповідач об'єкт оренди не повернув і незважаючи на вимоги позивача, продовжує ним користуватися, що і стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 09.02.2017 по справі №922/4752/16 (суддя Суслова В.В.) позов задоволено частково. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь Приватного підприємства "Торгівельні ряди" основний борг за час фактичного користування майном підприємства за договором найму (оренди) торгівельного місця на Кегичівському ринку Приватного підприємства "Торгівельні ряди" (типовий) №21 від 15.06.2015 в розмірі 6480,00 грн., 3% річних в розмірі 89,00 грн., інфляційні втрати в розмірі 363,13 грн. та судовий збір в розмірі 457,84 грн. В решті позову відмовлено.

Позивач із даним рішенням суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій вважає, що рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог прийняте судом з порушенням норм матеріального та недотриманням норм процесуального права, а тому просить рішення Господарського суду Харківської області від 09.02.2017 по справі №922/4752/16 в цій частині скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 28.02.2017 апеляційну скаргу позивача прийнято до провадження та призначено до розгляду на 04.04.2017 об 11:00 год.

Відповідач письмових пояснень або заперечень по апеляційній скарзі не надав.

У судовому засіданні 04.04.2017 відповідач (особисто) та його уповноважений представник - ОСОБА_2 пояснили, що вони погоджуються із рішенням суду першої інстанції в повному обсязі.

У судовому засіданні 04.04.2017 оголошено перерву до 06.04.2017 о 12:00 год.

Представники сторін в судове засідання 06.04.2017 не з'явились, але їх неявка не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

Згідно з частиною першою статті 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених розділом ХІІ Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з частинами 1, 2 статті 101 та пункту 7 частини 2 статті 105 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. У постанові мають бути зазначені: обставини справи, встановлені апеляційною інстанцією, доводи, за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази, мотиви застосування законів та інших нормативно-правових актів.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту з'ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, дослідивши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права при винесенні оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга Приватного підприємства "Торгівельні ряди", смт. Кегичівка, Харківська область (вх. №659 Х/3) на рішення Господарського суду Харківської області від 09.02.2017 у справі № 922/4752/16 підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як свідчать матеріали, 15.06.2015 між позивачем (Наймодавець) та відповідачем (Наймач) був укладений договір найму (оренди) торгівельного місця на Кегичівському ринку Приватного підприємства "Торгівельні ряди" (типовий) №21 (далі - Договір).

Відповідно до пункту 1.1. Договору наймодавець передає, а наймач приймає у тимчасове платне користування торговельне місце (далі - об'єкт найму), яке розташоване на ринку ПП "Торгівельні ряди" за адресою: 64003, АДРЕСА_1, Харківської області.

Пунктом 1.2. Договору передбачено, що загальна площа об'єкта найму становить 7 кв.м. ділянки з твердим покриттям.

Згідно з пунктом 2.1. Договору вступ наймача у користування об'єктом найму настає одночасно з підписанням сторонами договору.

Факт передачі об'єкта найму сторонами не заперечується.

Відповідно до пункту 2.4. Договору об'єкт найму вважається повернутим наймодавцю з часу підписання сторонами акта приймання-передачі про фактичне повернення майна з оренди.

Пунктами 3.1., 3.4. Договору передбачено, що розмір плати за користування об'єктом найму становить 540,00 грн. щомісячно. Плата за користування об'єктом найму сплачується у готівковій формі у якості передоплати наперед до 20 числа щомісячно.

Відповідно до пункту 5.1.6. Договору при затримці повернення майна з вини наймача торгівельного місця після припинення дії цього договору, наймач сплачує плату за користування об'єктом найму у подвійному розмірі до дня фактичної передачі об'єкта найму за актом приймання-передачі.

У пункті 6.4. Договору сторони погодили, що дія договору припиняється, зокрема внаслідок закінчення строку його дії.

Згідно з пунктом 6.1. Договору цей договір діє з 15 червня 2015 року по 05 січня 2016 року (але не більше одного року).

Зміна умов або розірвання договору проводить за погодженням сторін, які оформлюються додатковою угодою і є невід'ємною частиною цього договору. Дія договору припиняється, зокрема внаслідок закінчення строку його дії (пункти 6.2., 6.4. Договору).

Відповідно до пункту 6.6. Договору у випадках відсутності заперечень наймодавця та наймача про припинення дії договору протягом одного місяця до його закінчення, він вважається продовженим на той самий строк, і на тих самих умовах, що були передбачені договором, про що укладається додаткова угода у письмовому вигляді.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем було направлено відповідачу лист від 16.02.2016 (том 1 аркуш справи 53), в якому зазначено, що у зв'язку із закінченням строку дії договору найму (оренди) торгівельного місця на Кегичівському ринку, відповідачу було завчасно надано додаткову угоду до цього договору для підписання. Оскільки додаткову угоду до 15.02.2016 не було підписано, відповідач з 20.02.2016 втрачає право розміщувати належну йому малу архітектурну споруду та здійснювати господарську діяльність.

Також, матеріали справи свідчать про те, що позивач звернувся до відповідача з претензією № 71 від 22.02.2016 (том 1 аркуші справи 55-56), в якій зазначив, що у зв'язку із закінченням строку дії договору та не підписанням додаткової угоди, взаємні правовідносини сторін перестали бути господарськими.

Направленою на адресу відповідача претензією б/н від 02.07.2016 позивач повідомив наймача за Договором, що оскільки відповідачем не підписана додаткова угода до спірного Договору, відповідно Договір не продовжено. У зв'язку з розміщенням на території ринку малої архітектурної форми (споруди), у відповідача виникла заборгованість у розмірі 4050,00 грн. Позивач пропонував у строк до 18.07.2016 виконати вимоги попередніх претензій, сплатити вищевказану заборгованість та отримати про це фіскальний чек реєстратора розрахункових операцій Приватного підприємства "Торгівельні ряди".

Таким чином, позивач вважає, що оскільки закінчився строк дії Договору найму (оренди) торговельного місця на Кегичівському ринку ПП "Торгівельні ряди" від 15.06.2015 №21, а відповідач об'єкт оренди не повернув та продовжує ним користуватися, незважаючи на вимоги позивача, тому наявні правові підстави для стягнення з відповідача:

- коштів за фактичне користування майном підприємства у розмірі 6480,00 грн. за період з 20.02.2016 по 21.01.2017;

- подвійної плати за користування майном в розмірі 12960,00 грн. відповідно до вимог частини другої статті 785 Цивільного кодексу України;

- пені в розмірі 811,00 грн. за період з 20.02.2016 по 21.01.2017, нарахованої відповідно до пункту 5.1.1. Договору;

- інфляційних втрат в розмірі 524,00 грн. за період з лютого 2016 року по 01.01.2017 та 3% річних в розмірі 89,00 грн. за період з 20.02.2016 по 21.01.2017, що нараховані підставі статті 625 Цивільного кодексу України.

Обґрунтовуючи зазначені вимоги позивач посилається на те, що згідно з пунктом 6.6. Договору єдиним належним та допустимим доказом пролонгації Договору є підписана сторонами додаткова угода, але відповідач не скористався своїм правом, передбаченим пунктом 4.2.2. Договору, та не ініціював укладення додаткової угоди про продовження дії Договору.

Місцевий господарський суд, відмовляючи в позові, виходив з того, що позивач не скористався своїм правом, передбаченим статтею 764 Цивільного кодексу України, і на дату закінчення строку договору та протягом місяця після закінчення цього строку не звернувся до відповідача із запереченнями проти продовження дії спірного договору.

Також господарський суд першої інстанції зазначив, що відповідно до частини другої статті 795 Цивільного кодексу України повернення наймачем предмета договору найму оформлюється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється. Проте матеріали справи не містять доказів повернення відповідачем об'єкту найму ПП "Торгівельні ряди".

Таким чином, місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що оскільки відповідач продовжує користуватися об'єктом найму після закінчення строку дії договору і в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про заперечення позивача щодо користування відповідачем об'єктом найму після закінчення строку дії договору, то спірний договір був пролонгований на той же самий строк, у зв'язку з чим підстави для застосування до відповідача положень частини другої статті 785 Цивільного кодексу України у даному випадку відсутні.

Колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду про відсутність правових підстав для задоволення позову в частині застосування до відповідача відповідальності у вигляді стягнення подвійної плати за користування майном в розмірі 12960,00 грн., зважаючи на таке.

Згідно з частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Відповідно до пункту 5.1.6. договору, при затримці повернення майна з вини наймача торгівельного місця після припинення дії цього договору, наймач сплачує плату за користування об'єктом найму у подвійному розмірі до дня фактичної передачі об'єкта найму за актом приймання -передачі.

Відповідно до частини другої статті 291 Господарського кодексу України договір оренди припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Частиною четвертою статті 284 Господарського кодексу України передбачено, що строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Відповідно до статті 764 Цивільного кодексу України, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму (оренди), то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Статтею 284 Господарського кодексу України та статтею 764 Цивільного кодексу України передбачено, що після закінчення строку договору оренди він може бути продовжений на такий самий строк, на який цей договір укладався, за умови, якщо проти цього не заперечує орендодавець. При цьому такі заперечення мають бути висловлені ним як до закінчення терміну дії договору оренди, так і протягом одного місяця після закінчення цього строку.

Разом з цим, якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється.

Слід зазначити, що законодавець не передбачає певних додаткових умов або потреби оформлення продовження договору найму, тобто це відбувається автоматично за наявності визначених фактів.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем не було здійснено протягом місяця після закінчення строку договору жодних заперечень щодо продовження договору, а тому такий договір було продовжено на той самий строк (на 204 дні ) та на тих самих умовах, тобто спочатку з 06.01.2016 по 27.07.2016, а потім на тих же підставах з 28.07.2016 до 16.02.2017.

Претензії позивача від 16.02.2016, від 22.02.2016 за № 71 та від 02.07.2016 були надіслані відповідачу поза межами місячного строку після чергового закінчення строку дії договору оренди, а тому не можуть вважатися запереченнями проти продовження строку дії договору в розумінні статті 764 Цивільного кодексу України та частини 4 статті 284 Господарського кодексу України.

Таким чином, оскільки відповідач продовжував користуватися об'єктом найму після закінчення строку дії договору і в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про заперечення позивача щодо користування відповідачем об'єктом найму після закінчення строку дії договору, то спірний договір був пролонгований на той же самий строк і останнього разу - до 16.02.2017, у зв'язку з чим правові підстави для стягнення неустойки за користування торговельним місцем в розмірі подвійної плати за користування майном в сумі 12960,00 грн. в порядку частини другої статті 785 Цивільного кодексу України - відсутні, про що обґрунтовано визначився суд першої інстанції при винесенні рішення.

Враховуючи вказані висновки щодо поновлення Договору на той самий строк і на тих же умовах до 16.02.2017, колегія суддів визначає, що даний Договір є обов'язковим для виконання сторонами в силу положень статті 629 Цивільного кодексу України.

Розглянувши вимоги позивача про стягнення з відповідача коштів за користування майном підприємства в розмірі 6480,00 грн. за період з 20.02.2016 по 21.01.2017 господарський суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо їх задоволення.

Рішення суду першої інстанції в цій частині вмотивовано тим, що згідно з частинами першою та п'ятою статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до частин першої, третьої, четвертої статті 283 Господарського кодексу України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Орендна плата встановлюється у грошовій формі. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

У пункті 3.1. Договору сторони погодили, що розмір плати за користування об'єктом найму становить 540 грн. щомісячно.

Плата за користування об'єктом найму сплачується в готівковій формі у якості передоплати наперед до 20 числа щомісячно (пункт 3.4. Договору).

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на те, що матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів на підтвердження сплати заборгованості за користування об'єктом найму за Договором найму (оренди) від 15.06.2015 № 21 в розмірі 6 480,00 грн. (період з 20.02.2016 по 20.01.2017), тому позовні вимоги про стягнення з відповідача зазначеної суми боргу правомірно були задоволенні судом першої інстанції.

Відповідач у судовому засіданні суду апеляційної інстанції 04.04.2017 підтвердив наявність у нього зазначеної суми боргу за Договором у спірний період.

Приписами статті 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, встановлених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Колегія суддів повністю погоджується із висновками суду першої інстанції щодо застосування до спірних правовідносин приписів статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки позовні вимоги в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат в розмірі 524,00 грн. за період з лютого 2016 року по 01.01.2017 та 3% річних в розмірі 89,00 грн. за період з 20.02.2016 по 21.01.2017 заявлені за наявністю відповідного нормативного та правового обґрунтування, в зв'язку з чим вимога про їх стягнення законно та обґрунтовано була задоволена судом першої інстанції. Розрахунок вимог позивача в цій частині вимог перевірено судами першої та апеляційної інстанції і встановлено, що він є арифметично вірним.

Отже, висновки місцевого господарського суду щодо стягнення з відповідача на користь позивача основної суми заборгованості, а також інфляційних нарахувань та 3% річних, є вмотивованими, а прийняте у даній справі рішення в цій частині відповідає встановленим по справі фактичним обставинам спору та вимогам статті 43 Господарського процесуального кодексу України щодо всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх обставин справи.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Вищезазначені висновки суду першої інстанції позивачем в апеляційній скарзі не спростовані жодним чином.

Однак, що стосується висновку суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову в частині стягнення пені в розмірі 811,00 грн., колегія суддів дійшла до протилежного висновку - про наявність правових підстав для задоволення вимог позивача і в цій частині, враховуючи наступне.

Факт порушення відповідачем зобов'язання в частині дотримання встановленого Договором строку здійснення орендної плати за користування майном позивача підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами, що є підставою для застосування до відповідача відповідальності, зокрема, встановленої Договором.

Відповідно до пункту 5.1.1. Договору за порушення строку перерахування коштів, встановлених в пункті 4.1.2., наймач сплачує пеню в розмірі 10% від суми боргу за кожний день прострочення.

Статтею 199 Господарського кодексу України передбачено, що виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватись передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Статтями 218 та 230 Господарського кодексу України визначено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно частини першої та третьої статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг) (частини перша, четверта статті 231 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Згідно з частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Позивач звернувся до суду із позовом про стягнення пені в розмірі 811,00 грн., нарахованої саме на підставі пункту 5.1.1. Договору, розрахунок якої проведено також із врахуванням положень Закону України "Про відповідальність за невиконання грошових зобов'язань", статті 549 Цивільного кодексу України, якою передбачено нарахування пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, а також частини шостої статті 232 Господарського кодексу України, котрою визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Таким чином вимога про стягнення з відповідача на користь позивача пені є законною, обґрунтованою, а тому такою, що підлягає задоволенню. Колегією суддів перевірено арифметичну правильність наданого позивачем розрахунку суми пені і з'ясовано, що він є вірним.

Однак розглянувши даний спір, суд першої інстанції зазначене не врахував та помилково виходив з відсутності у позивача права вимоги щодо стягнення пені, а тому рішення суду в частині відмови в задоволенні позову про стягнення з відповідача на користь позивача пені в сумі 811,00 грн. необхідно скасувати та в цій частині прийняти нове рішення, яким позовні вимоги в цій частині слід задовольнити. За таких обставин, апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України закріплено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Судові витрати за подачу позовної заяви та розгляд апеляційної скарги, у зв'язку з частковим задоволенням апеляційної скарги на підставі статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

На підставі викладеного та керуючись статтями 32, 33, 34, 43, 49, 99, 101, пунктом 2 статті 103, пунктом 1 частини першої статті 104, статтями 105, 110 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Торгівельні ряди", смт. Кегичівка, Харківська область задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Харківської області від 09.02.2017 у справі №922/4752/16 в частині відмови в задоволенні позову про стягнення з відповідача на користь позивача пені в сумі 811,00 грн. скасувати та в цій частині прийняти нове рішення, яким позовні вимоги в цій частині задовольнити.

Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 (АДРЕСА_2, 64003, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Приватного підприємства "Торгівельні ряди" (вул. Миру, 57, смт. Кегичівка, Кегичівський район, Харківська область, 64003, код ЄДРПОУ НОМЕР_1) пеню в розмірі 811,00 грн., 53,57 грн. судового збору за подачу позовної заяви та 58,92 грн. за розгляд апеляційної скарги.

Доручити Господарському суду Харківської області видати відповідний наказ.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Головуючий суддя Барбашова С.В.

Суддя Білецька А.М.

Суддя Пушай В.І.