Постанова № 65913576, 04.04.2017, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.04.2017 року Справа № 910/15410/16

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Іванова О.Г. (доповідач),

суддів: Березкіної О.В., Антоніка С.Г.

при секретарі судового засідання: Логвіненко І.Г.

представники сторін:

від позивача : ОСОБА_1, довіреність №30/12 від 30.12.2016 р., ;

від скаржника: ОСОБА_2, довіреність б/н від 28.10.2016 р., ;

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерлізінвест", м. Київ на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 30.01.2017 року у справі №910/15410/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_3 з управління активами "Парангон", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Еверест", м. Дніпро

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтерлізінвест", м. Київ

про визнання недійсним договору факторингу від 01.12.2014 року №01/12/14-3.

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_3 з управління активами "Парангон" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Еверест" про визнання недійсним договору факторингу від 01.12.2014 року № 01/12/14-3 посилаючись на те, що:

- у директора ТОВ "ОСОБА_3 з управління активами "Парангон" ОСОБА_4 відсутні повноваження на підписання договору факторингу від 01.12.2014 року № 01/12/14-3;

- відступлення права вимоги по вищезазначеному договору факторингу суперечить вимогам ч.1 ст. 516 ЦК України, та пункту 6.2 договору про надання фінансової позики № 2/2010-3 від 25.08.2010 року;

- заміна позикодавця за договором про надання фінансової позики №2/2010-з від 25.08.2010 р. мала відбутись тільки за умови наявності письмової згоди позичальника чого не було зроблено;

- компанія з управління активами повинна мати при отриманні ліцензії на провадження професійної діяльності на фондовому ринку - діяльності з управління активами інституційних інвесторів (діяльності з управління активами) не менше трьох сертифікованих фахівців (у тому числі керівник), які здійснюють діяльність з управління активами, а для провадження діяльності з управління активами інституційних інвесторів відокремленими підрозділами - не менше двох сертифікованих фахівців у кожному відокремленому підрозділі (у тому числі керівник відокремленого підрозділу);

- директор ОСОБА_4 відсутній в реєстрі сертифікованих осіб, які мають право на здійснення професійної діяльності з цінними паперами в Україні, тобто призначення ОСОБА_4 на посаду директора ТОВ "КУА"ПАРАНГОН" було здійснено в порушення норм чинного законодавства.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 30.01.2017 року у справі №904/15410/16 (головуючий суддя Панна С.П., судді Золотарьова Я.С., Ніколенко М.О.) позовні вимоги задоволено в повному обсязі. Визнано недійним договір факторингу від 01.12.2014 року №01/12/14-3. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Еверест" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_3 з управління активами "Парангон" 1 378 грн.

Рішення мотивовано тим, що директор Товариства на момент укладення договору факторингу всупереч ст. 203 ЦК України не мав необхідного обсягу повноважень на його укладення, а Відповідач не міг не знати про наявність обмежень повноважень щодо представництва Товариства. Крім того, директор Товариства не мав повноважень на безпосереднє провадження діяльності на фондовому ринку і не відповідав вимогам, установленим Ліцензійними умовами до керівника ліцензіата.

Також, суд зазначив, що відступлення права грошової вимоги у розмірі 3 665 032,75 грн. за фінансування у сумі 36 650,32 грн., не відбулося, і таке відступлення права грошової вимоги не є прибутковим ані для Товариства, ані для інституційного інвестора.

Не погодившись з рішенням суду Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтерлізінвест" звернулось до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення повністю та прийняти нове рішення, яким відмовити в позові повністю.

При цьому, скаржник в апеляційній скарзі вказує на те, що після відступлення прав вимоги за Договором Факторингу Відповідач пред'явив до Третьої Особи позов про стягнення боргу за Договором Позики. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області, прийнятим 3 лютого 2015 р. у справі №904/9897/14 за наслідками розгляду цього позову було стягнуто з Третьої Особи основну суму позики за Договором Позики та відсотки за користування нею, а також було частково стягнуто пеню за порушення Договору Позики. Зазначене рішення не було оскаржене та набрало законної сили 20 лютого 2015 року. В подальшому воно не оскаржувалось і не переглядалось.

Таким чином, правомірність Договору Факторингу була підтверджена в іншій справі рішенням суду, яке набрало законної сили та на даний момент не скасовано. Таке рішення суду в іншій справі, незважаючи на те, що мало обов'язковий для суду в цій справі преюдиціальний характер, було проігноровано ним, що мало наслідком порушення норми процесуального права, передбаченої частиною третьою статті 35 ГПК України.

У додаткових поясненнях до апеляційної скарги скаржник зазначив, що Відповідачу не було та не могло бути відомо про факти незаконного рішення загальних зборів Позивача та відсутність повноважень у його виконавчого органу. Відповідно, Договір Факторингу може бути визнаний недійсним лише у тому разі, якщо буде встановлено, що сам Відповідач діяв недобросовісно або неправомірно, тобто у випадку якщо б він знав або за всіма обставинами, проявивши розумну обачність, не міг не знати про обмеження повноважень виконавчого органу Позивача.

Оскільки недобросовісність або ж неправомірність дій Відповідача не було доведено Позивачем, а суд, дійшовши такого висновку, не обґрунтував його, Договір Факторингу не може бути визнаний судом недійсним.

Також, скаржник звертає увагу на те, що представляти третю особу мають право або виконуючий обов'язки генерального директора ТОВ "Інтерлізінвест" ОСОБА_5, або лише ним уповноважені представники на підставі довіреності. Незважаючи на те, що позовна заява Позивача у справі №910/15410/16 нібито підтримувалась представниками Третьої Особи, такі представники насправді не мали повноважень представляти Третю Особу. У звязку з чим скаржник наголошує, що Третя Особа не підтримує позовні вимоги Позивача у даній справі.

Товариство з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_3 з управління активами "Парангон" у відзиві на апеляційну скаргу просить рішення залишити без змін а апеляційну скаргу без задоволення, як таке, що було винесено з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що наявність рішення у справі № 904/9897/14 ніяким чином не обмежувало ТОВ «КУА «ПАРАНГОН» у захисті своїх порушених прав шляхом подання до суду позову для визнання договору факторингу № 01/12/14-3 від 01.12.2014 року недійсним. Апелянт не довів, яким чином порушення норм процесуального права призвело до прийняття неправильного рішення у справі № 910/15410/16.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 09.03.2017 року прийнято апеляційну скаргу та призначено до розгляду на 04.04.2017 року.

Представник відповідача, належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, у судове засідання, призначене на 04.04.2017 року не зявилися.

Беручи до уваги строки розгляду апеляційної скарги, передбачені ст. 102 ГПК України, а також, враховуючи, що наявні у справі докази дозволяють визначитися відносно законності оскаржуваного рішення, судова колегія дійшла висновку про можливість в порядку ст. 75 ГПК України розглянути справу у відсутність представника відповідача.

В судовому засіданні 04.04.2017 року Дніпропетровським апеляційним господарським судом була оголошена вступна та резолютивна частина постанови у даній справі.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача та третьої особи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до положень ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Дослідивши матеріали справи, апеляційний господарський суд встановив наступні обставини.

Товариство з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_3 з управління активами "Парангон" (далі ТОВ «КУА "Парангон", Позивач) було створене в 2006 році рішенням засновників.

Єдиними законними учасниками Товариства з обмеженою відповідальністю КУА ПАРАНГОН з 2009 року є КОМПАНІЯ МЕТИГЛОУ ХОЛДИНГС ЛТД та ОСОБА_6 (т. 1 а.с. 12-29).

Відповідно до договору про надання фінансової позики № 2/2010-3 від 25.08.2010р. ТОВ «КУА «ПАРАНГОН», яке діяло в інтересах та за рахунок ПНВІФЗТ «ІНТЕР КАР», надав ТОВ «ІНТЕРЛІЗІНВЕСТ» фінансову позику для поповнення обігових коштів.

Рішенням загальних зборів учасників Товариства (протоколи№1/2014 та № 2/2014 від 03.11.2014 року) ОСОБА_6 та ОСОБА_3 "МетиглоуХолдингс ЛТД" виключені зі складу учасників позивача, їх частки в статутному фонді передані ОСОБА_3 Партнерс, внесені зміни до Статуту Товариства та затверджено його нову редакцію від 03.11.2014 року, а також прийнято рішення призначити директором Товариства з обмеженою відповідальністю КУА ПАРАНГОН ОСОБА_4.

05.11.2014 року державним реєстратором здійснена державна реєстрація змін до Статуту Товариства та внесені зміни до відомостей про юридичну особу в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

01.12.2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю КУА ПАРАНГОН (далі по тексту позивач, товариство, Товариство з обмеженою відповідальністю КУА ПАРАНГОН), яка діяла в інтересах та за рахунок Пайового недеверсіфікованого венчурного інвестиційного фонду закритого типу ІНТЕР КАР (Код ЄДРІСІ 2331267) та відповідачем було укладено договір факторингу № 01/12/14-3 (далі договір факторингу). За даним договором факторингу позивач відступає за плату відповідачу усі права на грошові вимоги в розмірі 3 665 032, 75 грн., що виникли у позивача на підставі Договору про надання фінансової позики № 2/2010-з від 25.08.2010р., укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю ІНТЕРЛІЗІНВЕСТ (код ЄДРПОУ 33442626) (т. 1 а.с. 10-11).

04.04.2016 р. рішенням Господарського суду Дніпропетровської області у справі № 904/837/16 було визнано недійсними рішення загальних зборів учасників ТОВ КУА ПАРАНГОН від 03.11.2014р. щодо виключення зі складу учасників Товариства ОСОБА_6 та ОСОБА_3 Метиглоу Холдинг та призначення ОСОБА_4 директором Товариствата визнано недійсними зміни до статуту ТОВ КУА ПАРАНГОН в новій редакції, затвердженій загальними зборами учасників від 03.11.2014 року (т. 1 а.с. 33-37).

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 31.05.2016р. дане рішення залишено без змін (т. 1 а.с. 30-32).

Отже, обставини, встановлені рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 04.04.2016 року у справі № 904/837/16 є преюдиційними при розгляді даної справи в силу вимог частини 3 статті 35 Господарського процесуального кодексу України.

01.03.2016 року Міністерство юстиції України своїм наказом задовольнило скарги законних власників Товариства та скасувало реєстраційні дії від 05.11.2014 в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань стосовно виключення КОМПАНІЇ МЕТИГЛОУ ХОЛДИНГС ЛТД та ОСОБА_6 зі складу учасників Товариства, зміни засновників, обрання директора та внесення змін до Статуту Товариства (т. 1 а.с. 182).

Позивач зазначає, що ваховуючи, що в судовому порядку рішення загальних зборів учасників Товариства від 03.11.2014 року визнані недійсними, реєстраційні дії від 05.11.2014 скасовані наказом Міністерства юстиції України, то склад учасників, яким приймалися подальші рішення загальних зборів учасників Товариства, в тому числі і стосовно обрання Директором Товариства ОСОБА_4, є неповноважним та нелегітимним. Законні власники не наділяли ОСОБА_4 повноваженнями щодо управління Товариством та розпорядження його майном, що і є причиною виникнення спору.

Предметом розгляду у даній справі є відповідність вказаного договору факторингу вимогам чинного законодавства.

Мотиви, з яких виходила апеляційна інстанція при винесенні постанови.

Юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю (статті 2, 80, 91, 92 ЦК України). При цьому особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону (частина перша статті 92 ЦК України).

Правочини юридична особа також вчиняє через свої органи, що з огляду на приписи статті 237 ЦК України утворює правовідношення представництва, в якому орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана або має право вчинити правочин від імені цієї юридичної особи, в тому числі вступаючи в правовідносини з третіми особами.

Крім того, управління товариством також здійснюють його органи - загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом (стаття 97 ЦК України). За системним аналізом норм ЦК України (статті 99, 145, 147), ГК України (стаття 89), Закону України «Про господарські товариства» (статті 58, 59, 62, 63) виконавчий орган товариства вирішує всі питання, пов'язані з управлінням поточною діяльністю товариства, крім питань, що є компетенцією загальних зборів учасників товариства або іншого його органу.

Здійснюючи управлінську діяльність, виконавчий орган реалізує колективну волю учасників товариства, які є носіями корпоративних прав.

Реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об'єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися в межах корпоративних правовідносин, що виникають між товариством і особами, яким довірено повноваження з управління ним (пункт 3.2. рішення Конституційного Суду України від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010 у справі за конституційним зверненням товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний фінансово-правовий консалтинг» про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 Цивільного кодексу України).

З огляду на вищезазначене, дефекти в компетенції, обсязі повноважень виконавчого органу товариства, коли цей орган вступає в правовідносини із третіми особами, можуть залежати від дефектів реалізації учасниками товариства корпоративних прав. У такому випадку дефекти волі товариства, обмеження повноважень його виконавчого органу можуть перебувати поза межами розумного контролю з боку третьої особи, не викликаючи в третьої особи обґрунтованих сумнівів у правомірності дій виконавчого органу товариства.

З огляду на таке, на захист прав третіх осіб, які вступають у правовідносини з юридичними особами, в тому числі й укладають із юридичними особами договори різних видів, частиною третьою статті 92 ЦК України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Таким чином, закон вимагає, щоб виконавчий орган товариства діяв добросовісно і розумно, керуючись інтересами товариства, а не власними. За порушення цієї вимоги на виконавчий орган може бути покладений обов'язок відшкодувати завдані товариству збитки.

Однак закон ураховує, що питання визначення обсягу повноважень виконавчого органу товариства та добросовісність його дій є внутрішніми взаємовідносинами юридичної особи та її органу, тому сам лише факт учинення виконавчим органом товариства протиправних, недобросовісних дій, перевищення ним своїх повноважень не може слугувати єдиною підставою для визнання недійсними договорів, укладених цим органом від імені юридичної особи з третіми особами.

Частина третя статті 92 ЦК України встановлює виняток із загального правила щодо визначення правових наслідків вчинення правочину представником із перевищенням повноважень (статті 203, 241 ЦК України). Для третьої особи, яка уклала з юридичною особою договір, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи, в тому числі й повноважень виконавчого органу товариства, загалом не мають юридичної сили, хоча б відповідні обмеження й існували на момент укладення договору.

Разом із тим, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо саме вона, ця третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема, достеменно знала про відсутність у виконавчого органу товариства необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це. Тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці третьої особи несе юридична особа.

Відповідно до статті 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів і загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 ЦК України.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Як зазначено у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. N 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними, вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до розяснень, що містяться в Постанові Пленуму ВГСУ від 29.05.2013 р. № 11 Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів ) недійсними загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої - третьої, п'ятої статті 203 ЦК України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів.

Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин ( п.2.1.).

За таких обставин, з урахуванням статті 98 ЦК України та з огляду на приписи статей 92, 203, 215, 241 ЦК України рішення загальних зборів учасників товариства є актами, що зумовлюють настання правових наслідків, спрямованих на регулювання відносин у різних питаннях діяльності товариства, і мають обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин. Таким чином, у разі визнання судом недійсним рішення загальних зборів учасників товариства, воно є недійсним з моменту його прийняття.

Проте для визнання недійсним договору, укладеного виконавчим органом товариства (директором) з третьою особою, з підстав порушення цим органом установленого обмеження повноважень щодо представництва, не має самостійного юридичного значення сам по собі той факт, що згодом визнано недійсним у судовому порядку рішення загальних зборів учасників товариства про обрання (призначення) виконавчого органу, згідно якого виконавчий орган діяв на момент укладення договору.

Такий договір може бути визнаний недійсним із зазначених підстав у тому разі, якщо буде встановлено, що сама третя особа, контрагент юридичної особи за договором, діяла недобросовісно і нерозумно. Тобто третя особа знала або за всіма обставинами, проявивши розумну обачність, не могла не знати про обмеження в повноваженнях виконавчого органу товариства.

Закон не установлює виключного переліку обставин, які свідчать про недобросовісність чи нерозумність дій третьої особи у відносинах із юридичною особою. Тому з огляду на загальні засади здійснення цивільних прав (стаття 12 ЦК України) висновок про добросовісність поведінки третьої особи залежить від того, чи відповідало укладення договору її внутрішній волі, чи бажала третя особа реального настання правових наслідків, що обумовлені договором, і чи настали такі наслідки насправді. Таким чином, підлягає оцінці не лише поведінка третьої особи до та в момент укладення оспорюваного договору, але й після його укладення, зокрема чи виконала третя особа свої обов'язки за договором, у який спосіб, як у подальшому третя особа розпорядилася одержаним за оспорюваним договором, чи не було залучення третьої особи до участі в укладенні договору формальною дією, спрямованою на подальше відчуження предмета договору з метою протиправного позбавлення юридичної особи права власності на майно.

Вищезазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 27.04.2016 у справі № 6- 62цс16.

Згідно з ст. 62 Закону України "Про господарські товариства" повноваження директора окреслюються, в першу чергу, межами, встановленими Законом та установчими документами.

Відповідно до п. 10.3.5. Статуту ТОВ КУА ПАРАНГОН, директор ОСОБА_3 без довіреності діє від імені ОСОБА_3, в межах повноважень, встановлених законодавством України і дійсним Статутом, укладає та підписує від імені ОСОБА_3 будь-які правочини (угоди, контракти, договори та інші) на суму, що не перевищує 1 000 000,00 (один мільйон гривень 00 копійок), за умови дотримання встановлених цим Статутом обмежень…

Однак, відповідно до 1.5 оспорюваного договору ТОВ КУА ПАРАНГОН передав права грошової вимоги на суму, що перевищує 1 000 000,00 грн., а саме: 3 665 032,75 грн.

Загальні збори учасників Товариства, відповідно до п.п. о п.10.2.3. не надавали згоди ОСОБА_4 на укладення від імені ОСОБА_3 правочину на суму, що перевищує 1 000 000,00 грн., в подальшому його не схвалювали, отже ОСОБА_4 на момент укладення договору факторингу не мав достатнього обсягу повноважень і діяв поза межами представництва.

Однак, ОСОБА_4, перебуваючи на посаді Директора ТОВ КУА ПАРАНГОН, в тому числі при укладенні договору факторингу, перевищував надані йому повноваження.

Колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що Відповідачу не було та не могло бути відомо про відсутність повноважень у виконавчого органу Позивача на укладення договору факторингу № 01/12/14-3 від 01.12.2014 року, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що від Клієнта (ТОВ КУА «Парагон») у Договорі був зазначений директор ОСОБА_4, який діяв на підставі Статуту. Тому Відповідач ТОВ "Фінансова компанія "Еверест" не міг не знати про наявність обмежень встановлених Статутом ТОВ КУА «Парагон» для його керівника з ОСОБА_5 з ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та з самої редакції Статуту, чинної станом на момент укладення Договору.

Зазначена правова позиція закріплена і в п. 3.3 Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", відповідно до якого, припис абзацу першого частини третьої статті 92 ЦК України зобов'язує орган або особу, яка виступає від імені юридичної особи не перевищувати своїх повноважень. Якщо договір містить умову (пункт) про підписання його особою, яка діє на підставі статуту підприємства чи іншого документа, що встановлює повноваження зазначеної особи, то наведене свідчить про обізнаність іншої сторони даного договору з таким статутом (іншим документом) у частині, яка стосується відповідних повноважень, і в такому разі суд не може брати до уваги посилання цієї сторони на те, що їй було невідомо про наявні обмеження повноважень представника її контрагента.

Отже, директор ТОВ КУА «Парагон» на момент укладення договору факторингу всупереч ст. 203 ЦК України не мав необхідного обсягу повноважень на його укладення, а Відповідач не міг не знати про наявність обмежень повноважень щодо представництва Товариства.

Колегія суддів погоджується з доводами Позивача про те, що станом на момент укладення договору факторингу ТОВ «КУА «ПАРАНГОН» не мало вільного волевиявлення відчужувати активи інституту спільного інвестування: в ТОВ «КУА «ПАРАНГОН» тривав корпоративний конфлікт, проводилося кримінальне розслідування. Законні власники та учасники Товариства не уповноважували ОСОБА_4 на укладення договору факторингу, істотні умови якого суперечать цілям та меті діяльності як Товариства так і ПНВІФЗТ «ІНТЕР КАР», Директор діяв не в інтересах Товариства.

Так, відповідно до Статуту Товариства метою діяльності ТОВ «КУА «ПАРАНГОН» є отримання прибутку від проведення діяльності з управління активами інституційних інвесторів.

Згідно п. 1 ч. 1 розділу 4 Положення про особливості здійснення діяльності з управління активами інституційних інвесторів, затвердженого Рішенням Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку 06.08.2013 № 1414 «компанія з управління активами повинна виконувати щодо активів інституційного інвестора, які перебувають в її управлінні, такі обов'язки: діяти в інтересах інституційного інвестора (формувати інвестиційний портфель відповідно до інвестиційної декларації з метою отримання максимального доходу при мінімально можливих ризиках з урахуванням умов, зазначених у договорі про управління активами, кон'юнктури ринку цінних паперів, ризику вибору контрагента та інших факторів ризику).

Умови договору факторингу вкрай невигідні для ТОВ «КУА «ПАРАНГОН» та інституційного інвестора, в інтересах якого нібито укладався договір: за відступлення права грошової вимоги у розмірі 3 665 032,75 грн. ТОВ «ФК «ЕВЕРЕСТ» повинен був здійснити фінансування у розмірі 36 650,32 грн., що складає всього один відсоток від відступленої грошової вимоги.

Таке відступлення права грошової вимоги не є прибутковим ані для Товариства, ані для інституційного інвестора.

Таким чином, волевиявлення учасника правочину не було вільним і відповідати його внутрішній волі, що відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України є підставою недійсності правочину.

Крім того, договір факторингу в момент його вчинення не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Так, за умовами договору ТОВ «ФК «ЕВЕРЕСТ» здійснює фінансування ТОВ «КУА «ПАРАНГОН» у розмірі 36 650,32 грн. шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок ТОВ «КУА «ПАРАНГОН», а ТОВ «КУА «ПАРАНГОН» відступає право грошової вимоги у розмірі 3 665 032,75 грн.

В той же час, рахунок, який ТОВ КУА «ПАРАНГОН» призначив для здійснення розрахунків за цим договором, на момент його укладення був закритий, операції по ньому проводити неможливо.

Окрім того, валюта рахунку - долар США, а розрахунки за договором повинні здійснюватися у національній валюті - гривні. Відповідач при укладенні договору факторингу, який є фінансовою послугою,- також повинен був перевірити, відповідно до вимог чинного законодавства, реквізити банку, в якому відкрито рахунок, і номер поточного рахунка.

До того ж, сторони передбачили у договорі факторингу відстрочений порядок отримання ТОВ «КУА «ПАРАНГОН» фінансування (п.4.2.), не зважаючи на те, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги), згідно статті 1077 ЦК України, одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобовязується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

За наведеним визначенням договору факторингу цей договір спрямований на фінансування однією стороною іншої сторони шляхом передачі в її розпорядження певної суми грошових коштів. Зазначена послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором.

Всі ці обставини вказують на те, що сторони не бажали в момент укладення договору настання реальних правових наслідків, що обумовлені ним: ТОВ «КУА «ПАРАНГОН» не бажав отримати фінансування від ТОВ «ФК «ЕВЕРЕСТ», ТОВ «ФК «ЕВЕРЕСТ», в свою чергу, не мав наміру надавати таке фінансування. Залучення ТОВ «ФК «ЕВЕРЕСТ» здійснене лише з метою позбавлення ТОВ «КУА «ПАРАНГОН» своїх активів шляхом безоплатного відступлення права грошової вимоги у значному розмірі.

До того ж, матеріалами справи не підтверджено, що фінансування навіть за вкрай невигідними умовами договору факторингу з боку Відповідача фактично відбулося. Відповідачем не надано доказів виконання пункту 4.2. договору факторингу.

Отже, договір факторингу не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, що відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України є підставою недійсності правочину.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що хоча Відповідачу дійсно не було відомо про факти незаконного рішення загальних зборів Позивача, Договір факторингу все одно має бути визнаний недійсним з огляду на те, що сам Відповідач діяв недобросовісно та неправомірно, оскільки ТОВ «ФК «ЕВЕРЕСТ», проявивши принаймні розумну обачність, на підставі ОСОБА_5 з ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та Статуту Позивача могло би дізнатися, що:

- відповідно до п. 10.3.5. Статуту ТОВ КУА ПАРАНГОН повноваження директора ОСОБА_3 обмежені укладанням та підписанням від імені ОСОБА_3 правочинів на суму, що не перевищують 1 000 000,00 грн.;

- на протязі дванадцяти днів у період з 05.11.2014 року по 19.11.2014 року тричі змінювалися власники (учасники) Товариства;

- у цей же період тричі були змінені керівники Товариства;

- були порушені кримінальні провадження щодо злочинних дій як у відношенні ТОВ «КУА «ПАРАНГОН», так і у відношенні ТОВ «ІНТЕРЛІЗІНВЕСТ», позичальника, права грошові вимоги щодо якого передавалися за договором факторингу.

Ці факти свідчать про те, що у Товаристві відбувався корпоративний конфлікт, і що дефекти реалізації учасниками Товариства корпоративних прав, можуть призвести до дефектів в компетенції, обсязі повноважень виконавчого органу Товариства, коли цей орган вступає в правовідносини із третіми особами.

Крім того, з огляду на загальні засади здійснення цивільних прав (стаття 12 ЦК України) колегія суддів прийшла до висновку про недобросовісність та нерозумність дій Відповідача у відносинах із Позивачем, оскільки:

- укладення договору факторингу не відповідало внутрішній волі Позивача;

- жодна із сторін договору не бажала реального настання правових наслідків, що обумовлені договором (ТОВ «КУА «ПАРАНГОН» не бажав отримати фінансування від ТОВ «ФК «ЕВЕРЕСТ», ТОВ «ФК «ЕВЕРЕСТ», в свою чергу, не мав наміру надавати таке фінансування);

- правові наслідки, що обумовлені договором фактично не настали відсутні докази того, що фінансування з боку Відповідача фактично відбулося.

Згідно з п. 8 розділу 2 Ліцензійних умов, компанія з управління активами повинна мати при отриманні ліцензії на провадження професійної діяльності на фондовому ринку - діяльності з управління активами інституційних інвесторів (діяльності з управління активами) не менше трьох сертифікованих фахівців (у тому числі керівник), які здійснюють діяльність з управління активами, а для провадження діяльності з управління активами інституційних інвесторів відокремленими підрозділами - не менше двох сертифікованих фахівців у кожному відокремленому підрозділі (у тому числі керівник відокремленого підрозділу).

Сертифікований фахівець - працівник юридичної особи, що здійснює діяльність з управління активами інституційних інвесторів, який отримав сертифікат з управління активами в порядку, встановленому Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку та/або Комісією.

Відповідно до Положення про сертифікацію фахівців з питань фондового ринку, затвердженого Рішенням Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку 13.08.2013 № 1464, сертифікат на право здійснення дій, повязаних з безпосереднім провадженням професійної діяльності на фондовому ринку - документ встановленого зразка, який підтверджує факт взяття на облік сертифікованої особи та внесення її до реєстру сертифікованих осіб та надає право здійснювати дії, повязані з безпосереднім провадженням професійної діяльності на фондовому ринку.

Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку повідомила, що ОСОБА_4 відсутній в Реєстрі сертифікованих осіб, які мають право на здійснення професійної діяльності з цінними паперами в Україні (т. 1 а.с.49).

При укладенні договору факторингу, діючи не у власних інтересах, а в інтересах та за рахунок Пайового недеверсіфікованого венчурного інвестиційного фонду закритого типу ІНТЕР КАР, ОСОБА_4 не мав повноважень на безпосереднє провадження діяльності на фондовому ринку і не відповідав вимогам, установленим Ліцензійними умовами до керівника ліцензіата.

Таким чином, відсутність в момент укладення договору факторингу належним чином переоформленого сертифікату на право здійснення дій, повязаних з безпосереднім провадженням професійної діяльності на фондовому ринку у Директора ОСОБА_4, є підставою для визнання його недійсним на підставі ч. 1 ст. 203 ЦК України, оскільки сторонами недотриманні вимоги закону, що регулює питання провадження діяльності з управління активами інституційних інвесторів.

Також, апеляційний господарський суд зазначає, що при укладенні вказаного договору сторони керувались ст.ст. 1077-1086 Цивільного кодексу України (глава Цивільного кодексу України, яка регулює факторинг).

Відповідно до частини 3 статті 1079 Цивільного кодексу України фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Разом з цим, договір факторингу № 01/12/14-3 від 01.12.2014 року, за яким ТОВ КУА ПАРАНГОН відступило Відповідачу усі права на грошові вимоги в розмірі 3 665 032,75 грн., не відповідає нормам частини 3 статті 1079 Цивільного кодексу України щодо вимог до суб'єктного складу сторін, а саме вимогам до фактора (ТОВ "Фінансова компанія "Еверест"), оскільки фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції, що відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України є самостійною підставою недійсності даного правочину.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права, передбачені частиною 3 статті 35 ГПК України, оскільки правомірність договору факторингу № 01/12/14-3 від 01.12.2014 року підтверджена рішенням суду у справі № 904/9897/14 і таке рішення мало обов'язковий для суду першої інстанції преюдиціальний характер, є безпідставним з огляду на наступне.

Господарський суд Дніпропетровської області розглядаючи справу № 904/9897/14 за позовом ТОВ «ФК «ЕВЕРЕСТ» до ТОВ «ШТЕРЛІЗІНВЕСТ» про стягнення заборгованості за договором про надання фінансової позики від 25.08.2010 року, встановив наявність заборгованості ТОВ «ШТЕРЛІЗІНВЕСТ» за договором про надання фінансової позики №2/2010-3 від 25.08.2010р. та стягнув її.

Під час розгляду цієї справи судом не досліджувалися обставини та підстави недійсності договору факторингу № 01/12/14-3 від 01.12.2014 року, оскільки таких вимог сторонами не висувалося.

Договір факторингу № 01/12/14-3 від 01.12.2014 року та його правомірність не потребували встановлення та доведення, оскільки в силу припису статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується і правочин вважається правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до п. 2.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26Д2,2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

Як обставини справ, які підлягали встановленню судами першої інстанції під час розгляду вищезазначених двох справ, так і предмет доказування є різними і тому сторони не могли бути звільнені від доказування цих обставин на підставі норм статті 35 ГПК України і рішення у справі № 904/9897/14 не мало преюдиціального характеру ні для сторін у справі № 910/15410/16, ні для суду першої інстанції.

Наявність рішення у справі № 904/9897/14 ніяким чином не обмежувало ТОВ «КУА «ПАРАНГОН» у захисті своїх порушених прав шляхом подання до суду позову для визнання договору факторингу № 01/12/14-3 від 01.12.2014 року недійсним.

Колегія суддів погоджується, що господарський суд у мотивувальній частині рішення не надав оцінку наявності рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 03.02.2015 року у справі №904/9897/14 та не мотивував незастосування встановлених ним обставин.

В той же час, це не призвело до прийняття судом невірного рішення та не є підставою для скасування правильного по суті рішення, оскільки відповідно до частини 2 статті 104 ГПК України порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.

Апелянт не довів, яким чином вищезазначене порушення норм процесуального права призвело до прийняття неправильного рішення у справі № 910/15410/16.

Та обставина, що представляти третю особу мають право або виконуючий обов'язки генерального директора ТОВ "Інтерлізінвест" ОСОБА_5, або лише ним уповноважені представники на підставі довіреності, а участь у розгляді справи у суді першої інстанції брали представники третьої особи, які не мали відповідних повноважень, також не є підставою для скасування правильного по суті рішення, оскільки ухвали суду про призначення розгляду справи надсилалися на юридичну адресу третьої особи, а не на адресу її представників, у звязку з чим колегія суддів вважає, що остання була належним чином повідомлена про день та час розгляду апеляційної скарги.

В той же час, направлення до суду своїх повноважних представників повністю залежало від дій саме скаржника, яким своєчасно не повідомлено суд про скасування раніше виданих ним довіреностей на своїх представників.

Крім того, відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 104 ГПК України підставою для скасування рішення місцевого суду є розгляд справи за відсутності будь-якої із сторін, не повідомленої належним чином про місце засідання суду, а не розгляд справи за відсутності третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

З огляду на обґрунтованість рішення господарського суду, відповідність висновків, викладених в рішенні, обставинам справи та чинному законодавству, вимоги скаржника про скасування рішення є необґрунтованими і не підлягають задоволенню.

Судовий збір відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладається на відповідача.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 99, 101, 103-105 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерлізінвест", м. Київ залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 30.01.2017 року у справі № 910/15410/16 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складений 07.04.2017 року.

Головуючий суддя О.Г. Іванов

Суддя О.В. Березкіна

Суддя С.Г. Антонік