Рішення № 65913327, 05.04.2017, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

05.04.2017 Справа № 920/1275/16

За позовом: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Конотоп Сумської області

до відповідача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м. Конотоп Сумської області

про усунення перешкод у користуванні майном та стягнення 91 866,00 грн.

Головуючий суддя Джепа Ю.А.

Суддя Соп'яненко О.Ю.

Суддя Яковенко В.В.

За участю представників сторін:

від позивача - ОСОБА_3 (довіреність № 1209 від 10.06.2016)

від відповідача - Черпакова О.І. (адв. свідоцтво № 208 від 28.05.2004)

При секретарі судового засідання Галашан І.В.

Суть спору: позивач відповідно до вимог поданої позовної заяви просить суд зобов'язати Фізичну особу - підприємця ОСОБА_2 усунути перешкоди у здійсненні права власності на належні позивачу приміщення площею 19 кв.м. та 38,8 кв.м. 2-го поверху будинку побуту, розташованого за адресою: Сумська область, м. Конотоп, пр-т Червоної Калини, 5, шляхом демонтажу цегляної перегородки, яка перекриває прохід до дверей, належних позивачу приміщень площею 19 кв.м. та 38,8 кв.м. 2-го поверху будинку побуту та надання вільного проходу через приміщення 2-го поверху та двері, що входять на сходову клітину 2-го поверху зазначеного будинку побуту, які в даний час належать відповідачу; стягнути з відповідача 89 965 грн. збитків за період з 15.05.2016 по 22.02.2017, а також стягнути з відповідача витрати по сплаті судового збору.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити. Також ним подана заява б/н б/д (вх. № 722к від 21.03.2017) про витребування у відповідача та Конотопського міжміського бюро технічної інвентаризації технічної документації на приміщення другого поверху будинку побуту, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 після реконструкції відповідачем придбаних у 2016 році приміщень для проведення будівельної експертизи.

На запит суду від КП «Конотопське МБТІ» надійшли матеріали інвентаризаційної справи № 6094 на вищезазначений будинок побуту.

Ухвалою господарського суду Сумської області від 22.02.2017 у справі №920/1275/16 був призначений колегіальний розгляд у складі трьох суддів; згідно з протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів від 23.02.2017 головуючим суддею визначено суддю Джепу Ю.А. та суддів Соп'яненко О.Ю. та Яковенка В.В.

05.04.2017 представник позивача подав до суду клопотання про призначення у справі судової будівельно-технічної експертизи, на вирішення якої запропонував поставити наступні питання: 1) Чи відповідає розташування внутрішніх перегородок на 2-му поверсі в будинку за адресою: м. Конотоп, АДРЕСА_1, у приміщеннях, придбаних ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу 25.04.2016 та зазначених в технічному паспорті номерами 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, технічній документації та вимогам нормативно-правових актів у галузі будівництва та пожежної безпеки? Якщо не відповідає, то в чому полягають невідповідності? 2) Чи передбачені технічною документацією зазначені перегородки? 3) Чи передбачено технічною документацією окремий вхід до приміщень 12, 13, розташованих на другому поверсі будинку за адресою: м. Конотоп, пр. Червоної Калини, 5? 4) На підставі яких документів та в якому порядку мало бути здійснено перепланування місць загального користування (встановлення перегородок) - приміщень 2-го поверху 1, 2, 7, 8, 9, 10, 11 за адресою: м. Конотоп, пр. Червоної Калини, 5?

Відповідач подав письмовий відзив на позовну заяву, проти вимог позивача заперечує, вважає їх незаконними та необґрунтованими.

Представник відповідача, присутній у судовому засіданні, проти призначення у справі судової будівельно-технічної експертизи заперечував та пояснював, що така експертиза не стосується предмета спору та є підставою для затягування строку вирішення спору.

Розглянувши клопотання представника позивача про призначення у справі будівельно-технічної експертизи, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 41 Господарського процесуального кодексу України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу. Учасники судового процесу мають право пропонувати господарському суду питання, які мають бути роз'яснені судовим експертом. Остаточне коло цих питань встановлюється господарським судом в ухвалі. Проведення судової експертизи доручається державним спеціалізованим установам чи безпосередньо особам, які відповідають вимогам, встановленим Законом України «Про судову експертизу». Особа, яка проводить судову експертизу (далі - судовий експерт) користується правами і несе обов'язки, зазначені у статті 31 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про судову експертизу» судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів досудового розслідування чи суду.

Відповідно до пункту 5.1. Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції України № 53/5 від 08.10.1998 (у редакції наказу Міністерства юстиції України № 1950/5 26.12.2012) основними завданнями будівельно-технічної експертизи є: визначення відповідності розробленої проектно-технічної та кошторисної документації вимогам нормативно-правових актів у галузі будівництва; визначення відповідності виконаних будівельних робіт та побудованих об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд тощо) проектно-технічній документації та вимогам нормативно-правових актів у галузі будівництва; визначення відповідності виконаних будівельних робіт, окремих елементів об'єктів нерухомого майна, конструкцій, виробів та матеріалів проектно-технічній документації та вимогам нормативно-правових актів у галузі будівництва; визначення, перевірка обсягів і вартості виконаних будівельних робіт та складеної первинної звітної документації з будівництва та їх відповідність проектно-кошторисній документації, вимогам нормативно-правових актів у галузі будівництва; визначення групи капітальності, категорії складності, ступеня вогнестійкості будівель і споруд та ступеня будівельної готовності незавершених будівництвом об'єктів; визначення технічного стану будівель, споруд та інженерних мереж, причин пошкоджень та руйнувань об'єктів та їх елементів; визначення вартості будівельних робіт, пов'язаних з переобладнанням, усуненням наслідків залиття, пожежі, стихійного лиха, механічного впливу тощо; визначення можливості та розробка варіантів розподілу (виділення частки; порядку користування) об'єктів нерухомого майна.

Відповідно до пункту 5.1.4. вищезазначених Рекомендацій будівельно-технічна експертиза призначається для вирішення питань, зокрема, про відповідність об'єктів нерухомого майна проектно-технічній документації на їх будівництво (ремонт, реконструкцію) та вимогам нормативно-правових актів у галузі будівництва (містобудівним, протипожежним, санітарно-гігієнічним тощо).

Як вбачається з матеріалів справи, представник позивача подав до суду клопотання від 05.04.2017 про призначення будівельно-технічної експертизи для вирішення наступних питань: 1) Чи відповідає розташування внутрішніх перегородок на 2-му поверсі в будинку за адресою: м. Конотоп, АДРЕСА_1, у приміщеннях, придбаних ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу 25.04.2016 та зазначених в технічному паспорті номерами 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, технічній документації та вимогам нормативно-правових актів у галузі будівництва та пожежної безпеки? Якщо не відповідає, то в чому полягають невідповідності? 2) Чи передбачені технічною документацією зазначені перегородки? 3) Чи передбачено технічною документацією окремий вхід до приміщень 12, 13, розташованих на другому поверсі будинку за адресою: м. Конотоп, пр. Червоної Калини, 5? 4) На підставі яких документів та в якому порядку мало бути здійснено перепланування місць загального користування (встановлення перегородок) - приміщень 2-го поверху 1, 2, 7, 8, 9, 10, 11 за адресою: м. Конотоп, пр. Червоної Калини, 5?

Відповідно до п.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики призначення судової експертизи» № 4 від 23.03.2012 судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші способи доказування.

Проаналізувавши зміст питань, запропонованих позивачем в сукупності із доводами позовної заяви, суд зазначає, що формулювання їх здійснено у такій спосіб, що фактично позивачем, як доведений факт, визначено віднесення приміщень 2-го поверху 1, 2, 7, 8, 9, 10, 11 за адресою: м. Конотоп, АДРЕСА_1, до місць загального користування, а тому й ставиться питання про повернення їх до первісного стану та визначення можливості їх реконструкції, й у випадку її проведення, питання щодо відповідності таких дій діючим будівельним та пожежним нормам. В той же час, обставини щодо помилковості віднесення цих приміщень до місць загального користування встановлені судовими рішеннями, які набрали законної сили, а тому відповідно до вимог ст. 35 Господарського процесуального кодексу України доказуванню не підлягають.

Зокрема, ухвалою апеляційного суду Сумської області від 23.10.2016 в справі № 577/2353/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Побутсервіс», треті особи: приватний нотаріус Конотопського міського нотаріального округу ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17 ОСОБА_18, про визнання договору недійсним встановлено, що твердження позивача про те, що ТОВ «Побутсервіс», в порушення вимог ст.ст. 186, 369 Цивільного Кодексу України, розпорядилося допоміжними приміщеннями, які є приналежністю нежитлових приміщень, без згоди інших співвласників будинку побуту є помилковим. Вказаними нормами регулюються питання щодо майна, що є у спільній сумісній власності, в той час як спірне майно належить сторонам на праві спільної часткової власності. Даним договором права ОСОБА_1 не порушуються, оскільки права власності на продані приміщенні, в тому числі: коридори, санвузли, сходову клітину вона не має, так як відповідно до договорів купівлі-продажу від 06.07.2009 та від 22.09.2011, укладених між ТОВ «ВКФ «Побутсервіс» та ОСОБА_1, остання придбала у часткову власність конкретні приміщення. Набуття нею у зв'язку з укладенням даних договорів права спільної сумісної власності на інші приміщення, зокрема на туалети, коридори, сходові клітини, що не зазначені в даних договорах, останні не передбачають.

Аналогічні фактичні данні встановлені ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27.03.2017, якою залишено в силі рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 28.07.2016 та ухвалу апеляційного суду Сумської області від 23.10.2016 в даній справі №577/2353/16-ц.

Вказані обставини підтверджуються й дослідженим у судовому засіданні матеріалам інвентаризаційної справи № 6094, витребуваної судом у КП «Конотопське МБТІ».

Таким чином, формулювання питань експерту, виходячи з визначення віднесення приміщень 2-го поверху 1, 2, 7, 8, 9, 10, 11 за адресою: м. Конотоп, АДРЕСА_1, до місць загального користування та відповідності у зв'язку з цим їх реконструкції нормативним вимогам, не входить до предмета доказування.

Відтак, суд відмовляє у задоволенні вищезазначеного клопотання представника позивача про призначення експертизи.

Також суд відмовляє у задоволенні клопотання відповідача про припинення провадження в даній справі у зв'язку із тим, що дану справу належить розглядати у порядку цивільного судочинства, викладеному у відзиві на позовну заяву від 05.04.2017, враховуючи той факт, що відповідно до витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, позивач та відповідач на даний час зареєстровані як фізичні особи-підприємці, спірні приміщення, навіть за умови придбання їх як фізичними особами згідно договорів купівлі-продажу, на сьогодні використовуються для здійснення підприємницької діяльності, а заявлені до відшкодування у позові збитки обґрунтовані позивачем саме неотриманням відповідного прибутку.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши наявні в матеріалах справи докази, суд

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна позивачу на праві власності належить частина нежитлових приміщень, розташованих у приміщенні будинку побуту за адресою: АДРЕСА_1, 5. Вказані нежитлові приміщення перебувають у спільній частковій власності позивача на підставі судових рішень (рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області у справі № 2-577/1002/14, ухвала Конотопського міськрайонного суду Сумської області у справі № 2во-577/3/15, ухвала Конотопського міськрайонного суду Сумської області у справі № 577/889/15-ц), а також відповідно до умов договору купівлі-продажу № 1686 від 11.10.2013, посвідченого приватним нотаріусом Конотопського міського нотаріального округу ОСОБА_5

У ході судового розгляду справи було встановлено, що 25.04.2016 ТОВ «ВКФ «Побутсервіс» та ОСОБА_2 уклали договір купівлі-продажу частини будинку побуту (АДРЕСА_1) на 2-му поверсі, а саме коридору площею 11,4 м2, коридору площею 6.3. м2, перукарні площею 13,6 м2, перукарні площею12,8 м2, побутової площею 6,1 м2, побутової площею 5,5 м2, коридору площею 2,0 м2, коридору площею 6,4 м2, санвузлу площею 1,1 м2, санвузлу площею 1,1 м2, кладової площею 1,5 м2, сходової клітки площею 16 м2. За умовами укладеного договору відповідач, як покупець, отримав від ТОВ «ВКФ «Побутсервіс», як власника, вищезазначені нежитлові приміщення у власність.

Позивачем до Конотопського міськрайонного суду Сумської області був поданий позов про визнання вищезазначеного договору купівлі-продажу недійсним, однак рішенням суду від 28.07.2016, залишеним без змін ухвалами апеляційного суду Сумської області від 23.11.2016 та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27.03.2017, у задоволенні позовних вимог було відмовлено.

Так, вищезазначений позов ОСОБА_1 був поданий на підставі того, що ТОВ «ВКФ «Побутсервіс» при укладанні договору купівлі-продажу від 25.04.2016 з відповідачем, зокрема, розпорядилось допоміжними приміщеннями, які є приналежністю нежитлових приміщень, без згоди інших співвласників будинку побуту серед яких є і позивач.

Однак, судами при вирішенні справи № 577/2353/16-ц було встановлено, що нормами статей 186, 369 Цивільного кодексу України, на які посилалась позивач як на підставу позову у вказаній справі, регулюються питання щодо майна, що є у спільній сумісній власності, у той час як майно, передане за оспорюваним договором, належить сторонам на праві спільності часткової власності. Також судом було встановлено, що даним договором права позивача порушені не були, оскільки права власності на продані приміщення, у тому числі: коридори, санвузли, сходову клітину вона не має.

Відповідно до положень частини 3 статті 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Позивач, при поданні даної позовної заяви зазначає, що відповідач порушує його право власності на належні нежитлові приміщення шляхом заборони користуватись коридором, який, на думку позивача є допоміжним приміщенням та призначений для обслуговування нежитлових приміщень, розташованих у будинку побуту. Зокрема, позивач вважає, що в силу положень статті 186 Цивільного кодексу України разом з набуттям права власності на нежитлове приміщення вона набула право спільної сумісної власності на допоміжні приміщення, у тому числі право користування коридором, які є спільною сумісною власністю всіх власників нежитлових приміщень будинку побуту та не можуть бути поділені, виділені або реконструйовані. При цьому, при визначенні терміна «допоміжні приміщення» позивач використовує поняття та терміни, використані у Законі України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку».

Суд вважає таку позицію позивач помилковою з огляду на наступне.

Як було встановлено судом у межах розгляду справи № 577/2353/16-ц, позивачем відповідно до договорів купівлі-продажу від 06.07.2009 та від 22.09.2011, укладених нею з ТОВ «ВКФ «Побутсервіс», вона придбала у часткову власність конкретні приміщення. Набуття позивачем у зв'язку з укладанням даних договорів права спільної сумісної власності на інші приміщення, зокрема на санвузли, коридори, сходові клітини, що не зазначені у даних договорах, останні не передбачають.

Крім того, даними з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна підтверджується, що будинок побуту, розташований у м. Конотопі Сумської області по АДРЕСА_1, належить кільком співвласникам на праві спільної часткової власності.

Відповідно до частин 1-3 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 316 вищезазначеного Кодексу правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власник речі за змістом статті 317 ЦК України має права щодо володіння, розпорядження та розпорядження своїм майном.

Згідно частини 1 статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 356 Цивільного кодексу України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Суб'єктами права спільної часткової власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади.

Згідно із статтею 358 зазначеного Кодексу право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Якщо договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності посвідчений нотаріально, він є обов'язковим і для особи, яка придбає згодом частку в праві спільної часткової власності на це майно.

Стаття 361 ЦК України передбачає право співвласника самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності.

За приписами статті 391 вказаного Кодексу власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Тобто негаторний позов може бути заявлене тоді, коли майно не вибуває з володіння власника, однак порушено його право на користування чи розпорядження ним, при цьому захист права власності позивача не повинен бути спрямований на порушення права власності відповідача.

Позивач просить суд усунути перешкоди у користуванні своєю власністю, шляхом демонтажу цегляної перегородки, яка перекриває прохід до дверей належних позивачу приміщень площею 19 кв.м. та 38,8 кв.м. 2-го поверху будинку побуту та надання вільного проходу через приміщення 2-го поверху та двері, що входять на сходову клітину 2-го поверху зазначеного будинку побуту, які в даний час належать відповідачу.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач при здійсненні ним своєї господарської діяльності порушує права позивача на розпорядження та користування своєю власністю, а також проведеною реконструкцією належних йому нежитлових приміщень порушує вимоги будівельних та протипожежних норм.

При цьому, як доказ правомірності позовних вимог позивачем надана відповідь № 40-1018/2991-16 від 01.09.2016 Управління державної архітектурно-будівельної інспекції у Сумській області на звернення позивача щодо перевірки законності реконструкції частини будинку побуту по АДРЕСА_1 у м. Конотоп. Так, з даної відповіді вбачається, що при проведенні перевірки був встановлений, зокрема, факт порушення відповідачем при здійсненні у 2016 році реконструкції нежитлових приміщень вимог ч. 1 ст. 9 Закону України «Про архітектурну діяльність», пункту 2 Порядку виконання будівельних робіт, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 466 від 13.04.2011 «Деякі питання виконання підготовчих і будівельних робіт» та пункту 2 частини 1 статті 34 і пункту 2 частини 1 статті 36 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Однак суд зауважує, що факт наявності чи відсутності вищезазначених порушень відповідача про здійсненні реконструкції жодним чином не впливає на можливість позивача користуватись належними йому приміщеннями на власний розсуд, оскільки, навіть якщо вказана реконструкція і проведена з порушеннями, це автоматично не надає позивачу право на користування (прохід) власністю (коридором) відповідача, про що фактично просить позивач.

Так, з наданої технічної документації вбачається, що приміщення будинку побуту має кілька незалежних один від одного входів, а тому позивач не позбавлений можливості дістатись до належних йому приміщень іншими сходами через інші допоміжні приміщення, не порушуючи при цьому прав інших співвласників.

До того ж, відповідач при проведенні реконструкції на власний розсуд розпорядився належними йому нежитловими приміщеннями як об'єктом спільної часткової власності, що відповідає поняттю «право власності».

При цьому суд звертає увагу позивача на той факт, що нею не доведено неможливість, в свою чергу, проведення перепланування належних їй приміщень у такій спосіб, щоб забезпечити доступ до власних приміщень площею 19 кв.м та 38,8 кв.м через також належне їй приміщення площею 54,4 кв.м, до якого у проході через сходову клітину відповідач не перешкоджає, про що представники сторін у судовому засіданні не заперечували. Також відповідно до наявного у матеріалах справи Плану спірних приміщень другого поверху між приміщеннями площею 19 кв.м та 38,8 кв.м, також між приміщеннями 38,8 кв.м та 54,4 кв.м передбачені отвори. Тобто, навіть за умови їх фактичного замуровування, не виключена можливість відповідного демонтажу або здійснення іншого перепланування належної позивачу частини приміщень.

Обов'язок доказування та подання доказів, відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. В даному випадку це стосується позивача, що має довести факт спричинення відповідачем перешкод і відсутності можливості їх усунення в іншій спосіб, ніж заявлено у позові (зокрема, перепланування власних приміщень або встановлення сервітуту на майно відповідача тощо).

Згідно пункту 2.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 року № 18, у випадку, якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Також помилковим суд вважає ототожнення позивачем поняття «допоміжних приміщень» за аналогією з поняттям «приміщення загального користування», наведеного у Законі України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», оскільки останнє застосовується як визначення приміщень, призначених для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні та технічні приміщення), тобто пов'язано із забезпеченням потреб мешканців житлових будинків, у той час як спірні приміщення не віднесені до житлового фонду.

Приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Статтею 43 названого Кодексу визначено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на зазначене, суд не вбачає порушень прав позивача при здійсненні відповідачем права власності на належні йому нежитлові приміщення, а тому дійшов висновку безпідставність та недоведеність вимог позивача в частині зобов'язання відповідача усунути перешкоди у здійсненні права власності позивача на належні йому нежитлові приміщення, розташовані у будинку побуту, у зв'язку з чим визнає їх такими, що не підлягають задоволенню.

Щодо заявлених позивачем до стягнення 89 965 грн. збитків за період з 15.05.2016 по 22.02.2017, суд також відмовляє у їх задоволенні з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права і інтереси якого порушені.

Зазначена норма Господарського кодексу України кореспондується з положеннями Цивільного кодексу України, зокрема відповідно до приписів статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правом фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною (ч. 2 ст. 224 Господарського кодексу України).

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, зокрема, включаються додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною.

Тобто для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення:

1) протиправної поведінки;

2) шкоди та її розміру;

3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою;

4) вини.

За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Важливим елементом доказування наявності шкоди є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а шкода, яка завдана особі, - наслідком такої протиправної поведінки.

Позивач не подав доказів та не довів факт наявності всіх чотирьох загальних умов для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків, а саме протиправної поведінки відповідача, наявності шкоди та причинного зв'язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою, вини відповідача у заподіянні збитків під час усунення власника від можливості користуватися своїм майном.

Відтак, суд відмовляє і у задоволенні вимоги позивача про стягнення з відповідача 89 965 грн. збитків.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору суд покладає на позивача.

Керуючись ст. ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

1. У позові - відмовити.

Повне рішення складено 10.04.2017.

Головуючий суддя Ю.А.Джепа

Суддя О.Ю.Соп'яненко

Суддя В.В.Яковенко