Рішення № 65912908, 06.04.2017, Господарський суд Кіровоградської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Кіровоградської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 квітня 2017 рокуСправа № 912/269/17 Господарський суд Кіровоградської області у складі судді Наливайко Є.М. розглянув у відкритому судовому засіданні справу № 912/269/17

за позовом Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності

до 1. Регіонального відділення Фонду державного майна України по Кіровоградській області

2.Олександрійської міської ради Кіровоградської області

3.Виконавчого комітету Олександрійської міської ради Кіровоградської області

про скасування свідоцтва про право власності, визнання права власності

за участю представників:

від позивача - начальника юридичного відділу ОСОБА_1, довіреність № 01-37-5 від 12.05.2015;

від відповідача 1 - Регіонального відділення Фонду державного майна України по Кіровоградській області - старшого інспектора Печенюка В.В., довіреність №29-24 від 15.02.2017;

від відповідача 2 - Олександрійської міської ради Кіровоградської області та відповідача 3 - Виконавчого комітету Олександрійської міської ради Кіровоградської області - спеціаліста І категорії юридичного управління ОСОБА_2, довіреність № 7/12/23/1 від 04.01.2017.

У судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини прийнятого рішення.

Кіровоградське обласне відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (надалі позивач) у січні 2017 року звернулося до Господарського суду Кіровоградської області з позовом до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Кіровоградській області (надалі-відповідач 1), Олександрійської міської ради Кіровоградської області (надалі-відповідач 2), Виконавчого комітету Олександрійської міської ради Кіровоградської області (надалі-відповідач 3) про скасування ОСОБА_3 про право власності від 21.11.2005 на адміністративне приміщення Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності після реконструкції квартири №112 в місті Олександрія по проспекту Леніна, 95, яке належить Державі в особі Верховної ОСОБА_4 України, та визнання права власності на адміністративне приміщення після реконструкції квартири №112, яке розташоване по проспекту Соборному, 95 в місті Олександрія Кіровоградської області за Кіровоградським обласним відділенням Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що 26.12.2001 ним за договором купівлі-продажу придбано квартиру АДРЕСА_1 для розміщення Олександрійської міжрайонної виконавчої дирекції за кошти Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності. В подальшому позивачем проведено реконструкцію цього приміщення. Рішенням виконавчого комітету Олександрійської міської ради від 13.10.2005 №787 затверджено акт державної приймальної комісії про введення в експлуатацію адміністративного приміщення, виведено дану квартиру з житлового фонду у зв'язку із зміною її цільового призначення. Виконкомом Олександрійської міської ради у відповідності із вказаним рішенням 21.11.2005 видано ОСОБА_3 про право власності на це приміщення, в якому зазначено, що воно належить Державі в особі Верховної ОСОБА_4 України, ОСОБА_3 зареєстровано в Олександрійському комунальному міжміському бюро технічної інвентаризації 06.12.2005 за №1774/9 (ю)с.27. Оскільки приміщення придбано за рахунок коштів Фонду, перебуває на балансі Олександрійської міжрайонної виконавчої дирекції обласного відділення Фонду, позивач вважає, що він як окрема юридична особа є власником цього нерухомого майна. Відповідно до розпорядження Олександрійського міського голови від 19.02.2016 №28-з "Про затвердження найменувань мікрорайонів, площ, проспектів, вулиць та провулків у місті ОСОБА_2" проспект Леніна перейменовано на проспект Соборний.

У зв'язку з реорганізацією Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, позивачем здійснюються заходи по підготовці та передачі активів до утвореного Фонду соціального страхування. Так як позивач вважає, що у ОСОБА_3 про право власності на вказане адміністративне приміщення допущено помилку стосовно зазначення власника, він звертався до Олександрійської міської ради про внесення змін до рішення виконкому від 13.10.2005 №787. Проте Олександрійська міська рада листом від 29.03.2016 за №117/5/06/2 повідомила про відсутність підстав для зміни рішення, так як відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань позивач є державною організацією (установою, закладом), а тому власником об'єкта нерухомості правильно зазначено ОСОБА_4 України. Фонд державного майна України листом від 11.05.2016 за №10-15-8683 на запит позивача також повідомив, що нерухоме майно Олександрійської міжрайонної виконавчої дирекції перебуває на балансі Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності та обліковується в Реєстрі об'єктів державної власності. Управління дозвільно-погоджувальних процедур та адміністративних послуг Олександрійської міської ради листом від 03.01.2017 за № 1/74/16 повідомило про відсутність підстав для реєстрації даного приміщення за Кіровоградським обласним відділенням Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності. Позивач вважає, що відповідачами порушено його права та законні інтереси, як власника даного приміщення щодо володіння, користування і розпорядження своєю власністю з посиланням на статті 321, 328, 392 Цивільного кодексу України.

Ухвалою від 26.01.2017 порушено провадження у даній справі, її розгляд призначено о 14 год. 00 хв. 15.02.2017, витребувано від сторін необхідні докази.

08.02.2017 від позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог, згідно якої він просить:

- визнати незаконним та скасувати пункт 3 рішення виконавчого комітету Олександрійської міської ради від 13.10.2005 № 787 "Про затвердження акту державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію адміністративного приміщення по пр. Леніна, 95";

- скасувати ОСОБА_3 про право власності на адміністративне приміщення Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності після реконструкції квартири № 112 в м. Олександрія по просп. Леніна, 95 від 21.11.2015, яке належить Державі в особі Верховної ОСОБА_4 України;

- прийняти рішення, яким визнати право власності на адміністративне приміщення після реконструкції квартири № 112, яке розташоване по проспекту Соборному, 95 в м. Олександрія Кіровоградської області за Кіровоградським обласним відділенням Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.

У судовому засіданні 15.02.2017 за результатами розгляду заяви позивача про уточнення позовних вимог господарським судом встановлено таке.

Дійсно, у відповідності до приписів частини 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Як встановлено у пункті 3.11. постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" ГПК, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову.

У будь-якому з таких випадків позивачем має бути додержано правил вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ГПК та зазначені в цій постанові.

Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Якщо в заяві позивача йдеться про збільшення розміру немайнових вимог (наприклад, про визнання недійсним ще одного акта крім того, стосовно якого відповідну вимогу вже заявлено), то фактично також йдеться про подання іншого позову.

З огляду на зміст поданої 08.02.2017 заяви про уточнення позовних вимог у порівнянні зі змістом поданої позовної заяви, господарський суд вважає, що позивачем подано інший позов.

У зв'язку із викладеним господарський суд не приймає заяву про уточнення позовних вимог. Подальший розгляд справи здійснюється господарським судом за вимогами, що заявлені у позовній заяві первісно. У цьому ж судовому засіданні розпочато розгляд справи по суті.

Виконавчим комітетом Олександрійської міської ради подано до господарського суду відзив на позов, у якому заперечуються вимоги позивача, оскільки, на думку відповідача 3, оформлення права власності на адміністративне приміщення, що розташоване по проспекту Леніна, 95 у м. Олександрія, за державою в особі Верховної ради з видачею свідоцтва відповідає вимогам чинного на той час законодавства.

У додатково наданих поясненнях Виконавчий комітет Олександрійської міської ради зазначає, що власник спірного об'єкта нерухомості з огляду на те, що організаційно-правовою формою позивача згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є державна організація (установа, заклад), правильно визначений в рішенні виконавчого комітету Олександрійської міської ради №787 від 13.10.2005 та відповідно в ОСОБА_3 про право власності на адміністративне приміщення Кіровоградського обласного відділення фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності після реконструкції квартири № 112.

Регіональне відділення Фонду державного майна України по Кіровоградській області у наданому господарському суду відзиві на позов не визнає заявлені до нього позовні вимоги. Зокрема, у відзиві зазначено, що Регіональне відділення Фонду державного майна України по Кіровоградській області не видає витяги з Єдиного реєстру об'єктів державної власності щодо об'єктів нерухомого майна, а є лише посередником у передачі запиту для надання витягу з реєстру Фондом державного майна України. Тому, за твердженням відповідача 1, позивач безпідставно включив його до складу відповідачів. Стосовно позовних вимог про скасування свідоцтва про право власності та пункту 3 рішення Виконавчого комітету Олександрійської міської ради від 13.10.20105 №787, то відповідач 1 вказує, що оскільки спірні акти приймалися іншими відповідачами вплинути на їх скасування чи зміну він не має повноважень. Крім того, відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Кіровоградське обласне відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності є державною організацією (установа, заклад), тобто засновником та власником майна цього Фонду є держава Україна.

Олександрійська міська рада Кіровоградської області відзив на позов не подала.

Заявою від 22.03.2017 позивач визначив зміст позовних вимог до кожного з відповідачів. Так вимога про скасування ОСОБА_3 про право власності від 21.11.2005 на адміністративне приміщення Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності після реконструкції квартири №112 в м. Олександрія по проспекту Леніна, 95, яке належить Державі в особі Верховної ОСОБА_4 України, заявлено до Олександрійської міської ради і Виконавчого комітету Олександрійської міської ради. Вимога ж про визнання права власності на вказане адміністративне приміщення заявлена до всіх трьох відповідачів у справі.

У судовому засіданні 15.02.2017 та 20.03.2017 на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України господарським судом оголошено перерву до 14 год. 00 хв. 20.03.2017 та до 11 год. 00 хв. 24.03.2017 відповідно.

Ухвалою від 24.03.2017 за клопотанням відповідача 3 господарським судом строк розгляду спору продовжено на п'ятнадцять днів та відкладено розгляд справи до 09год.00хв. 06.04.2017.

У судовому засіданні 06.04.2017 представник позивача підтримав позовні вимоги, представники відповідачів їх заперечили.

Представником відповідача 3 на підставі частини 3 статті 267 Цивільного кодексу України подано заяву про застосування позовної давності та відмовити позивачу у задоволенні позову повністю, оскільки позивач знав про існування ОСОБА_3 про право власності на адміністративне приміщення, яке він оскаржує, з моменту прийняття рішення Виконкомом Олександрійської міської ради № 787 від 13.10.2005 та видачі ОСОБА_3 від 21.11.2005. Однак позивачем в межах позовної давності ні рішення, ні ОСОБА_3 не оспорювалися, отже строк звернення з такою вимогою до суду у позивача збіг ще у 2008 році. Представник позивача заперечив таку заяву відповідача 3, посилаючись на правову позицію, викладену у інформаційному листі Вищого арбітражного суду від 31.01.2001 №01-8/98 Про деякі приписи законодавства, яке регулює питання, пов'язані із здійсненням права власності та його захистом, відповідно до якої позовна давність не застосовується щодо вимог про усунення будь-яких порушень права власника, не пов'язаних з неправомірним позбавленням володіння майном.

Дослідивши подані сторонами документи і матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для вирішення спору, господарський суд встановив таке.

Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації інші юридичні особи ( у тому числі іноземні) мають право звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобіганню правопорушенням.

Згідно частини 2 статті 21 Господарського процесуального кодексу України позивачами є підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього кодексу, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.

З вищенаведеного убачається, що правом на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, прокурор та юридичні особи, а господарський суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, господарський суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

26.12.2001 між громадянами ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, яка діяла від себе особисто, а також від імені неповнолітньої доньки ОСОБА_8, як продавцями, та Кіровоградським обласним відділенням Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, в особі директора Олександрійської міжрайонної виконавчої дирекції Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності ОСОБА_9, який діяв на підставі доручення від 16.11.2001р. № 8, як покупцем, був укладений Договір купівлі-продажу квартири, за умовами якого продавці продали, а покупець купив квартиру за №112, яка розташована в м. Олександрія по проспекту Леніна, 95.

Згідно з пунктом 3 Договору купівлі-продажу, продаж квартири вчинено за 25900грн.

Даний Договір був посвідчений приватним нотаріусом Олександрійського міського нотаріального округу ОСОБА_10, зареєстрований в реєстрі за №10614.

22.01.2002 Олександрійським комунальним міжміським бюро технічної інвентаризації зареєстровано вказаний Договір за реєстраційним номером 1774/9(ю)с27.

За результатами розгляду поданого клопотання рішенням №52 від 31.01.2002 Виконавчий комітет Олександрійської міської ради дозволив Кіровоградському обласному відділенню Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності реконструкцію квартири АДРЕСА_2 під адміністративне приміщення (а.с.92).

Позивачем 01.11.2002 отримано Дозвіл на виконання будівельних робіт №59/02 з реконструкції квартири АДРЕСА_3 під адміністративне приміщення (а.с.93).

04.10.2004 Державною приймальною комісією, призначеною розпорядженням міського голови №з-50р від 03.03.2004, складено та підписано ОСОБА_6 про готовність до експлуатації закінченого будівництвом об'єкта адміністративного приміщення після реконструкції квартири №112 м.Олександрія, пр. Леніна,95 (а.с.65-68).

Рішенням Виконавчого комітету Олександрійської міської ради від 13.10.2005 №787 затверджено ОСОБА_6 державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію адміністративного приміщення по пр.Леніна, 95 після реконструкції квартири №112, проведеної Кіровоградським обласним відділенням Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, виведено дану квартиру із житлового фонду у зв'язку із зміною її цільового призначення, визначено оформити державі в особі Верховної ОСОБА_4 України право державної власності на вказане адміністративне приміщення, доручено Олександрійському комунальному міжміському бюро технічної інвентаризації виготовити свідоцтво про право власності та здійснити державну реєстрацію нерухомого майна (а.с.12, 64).

На виконання зазначеного рішення Виконкомом 21.11.2005 видано ОСОБА_3 про право власності, яким посвідчено, що об'єкт - адміністративне приміщення Кіровоградського обласного відділення фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності після реконструкції квартири №112, який розташований в місті Олександрія по пр. Леніна за №95 дійсно належить Державі в особі Верховної ОСОБА_4 України на праві державної власності (а.с. 13).

Згідно реєстраційного напису на ОСОБА_3 від 06.12.2005 зазначений в ньому об'єкт нерухомого майна зареєстрований в Олександрійському міжміському бюро технічної інвентаризації на праві державної власності за Державою в особі Верховної ОСОБА_4 України, про що внесено запис в реєстрову книгу №9(ю) за реєстраційним номером 1774 с.27.

Предметом розгляду у даній справі є вимога про скасування зазначеного ОСОБА_3, оскільки позивач вважає, що він як окрема юридична особа на підставі Договору купівлі-продажу квартири та статті 328 Цивільного кодексу України набув право власності на це нерухоме майно.

Розглядаючи дану вимогу позивача господарський суд враховує таке.

Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (надалі - Фонд) створений відповідно до Закону України Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням (ОСОБА_11 від 18.01.2001 №2240-ІІІ) і є правонаступником Фонду соціального страхування України.

У своїй діяльності Фонд керується Конституцією України, Основами законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Законом України Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, Кодексом законів про працю України, іншими законодавчими та нормативно-правовими актами, а також Статутом Фонду.

Управління Фондом здійснюють правління та виконавча дирекція Фонду. В Автономній Республіці Крим, областях та в містах Києві і Севастополі безпосереднє управління здійснюють правління та виконавча дирекція відповідних відділень Фонду.

Відповідно до статті 9 Закону України Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням (у редакції чинній на час укладення договору купівлі-продажу квартири) Фонд є органом, який здійснює керівництво та управління загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, провадить збір і акумуляцію страхових внесків та інших коштів, призначених для фінансування матеріального забезпечення та соціальних послуг, види яких передбачені статтею 34 цього Закону, та забезпечує їх надання, а також здійснює контроль за використанням цих коштів. Фонд належить до цільових позабюджетних страхових фондів.

Джерелами формування коштів загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, відповідно до частини 1 статті 19 Закону є:

1) страхові внески страхувальників-роботодавців і застрахованих осіб, що сплачуються на умовах і в порядку, передбачених цим Законом;

2) суми не прийнятих до зарахування витрат страхувальника за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, пені, штрафів та інших фінансових санкцій, застосованих до страхувальників та посадових осіб відповідно до цього Закону та інших актів законодавства;

3)благодійні внески підприємств, установ, організацій та фізичних осіб;

4)асигнування із Державного бюджету України;

5) інші надходження відповідно до законодавства.

Кошти загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, не включаються до Державного бюджету України, не підлягають вилученню та використовуються тільки за цільовим призначенням. У разі їх невикористання в поточному році вони переходять на наступний фінансовий рік (частина 2 статті 19 Закону).

Частиною 3 статті 19 Закону передбачено, що для забезпечення фінансової стабільності Фонду утворюється резерв страхових коштів у сумі, необхідній для фінансування всіх видів матеріального забезпечення, передбачених статтею 34 цього Закону, в розрахунку на місяць.

Використання коштів загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, передбачено статтею 20 Закону. Так ці кошти спрямовуються на: 1) виплату застрахованим особам допомоги по тимчасові непрацездатності, вагітності та пологах, при народженні дитини та по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, на поховання; 2)фінансування санаторно-курортного лікування та оздоровлення застрахованих осіб і членів їх сімей; 3) утворення резерву страхових коштів у розрахунку на місяць для фінансування матеріального забезпечення застрахованих осіб; 4) забезпечення поточної діяльності та утримання органів Фонду, розвиток його матеріально-технічної бази.

Бюджет Фонду у відповідності до статті 25 Закону є основним фінансовим документом, який визначає доходи та витрати страхових коштів на матеріальне забезпечення застрахованих осіб і надання їм соціальних послуг. Порядок надходження, обліку та витрачання страхових коштів Фонду, складання та виконання бюджету, здійснення платежів, ведення бухгалтерського обліку і звітності щодо коштів Фонду визначається правлінням Фонду відповідно до законодавства.

З наведеного слідує, що бюджет Фонду визначає доходи і витрати страхових коштів, страховими коштами за визначенням Закону України Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням є акумульовані страхові внески для здійснення матеріального забезпечення та надання соціальних послуг за цим Законом. Термін страхові внески за вказаним Законом має значення відрахування на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, які за своєю правовою природою, як і 2000, так і 2001 та 2004 роках мали характер податку (обов'язкового збору) (стаття 14 Закону України "Про систему оподаткування").

Як свідчать матеріали справи постановою правління Фонду від 19.09.2001 №28 Про бюджет Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності на ІV кв.2001р. затверджено бюджет Фонду на ІV кв.2001р. по доходах і видатках в сумі 380076 тис.грн згідно додатку (пункт 1); встановлено забезпечити за рахунок залишку коштів, що склався в бюджеті Фонду станом на 01.01.2001 року, фінансування розвитку матеріальної бази робочих органів Фонду в розмірі 22,0 млн грн (пункт 2) (а.с. 53-55). При цьому бюджет Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності на ІV кв. 2001р. затверджено з дефіцитом в розмірі 1306 тис.грн.

На виконання пункту 2 постанови правління Фонду від 19.09.2001 №28 16.10.2001 правлінням прийнято розпорядження №70 Про виділення коштів на розвиток матеріальної бази робочих органів Фонду (а.с. 23).

Пунктом 1 цього розпорядження зобов'язано бюджетне управління передбачити, а фінансове управління забезпечити фінансування виконавчих дирекцій відділень Фонду в сумі 4 683,6 тис.грн згідно з додатком. Згідно витягу з додатку асигнування на розвиток матеріальної бази робочих органів Фонду зокрема Кіровоградського відділення Фонду склало 253,0тис.грн, з яких: придбання приміщень для робочих органів 185,0тис.грн, придбання автотранспорту 50,0тис.грн, придбання факсів для робочих органів 18,0тис.грн.

Водночас слід відмітити, що згідно пункту 2 зазначеного розпорядження правлінням Фонду зобов'язано директорів виконавчих дирекцій відділень Фонду забезпечити витрачання коштів відповідно до вимог законодавства з питань придбання товарів, робіт, послуг за рахунок державних коштів, контроль за цільовим та ефективним використанням коштів, своєчасним наданням звітів про їх використання.

Загальні правові та економічні засади здійснення процедур закупівель товарів, робіт і послуг за рахунок державних коштів на момент прийняття правлінням Фонду розпорядження №70 регламентувалися Законом України Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти від 22.02.2000 №1490-ІІІ. ОСОБА_11 застосовується до всіх закупівель товарів, робіт і послуг, що повністю або частково здійснюються за рахунок державних коштів.

Державними коштами за визначенням статті 1 зазначеного Закону є кошти Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів, кошти державних цільових фондів, кошти Пенсійного фонду України, державні кредитні ресурси.

Отже, враховуючи, що до складу державних цільових фондів входять бюджетні та позабюджетні цільові фонди, з огляду на положення частини 1 статті 9 Закону України Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням кошти Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, як цільового позабюджетного страхового фонду, є державними коштами.

На виконання розпорядження правління Фонду від 16.10.2001 №70 виконавчою дирекцією Фонду платіжним дорученням № 1860 від 12.11.2001 перераховані Виконавчій дирекції Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності кошти в розмірі 185000грн на придбання приміщень (а.с.24).

Із цих коштів, як зазначає позивач, на виконання наказу Виконавчої дирекції Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності від 18.12.2001 №130 позивачем перераховано платіжним дорученням №158 від 19.12.2001 Олександрійській міжрайонній виконавчій дирекції Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності 27000грн для придбання квартири №112 за адресою: м. Олександрія, пр. Леніна, 95 (а.с.25).

Таким чином дослідженням наявних в матеріалах справи доказів з урахуванням приписів вищезазначених норм чинного законодавства господарський суд встановив, що кошти перераховані Фондом в розмірі 185000грн згідно платіжного доручення №1860 від 12.11.2001 на виконання розпорядження правління №70 від 16.10.2001 (а.с.24) є державними коштами. Зазначеного позивач не спростував та не довів, що кошти отримані ним від Фонду і перераховані в подальшому Олександрійській міжрайонній виконавчій дирекції Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності в сумі 27000грн для придбання приміщення сформовані не за рахунок обов'язкових внесків (страхових коштів), а із інших джерел.

Рішенням Виконавчого комітету Олександрійської міської ради №787 від 13.10.2005 після реконструкції квартири АДРЕСА_4, дану квартиру переведено із житлового фонду у нежитловий та оформлено Державі в особі Верховної ОСОБА_4 України право державної власності на адміністративне приміщення Кіровоградського обласного відділення фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.

Пункти 3, 4 вказаного рішення Виконавчого комітету позивач оскаржив до Олександійського міськрайонного суду, подавши адміністративний позов до Виконавчого комітету Олександрійської міської ради, Олександрійської міської ради за участю третіх осіб Олександрійського комунального міжміського бюро технічної інвентаризації, Фонду державного майна України про визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними, скасування рішення, визнання недійсним свідоцтва про право власності та визнання права власності. Олександрійським міськрайонним судом за цим позовом порушено провадження у справі №398/2040/16-а, яке постановою від 16.11.2016 судом закрите на підставі пункту 1 частини 1 статті 157 КАС України, оскільки справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

На час оформлення оскарженого позивачем ОСОБА_3 про право власності на адміністративне приміщення, 06.12.2005, відносини власності регулювалися Законом України Про власність, Цивільним кодексом України, іншими законодавчими актами.

Виходячи з положень Закону України Про власність (чинного станом на 06.12.2005) суб'єктом права загальнодержавної (республіканської) власності є держава в особі Верховної ОСОБА_4 України (частина перша статті 32 названого Закону).

Однак це положення Закону України Про власність не відповідає Конституції України, що підтверджується рішенням Конституційного Суду України від 01.07.1998 №9-рп (справа №01/1501-97 №1-8/98 щодо приватизації державного майна), в якому зазначається, що Верховна ОСОБА_4 України не може бути єдиним суб'єктом права державної власності, а виступає лише одним з органів державної влади в Україні, що здійснює права власника.

На час звернення позивача із позовом у даній справі норма статті 326 Цивільного кодексу України передбачає, що у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.

Суб'єкти управління об'єктами державної власності визначені у статті 4 Закону України від 21.09.2006 №185 -V Про управління об'єктами державної власності. До них ОСОБА_11 (у редакції чинній на дату подання позову) відносить:

Кабінет Міністрів України;

центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері управління об'єктами державної власності;

міністерства та інші органи виконавчої влади та державні колегіальні органи (далі - уповноважені органи управління);

Фонд державного майна України;

органи, що забезпечують діяльність Президента України, Верховної ОСОБА_4 України та Кабінету Міністрів України;

органи, які здійснюють управління державним майном відповідно до повноважень, визначених окремими законами;

державні господарські об'єднання, державні холдингові компанії, інші державні господарські організації (далі господарські структури);

Національна академія наук України, галузеві академії наук.

Згідно інформації наданої Фондом державного майна України (лист від 11.05.2016 №10-15-8683) на запит позивача щодо нерухомого державного майна за місцезнаходженням: Кіровоградська область, м. Олександрія, проспект Леніна, 95, повідомлено, що у Єдиному державному реєстрі об'єктів державної власності обліковується зазначене нерухоме державне майно, яке перебуває на балансі Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (код за ЄДРПОУ: 22217622, організаційно-правова форма: державна організація (установа, заклад), суб'єкт управління : Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності. Надання витягу з Реєстру, як зазначено у вказаному листі, залежить від надання саме суб'єктом управління Фондом соціального страхування з тимчасової втрати працездатності необхідних відомостей Фонду державного майна України.

Отже дослідженими доказами у справі суб'єктом управління, який на час звернення позивача з позовом у даній справі, здійснює від імені та в інтересах держави право власності на спірне майно, є Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, а не позивач Кіровоградське обласне відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, яке є балансоутримувачем вказаного майна.

Таким чином з огляду на встановлені обставини господарський суд вважає, що позивач не довів порушення Виконавчим комітетом Олександрійської міської ради та Олексадрійською міською радою його прав та охоронюваних законом інтересів стосовно оформлення та видачі ОСОБА_3 про право власності на адміністративне приміщення Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності після реконструкції квартири № 112 в м. Олександрія по просп. Леніна, 95 від 21.11.2015, яке належить Державі в особі Верховної ОСОБА_4 України.

У задоволенні позову у цій частині слід відмовити.

Щодо заявленої відповідачем 3 заяви про застосування позовної давності, то господарський суд вважає, що підстави для її задоволення відсутні з огляду на таке.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Стаття 257 Цивільного кодексу України визначає, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до частини 2 статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення (пункт 2.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів").

З огляду на викладене, у зв'язку із недоведеністю порушення відповідачами права позивача, господарський суд відмовляє у задоволенні позову з підстав його необґрунтованості, залишаючи без задоволення заяву про застосування позовної давності.

Що стосується вимоги позивача про визнання права власності на адміністративне приміщення після реконструкції квартири №112, яке розташоване по проспекту Соборному, 95 в місті Олександрія Кіровоградської області за Кіровоградським обласним відділенням Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності господарський суд зазначає таке.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені приписами частини другої статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України.

Спосіб захисту порушеного права обумовлюється нормою матеріального права, яка регулює ті чи інші правовідносини між сторонами спору. Тому, позивач, формулюючи позовні вимоги, повинен конкретно визначити надані йому законом права, які були об'єктивно порушені відповідачем і позов повинен бути направлений на припинення цих правопорушень та на відновлення порушеного права. Таким чином, право вибору способу захисту порушеного права належить позивачу, а господарський суд наділений компетенцією перевірити відповідність обраного способу захисту змісту порушеного права. При цьому, обраний спосіб захисту не лише повинен бути встановлений договором або законом, але і бути ефективним засобом захисту, таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Відповідно до приписів статті 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Вказана стаття знаходиться у розділі 29 Цивільного кодексу України "Захист права власності", тобто стосується випадків, коли існуюче та належне певній особі право не визнається, оспорюється іншою особою, або у разі відсутності в особи документів, що засвідчують належність їй такого права, у зв'язку з їх втратою.

Таким чином, відповідний позов пред'являється на захист існуючого, наявного права, що виникло у позивача за передбачених законодавством підстав та підтверджується належними та допустимими доказами. З цим кореспондується стаття 11 Цивільного кодексу України, яка визначає підстави виникнення цивільних прав та обов'язків.

У відповідності до змісту статті 392 Цивільного кодексу України позов про визнання права власності на майно необхідний позивачеві тоді, коли у інших осіб виникають сумніви у належності йому цього майна, створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності, у зв'язку з наявністю таких сумнівів чи втратою належних правовстановлюючих документів, наявність суб'єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або оспорюється ними, а метою подання позову про визнання права власності є усунення невизначеності у суб'єктивному праві, належному особі щодо індивідуально визначеного майна.

Передумовою для застосування статті 392 Цивільного кодексу є відсутність іншого, окрім судового, шляху для відновлення порушеного права.

Позов про визнання права власності спрямований на усунення перешкод у здійсненні власником свого права і виключення домагань на належне власнику майно за допомогою підтвердження у судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності, судове рішення про задоволення таких вимог має ґрунтуватися на встановленому судом у ході розгляду справи існуючого юридичного факту і не може підміняти собою правовстановлюючих документів.

Таким чином, захист права власності шляхом його визнання у судовому порядку можливий за наявності одночасно двох умов: по-перше, підтвердження у судовому порядку своїх прав на майно, шляхом подання належних і достатніх доказів, які достеменно підтверджують факт набуття права власності на законних підставах, і, по-друге, вичерпне спростування доводів третіх осіб, які оспорюють або не визнають право власності позивача.

Отже, у випадку якщо особа, яка вважає себе власником майна, не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб, то права такої особи підлягають захисту шляхом пред'явлення позову про визнання права власності на належне цій особі майно. Тобто підставою для звернення до суду з позовом про визнання права власності відповідно до статті 392 Цивільного кодексу України є спір або невизнання існуючого права, а не намір набути вказане право за рішенням суду.

Приписами статті 328 Цивільного кодексу України визначено, що право власності набувається на підставах, які не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Таким чином, з огляду на те, що відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на певні об'єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав чи в який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об'єкт та чи підлягає це право захисту у порядку, передбаченому статтею 392 Цивільного кодексу України (постанови Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 18.02.15 у справі № 6-244цс14 та від 24.06.15 у справі № 6-318цс15).

Господарським судом встановлено, що за правовстановлюючим документом ОСОБА_3 про право власності від 21.11.2005, виданим Виконкомом Олександрійської міської ради на підставі рішення №787 від 13.10.2005 та зареєстрованим в Олександрійському міжміському БТІ 06.12.2005(запис в реєстровій книзі №9(ю), реєстр.№1774с.27), нерухоме майно - адміністративне приміщення Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності після реконструкції квартири №112, який розташований в місті Олександрія по проспекту Леніна, 95 належить державі. Зазначення у даному свідоцтві органу управління цим майном - Верховної ОСОБА_4 України не спростовує факту належності цього майна Державі Україна.

Як досліджено господарським судом суб'єктом управління зазначеним державним майном за повідомленням Фонду державного майна України, який є розпорядником Єдиного реєстру об'єктів державної власності, є Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності. Дані обставини позивачем не спростовано.

З огляду на все вищенаведене, позивачем не доведено право власності на спірне адміністративне приміщення, що розташоване по проспекту Соборному (Леніна), 95 в місті Олександрія Кіровоградської області, тому господарський суд не вбачає в даному випадку порушення прав позивача відповідачами.

Водночас слід зазначити, що оцінивши зміст листа Регіонального відділення Фонду державного майна України від 25.03.2016 №421-43 господарський суд не вважає його доказом оспорення відповідачем 1 права власності позивача на спірний об'єкт. У даному листі відповідачем 1 повідомляється позивачу про надіслання його запиту № 08-12-625 від 23.03.2016 до Фонду державного майна України, оскільки саме цим органом формується та ведеться Єдиний реєстр об'єктів державної власності. У запиті від 23.03.2016 за №08-12-625 позивач сам ініціював надати йому відомості щодо права власності на спірний об'єкт.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі статтею 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Частиною 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Однак, позивачем всупереч вищенаведеній нормі права, не подано доказів, які б підтверджували правомірність його вимоги про визнання права власності на спірне нерухоме майно.

З огляду на викладене, господарський суд вважає, що вимога позивача про визнання за ним права власності на адміністративне приміщення після реконструкції квартири №112, яке розташоване по проспекту Соборному, 95 в місті Олександрія Кіровоградської області є необґрунтованою та безпідставною, у її задоволенні слід відмовити також.

Отже за результатами розгляду даної справи позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню повністю.

За таких обставин, враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору, судовий збір з нього не стягується (пункт 4.5. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.1013 №7 "Про деякі питання практики застосування розділу VІ Господарського процесуального кодексу України").

Керуючись статтями 33, 34, 43, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

У позові відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржене протягом десяти днів з дня його підписання до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Кіровоградської області.

Повне рішення складено 11.04.2017

Суддя Є. М. Наливайко