Рішення № 65912749, 03.04.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.04.2017Справа №910/2598/17

За позовомПриватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «Інго Україна»доТовариства з додатковою відповідальністю «Страхове товариство «Домінанта»провідшкодування шкоди у порядку регресу в розмірі 37706,00 грн.

Суддя Грєхова О.А.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1 - представник за довіреністю;

від відповідача: не з'явилися.

СУТЬ СПОРУ:

Приватне акціонерне товариство «Акціонерна страхова компанія «Інго Україна» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхове товариство «Домінанта» (далі - відповідач) про відшкодування шкоди у порядку регресу в розмірі 37706,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач на підставі Договору страхування №570511404.15 від 30.06.2015 внаслідок настання страхової події - дорожньо-транспортної пригоди (надалі - ДТП) виплатив страхове відшкодування власнику автомобіля марки «Nissan», реєстраційний номер НОМЕР_1, а тому позивачем відповідно до положень статті 27 Закону України "Про страхування" та статей 993, 1191 Цивільного кодексу України отримано право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду, якою є відповідач у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.02.2017 порушено провадження у справі №910/2598/17, розгляд справи призначено на 13.03.2017; зобов'язано Моторне (транспортне) страхове бюро України надати інформацію щодо полісу №АЕ/5601817.

01.03.2017 через відділ діловодства суду від МТСБУ надійшла витребувана судом інформація.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.03.2017 розгляд справи відкладено до 03.04.2017.

Представник позивача в судовому засіданні 03.04.2017 позовні вимоги підтримав у повному обсязі, а також подав додаткові документи до матеріалів справи.

Відповідач в засідання суду свого представника не направив, про причини нявки суду не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи повідомлений своєчасно та належним чином.

Відповідно до п. 3.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

На виконання вимог ст. 81-1 ГПК України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 03.04.2017 відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, на яких ґрунтується позов, заслухавши пояснення представника позивача, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

30.06.2015 між Приватним акціонерним товариством «Акціонерна страхова компанія «Інго Україна» (страховик) та ОСОБА_2 (страхувальник) було укладено Договір страхування №570511404.15 (далі - договір добровільного страхування), предметом якого є майнові інтереси страхувальника, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом автомобілем марки «Nissan», реєстраційний номер НОМЕР_1, 2014 року випуску.

Договором визначено, що до страхових випадків відноситься зокрема ДТП, а вигодонабувачем є страхувальник.

Строк дії договору встановлено з 01.07.2015 по 30.06.2016 (п. 5 договору добровільного страхування).

За приписами статті 979 Цивільного кодексу України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Статтею 980 Цивільного кодексу України визначено, що предметом договору страхування можуть бути зокрема майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані з володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування).

Як встановлено в ст. 8 Закону України "Про страхування" страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

12.11.2015 о 13 год. 35 хв. у м. Запоріжжі відбулась дорожньо-транспортна пригода, а саме: ОСОБА_3, керуючи автомобілем «ЗАЗ», реєстраційний номер НОМЕР_2, рухаючись по перехрестю вул. Артема з вул. Лепіка, при повороті праворуч в напрямку стрілки ввімкнутої в додатковій секції одночасно з червоним сигналом світлофору, не надала перевагу в русі автомобілю, в результаті чого здійснила зіткнення з автомобілем «Nissan», реєстраційний номер НОМЕР_1, під керуванням водія ОСОБА_2, яка рухалася з лівої сторони на зелений сигнал світлофору. В результаті ДТП автомобілі пошкоджено.

Постановою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 03.12.2015 у справі №3/331/1370/2015 встановлено порушення ОСОБА_3 вимог Правил дорожнього руху України та визнано її винною у скоєнні адміністративного правопорушення передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Власниця застрахованого автомобіля марки «Nissan», реєстраційний номер НОМЕР_1, звернулася до позивача із повідомленням про випадок №189899, в якій повідомила про факт ДТП.

Відповідно до Висновку експертного автотоварознавчого дослідження №2499 від 26.11.2015, складеного експертом-автотоварознавцем ОСОБА_4 (свідоцтво №864, видане Міністерством юстиції України), вартість відновлювального ремонту автомобіля марки «Nissan», реєстраційний номер НОМЕР_1, після ДТП на момент огляду складає 49440,38 грн.

Згідно з рахунком-фактурою №688 від 26.11.2015 та рахунком №Ку-0000209 від 28.12.2015, виставленим власнику застрахованого транспортного засобу СТО ФОП ОСОБА_5 та ФОП ОСОБА_6, загальна вартість відновлювального ремонту автомобіля марки «Nissan», реєстраційний номер НОМЕР_1, в результаті його пошкодження при ДТП складає 46306,00 грн.

Статтею 988 Цивільного кодексу України визначено, що страховик зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором. Дана норма кореспондується з п. 3 ч. 1 ст. 20 Закону України "Про страхування".

Позивач з урахуванням умов Договору страхування №570511404.15 від 30.06.2015, склав страхові акти №135264 від 02.12.2015 та №136019 від 29.12.2015, згідно з якими пошкодження транспортного засобу автомобіля марки «Nissan», реєстраційний номер НОМЕР_1, внаслідок ДТП визнано страховим випадком та призначено до виплати страхове відшкодування в загальному розмірі 38706,00 грн.

На підставі складених страхових актів №135264 від 02.12.2015 та №136019 від 29.12.2015 позивач, виконуючи свої зобов'язання за договором, сплатив суму страхового відшкодування в загальному розмірі 38706,00 грн. на рахунок СТО ФОП ОСОБА_5 та ФОП ОСОБА_6, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних доручень №9749 від 08.12.2015 та №103 від 06.01.2016.

За фактом ремонту автомобіля марки «Nissan», реєстраційний номер НОМЕР_1, СТО ФОП ОСОБА_5 було складено акт виконаних робіт №688 від 24.12.2015 на суму 44380,00 грн., а СТО ФОП ОСОБА_6 складено акт виконаних робіт №Ку-2891 від 28.12.2015 на суму 1926,00 грн.

У подальшому Приватне акціонерне товариство «Акціонерна страхова компанія «Інго Україна» зверталося до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхове товариство «Домінанта» (як до особи, відповідальної за завданий збиток) з претензією №841 від 12.03.2016, в якій просило здійснити грошове відшкодування в розмірі 38706,00 грн. Проте, відповідач страхове відшкодування не сплатив, у зв'язку з чим Приватне акціонерне товариство «Акціонерна страхова компанія «Інго Україна» звернулося до Господарського суду міста Києва з даним позовом.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

За змістом положень ч. 1 ст. 355 Господарського кодексу України об'єкти страхування, види обов'язкового страхування, а також загальні умови здійснення страхування, вимоги до договорів страхування та порядок здійснення державного нагляду за страховою діяльністю визначаються Цивільним кодексом України, цим Кодексом, законом про страхування, іншими законодавчими актами.

Згідно зі ст. 512, 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом.

Таким законом, зокрема, є норми ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України «Про страхування», відповідно до яких до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Тобто у таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов'язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Отже, страховик виступає замість потерпілого у деліктному зобов'язанні.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Новий кредитор набуває прав та обов'язків свого попередника.

Відповідно, заміною кредитора деліктне зобов'язання не припиняється, оскільки відповідальна за спричинену шкоду особа свій обов'язок із відшкодування шкоди не виконала.

Перехід права вимоги за наведеними норми права (ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України «Про страхування») слід відрізняти від зворотної вимоги (регресу), яка регулюється положеннями ст. 1191 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Системний аналіз цієї норми дає підстави для висновку, що для її застосування необхідні дві умови: право регресної вимоги до винної особи має третя особа після виконання нею зобов'язання перед потерпілим; регрес має місце після припинення зобов'язання з відшкодування шкоди.

Позивач виплативши страхове відшкодування страхувальнику за договором майнового страхування, отримало від останнього права кредитора, а не регресу до особи, відповідальної за завдану шкоду.

Зважуючи на викладене, саме положеннями ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України «Про страхування» регулюються правовідносини між сторонами у справі, яка розглядається, а не ст. 1191 ЦК України, на яку посилається позивач.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі №3-303гс15.

З матеріалів справи вбачається, що транспортний засіб автомобіль марки «ЗАЗ», реєстраційний номер НОМЕР_2, яким спричинено ДТП, належить ОСОБА_3 та знаходився під її керуванням.

Згідно зі ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Частинами першою та другою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Вина ОСОБА_3 встановлена у судовому порядку, а тому шкода, заподіяна внаслідок експлуатації автомобіля марки «ЗАЗ», реєстраційний номер НОМЕР_2, відшкодовується нею як власником цього транспортного засобу.

З матеріалів справи вбачається, що цивільно-правова відповідальність ОСОБА_3, як власника автомобіля марки «ЗАЗ», реєстраційний номер НОМЕР_2, застрахована на підставі договору (полісу) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АЕ/5601817, який діяв станом на день ДТП.

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

За умовами п. 12.1 ст. 12 вказаного Закону страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Полісом №АЕ/5601817 передбачено, що ліміт відповідальності за шкоду заподіяну майну третіх осіб становить 50000,00 грн., франшиза - 1000,00 грн.

За таких обставин, враховуючи розмір права зворотної вимоги, який перейшов до позивача, а також визначені полісом №АЕ/5601817 розміри лімітів відповідальності та франшизи, суд дійшов висновку, що відповідач зобов'язаний відшкодувати позивачу витрати в розмірі 37706,00 грн.

Згідно зі ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Зокрема в силу вимог ст. 33, 34 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду жодних доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість.

З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі, з покладенням судового збору на відповідача в порядку ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 4-3, 32, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхове товариство «Домінанта» (01032, м. Київ, вулиця Саксаганського, будинок 119; ідентифікаційний код 35265086) на користь Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «Інго Україна» (01054, м. Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, будинок 33; ідентифікаційний код 16285602) суму основної заборгованості у розмірі 37706 (тридцять сім тисяч сімсот шість) грн. 00 коп. та витрати зі сплати судового збору в розмірі 1600 (одна тисяча шістсот) грн. 00 коп.

3. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 10.04.2017.

Суддя О.А. Грєхова