Рішення № 65912427, 04.04.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.04.2017Справа №910/1467/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Продукти" членів трудового колективу державного підприємства роздрібної торгівлі № 228 "Молоко"

до 1) Голосіївської районної у місті Києві державної адміністрації

2) Комунального підприємства Голосіївського району в м. Києві "Розрахунковий центр "Голосіїво"

3) Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району міста Києва"

третя особа 1, без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Київська міська рада

про визнання права користування приміщенням

Суддя Турчин С.О.

Представники сторін:

від позивача: Хасін І.Б. (довіреність)

від відповідача 1: Кметик-Власенко О.В. (довіреність)

від відповідача 2: Кметик-Власенко О.В. (довіреність)

від відповідача 3: Кметик-Власенко О.В. (довіреність)

від третьої особи 1: Костюк О.М. (довіреність)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Продукти" членів трудового колективу державного підприємства роздрібної торгівлі №228 "Молоко" (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Голосіївської районної у місті Києві державної адміністрації (відповідач 1) та Комунального підприємства Голосіївського району в м. Києві "Розрахунковий центр "Голосіїво" (відповідач 2) про визнання права користування на умовах оренди нежитловим приміщенням прощею 130,9 кв.м на першому поверсі та 50,9 кв. м. у підвалі за адресою: м. Київ, пр.-т Науки, 43, яке є комунальною власністю.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.01.2017 порушено провадження у справі № 910/1467/17 та призначено її до розгляду на 21.02.2017.

16.02.2017 через відділ діловодства суду від позивача надійшли документи по справі та клопотання про відкладення розгляду справи.

20.02.2017 через відділ діловодства суду від відповідача 1 надійшов відзив на позовну заяву. У поданому відзиві відповідач 1 заперечує проти задоволення позовних вимог та зазначає, що договір оренди з позивачем закінчився 12.06.2013, орендодавець повідомив позивача про закінчення терміну дії договору та зобов'язав позивача повернути орендоване приміщення. Позивач після 12.03.2013 приміщення не звільнив, орендодавцю не передав, приміщення не застраховане і є ризик його втрати, продовжує безпідставно користуватися приміщенням та не сплачує за його фактичне використання, чим завдає шкоди бюджету міста та територіальній громаді.

20.02.2017 через відділ діловодства суду від відповідача 2 надійшов відзив на позовну заяву, у яких відповідач 2 заперечує проти задоволення позовних вимог з тих же підстав, що й відповідач 1.

21.02.2017 через відділ діловодства суду від відповідача 1 надійшло клопотання про зупинення провадження у справі.

В судове засідання 21.02.2017 з'явився представник відповідача 1, надав суду пояснення щодо обставин справи та щодо клопотання про зупинення розгляду справи. Представники позивача та відповідача 2 не з'явились.

В судовому засіданні 21.02.2017 судом було відкладено розгляд клопотання відповідача 1 про зупинення провадження у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.02.2017 залучено до участі у справі № 910/1467/17 третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Київську міську раду та відкладено розгляд справи на 14.30.2017.

03.03.2017 через відділ діловодства суду від позивача надійшли письмові додаткові пояснення по справі, у яких позивач зазначає, що договір оренди не припинено, позивач зазначає, що договір оренди було двічі продовжено - 12.06.2013 та 12.06.2016 на 3 роки. Позивач зазначає, що при розгляді даної справи має бути встановлений факт припинення договору оренди та його продовження на наступний термін , та, відповідно, наявність у позивача права користування приміщенням на умовах оренди.

13.03.2017 через відділ діловодства суду від відповідача 1 надійшло клопотання про зупинення розгляду справи та відзив на позовну заяву.

В судове засідання 14.03.2017 з'явились представники позивача, відповідача 1, відповідача 2 та третьої особи.

В судовому засіданні 14.03.2017 вирішувалось питання про необхідність залучення до участі у справі третьої особи, на що представники сторін зазначили, що покладаються на розсуд суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.03.2017 залучено до участі у справі № 910/1467/17 третю особу 2 без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 1 - Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району міста Києва", продовжено строк вирішення спору на 15 днів, розгляд справи відкладено на 04.04.2017.

03.04.2017 від позивача надійшло клопотання про заміну відповідача КП Голосіївського району в м. Києві "Розрахунковий центр "Голосіїво" на його правонаступника, а у разі, якщо заміну здійснити неможливо - зупинити провадження у справі до завершення процедури визначення правонаступника.

04.04.2017 через відділ діловодства суду від третьої особи 2 надійшов відзив на позовну заяву та доповнення до відзиву.

У судовому засіданні представник відповідачів підтримав раніше подані клопотання про зупинення провадження у даній справі до вирішення справи № 910/18286/16 за позовом Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Продукти" Членів трудового колективу державного підприємства роздрібної торгівлі № 228 "Молоко" про стягнення заборгованості по орендних платежах та 3% річних в сумі 347 817,87 грн та виселення з нежитлового приміщення; за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Продукти" Членів трудового колективу державного підприємства роздрібної торгівлі № 228 "Молоко" про стягнення заборгованості по орендних платежах та 3% річних в сумі 418 963,68 грн., просив суд його задовольнити.

Згідно із ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи.

Положеннями п. 3.16 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" визначено, що пов'язаною з даною справою є така інша справа, у якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення (частини третя і четверта статті 35 ГПК).

Під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин.

Тобто, метою зупинення провадження у справі до розгляду пов'язаної з нею справи є виявлення обставин, підстав, фактів тощо, що не можуть бути з'ясовані та встановлені у даному процесі, проте, які мають значення для конкретної справи.

Наявність одночасно двох цих обставин є необхідною процесуальною підставою для застосування ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи наведене, за висновкам суду вирішення спору у справі №910/18586/16 не перешкоджає розгляду справи №910/1467/17.

Суд зазначає, що самостійно може встановити обставини для повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи № 910/1467/17 за наявними у даній справі доказами, а відтак - у даному випадку відсутні підстави для зупинення провадження у даній справі на підставі ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України.

Таким чином, клопотання відповідачів про зупинення провадження у справі не підлягає задоволенню.

Представник позивача у судовому засіданні 04.04.2017 просив здійснити заміну відповідача 2 на Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району міста Києва".

Суд відмовив у задоволенні вказаного клопотання, оскільки з відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що відповідача 2 не припинено.

Однак, у судовому засіданні 04.04.2017 суд дійшов висновку про залучення до участі у справі Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району міста Києва" як відповідача 3.

У судовому засіданні 04.04.2017 представник позивача підтримав позовні вимоги, просив суд їх задовольнити

Представник відповідачів 1, 2, 3 проти задоволення позовних вимог заперечив.

Представник третьої особи надав усні пояснення по справі, проти позову заперечив.

В судовому засіданні 04.04.2017 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до ст. 85 ГПК України.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників учасників процесу, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

12.07.2010 року між Голосіївською районною у м. Києві радою (далі - орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Продукти "Членів трудового колективу державного підприємства роздрібної торгівлі №228 "Молоко" (далі - орендар) було укладено договір оренди нежитлового приміщення №37-10 (далі - договір оренди), відповідно до п. 1.1. якого, на підставі розпорядження Голосіївської районної у м. Києві Ради від 17.06.2010 № 77 п. 2.12. та ордеру № 58-10 від 12.07.2010 орендодавець передає, а орендар приймає в користування на умовах оренди нежитлове приміщення, яке є комунальною власністю територіальної громади Голосіївського району м. Києва, що знаходиться за адресою: пр-т Науки, 43, площею 130,9 кв.м. на першому поверсі для магазину з продажу товарів продовольчої групи та супутніх товарів та розміщення кафетерію та 50,9 кв.м. у підвалі для магазину з продажу товарів продовольчої групи та супутніх товарів та розміщення кафетерію.

Передача приміщення оформлювалась Актом приймання-передачі від 15.07.2010.

На підставі рішення Київської міської ради від 28.10.2010 № 183/4995 «Про окремі питання організації управління районами в місті Києві» та розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 10.12.2010 № 1112 «Про питання організації управління районами в місті Києві» майно комунальної власності міста Києва передано до сфери управління Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації.

Пунктом 5 розпорядження Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації від 06.04.2011 року № 261 "Про забезпечення життєдіяльності Голосіївського району м. Києва у сферах управління, віднесених до повноважень Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації" Комунальне підприємство "Розрахунковий центр "Голосїїво" визначене орендодавцем майна, яке передається до сфери управління Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації.

Так, 01.06.2011 року між Комунальним підприємством Голосіївського району в м. Києві "Розрахунковий центр "Голосієво" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Продукти "Членів трудового колективу державного підприємства роздрібної торгівлі №228 "Молоко" було укладено додаткову угоду №1 до договору оренди № 37-10 від 12.07.2010р., у відповідності до умов якої, сторонами договору № 37-10 від 12.07.2010р. є - Комунальне підприємство Голосіївського району в м. Києві "Розрахунковий центр "Голосіїво" (орендодавець) та ТОВ "Продукти "Членів трудового колективу державного підприємства роздрібної торгівлі №228 "Молоко" (орендар).

Відповідно до розпорядження Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації від 25.06.2011 року № 489 "Про передачу нежитлових будівель та приміщень комунальному підприємству Голосіївського району в м. Києві "Розрахунковий центр "Голосіїво" передано на баланс Комунального підприємства Голосіївського району в м. Києві "Розрахунковий центр "Голосіїво" нежитлові будівлі та приміщення комунальної власності (в тому числі нежитлове приміщення за адресою: м. Київ, пр. Науки, 43 (перший поверх площею 130,9 кв.м., підвал площею 50,9 кв.м.), а згідно рішення Київської міської ради від 22.09.2011 року № 34/6250 "Про затвердження Положення про оренду майна територіальної громади міста Києва" орендодавцем майна територіальної громади міста Києва визначено Голосіївську районну в м. Києві державну адміністрацію.

На підставі рішення Київської міської ради від 22.09.2011 року № 34/6250 "Про затвердження Положення про оренду майна територіальної громади міста Києва", розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 31.01.2011 року № 121 "Про реалізацію районними у місті Києві державними адміністраціями окремих повноважень", відповідно до п.п. 1.1., 1.4.7. розпорядження Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації від 30.12.2011 року № 1030 "Про внесення змін до договорів оренди нежитлових приміщень територіальної громади міста Києва, що віднесені до сфери управління Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації та перерахунок орендної плати" та п. п. 2, 3 розпорядження Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації від 12.01.2012р. № 5 "про питання врегулювання розрахунків витрат на утримання нерухомого майна", між Голосіївською районною в місті Києві державною адміністрацією (орендодавець), Комунальним підприємством Голосіївського району м. Києва "Розрахунковий центр "Голосіїво" (балансоутримувач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Продукти "Членів трудового колективу державного підприємства роздрібної торгівлі №228 "Молоко" (орендар) було укладено додаткову угоду № 2 від 16.01.2012 року до договору оренди № 37-10 від 12.07.2010р., відповідно до якої п. 1.1. договору викладено в редакції, орендодавець передає, а орендар приймає в користування на умовах оренди нежитлове приміщення, яке є комунальною власністю територіальної мали міста Києва, переданого до сфери управління Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації та знаходиться за адресою просп. Науки, 43 розташоване таким чином: на І поверсі, площею 130,9 кв.м та у підвалі,площею 50,9 кв.м. використовується для розміщення магазину з продажу товарів продовольчої групи та супутніх товарів та розміщення кафе. Доповнено договір пунктом 3.3., за змістом якого визначено, що орендна плата сплачується орендарем щомісячно, в повному обсязі, незалежно від наслідків господарсько-фінансової чи іншої діяльності до 15 числа поточного місяця та перераховується на розрахунковий рахунок балансоутримувача комунального підприємства "Розрахунковий центр "Голосіїво".

Як підтверджується матеріалами справи, та не заперечується сторонами, майно, яке є предметом договору оренди нежитлового приміщення № 37-10 від 12.07.2010 року є комунальною власністю територіальної громади міста Києва, передане до сфери управління Голосіївської районної у місті Києві державної адміністрації та закріплені на праві господарського відання та обліковуються на балансі Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району міста Києва".

Відповідно до п. 5.1 договору оренди, термін дії договору встановлюється з 12.07.2010 по 12.06.2013.

Положеннями п. 5.2 договору оренди передбачено, що після закінчення терміну, зазначеного в п. 5.1 договір оренди припиняє свою дію. Орендар має право у встановленому порядку звернутись до орендодавця з проханням укласти договір на наступний період. У разі відмови орендодавця продовжити термін оренди, орендар повинен звільнити приміщення згідно умов п. 2.13 договору.

Листом Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації від 10.06.2013 № 100-4608 було повідомлено позивачу про закінчення строку договору оренди з 12.06.2013 та висловлено вимогу передати орендоване приміщення по акту приймання-передачі.

Позивач, звертаючись до суду з даним позовом вважає, що договір оренди було продовжено з 13.06.2013 на той самий трирічний строк, а після його закінчення продовжено з 13.06.2016 знову на три роки.

Таким чином, на думку позивача, договір оренди є продовженим, а позивач має право користуватися спірним приміщення, у зв'язку з чим позивач просить суд визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю "Продукти" членів трудового колективу державного підприємства роздрібної торгівлі № 228 "Молоко" право користування на умовах оренди нежитловим приміщенням площею 130,90 кв.м на першому поверсі та 50,9 кв. м у підвалі за адресою м. Київ, проспект Науки, 43, яке є комунальною власністю.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною першою статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", статтею 283 Господарського кодексу України та статтею 759 Цивільного кодексу України визначено, що орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення господарської діяльності.

У відповідності до ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

За приписами статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" термін договору оренди визначається за погодженням сторін. Термін договору оренди не може бути меншим, ніж п'ять років, якщо орендар не пропонує менший термін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Після закінчення терміну договору оренди орендар, який належним чином виконував свої обов'язки за договором, має переважне право, за інших рівних умов, на укладення договору оренди на новий термін, крім випадків, якщо орендоване майно необхідне для потреб його власника. У разі якщо власник має намір використовувати зазначене майно для власних потреб, він повинен письмово попередити про це орендаря не пізніше ніж за три місяці до закінчення терміну договору.

Договір оренди припиняється, зокрема, в разі закінчення строку, на який його було укладено (ст. 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ст. 291 ЦК України).

Як роз'яснено в п. 4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №12 "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна" якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється.

З матеріалів справи вбачається, що листом від 10.06.2013 вих. № 400-4608 відповідач 1 повідомив позивача про закінчення строку дії договору оренди та зобов'язав позивача на підставі ст. 785 Цивільного кодексу України, ст. 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передати нежитлове приміщення по акту приймання-передачі.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що наявність листа орендодавця про закінчення строку дії договору свідчить про неможливість автоматичного продовження строку дії договору оренди на той самий термін, а тому твердження позивача про автоматичне продовження договору на той самий трирічний строк з 13.06.2013 та з 13.06.2016 суперечить наявним в матеріалах справи доказам та вимогам законодавства України.

Отже, суд дійшов висновку, що договір оренди нежитлового приміщення №37-10 від 12.07.2010 припинив свою дію з 12.06.2013, на новий термін продовжений не був, а тому у позивача відсутні правові підстави для використання спірного приміщення на підставі договору оренди №37-10 від 12.07.2010.

Щодо посилання позивача на здійснення приватизації цілісного майнового комплексу, як на підставу для задоволення позовних вимог, то суд зазначає, що, по-перше, здійснення позивачем приватизації не впливає на автоматичне отримання права оренди на спірне приміщення, по-друге, доказів приватизації позивачем саме спірного приміщення матеріали справи не містять.

Посилання позивача на рішення Господарського суду міста Києва від 25.08.2015 у справі № 910/15043/15 та від 28.08.2013 у справі № 910/5700/13 не спростовує встановлених судом обставин у даній справі.

Так, у справі № 910/5700/13 судом встановлено, строк дії договору оренди закінчився 12.06.2013р.

Таким чином, встановлені судом обставини у даній справі не суперечать зазначеним вище рішенням.

Також суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно зі статтею 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно із статтею 55 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Дана норма кореспондується з положеннями статті 20 Господарського кодексу України.

Реалізація цивільно-правового захисту відбувається шляхом усунення порушень цивільного права чи інтересу, покладення виконання обов'язку по відновленню порушеного права на порушника.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Слід зазначити, що захист немайнового чи майнового права або законного інтересу відбувається шляхом прийняття судом рішення про примусове виконання відповідачем певних дій або зобов'язання утриматись від вчинення певних дій. При цьому предмет позову кореспондує зі способами захисту права, що визначені в статті 16 Цивільного кодексу України.

Таким чином, в даній справі, визначений позивачами спосіб захисту в повній мірі має забезпечувати захист його порушеного права та відповідати змісту порушеного права, а також характеру правовідносин, що існують між сторонами спору.

Однак, суд зазначає, що по-перше, матеріали справи не містять жодного доказу порушення відповідачами прав позивача, а по-друге, за висновками суду, обраний позивачем спосіб захисту права, як визнання права за позивачем користування на умовах оренди нежитловим приміщенням площею 130,90 кв.м на першому поверсі та 50,9 кв. м у підвалі за адресою м. Київ, проспект Науки, 43, яке є комунальною власністю, не відповідає загальному принципу ефективності обраного засобу захисту, так як таке право може виникати лише на підставі договору. Проте, позивачем не наведено на яких саме умовах оренди останнім пропонується використовувати приміщення.

Суд зазначає, що надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, суду належить зважати й на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У п. 145 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (рішення від 15 листопада 1996 року (22414/93)) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Також вимоги позивача фактично спрямовані на встановлення судом певних юридичних фактів, що в силу приписів господарського процесуального законодавства мають бути викладені саме в мотивувальній частині рішення.

При цьому, захист майнового або немайнового права чи законного інтересу відбувається шляхом прийняття судом рішення про примусове виконання відповідачем певних дій або зобов'язання утриматись від їх вчинення.

Таким чином, суд зазначає, що навіть у випадку порушення відповідачами прав позивача, заявлена позивачем вимога не призведе до поновлення прав та не може бути виконана у примусовому порядку.

Відповідно до пункту 4.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.11.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", господарський суд, дійшовши висновку про те, що предмет позову не відповідає встановленим законом або договором способам захисту прав, повинен відмовити в позові.

У відповідності до ч. 2 ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Підсумовуючи вищенаведене суд відмовляє в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Продукти" членів трудового колективу державного підприємства роздрібної торгівлі № 228 "Молоко".

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на відмову в задоволенні позовних вимог покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 4, 32-34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 10.04.2017.

Суддя С.О. Турчин