Рішення № 65909508, 06.04.2017, Долинський районний суд Кіровоградської області

Справа № 388/1435/16-ц

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А І Н И

06.04.2017 року Долинський районний суд Кіровоградської області

у складі: головуючого - судді Баранського Д.М.,

за участю секретаря Лінської Л.М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні, у приміщенні суду у м. Долинській цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «АВТО ЛАЙФ» про визнання правочину недійсним, стягнення коштів, -

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом, посилаючись на те, що 18 жовтня 2016 року між ним та товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «АВТО ЛАЙФ» (далі - ТОВ «Лізингова компанія «АВТО ЛАЙФ») укладено договір фінансового лізингу № 1257 (далі - Договір), згідно якого предметом цього Договору є автомобіль «ВАЗ Lada Largus».

Згідно умов Договору, лізингодавець бере на себе зобов'язання придбати предмет лізингу у власність та передати предмет лізингу у користування лізингоодержувачу на умовах, передбачених договором.

Приїхавши до менеджера ТОВ «Лізингова компанія «АВТО ЛАЙФ», позивачу повідомили про сплату за транспортний засіб 35000 грн шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок відповідача, після чого буде укладено договір лізингу та протягом декількох днів буде передано у користування предмет лізингу. Того ж дня ОСОБА_1 сплатив 35000 грн як авансовий платіж за Договором.

ОСОБА_1 зазначає, що укладений правочин порушує положення Закону України «Про захист прав споживачів», зокрема ст. 18, оскільки умови укладеного Договору є несправедливими.

ТОВ «Лізингова компанія «АВТО ЛАЙФ» здійснює діяльність з надання фінансової послуги згідно положень Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», однак не має відповідної ліцензії на такий вид діяльності, а тому договір вчинений юридичною особою без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених ст. 227 ЦК України.

Крім зазначеного, договір лізингу за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору.

Статтею 799 ЦК України передбачено, що договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі. Договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Частиною 1 ст. 220 ЦК України передбачено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Спірний договір фінансового лізингу нотаріально не посвідчений.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позов підтримав за обставин зазначених у ньому, попросив позов задовольнити. Не заперечував проти винесення у справі заочного рішення.

Представник відповідача ТОВ «Лізингова компанія «АВТО ЛАЙФ» у судове засідання не з'явився, про причину неявки не повідомив, заяву про розгляд справи за його відсутності не надіслав.

Оскільки відповідач, який належним чином повідомлений і від якої не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності в судове засідання не з'явився, суд уважає ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, представник позивача не заперечує проти винесення у справі заочного рішення.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, дійшов висновку про задоволення позову частково з таких підстав.

Згідно ч. 2 ст. 27 ЦПК України особи, які беруть участь у справі позовного провадження, для підтвердження своїх вимог або заперечень зобов'язані подати усі наявні у них докази або під час попереднього судового засідання, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться - до початку розгляду справи по суті.

Згідно ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко - і відеозаписів, висновків експертів.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом установлено, що 18 жовтня 2016 року між ТОВ «Лізингова компанія «АВТО ЛАЙФ» та ОСОБА_1 укладено договір фінансового лізингу № 1257 (а. с. 10-19).

Згідно ч. 1 ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ст. 1 цього Договору, предметом фінансового лізингу за цим договором є транспортний засіб зазначений у цій статті та Специфікації (Додаток № 2 Договору), а саме автомобіль «ВАЗ Lada Largus». Специфікація предмета Лізингу була самостійно та свідомо обрана Лізингоодержувачем та повністю відповідає його вимогам. Вартість Предмета лізингу на момент укладення цього Договору зазначається у Договорі та в Додатку № 1. Лізингодавець бере на себе зобов'язання придбати Предмет лізингу у власність (отримати право власності на Предмет лізингу) та передати Предмет лізингу у користування Лізингоодержувачу на термін та на умовах, передбачених цим Договором. Лізингоодержувач користується Предметом лізингу на умовах Договору та згідно з положеннями чинного законодавства. Незалежно від наявності у Продавця Предмета лізингу, вказаного Лізингоодержувачем у цьому Договорі та лише за заявою Лізингоодержувача, сам Предмет лізингу може бути замінений на інший Предмет лізингу до моменту купівлі Предмета лізингу. Умови такої заміни та проведення додаткових розрахунків, вказуються у відповідній Додатковій угоді до Договору. Лізингодавець разом із Продавцем солідарно відповідають перед Лізингоодержувачем виключно за зобов'язанням щодо продажу якісного Предмета лізингу. Умови гарантійного обслуговування можуть бути передбачені договором купівлі-продажу Предмета лізингу та/або окремим договором. Предмет лізингу є власністю Лізингодавця до моменту переоформлення права власності на Предмет лізингу на Лізингоодержувача згідно з умовами цього Договору. Ризики пошкодження або виникнення несправностей Предмета лізингу переходять від Лізингодавця Лізингоодержувачу в момент передачі Предмета лізингу за актом приймання-передачі. Предмет лізингу передається у користування Лізингоодержувачу протягом терміну, що становить не більше 30 робочих днів з моменту сплати Лізингоодержувачем на рахунок Лізингодавця: комісії за організацію Угоди; авансового платежу; комісії за передачу Предмета лізингу; у разі наявності, сплати різниці до вже сплаченого Авансового платежу на умовах викладених у п. 9.4. ст. 9 цього Договору або різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах, викладених у п. 9.5. ст. 9 Договору. Термін передання Лізингоодержувачу у користування Предмета лізингу може бути збільшено з причин, незалежних від Лізингодавця (включаючи випадки затримки поставки Продавцем/Постачальником транспортного засобу), причому Лізингодавець бере на себе зобов'язання письмово або в телефонному режимі повідомити Лізингоодержувача про причини та приблизні терміни затримки (у випадках затримки поставки транспортного засобу Продавцем/Постачальником - після отримання від нього відповідної інформації), при цьому Лізингоодержувач погоджується про зміну строків передання Предмета лізингу у користування без укладення Додаткових угод до Договору.

Частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно змісту ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом України «Про фінансовий лізинг».

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.

За змістом частини п'ятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір.

Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (ч. 6 ст. 18 Закону «Про захист прав споживачів»).

Визначення поняття "несправедливі умови договору" закріплено в ч. 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи норму ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (п. п. 2, 3 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірвання або невиконанням ним договору (п. 4 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.

Послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах є фінансовою послугою (п. 11-1 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).

Відповідно до ч. 1 ст. 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

За змістом п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року N 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам відповідно до ст. 215 ЦК необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (ч. 1 ст. 219, ч. 1 ст. 220, ч. 1 ст. 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (ч. 2 ст. 222, ч. 2 ст. 223, ч. 1 ст. 225 ЦК тощо). Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.

Згідно п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року N 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), згідно зі статтею 227 ЦК є оспорюваним. Вимоги про визнання такого правочину недійсним можуть заявлятися як сторонами правочину, так і будь-якою заінтересованою особою в разі, якщо таким правочином порушено її права чи законні інтереси, а також органами державної влади, які відповідно до закону здійснюють контроль за видом діяльності, яка потребує ліцензування.

З огляду на вищезазначене, слід дійти висновку, що виключно оспорюваний правочин, тобто той недійсність якого прямо не встановлена законом, можливо визнати недійсним з підстав, передбачених ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», а також ст. 227 ЦК України.

Пунктом 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року N 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» передбачено, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. У разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.

Відповідно до ч. 2 ст. 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

За змістом ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Виходячи з аналізу норм чинного законодавства за своєю правовою природою договір лізингу є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до ст. 628 ЦК України.

До вищезазначеного висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 16 грудня 2015 року, справа № 6-2766цс15, що згідно ч. 2 ст. 214 ЦПК України має бути враховано при виборі і застосуванні правової норми до спірних правовідносин.

Згідно ст. 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Як видно зі змісту договору фінансового лізингу № 1257 від 18 жовтня 2016 року, що укладений між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ТОВ «Лізингова компанія «АВТО ЛАЙФ» (а. с. 10-19), цей Договір нотаріально не посвідчений.

Оскільки договір фінансового лізингу є змішаним договором, містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору, враховуючи те, що договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню, відповідно можливо дійти висновку, що спірний договір фінансового лізингу № 1257 від 18 жовтня 2016 року є нікчемним згідно положень ч. 1 ст. 220 ЦК України, а відтак не може бути визнаний недійсним, зокрема й з підстав, передбачених ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. 227 ЦК України, що є самостійними підставами для визнання недійсними оспорюваних правочинів.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

За змістом п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року N 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» реституція як спосіб захисту цивільного права (ч. 1 ст. 216 ЦК) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину.

Як убачається з матеріалів цієї цивільної справи, позивач ОСОБА_1 сплатив ТОВ «Лізингова компанія «АВТО ЛАЙФ» на виконання нікчемного договору фінансового лізингу № 1257 від 18 жовтня 2016 року - 35000 грн (а. с. 20).

Отже, з відповідача ТОВ «Лізингова компанія «АВТО ЛАЙФ» підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 35000 грн.

З огляду на вищезазначене, суд дійшов висновку про задоволення частково цього позову ОСОБА_1до ТОВ «Лізингова компанія «ВАШ АВТО» про визнання правочину недійсним, стягнення коштів.

Згідно ч. 3 ст. 3 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав.

Відповідно до п. 7 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року N 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» оскільки ст. 5 Закону N 3674-VI не містить вичерпного переліку пільг щодо сплати судового збору, то при визначенні таких пільг слід керуватися іншим законодавством України, наприклад, ст. 14 Закону України від 1 грудня 1994 року N 226/94-ВР "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового слідства, прокуратури і суду", ст. 22 Закону України від 22 жовтня 1993 року N 3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", ст. 22 Закону України від 12 травня 1991 року N 1023-XII "Про захист прав споживачів".

Оскільки цей позов ОСОБА_1 заявляв, зокрема з підстав, передбачених Законом України «Про захист прав споживачів», відповідно звільнений від сплати судового збору.

Згідно змісту ч. 3 ст. 88 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від оплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» (в редакції на час звернення до суду) судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Ставки судового збору встановлюються у таких розмірах: позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою або фізичною особою - підприємцем 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 5 розмірів мінімальної заробітної плати.

Згідно ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік», установлена у 2016 році мінімальна заробітна плата, у місячному розмірі з 1 січня - 1378 грн.

З огляду на вищевикладене, з відповідача ТОВ «Лізингова компанія «АВТО ЛАЙФ» підлягає стягненню в дохід держави судовий збір в розмірі 551,20 грн, тобто 0,4 розміру мінімальної заробітної плати, станом на 1 січня 2016 року за вирішення та задоволення судом повністю вимоги майнового характеру.

Разом із тим, питання про повернення ОСОБА_1 сплаченого ним судового збору може бути вирішено з підстав, передбачених ст. 7 Закону України «Про судовий збір».

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 11, 15, 16, 20, 203, 215, 216, 220, 227, 628, 799, 806 ЦК України, ст. ст. 11, 15, 30, 60-62, 64, 79, 88, 208, 209, 212-215, 218, 224-228, 294 ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

Задовольнити частково позов ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «АВТО ЛАЙФ» про визнання правочину недійсним, стягнення коштів.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «АВТО ЛАЙФ» (ідентифікаційний код 40352937) на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 35000 (тридцять п'ять тисяч) грн сплачених коштів.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «АВТО ЛАЙФ» (ідентифікаційний код 40352937) в дохід держави 551,20 грн (п'ятсот п'ятдесят одну гривню 20 копійок) судового збору (рахунок № 31211206700160, МФО 823016, банк ГУДКСУ у Кіровоградській області, код 37983323, код класифікації бюджетів 22030101).

В іншій частині позову відмовити як заявленому необґрунтовано.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційного суду Кіровоградської області через Долинський районний суд Кіровоградської області протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Повний текст рішення виготовлений 10 квітня 2017 року.

Суддя Долинського районного суду Д. М. Баранський