Ухвала суду № 65908781, 05.04.2017, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 210/82/15-ц Головуючий в 1-й інстанції

Провадження № 22-ц/774/504/К/17 ОСОБА_1

Категорія № 30 (1) Доповідач Барильська А.П.

УХВАЛА

Іменем України

05 квітня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді: Барильської А.П.

суддів: Бондар Я.М., Зубакової В.П.

секретар: Гладиш К.І.,

за участю: позивача ОСОБА_2,

представника позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_4,

представника ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Кривому Розі апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_4, який діє в її інтересах та інтересах ОСОБА_3 на рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 06 грудня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до ОСОБА_6 акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» про відшкодування моральної шкоди, -

ВСТАНОВИЛА:

В січні 2015 року позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулись до суду з позовом до відповідача ОСОБА_6 акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» (надалі ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг») про стягнення заборгованості.

Під час розгляду справи 30 травня 2016 року позивачі змінили предмет позову (а.с. 157), який в подальшому уточнили (а.с. 162) та просили суд стягнути з ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг»в рахунок відшкодування моральної шкоди по 60900 грн. на користь кожного позивача.

В обґрунтування позову зазначили, що, згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 22 червня 1996 року та додаткового свідоцтва від 06 лютого 2003 року, позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є спадкоємцями майна свого батька - ОСОБА_7, померлого 19 січня 1995 року. Спадкове майно складається з майнового права на винахід з усіма акторськими винагородами за використання винаходу, - «спосіб нагріву зливків в нагрівальних колодязях», що належать померлому на підставі патенту № 3365, виданого 15 червня 1994 року Держпатентом України.

22 червня 1992 року між Криворізьким металургійним комбінатом «Криворіжсталь», правонаступником якого є ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» та уповноваженою особою авторів винаходу було укладено договір № 2032, щодо використання винаходу та виплати винагороди автору, згідно п.2.3 якого, розмір винагороди, що виплачується автору, за використання винаходу, корисний ефект від якого не виражається в прибутку або доході, складає 2% від частки собівартості продукції (робіт та послуг), що приходяться на даний винахід.

Згідно довідок підприємства, в 1996 та 1998 роках економічного ефекту від використання винаходу немає та винагорода авторам не виплачувалась. Відомостей для здійснення розрахунку суми боргу надано не було.

Починаючи з 1998 року позивачі намагалися зясувати причини невиплати авторської винагороди за 1996 рік та 1998 рік, однак відповідач, в свою чергу, приховував реальні розрахунки та надавав інформацію, що вводила в оману позивачів.

Позивачі вважають, що протягом 20 років відповідачем не виконувались умови Договору № 2032 від 22 червня 1992 року, фактично приховувалась інформація та в подальшому були знищені документи, необхідні для здійснення розрахунку суми заборгованості, чим позивачам була завдана моральна шкода, яку останні оцінюють в 60900,00 гривень на кожну.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 06 грудня 2016 року, в задоволенні позову ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до ОСОБА_6 акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» про відшкодування моральної шкоди відмовлено в повному обсязі.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_2 та ОСОБА_4, який діє в її інтересах та інтересах позивача ОСОБА_3, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, ставлять питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

На думку апелянтів, судом не враховано, що, починаючи з 1998 року позивачі намагались зясувати причини невиплати авторської винагороди за 1996 та 1998 роки, а, відповідач, в свою чергу, приховував реальні розрахунки та надавав інформацію, що вводила в оману позивачів, чим позивачам була завдана моральна шкода.

Також апелянти зазначають, що відповідач є єдиною особою, яка володіла необхідною інформацією та жодним іншим шляхом чи у іншої особи, її отримати було неможливо.

В запереченнях на апеляційну скаргу представник відповідача «АрселорМіттал Кривий Ріг» просив апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду, як законне та обґрунтоване, на його думку, залишити без змін.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, виходячи із наступного.

Згідно із ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 20 січня 1995 року помер батько позивачів ОСОБА_2 (а.с.48) та ОСОБА_3 (а.с.49-50), - ОСОБА_7, про що зроблено відповідний актовий запис №81, та що підтверджується наявною в матеріалах справи копією свідоцтва про смерть 1-КИ №483338 від 06 лютого 2003 року, виданого Відділом реєстрації актів громадянського стану Дзержинського районного управління юстиції м. Кривого Рогу Дніпропетровської області (а.с.51).

Згідно наявних в матеріалах справи копій свідоцтва про право на спадщину за законом від 22 червня 1996 року (а.с.52) та додаткового свідоцтва від 06 лютого 2003 року (а.с.53), виданих державним нотаріусом Третьої державної нотаріальної контори, позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є спадкоємцями майна свого батька, - ОСОБА_7, померлого 19 січня 1995 року. Спадкове майно складається з майнового права на винахід з усіма акторськими винагородами за використання винаходу, - «спосіб нагріву зливків в нагрівальних колодязях», що належать померлому на підставі патенту №3365, виданого 15 червня 1994 року Держпатентом України (а.с.54-55), виданого на підставі клопотання про видачу патенту України за заявою на видачу авторського свідоцтва (патенту) колишнього СРСР від 17 грудня 1990 року (а.с.58).

22 червня 1992 року між Криворізьким металургійним комбінатом «Криворіжсталь», правонаступником прав та обовязків котрого на сьогоднішній день є ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», та уповноваженою особою авторів винаходу, - «спосіб нагріву зливків в нагрівальних колодязях», було укладено договір №2032, щодо використання винаходу та виплати винагороди автору, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією вказаного договору (а.с.56-57).

Згідно п.2.3 Договору №2032 від 22 червня 1992 року, розмір винагороди, що виплачується автору, за використання винаходу, корисний ефект від якого не виражається в прибутку або доході, складає 2% від частки собівартості продукції (робіт та послуг), що приходяться на даний винахід (а.с.56 зворот).

Позивач ОСОБА_2 26 листопада 1998 року, звернулась до відповідача з проханням надати пояснення щодо виплати винагороди за 1996 рік та надати розрахунки такої винагороди (а.с.167).

Листом від 04 грудня 1998 року за №182-Ж-335, відповідач надав загальну запитувану інформацію, розрахунків винагороди за 1996 рік не надав (а.с.168).

Згідно наявної в матеріалах справи копії довідки від 28 грудня 1999 року №906-1725-22, в 1998 році економічного ефекту від використання винаходу не має (а.с.61). Винагорода авторам, у встановленому п.2.3 Договору №2032 не виплачувалась. Правом звернення до суду за захистом своїх прав позивачі не скористалися.

Згідно наявної в матеріалах справи копії довідки від 10 січня 2000 року за вих.№906-27-22, в 1996 році економічного ефекту від використання винаходу немає (а.с.62). Винагорода авторам, у встановленому п.2.3 Договору №2032 також не виплачувалась. Правом звернення до суду за захистом своїх прав позивачі знов таки не скористалися.

В листі від 31 березня 2000 року за №182-Ж-42, відповідачем зазначається, що у 1996, 1998 роках використання винаходу не дало позитивного наслідку, про що свідчать довідки, подані цехом блюмінг-2. Таким чином, немає підстав для виплати авторської винагороди (а.с.169).

В листі відділу промислової політики та енергетики виконкому Криворізької міської ради від 24 січня 2001 року №20, повідомляється, що у 1996 і 1998 роках, не дивлячись на те, що винахід використовувався, розрахунок не дав позитивного наслідку у звязку з тим, що в цеху блюмінг-2 спостерігався спад виробництва у 1996 році на 5,8%, у 1998 році на 7,6%, відповідно зросли питомі витрати умовного палива (а.с.170).

23 жовтня 2006 року відповідачем позивачам листом запропоновано виплату разової авторської винагороди на період дії патенту, що залишився у сумі 11219,00 гривень (а.с.178). Позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на зазначені в листі умови погодились, про що ними власноруч на зазначеному листі зроблено відповідний запис та поставлено підписи.

06 грудня 2006 року між позивачами та відповідачем було укладено договір №5063, відповідно до умов якого після підписання даного договору та сплати автору (Позивачу) 11219,00 гривень (за період дії патенту, що залишився з 2005 по 2013 роки) розділ 3 «Платежі» договору від 22 червня 1992 року №2032 про відступлення авторами прав на отримання патенту підприємством втрачає чинність (а.с.179).

Розмір нарахування винагороди ОСОБА_7 по патенту України №3365 «Спосіб нагріву зливків в нагрівальних колодязях» за період 1994-1995, 1997, 1999-2004 та 2005-2013 роки підтверджується довідкою, відповідно до якої за вказаний період ОСОБА_7 нараховано 38904,27 гривні (а.с.187).

Відповідно до п.5 Договору №5063 від 06 грудня 2006 року, після підписання даного Договору припиняються права та обовязки сторін по договору №2032 від 22 червня 1992 року.

З пояснень учасників процесу судом встановлено, що відповідачем обовязки по Договору виконано, грошову суму сплачено.

Відповідно до листа за вих.№272-2098 від 07 грудня 2012 року прокатного департаменту цеху блюмінгу №2 відповідача, зазначений патент з 2005 року на ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» не використовується (а.с.188).

Таким чином, судом встановлено на підставі вищевикладених доказів наявних в матеріалах справи, що відповідач сплатив авторську винагороду навіть за період в якому патент №3365 не використовувався відповідачем, а саме з 2005 по 2013 роки.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог позивачів суд першої інстанції виходив з їх необґрунтованості.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Згідно положень ст.23 ЦК України моральна шкода визначена, як така, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної чи юридичної особи.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п.п.3 та 5 своєї Постанови №4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Згідно з п.9 Постанови, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

На думку колегії суддів, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» не повинен відшкодовувати моральну шкоду, оскільки не вчиняв будь-яких протиправних дій, які б знаходились у причинному звязку з виникненням у позивачів моральних страждань.

Так, ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» були виконані всі умови договору по використанню патенту №3365, позивачам та за життя їх батьку виплачено кошти за його використання по день дії патенту.

Крім того слід зазначити, що наявність у позивачів будь-яких душевних страждань не підтверджено жодним із доказів, наявних в матеріалах справи.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом не враховано, що починаючи з 1998 року позивачі намагались зясувати причини невиплати авторської винагороди за 1996 та 1998 роки, а, відповідач, в свою чергу, приховував реальні розрахунки та надавав інформацію, що вводила в оману позивачів, чим позивачам була завдана моральна шкода колегія суддів не може прийняти до уваги, оскільки позивачами, відповідно до вимог ст.ст. 10,60 ЦПК України, не доведено глибоких фізичних та душевних страждань, на які вони посилаються у позові, виражаючи їх словами про відчуття страждань, суттєвих незворотних змін, які відбулись в їхньому житті. Жодних доказів звернення до лікувальних установ відповідного профілю для відновлення фізичного чи психічного здоровя позивачів матеріали даної цивільної справи не містять.

Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач є єдиною особою, яка володіла необхідною інформацією та жодним іншим шляхом чи у іншої особи, її отримати було неможливо не можуть бути підставою для задоволення їх позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, яка позивачами не доведена.

Таким чином, доводи, приведені в апеляційній скарзі фактично зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду першої інстанції, яким у досить повному обсязі зясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка, а відповідно до ст. 212 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

На підставі вище наведеного та наявних в матеріалах справи доказів, колегія суддів приходить до висновку, що підстав, передбачених законом, для скасування рішення суду немає, оскільки вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в досить повному обсязі встановив права і обовязки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм правову оцінку, ухвалив рішення яке відповідає вимогам закону.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що наведені доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають суду апеляційної інстанції належних та допустимих доказів, які б спростували встановлені обставини справи, а тому апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін, відповідно до ст. 308 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_4, який діє в її інтересах та інтересах ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 06 грудня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий:

Судді: