Ухвала суду № 65906289, 05.04.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

05 квітня 2017 року м. Київ К/800/1704/17

Суддя Вищого адміністративного суду України Мойсюк М.І., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2016 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини - польова пошта В2950, третя особа - Луганський обласний військовий комісаріат про визнання неправомірною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -

в с т а н о в и в:

У лютому 2016 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Військової частини - польова пошта В2950, третя особа - Луганський обласний військовий комісаріат (далі - ВЧ В2950, Комісаріат відповідно) в якому просила: визнати неправомірною бездіяльність відповідача та зобов'язати останнього зарахувати її до штату ВЧ В2950 з 16 травня 2014 року по 1 травня 2015 року.

В обґрунтування своїх вимог посилався на те, що відповідач, в силу вимог законодавства, яким врегульовано спірні правовідносини, був зобов'язаний включити її до штату ВЧ, однак цього не зробив, а тому ОСОБА_1 просила про задоволення позову.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2016 року позов задоволено, визнано неправомірною бездіяльність ВЧ В2950 щодо не зарахування позивача до штату у період з 16 травня 2014 року по 1 травня 2015 року. Зобов'язано відповідача зарахувати ОСОБА_1 до штату ВЧ В2950 у період з 16 травня 2014 року по 1 травня 2015 року з нарахуванням і виплатою позивачу грошового забезпечення за вказаний період.

Оскаржуваною постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нову постанову про відмову в задоволенні позову.

Позивач подала касаційну скаргу в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить ухвалене ним судове рішення скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Ухвалою судді Вищого адміністративного суду України від 20 лютого 2017 року зазначену касаційну скаргу залишено без руху у зв'язку з тим, що вона подана після закінчення строку, встановленого статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України і скаржник не порушує питання про поновлення цього строку, а також з огляду її невідповідності вимогам статті 213 Кодексу адміністративного судочинства України.

Скаржникові у строк до тридцяти днів з моменту отримання даної ухвали запропоновано усунути зазначені недоліки скарги та роз'яснено, що у випадку їх невиконання у відкритті касаційного провадження буде відмолено та/або повернуто касаційну скаргу.

Вказані в ухвалі судді недоліки касаційної скарги усунуто скаржником у встановлений судом процесуальний строк.

Разом з тим, у відкритті касаційного провадження у цій справі необхідно відмовити враховуючи наступне.

За правилами частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

При цьому, згідно з положеннями частини 3 статті 211 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами касаційного оскарження є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.

Як встановлено судами, 16 травня 2014 року ОСОБА_1 за власним бажанням прибула на військово-польові збори до військової частини польова пошта 0624, яку в подальшому було перейменовано на військову частину ПП В2950.

З рапорту позивача від 24 грудня 2014 року вбачається, що вона як доброволець батальйону «Айдар» займалась будуванням, благоустроєм та охороною блокпостів, несла караульно-патрульну службу по м. Старобільськ, до штату батальйону зарахована не була.

Так, відповідно до статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-ХІІ, у редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) до видів військової служби належать, зокрема, військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період та військова служба за контрактом осіб рядового, сержантського і старшинського складу.

Також, вказаною статтею передбачено, що громадяни України, які призвані або добровільно вступили на військову службу, прийняті на службу у військовому резерві, складають Військову присягу на вірність Українському народу. Громадяни України, які приписуються до призовних дільниць, направляються для підготовки до військової служби, призиваються або приймаються на військову службу, приймаються на службу у військовому резерві, та військовозобов'язані призначені для комплектування посад за відповідними військово-обліковими спеціальностями під час проведення мобілізації, проходять обов'язковий медичний огляд.

Статтею 4 Закону № 2232-ХІІ встановлено, що Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову громадян України на військову службу та прийняття громадян України на військову службу за контрактом.

За приписами статті 24 Закону № 2232-ХІІ початком проходження військової служби вважається: 1) день відправлення у військову частину з обласного збірного пункту - для громадян, призваних на строкову військову службу, громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період; 2) день зарахування до списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) - для громадян, прийнятих на військову службу за контрактом, у тому числі військовозобов'язаних, які проходять збори, та резервістів під час мобілізації; 3) день призначення на посаду курсанта вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу вищого навчального закладу - для громадян, які не проходили військову службу, та військовозобов'язаних.

Згідно зі статтею 29 Закону № 2232-ХІІ військовозобов'язані призиваються на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори. Резервісти проходять підготовку та збори відповідно до програм у порядку, встановленому положеннями про проходження громадянами України служби у військовому резерві. Про початок та закінчення зборів військовозобов'язаних та резервістів видається відповідний наказ командира військової частини.

Водночас, за змістом статті 39 Закону № 2232-ХІІ призов військовозобов'язаних та резервістів на військову службу у зв'язку з мобілізацією та звільнення з військової служби у зв'язку з демобілізацією проводяться в порядку, визначеному Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

В свою чергу, пунктом 5статті 22 Закону України від 21 жовтня 1993 року № 3543-ХІІ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон № 3543-ХІІ, у редакції періоду спірних правовідносин) призов громадян на військову службу (крім тих, що проходять службу у військовому резерві) під час мобілізації або залучення їх до виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють місцеві органи виконавчої влади через військові комісаріати.

Аналогічні положення щодо видів військової служби, вимог про проходження обов'язкового медичного огляду та складання присяги на вірність Українському народу, визначення початку проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період та кола осіб, за рахунок призову яких здійснюється доукомплектування особового складу Збройних Сил України в особливий період, закріплені Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008.

Таким чином, чинним законодавством чітко визначені умови вступу громадянин України на військову службу, а саме: проходження військової служби у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; проходження обов'язкового медичного огляду; складання Військової присяги на вірність Українському народу; наявність дати, визначеної як початок проходження військової служби.

Як вбачається з листа ВЧ В2950 від 13 жовтня 2016 року № 684 позивач у списках особового складу військової частини не значиться та не значилась, на жодні посади як військовослужбовець не призначалась, участь в Антитерористичній операції в складі 24 окремого штурмового батальйону (в/ч п/п В2950) не брала. При цьому, суди не встановили доказів проходження військової служби, а саме: мобілізаційне розпорядження, накази по стройовій частині про зарахування до штату військової частини - польової пошти В2950, військовий квиток, заповнений належним чином, у тому числі із зазначенням закріпленої зброї.

Судом апеляційної інстанції надана належна оцінка твердженню відповідача, який вказує, що в нього на обліку дійсно рахується зброя автомат АКС - 74 № 2768214, проте відсутні будь-які відомості про видачу цього автомату позивачу.

За наведених вище обставин, встановлених судом і підтверджених належними та допустимими доказами, з урахуванням вимог вищезазначених положень законодавства, апеляційний суд дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову і скасування рішення суду першої інстанції.

Такі висновки суду узгоджуються з вимогами законодавства, яким врегульовано спірні правовідносини, відповідають дійсним обставинам справи та нормам процесуального права, доводи касаційної скарги його висновків не спростовують, такі ґрунтуються на помилковому трактуванні правових норм, а тому касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.

Відповідно до положень пункту 5 частини 5 статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.

За змістом цієї норми касаційна скарга повинна містити посилання на неправильне застосування судами норм матеріального права при вирішенні справи або порушення норм процесуального права.

Виходячи зі змісту касаційної скарги та оскаржуваного судового рішення, касаційна скарга є необґрунтованою, а викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи, оскільки заявник не наводить підстав, які б дозволили вважати, що суд неправильно застосував норми матеріального або порушив норми процесуального права.

Керуючись пунктом 5 частини 5 статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України,

у х в а л и в :

У відкритті касаційного провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини - польова пошта В2950, третя особа - Луганський обласний військовий комісаріат про визнання неправомірною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2016 року, відмовити.

Копію цієї ухвали разом з доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подавала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя Вищого адміністративного

суду України М.І. Мойсюк