Ухвала суду № 65906011, 23.02.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"23" лютого 2017 р. м. Київ К/800/32696/16

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Донця О.Є.,

суддів: Голяшкіна О.В.,

Мороз В.Ф.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 02.11.2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Управління міністерства внутрішніх справ України в Івано-Франківській області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії,

в с т а н о в и л а:

У жовтні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Управління міністерства внутрішніх справ України в Івано-Франківській області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії, в якому просив:

- визнати неправомірними дії уповноваженого представника Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області - управління Міністерства внутрішніх справ України в Івано-Франківській області про відмову в призначенні довічної пенсії за вислугу років;

- зобов'язати уповноваженого представника Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області - управління Міністерства внутрішніх справ України в Івано-Франківській області підготувати та подати до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області документи для призначення позивачу довічної пенсії за вислугу років;

- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області прийняти, оформити та призначити йому довічну пенсію за вислугу років.

Постановою Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 24.02.2016 року позовні вимоги ОСОБА_2 було задоволено.

Визнано неправомірними дії уповноваженого представника Головного управління Пенсійного фонду в Івано-Франківській області - управління Міністерства внутрішніх справ України в Івано-Франківській області, в особі заступника начальника управління Міністерства внутрішніх справ України в Івано-Франківській області про відмову в призначенні довічної пенсії за вислугу років ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Зобов'язано уповноваженого представника Головного управління Пенсійного фонду в Івано-Франківській області - управління Міністерства внутрішніх справ України в Івано-Франківській області підготувати та подати до Головного управління Пенсійного фонду в Івано-Франківській області документи для призначення ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 довічної пенсії за вислугу років.

Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду в Івано-Франківській області прийняти, оформити та призначити ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, довічну пенсію за вислугу років, відповідно до пункту «б» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб».

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 02.11.2016 року апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області було задоволено. Постанову Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 24.02.2016 року - скасовано та ухвалено нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 - відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_2, не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, посилаючись на допущені судом порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 02.11.2016 року та залишити в силі постанову Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 24.02.2016 року.

Перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, рішення судів щодо правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 з 15.05.1987 року по 30.05.1989 рік служив в лавах ВМФ на посаді матрос, водій в/ч 10638, в/квиток НОМЕР_1 З 01.09.1990 року по 30.05.1995 року навчався в Національній юридичній академії. З 31.10.1995 року по 19.05.2006 року проходив службу в управлінні Міністерства внутрішніх справ України в Івано-Франківській області. На підставі наказу начальника управління Міністерства внутрішніх справ України в Івано-Франківській області від 17.05.2006 року № 49 о/с ОСОБА_2 19.05.2006 року звільнений в запас (за власним бажанням). Вислуга років станом на 19.05.2006 року становить: у календарному обчисленні - 14 років 11 місяців 18 днів, у пільговому обчисленні немає, загальний трудовий стаж - 17 років 05 місяців 10 днів.

09 вересня 2015 року ОСОБА_2 звернувся до Головного Управління Пенсійного фонду в Івано-Франківській області, через уповноважений пенсійний орган - управління Міністерства внутрішніх справ України в Івано-Франківській області із заявою про призначення йому довічної пенсії за вислугу років.

Листом від 23.09.2015 року уповноваженим представником Головного управління Пенсійного фонду в Івано-Франківській області - управління Міністерства внутрішніх справ України в Івано-Франківській області ОСОБА_2 було відмовлено в прийнятті заяви про призначення довічної пенсії за вислугу років, посилаючись на те, що на день звільнення зі служби в органах внутрішніх справ, а саме на 19.05.2006 року він не досяг 45 річного віку, тому немає підстав для призначення йому пенсії, у відповідності до пункту «б» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Вважаючи дану відмову неправомірною, ОСОБА_2 звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право на призначення пенсії відповідно до статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», так як згідно із статтею 22 Конституції України закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів, не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи постанову про відмову у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що на момент виникнення у позивача права на пенсію та на момент звернення з заявою про її призначення діяла редакція пункту «б» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», що пов'язувала право на пенсію, зокрема, з досягненням особою 45-річного віку на день звільнення зі служби, а не на день звернення із заявою про призначення пенсії. Оскільки ж позивач на день звільнення встановленого законом віку не досяг, то у нього відсутнє право на призначення відповідної пенсії.

Умови призначення пенсії за вислугу років визначено статтею 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Редакція пункту «б» зазначеної статті змінювалась, в тому числі - умови і підстави виникнення права на пенсію за вислугу років, зокрема, умова призначення пенсії - досягнення 45-річного віку на час звільнення зі служби.

У певний час існували положення статті, за якими військовослужбовець міг звільнитися зі служби і раніше, але при досягненні ним 45-річного віку йому могла бути призначена пенсія за вислугу років за наявності інших обов'язкових умов.

Так, відповідно до пункту «б» зазначеної статті в редакції, що діяла на час виникнення права на пенсію, право на пенсію за вислугу років мали особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом, звільнені зі служби незалежно від підстав та часу звільнення і досягли 45-річного віку, крім осіб, позбавлених військових або спеціальних звань, а також звільнених із служби у зв'язку з засудженням за умисний злочин, вчинений з використанням свого посадового становища, або вчиненням корупційного діяння, а ті з них, що є інвалідами війни, - незалежно від віку, і мають загальний трудовий стаж 25 календарних років і більше, з яких не менше 12 календарних років і 6 місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ.

Законом України «Про внесення змін до деяких законів України з питань пенсійного забезпечення та соціального захисту військовослужбовців» внесено зміни до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», зокрема, змінено назву цього Закону, зміст і редакцію окремих статей та доповнено його новими статтями. Так, статтю 12 викладено в іншій редакції, зокрема пункт «б» цієї статті передбачає, що особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах «б»-«д» статті 1-2 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», в разі досягнення ними на день звільнення зі служби 45-річного віку, крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону, за наявності у них страхового стажу 25 років і більше, з яких не менше ніж 12 календарних років і 6 місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ, державній пожежній охороні, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України.

Вирішуючи питання про застосування цього закону у часі, суд виходить із того, що згідно зі статтею 22 Конституції України закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо [рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 року № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 року № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій.

Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей.

Порядок проходження служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях врегульовано спеціальними нормативно-правовими актами, які покладають на громадян, які перебувають на такій службі, додаткові обов'язки і відповідальність.

Також у цьому ж рішенні зазначено, що зупинення пільг, компенсацій і гарантій для військовослужбовців та працівників правоохоронних органів без відповідної матеріальної компенсації є порушенням гарантованого державою права на їх соціальний захист та членів їхніх сімей.

Відповідно до частини 2 статті 8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці, за винятком тих, які проходять строкову службу, не можуть бути звільнені з військової служби до набуття права на пенсію за вислугу років.

Виходячи із висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розумінні сутності соціальних гарантій військовослужбовців та прирівняних до них осіб, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства, а правовідносини по їхньому пенсійному забезпеченню виникають не в момент звернення за призначенням пенсії, а в момент виникнення права на її призначення.

Дана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 10.02.2015 року у справі № 21-630а14.

Відповідно до статті 2442 Кодексу адміністративного судочинства України, висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Відповідно до статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Таким чином, судом апеляційної інстанції дана неправильна правова оцінка обставин по справі, помилково застосовані норми матеріального права при розгляді апеляційної скарги по даній справі, а тому касаційну скаргу ОСОБА_2 слід задовольнити, рішення суду апеляційної інстанції - скасувати, залишивши в силі рішення суду першої інстанції з мотивів, викладених у даній ухвалі.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 02.11.2016 року - скасувати.

Постанову Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 24.02.2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Управління міністерства внутрішніх справ України в Івано-Франківській області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії - залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, передбаченому статтями 235 - 244 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: О.Є. Донець

О.В. Голяшкін

В.Ф. Мороз