Ухвала суду № 65905031, 11.04.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 810/912/16 Головуючий у 1-й інстанції: Щавінський В.Р. Суддя-доповідач: Степанюк А.Г.

У Х В А Л А

Іменем України

11 квітня 2017 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Степанюка А.Г.,

суддів - Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі - Ліневській В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 30 січня 2017 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Промтехцентр» до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

У березні 2016 року товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Промтехцентр» (далі - Позивач, ТОВ «НВП «Промтехцентр») звернулося до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області (далі - Відповідач, ДПІ у Києво-Святошинському районі) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 14.09.2015 року №0002942204 та №0002952204.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 30.01.2017 року позов задоволено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що Позивачем доведено правомірність включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, а також формування валових витрат, а тому позовні вимоги є повністю обґрунтованими. Крім того, суд зауважив, що Відповідачем не подано жодних доказів нікчемності укладеного Позивачем з ТОВ «СП «Агропроммаш» договору, на підставі якого ТОВ «НВП «Протмехцентр» було сформовано податковий кредит та валові витрати.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити. При цьому посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Наголошує на неповному дослідженні судом всіх фактичних обставин справи та перевірки їх доказами, що спричинило прийняття неправильного рішення, оскільки Позивачем під час перевірки не було подано ряд документів, які є обов'язковими при укладенні такого виду договорів, наслідком чого є неможливість підтвердження товарності господарської операції.

У судовому засіданні повноважний представник Апелянта доводи апеляційної скарги підтримав та просив суд вимоги останньої задовольнити повністю.

Представник Позивача наполягав на залишенні апеляційної скарги без задоволення, а постанови суду першої інтонації - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, заслухавши пояснення повноважних представників сторін, повно та всебічно дослідивши обставини справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін, виходячи з такого.

Відповідно до статті 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції встановив, що у серпні 2015 року працівниками ДПІ у Києво-Святошинському районі на підставі направлення від 07.08.2015 року №787, наказу від 07.08.2015 року №697 згідно пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 ПК України було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «НВП «Промтехцентр» з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «СП «Агропроммаш» за грудень 2014 року. У ході перевірки податковим органом було виявлено порушення Позивачем: пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 138.1, пп. 138.5.1 п. 138.5 ст. 138 ПК України, внаслідок чого занижено суму податку на прибуток за 2014 рік на суму 311 745,00 грн.; п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, п. п. 200.1, 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України, що призвело до заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету (р. 25 декларації) за грудень 2014 року на суму 346 383,00 грн. Результати перевірки зафіксовані в акті від 20.08.2015 року №272 (т. 1 а.с. 14-24). За наслідками розгляду заперечень на вказаний акт перевірки (т. 1 а.с. 25-29) Відповідач листом від 09.09.2015 року №10477/10-13-22-04-19 (т. 1 а.с. 30-31) повідомив про залишення його висновків без змін.

На підставі викладених в акті перевірки висновків Відповідачем 14.09.2015 року винесені податкові повідомлення-рішення форми «Р»: №0002952204 (т. 1 а.с. 32), яким Позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 389 681,00 грн., у тому числі за основним платежем - 311 745,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 77 936,00 грн.; №0002942204 (т. 1 а.с. 33), яким Позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 432 979,00 грн., у тому числі за основним платежем - 346 383,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 86 596,00 грн.

За наслідками адміністративного оскарження рішенням ГУ ДФС у Київській області від 23.11.2015 року №3073/10-36-10-01-04 (т. 1 а.с. 39-43) та рішенням ДФС України від 10.02.2016 року №2693/6/99-99-10-01-04-25 (т. 1 а.с. 50-53) вказані акти індивідуальної дії були залишені без змін.

Надаючи оцінку правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, суд першої інстанції встановив, що у період, що перевірявся, Позивачем до складу податкового кредиту було включено, зокрема, 345 333,00 грн., сформованого за наслідками господарських відносин з ТОВ «СП «Агропроммаш», а також визначено витрати, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток, у розмірі 1 731 915,00 грн.

Вирішуючи питання про реальність укладеного між Позивачем та вказаним контрагентом договору, суд першої інстанції встановив наступне.

Між ТОВ «СП «Агропроммаш» (Продавець) та ТОВ «НВП «Промтехцентр» (Покупець) укладено договір купівлі-продажу від 25.12.2014 року №26 (т. 1 а.с. 54-56), за умовами якого Продавець зобов'язується передати у власність Покупцю, а Покупець зобов'язується прийняти й оплатити товар - кукурудза у кількості 740 тон за ціною 2 800,00 грн. з ПДВ за тону, вартістю 2 072 000,00 грн.

Пунктом 2.1 Договору передбачено, що передача товару Продавцем Покупцю здійснюється на складі Продавця за адресою: м. Мирча, Бородянський район, Київська область. Завантаження здійснюється силами та засобами Покупця.

Перехід права власності здійснюється в момент передачі товару Покупцю за видатковою накладною, датою якої є дата оформлення видаткової накладної. Приймання товару по кількості та якості проводиться Покупцем в момент його отримання від Продавця. Товар знаходиться на відповідальному зберіганні до моменту завантаження та вивезення зі складу Продавця (п. 2.2 Договору).

Згідно п. 4.2 Договору у вартість товару включено оплату за зберігання та транспортування.

На підтвердження реальності господарських операцій за Договором Позивачем було надано копії: видаткової накладної (т. 1 а.с. 57), рахунку-фактури (т. 1 а.с. 58), податкової накладної (т. 1 а.с. 59), банківської виписки (т. 1 а.с. 195-196), картки рахунку :361: Контрагенти (т. 1 а.с. 197-198).

При цьому, судом першої інстанції встановлено, що з січня 2015 року Позивачем було здійснено продаж кукурудзи ТОВ «Терра Котта», ТОВ «Агроконтраст», ОСОБА_2, ТОВ «Замбар-2012», що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями видаткових накладних (т. 1 а.с. 63-66).

Крім того, частину придбаної у ТОВ «СП «Агропроммаш» кукурудзи було реалізовано Позивачем компанії «SPIKE TRADE LP» за контрактом від 03.03.2015 року №Р150303-FC-2 (т. 1 а.с. 67-72), з метою виконання якого товар було транспортовано до Миколаївського морського порту за договором на транспортно-експедиційне обслуговування від 04.03.2015 року №040315/431-е/2 (т. 2 а.с. 84-85), укладеним Позивачем з ТОВ «Компанія «Мелагрейн», що підтверджується копіями товарно-транспортних накладних (т. 2 а.с. 70-79). Згідно копії ЕМД №504050002/2015/101803 кукурудза була вивезена за митну територію України (т. 1 а.с. 119-120).

Транспортування кукурудзи до Миколаївського морського порту здійснювалося зі складу ТОВ «Бородянське ХПП», з яким ТОВ «НВП «Промтехцентр» 03.03.2015 року було укладено договір №11/1/1 складського зберігання, приймання, сушки, очистки та відгрузки зерна (т. 1 а.с. 73-75), та на який остання була перевезена згідно товарно-транспортних накладних (т. 2 а.с. 11-69).

На підставі встановлених вище обставин, суд першої інстанції дійшов до висновку, що підстав для визнання безтоварним укладеного Позивачем з ТОВ «СП «Агропроммаш» Договору немає. При цьому, суд наголосив на тому, що податковим органом як суб'єктом владних повноважень не доведено, що господарські операції Позивача є безтоварними, не доведено недобросовісності Позивача та його контрагента. Крім того, доказів визнання нікчемними угоди суду не надано, а отже висновки податкового органу ґрунтуються на припущеннях, які не підтверджені належними доказами і не мають фактичного та правового обґрунтування.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може не погодитися з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Приписи ч. 1 ст. 208 ГК України визначають, що якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Враховуючи положення зазначених вище статей ГК України, колегія суддів вважає за необхідне підкреслити той факт, що для визнання правочину такого, що укладений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, необхідно встановити факт наявності у контрагентів або контрагента такої мети.

Однак, як вбачається з матеріалів справи та було вірно встановлено судом першої інстанції, доказів наявності у сторін договорів мети, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, Відповідачем надано не було.

Оцінюючи висновки суду першої інстанції щодо відповідності складених сторонами первинних документів вимогам чинного законодавства, судова колегія вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон про бухгалтерський облік) документом, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення є первинний документ.

Приписи ст. 9 вказаного закону визначають, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Крім того, згідно п. 2.4 затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Аналогічна позиція викладена у листі ВАС України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11.

Як вірно зазначив суд першої інстанції, наявні у матеріалах справи документи містять всі обов'язкові для первинних документів реквізити та відповідають законодавчо визначеним вимогам. Поряд з цим, Відповідачем як суб'єктом владних повноважень не було доведено юридичної дефектності чи невідповідності первинних документів вимогам чинного законодавства.

Посилання Апелянта на те, що Позивачем ні у ході перевірки, ні до суду першої інстанції не були надані копії карантинних сертифікатів, карток аналізу зерна, журналу реєстрації лабораторних аналізів середньодобових проб, актів відбору зразків та вагового журналу, а тому операції за Договором є безтоварними, судовою колегією оцінюється критично з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 29 Закону України «Про карантин рослин» об'єкти регулювання переміщуються територією України за наявності карантинного сертифіката у випадках: вивезення та/або ввезення об'єктів регулювання у карантинну зону; транспортування імпортованих об'єктів регулювання, які зберігалися, перепаковувалися, розділялися на частини, змішувалися з іншими вантажами.

Аналогічний припис закріплений у п. 23 затвердженого постановою КМ України від 12.05.2007 року № 705 Порядку проведення огляду, обстеження, аналізу, фумігації (знезараження) та інспектування (оформлення фітосанітарного та карантинного сертифікатів) об'єктів регулювання у сфері карантину рослин.

З огляду на викладене посилання Відповідача на затверджені наказом Мінагрополітики України від 23.08.2005 N 414 Фітосанітарні правила ввезення з-за кордону, перевезення в межах країни, транзиту, експорту, порядку переробки та реалізації підкарантинних матеріалів, в якості підстави для необхідності отримання Позивачем карантинного сертифікату на кукурудзу, є помилковим.

Щодо відсутності карток аналізу зерна, журналу реєстрації лабораторних аналізів середньодобових проб, актів відбору зразків та вагового журналу, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що у матеріалах справи наявна картка аналізу зерна (т. 2 а.с. 86), у той час як журнали реєстрації лабораторних аналізів середньодобових проб, акти відбору зразків та вагові журнали не могли бути у наявності у Позивача, оскільки відповідальне зберігання здійснювало спершу ТОВ «СП «Агропроммаш», а потім ТОВ «Бородянське ХПП».

Крім того, твердження Апелянта відсутність доказів перевезення та зберігання обладнання як підставу для визнання безтоварними господарських операцій та безпідставність формування податкового кредиту з ПДВ та валових витрат колегією суддів оцінюється критично, оскільки податкове законодавство не ставить у залежність право платника податків на податковий кредит від наявності чи відсутності товарно-транспортної накладної. При цьому, матеріали справи свідчать, що договору перевезення між сторонами не укладалося, а відтак приписи затверджених наказом Міністерства транспорту України від 20.02.1998 року №128/2568 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, які регулюють відносини між перевізниками та вантажовідправниками і вантажоодержувачами, до спірних правовідносин застосовуються не обов'язково.

Тобто, товарно-транспортні накладні є обов'язковими для застосування відправниками та одержувачами вантажів, позаяк слугують підставою для проведення розрахунків за договором перевезення. У даному ж спорі не оцінюється правомірність формування Позивачем даних податкового обліку за операцією з перевезення товарів.

Аналогічна позиція закріплена в постанові Вищого адміністративного суду України від 21.05.2014 року у справі №К/800/10421/14.

При цьому, як вже було зазначено вище, умовами Договору передбачалося, що ТОВ «СП «Агропроммаш» здійснювало відповідальне зберігання придбаного Позивачем зерна, у зв'язку з чим поставка товару від Покупця до Продавця за Договором не здійснювалася, а відтак товарно-транспортні накладні не складалися.

З урахуванням наведеного судова колегія погоджується з твердженням суду першої інстанції про відсутність правових підстав визнання безтоварними господарських операцій Позивача з ТОВ «СП «Агропроммаш», у зв'язку з чим вважає за необхідне зазначити таке.

Приписи пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначають, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 ПК України до витрат операційної діяльності, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Приписи пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України визначають, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Таким чином, враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що наявні у матеріалах справи документи у розумінні приписів Закону про бухгалтерський облік є первинними документами, а тому підтверджують, по-перше, реальність виконання укладеного Позивачем з ТОВ «СП «Агропроммаш» Договору, по-друге, правомірність включення до складу валових витрат суми коштів, сплаченої на виконання останнього, оскільки такі витрати безпосередньо пов'язані з господарською діяльністю ТОВ «НВП «Промтехцентр».

Крім того, згідно пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Відповідно до п.198.1, п.198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу). Право на нарахування податкового кредит виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6 ст. 198 ПК України не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно п. 201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Пунктом 200.3 ст. 200 ПК України визначено, що при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Відповідачем не заперечувалось, що на момент виписування податкової накладної Позивачу контрагент останнього був зареєстрований у встановленому законом порядку як суб'єкт підприємницької діяльності, а також платником податку на додану вартість, а факт реальності господарських операції, як було встановлено раніше, підтверджується належним чином оформленими первинними документами, а тому правових підстав для винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень у Відповідача не було.

Крім того, судова колегія вважає за необхідне зауважити, що в акті перевірки було зафіксовано, що до податкового кредиту за грудень 2014 року було включено податкову накладну №4 від 10.12.2014 року на суму ПДВ 1 050,00 грн., однак до перевірки її копії надано не було. Водночас, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що в апеляційній скарзі Апелянтом не зазначено доводів щодо необґрунтованості висновків суду першої інстанції у вказаній частині як і не підтверджено, що вказана податкова накладна була виписана Позивачу саме ТОВ «СП «Агропроммаш», оскільки предметом перевірки було виключно питання дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах ТОВ «НВП «Промтехцентр» із вказаним контрагентом.

Відтак, щодо решти висновків суду першої інстанції судова колегія вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.

Разом з тим, оскільки таких порушень у ході розгляду справи встановлено не було, розгляд справи здійснювався у межах апеляційної скарги.

Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів із наведеними висновками суду першої інстанції погодилась, оскільки вони знайшли своє підтвердження в ході апеляційного розгляду справи. Судом було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. У зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу - залишити без задоволення, а постанову суду - без змін.

Крім іншого, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 01.03.2017 року задоволено клопотання ДПІ у Києво-Святошинському районі та відстрочено сплату судового збору за подання апеляційної скарги на постанову Київського окружного адміністративного суду від 30.01.2017 року у розмірі 13 573,89 грн. до ухвалення судом апеляційної інстанції рішення у даній справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 87 КАС України що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Приписи ч. 2 ст. 88 КАС України визначають, що витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо оплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку про необхідність стягнення з Відповідача суми відстроченого до ухвалення рішення судового збору у розмірі 13 573,89 грн.

Керуючись ст.ст. 88, 98, 160, 167, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області - залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 30 січня 2017 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Промтехцентр» до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - без змін.

Стягнути з Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області (08132, Київська обл., м. Вишневе, вул. Ломоносова, 34, код ЄДРПОУ 39471029) суму відстроченого до ухвалення рішення у справі судового збору у розмірі 13 573 (тринадцять тисяч п'ятсот сімдесят три) гривні 89 копійок на рахунок Державної судової адміністрації України (Отримувач коштів: ГУК у м. Києві/м.Київ/22030106; Код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783; Банк отримувача: ГУ ДКC України у м. Києві; Код банку отримувача (МФО): 820019; Рахунок отримувача: 31215256700001; Код класифікації доходів бюджету: 22030106).

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Касаційна скарга на судові рішення подається у порядку та строки, визначені ст.ст. 211, 212 КАС України.

Головуючий суддя А.Г. Степанюк

Судді В.В. Кузьменко

О.І. Шурко

Головуючий суддя Степанюк А.Г.

Судді: Кузьменко В. В.

Шурко О.І.