Рішення № 65899239, 31.03.2017, Апеляційний суд Рівненської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 березня 2017 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області в складі:

головуючої судді - Шеремет А.М.,

суддів: Григоренко М.П., Ковальчук Н.М.

секретар судового засідання: Деркач І.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Рівне апеляційні скарги ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 на рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 20 грудня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Рівненської районної державної нотаріальної контори, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання права власності в порядку спадкування та усунення від спадкування,-

в с т а н о в и л а :

26 грудня 2014 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2, Рівненської районної державної нотаріальної контори, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання права власності в порядку спадкування та усунення від спадкування.

Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 20 грудня 2016 року позов задоволено частково.

Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_5, видане 01 серпня 2014 року державним нотаріусом Рівненської районної державної нотаріальної контори ОСОБА_6 на імя ОСОБА_2.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 з надвірними будівлями та спорудами від 10 жовтня 2014 року.

Визнано недійсним договір іпотеки, укладений 04 грудня 2014 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4

В решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 подали апеляційні скарги в яких доводять про незаконність та необґрунтованість вказаного рішення через порушення судом норм матеріального та процесуального права.

В своїй апеляційній скарзі ОСОБА_1 вказує, що покази свідків, які допитанні в судовому засіданні, є достатніми та допустимим доказами підтвердження факту того, що ОСОБА_1 особисто брав участь в будівництві спірного житлового будинку та придбав будівельні матеріали, що не заперечувалось відповідачами у справі.

Крім того, допитаними свідками підтверджено, що ОСОБА_2 ухилявся від обовязку утримувати спадкодавця - ОСОБА_5

Просить рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 20 грудня 2016 року змінити, задовольнивши позовні вимоги в частині усунення від спадкування за законом ОСОБА_2; визнання за ОСОБА_1 права власності на АДРЕСА_2 в порядку спадкування після сметрі матері ОСОБА_5; визнати будівельні матеріали, використані для самочинного будівництва житлового будинку №29 по вул. Дрольова в смт. Клевань, спільною власністю батьків ОСОБА_7 і ОСОБА_5 та їх сина ОСОБА_1 на підставі ст. 175 СК України; визнати ОСОБА_5 спадкоємцем 1/3 частини будівельних матеріалів, що використані для самочинного будівництва житлового будинку №29 по вул. Дрольова в смт. Клевань; визнати за ОСОБА_1 право власності на будівельні матеріали, використані для самочинного будівництва в вищезазначеному житловому будинку.

В запереченні на апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 просить її відхилити, а рішення в оскаржуваній частині залишити без змін.

В своїй апеляційній скарзі ОСОБА_2 вказує, що за загальним положенням, право на спадщину виникає в день відкриття спадщини, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлений строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 13 листопада 2013 року, ОСОБА_1 надано додатковий строк в три місяця для подання заяви для прийняття спадщини, Апеляційним судом Рівненської області від 25 червня 2014 року рішення скасовано, оскільки останнім безпідставно пропущено строк для прийняття спадщини, а юридична необізнаність щодо строку прийняття спадщини не вважається поважною причиною щоб не прийняти спадщину.

Таким чином позивач не набув права на спадкування, а тому право його як спадкоємця не порушено.

Просить рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 20 грудня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В своїй апеляційній скарзі ОСОБА_3 вказує, що позивач не проживав постійно із спадкодавцем та не подав нотаріусу заяву про прийняття спадщини у строк встановлений ст. 1270 ЦК України, тому права на спадкування він не набув, а відтак у ОСОБА_2, як законного спадкоємця та належного власника кв.№2 в буд. №8 по вул. Залізнична в смт. Клевань, були належні права продавця щодо її відчуження на користь третіх осіб.

Крім того, позивач не був стороною оскаржуваних правочинів, в своїй позовній заяві не навів жодних правових підстав для визнання договору купівлі-продажу недійсними, а тому наслідки ч.1 ст. 216 ЦК України не підлягають застосуванню в даних правовідносинах.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає відхиленню, а апеляційні скарги ОСОБА_2 ОСОБА_3 задоволенню частково з таких підстав.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 належним чином прийняв спадщину, при цьому суд врахував, що застереження нотаріусом справжності підпису спадкоємця у заяві про прийняття спадщини не є підставою для відмови у визначенні такого факту.

З таким висновком колегія суддів Апеляційного суду Рівненської області не погоджується з огляду на таке.

Судом встановлено, що ОСОБА_7 та ОСОБА_5 є батьками позивача (т.1а.с.148).

Матірю відповідача є ОСОБА_8, яка була рідною сестрою позивача (т.1а.с.157).

ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу від 21 січня 1991 року була власником квартири АДРЕСА_3 з надвірними будівлями і спорудами: 1/2 В-сарай, Д-сарай, Е-сарай, Г-вбиральня, №1-огорожа.

12 листопада 2005 року померла рідна сестра позивача і відповідно мати відповідача ОСОБА_8 (т.1 а.с.144).

ОСОБА_5 -її мати стала піклувальником неповнолітніх онуківвідповідача та його брата (т.1 а.с.121).

21 червня 2009 року помер ОСОБА_7 (т.1 а.с.119).

01 квітня 2013 року ОСОБА_5 померла, що підтверджується актовим записом про смерть №28 від 01 квітня 2013 року.

Відповідно до ч.1 ст. 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

18 вересня 2013 року ОСОБА_2 подав заяву про прийняття спадщини на підставі чого заведена спадкова справа № 574/2013 (т.1 а.с.135).

03 жовтня 2013 року до нотаріальної контори від імені ОСОБА_1 надійшла належним чином не засвідчена заява (т.1.а.с.146) і державним нотаріусом направлено повідомлення про отримання даної заяви та необхідність належним чином засвідчити підпис або прибути особисто до нотаріальної контори (т.1 а.с.4).

Заявою від 07 жовтня 2013 року, ОСОБА_1 повідомив Рівненську районну державну нотаріальну контору про те, що звернувся до Рівненського міського суду із заявою про продовження строку на прийняття спадщини та просить до моменту розгляду справи не вчиняти будь які дій щодо оформлення спадщини іншими особами.

13 листопада2013 року рішенням Рівненського районного суду Рівненської області у зв'язку з необізнаністю позивача з порядком прийняття спадщини, ОСОБА_1 визначений додатковий строк для прийняття спадщини (т.1 а.с.66).

29 січня 2014 року у визначений судом строк, позивач нотаріально оформив заяву про прийняття спадщини після смерті матері (т.1 а.с.6).

27 лютого 2014 року вказана заява та рішення від 13 листопада 2013 року надійшли до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини.

25 червня 2014 року рішенням Апеляційного суду Рівненської області рішення суду першої інстанції скасовано і ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову про визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

01 серпня 2014 року державний нотаріус Рівненської районної державної нотаріальної контори ОСОБА_6 видала свідоцтво про право на спадщину за законом, згідно з яким спадкоємцем майна ОСОБА_5 є її онук ОСОБА_2 Спадкове майно складається з квартири та приналежних до неї будівель, які знаходяться по вул. Залізничній 8/2 в смт.Клевань Рівненського району Рівненської області /т.1 а.с.12/.

10 жовтня 2014 року між ОСОБА_2Я та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу вказаного житла (т.2 а.с.123-125).

04 грудня 2014 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на забезпечення повернення боргу по договору у розмірі 120 000 грн. укладено договір іпотеки вказаного майна (т.2 а.с.116-119).

Відповідно до ч.2 ст. 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46цього Кодексу).

Статтею 1270 ЦК України передбачено, що для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Згідно ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Тобто право на спадщину належить спадкоємцеві з моменту її відкриття, закон зобовязує спадкоємця, який постійно не проживав із спадкодавцем у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Відповідно до ч.1,3 ст. 1272 ЦК України якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

Згідно ст. 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

В своїй позовній заяві ОСОБА_1 посилався на те, що вчасно звернувся з заявою про прийняття спадщини і оскільки законодавством не встановлено строку для надсилання заяви про прийняття спадщини, оформленої належним чином чи особистого прибуття до нотаріальної контори для підтвердження підпису на такій заяві, то він міг у будь який час звернутися до нотаріуса за видачею свідоцтва про право на спадщину, а за таких обставин дії нотаріуса по видачі свідоцтва про право на спадщину на іншу особу є неправомірним.

З письмових пояснень наданих суду державним нотаріусом Рівненської районної державної нотаріальної контори ОСОБА_6 вбачається, що 03 жовтня 2013 року до нотаріальної контори надіслано заяву від імені ОСОБА_1 вх..№616/02-14, не оформлену належним чином, підпис його не засвідчений, відповідно вона не зареєстрована у реєстрі спадкових справ. Державним нотаріусом було направлено повідомлення про отримання даної заяви, та необхідності належним чином засвідчити підпис або прибути особисто до нотаріальної контори. 27 лютого 2014 року (відправник ЮФ «Лекс-Форум» м. Рівне, вул. П.Могили, 22б) надіслано від імені ОСОБА_1 заяву про прийняття спадщини належним чином оформлену нотаріусом Російської федерації м. Тобольска та Рішення Рівненського районного суду від 13 листопада 2013 року.

Зазначає, що у зверненні від 06 листопада 2014 року до Міністерства юстиції України, ОСОБА_1 зазначав, що після смерті матері, протягом 6 місяців перебував на роботі в Росії та не мав можливості зявитися до нотаріальної контори, заяву він направив з Російської Федерації. За отриманим конвертом вбачається, що заява від 27 вересня 2013 року направлена з території Рівненської області Рівненського району смт. Клевань, вул. Залізнична, №8, тому є незрозумілим, хто подав заяву від імені ОСОБА_1, який перебував на території Російської Федерації.

Рішенням Апеляційного суду Рівненської області від 25 червня 2014 року встановлено, що звертаючись 07 жовтня 2013 року до суду із позовною заявою про визначення додаткового строку для прийняття спадщини ОСОБА_1 свої вимоги обґрунтував тим, що помилково вважав строк звернення до нотаріальної контори після шестимісячного строку.

Звертаючись до суду з позовом про визначення додаткового строку для прийняття спадщини ОСОБА_1 зазначив, що він є спадкоємцем майна після смерті матері ОСОБА_5, яка померла 01 квітня 2013 року. Після її смерті заяву про прийняття спадщини не подав, оскільки помилково вважав, що має звернутися до нотаріальної контори з заявою після спливу шестимісячного строку. Однак, коли він звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини то дізнався, що пропустив зазначений законом термін для звернення з такою заявою. Тому змушений подати позов до суду.

Вищезазначене свідчить про те, що ОСОБА_1 вчасно заяву про прийняття спадщини до нотаріальної контори не подав, заява від імені ОСОБА_9 подана 03 жовтня 2013 року, яка належним чином так і не засвідчена не є належним та допустимим доказом прийняття спадщини і підставою для визнання свідоцтва про спадщину недійсним.

Таким чином, ОСОБА_1 спадщину після смерті ОСОБА_5 не прийняв, права на спадкування не набув, відповідно його права не порушені.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання вищезазначених договорів недійсними, суд першої інстанції виходив з того, що вони є похідними від визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, оскільки в силу ч.1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків крім тих, що повязуються з його недійсністю.

Оскільки суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що позов в частині визнання свідоцтва на спадщину задоволенню не підлягає, то не підлягає задоволенню і позовні вимоги в частині визнання договору купівлі-продажу та іпотечного договору спірної квартири недійсними, оскільки права позивача не порушені.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині усунення від спадкування за законом ОСОБА_2 після смерті ОСОБА_5 суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про те, що доказів в розумінні ст.ст.57,58 ЦПК України, які б свідчили про те, що за станом здоров'я спадкодавець знаходився у безпорадному стані, не міг самостійно забезпечити умови свого життя та потребував стороннього догляду, та доказів, які б свідчили про факт свідомого та навмисного ухилення відповідача від свого обов'язку щодо догляду та утримання спадкодавця, позивач у порядку, передбаченому ст.ст.10,60 ЦПК України, не надав, такі докази в ході розгляду справи не встановлено. Таким чином, судом не встановлено факт ухилення відповідача від надання допомоги спадкодавцю в розумінні положень ч.5 ст.1224 ЦК України.

Щодо визнання ОСОБА_1 власником будівельних матеріалів, які використані для самочинного будівництва житлового будинку №29 по вул. Дрольова в смт. Клевань Рівненського р-ну, то суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивачем належними та допустимим доказами не доведені позовні вимоги в цій частині.

Стосовно визнання позивача власником квартири АДРЕСА_1, то право власності набувається на підставах, що не заборонені законом і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (ст.328 ЦК України).

Відмовляючи в задоволенні позову в цій частині суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що позивач не надав докази того, що він звертався за отриманням свідоцтва про права на спадщину після смерті спадкодавця, але не міг його отримати за підстав, що не залежали від його волі, а суд не наділений повноваженнями виконувати обов'язки нотаріуса з посвідчення права на спадщину, що відповідає вимогам ст.ст.1268,1269,1269,1297 ЦК України.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 не спростовують правильності оскаржуваного рішення, оскільки ці доводи зводяться до посилання на ті ж самі обставини та наведення відповідного обґрунтування щодо заявлених вимог, яким суд першої інстанції надав належну оцінку в оскаржуваному рішенні і колегія суддів повністю погоджується із цією оцінкою та прийнятим рішенням у даній цивільній справі.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду підлягає скасуванню в частині визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, визнання договору купівлі-продажу та іпотечного договору недійсними з ухваленням нового рішення у справі про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст.ст.303,304,307,309,313,317,319 ЦПК України, колегія суддів,-

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 20 грудня 2016 року в частині визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_5, виданого 01 серпня 2014 року державним нотаріусом Рівненської районної державної нотаріальної контори ОСОБА_6 на імя ОСОБА_2; визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 з надвірними будівлями та спорудами від 10 жовтня 2014 року; визнання недійсним договору іпотеки, укладеного 04 грудня 2014 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 скасувати.

В задоволенні позову ОСОБА_1 в цій частині відмовити.

В решті рішення залишити без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуюча

Судді :