Постанова № 65897780, 10.04.2017, Апеляційний суд Київської області

Справа № 359/10191/16-п Головуючий у І інстанції Туманова К. Л.Провадження № 33/780/157/17 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 429 10.04.2017

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 квітня 2017 року м. Київ

Суддя судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Київської області ОСОБА_1, з участю особи, яку притягнуто до адміністративної відповідальності ОСОБА_2, його захисника ОСОБА_3 та представників митниці ОСОБА_4, ОСОБА_5, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_2 ОСОБА_3 на постанову судді Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 13 січня 2017 року, якою

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, непрацюючого, проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3,

притягнуто до адміністративної відповідальності за ст.471 Митного кодексу України та накладено стягнення у виді штрафу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1700 (одна тисяча сімсот) гривень.

Вилучену, згідно протоколу про порушення митних правил №0726/125120101/16 від 20.11.2016 року, валюту у розмірі 83 600 доларів США конфісковано в дохід держави.

В С Т А Н О В И В :

Відповідно до постанови, 20.11.2016 року о 19:08 год. у зоні митного контролю залу «Відліт» терміналу «D» ДПМА «Бориспіль» громадянин України ОСОБА_2, який відлітав з України до ОСОБА_6, м. Мінськ, літаком а/к «МАУ», рейсом №0893 та своїми діями обрав канал позначений символами зеленого кольору «зелений коридор», тим самим заявив про те, що переміщувані ним через митний кордон України товари не підлягають письмовому декларуванню, оподаткуванню митними платежами, не підпадають під встановлені законодавством заборони та обмеження щодо вивезення за межі митної території України, чим засвідчив про факти, що мають юридичне значення. Після перетину пасажиром «білої лінії», яка позначає закінчення зони спрощеного митного контролю «зелений коридор», пасажиру було задано запитання щодо наявності у нього готівки, на що він відповів, що має при собі велику суму готівки, після чого пасажира було запрошено до службового приміщення залу «Відліт» та запропоновано предявити всю валюту. Громадянином ОСОБА_2 було видано готівку в розмірі 94300 доларів США та 442 гривні, яка знаходилася в одному з відділень чоловічої сумки пасажира (ручна поклажа), без ознак приховування та зі слів пасажира належить йому особисто. На момент проходження митного контролю належним чином оформленої митної декларації та банківських документів на право переміщення готівки понад 10000 євро, пасажир не надав, до моменту перетину ним «білої лінії» до інспектора митниці не звертався. З виявленої суми пасажиру було пропущено 10700 доларів США та 442 гривні, за протоколом про порушення митних правил вилучено 83600 доларів США.

На вказану постанову суду, захисник ОСОБА_2 ОСОБА_3 подав апеляцію, в якій не погоджується з постановою та вважає, що судом неправильно застосовані норми матеріального права. А ні судом, а ні представниками митниці не надано жодного доказу, який свідчить про те, що валютні цінності, які були предметом розгляду в суді, здобуті ОСОБА_2 злочинним шляхом чи будуть використані для вчинення нового злочину. Разом з цим, суду доведено легальність походження валютних цінностей, а саме у судовому засіданні було надано боргову розписку, що підтверджує боргове зобовязання та містить всі необхідні реквізити договору позики, до того ж в судовому засіданні не було надано жодного доказу щодо визнання недійсною цю боргову розписку. Окрім цього, суду підтверджено факт утримання ОСОБА_2 трьох малолітніх дітей та батьків пенсіонерів, а тому конфіскація вилученої валюти покладає на нього «індивідуальний та надмірний тягар». Тому просить постанову в частині конфіскації валюти змінити та не застосовувати до ОСОБА_2 стягнення у виді конфіскації вилученої валюти.

У судовому засіданні особа, яку притягнуто до адміністративної відповідальності ОСОБА_2, а у попередніх засіданнях його захисник ОСОБА_3 апеляційну скаргу підтримали, підтвердили викладені у ній доводи та просили апеляційну скаргу задовольнити.

Представник Київської митниці ДФС ОСОБА_5, а у попередніх судових засіданнях й інший представник Київської митниці ДФС ОСОБА_4, заперечували проти задоволення апеляційної скарги, вказували, що постанова суду першої інстанції правильна та законна.

Вислухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з наступних підстав.

Доводи апеляційної скарги аналогічним тим, які були висловлені під час судового розгляду даної справи в суді першої інстанції. При цьому, суд першої інстанції дав їм належну оцінку при прийнятті рішення. Висновки суду першої інстанції належним чином мотивовані та обґрунтовані. Апеляційний суд з вказаними висновками погоджується, вважає їх правильними та законними.

Так, висновок суду про доведеність винності ОСОБА_2 у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 471 МК України відповідає фактичним обставинам справи, підтверджується розглянутими в судовому засіданні доказами і є обґрунтованим.

При цьому, доведеність вини та правильність кваліфікації дій ОСОБА_2 ніким не оспорюється.

Вина ОСОБА_2 у вчиненні вказаного правопорушення підтверджується: протоколом про порушення митних правил №0726/125120101/16 від 20.11.2016 року; даними протоколу опитування в справі про порушення митних правил№0726/125120101/16 від 20.11.2016 року; доповідною запискою головного державного інспектора ВМО №1 митного поста «Борисполь-аеропорт» ОСОБА_7; переліком купюр затриманих по протоколу по порушення митних правил №0726/125120101/16 від 20.11.2016 року; іншими зібраними по справі доказами.

При розгляді справи, суд врахував характер скоєного, особу правопорушника та правомірно призначив стягнення у виді штрафу з конфіскацією вилученої валюти, яке відповідає меті виховання правопорушника та запобіганню вчиненню нових правопорушень.

При цьому, суд першої інстанції правомірно врахував, що діючим законодавством України не передбачено можливості звільнення правопорушника від застосування щодо нього додаткового стягнення, у тому числі й конфіскації предметів порушення митних правил.

Доводи захисника про те, що конфіскація вилученої у ОСОБА_2 валюти суперечить висновкам та практиці Європейського Суду з прав людини, не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні.

Так, жодним із рішень Європейського Суду з прав людини не встановлено прямої заборони на конфіскацію предметів порушення митних правил.

Навпаки, у п. 33 рішення Європейського суду з прав людини по справі «Ізмайлов проти Росії» зазначено, що загальна вимога щодо декларування товарів, що переміщуються через митний кордон, яка поширюється на кожну особу, котра перетинає державний кордон, запобігає неконтрольованому ввезенню готівки в державу чи її вивезенню з неї, тому конфіскація у випадку недекларування готівки під час проходження митного контролю є частиною регуляторного механізму, який відповідає загальним інтересам суспільства.

Разом з тим, Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях наголошує, що держава при конфіскації майна зобовязана додержуватися, зокрема третього критерію правомірності позбавлення майна (балансу інтересів), визначеного ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення від 9 червня 2005 року у справі «Бакланов проти Російської Федерації»; від 24 березня 2005 року у справі «Фрізен проти Російської Федерації»; від 15 травня 2008 року у справі «Надточій проти України»; від 06 листопада 2008 року у справі «Ізмайлов проти Російської Федерації»; від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг і Льоннрот проти Швеції»). Зазначений критерій передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між поставленою метою та засобами, які використовуються для її досягнення. ЄСПЛ вважає, що будь-яке втручання у право власності обовязково повинне відповідати принципу пропорційності. «Справедливий баланс» має бути дотриманий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа, про яку йдеться, несе «індивідуальний і надмірний тягар». Цей критерій більшою мірою оціночний і стосується обставин кожної конкретної справи, а тому повинен бути встановлений щодо кожного конкретного субєкта у кожній справі на підставі безпосередньо зясованих обставин і фактів.

Однак, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що наданими суду доказами не підтверджено факт, який би свідчив про покладення на ОСОБА_2 «індивідуального надмірного тягаря» у разі конфіскації вилученої у нього готівки.

Так, судом обґрунтовано встановлено, що доводи про законність походження вилученої валюти не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні, жодних документів про походження коштів, які перебували на рахунку ОСОБА_2 у банку, суду не надано. Зі слів захисника, ОСОБА_2 ніде не працює та не має доходу. За даних обставин, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про неможливість встановити належність та законність отримання ОСОБА_2 на території України грошових коштів, які він вивозив за межі України.

При цьому, суду не надано й доказів зняття готівки у банку, які передбачені Інструкцією про проведення касових операцій банками в Україні, затвердженої Постановою Правління НБУ №174 від 01.06.2011 року, а також документів про здійснення операції щодо обміну грошових коштів з гривень на долари США.

Правомірно судом встановлено про відсутність доказів щодо наявності боргу у ОСОБА_2 перед громадянином ОСОБА_6 ОСОБА_8, суд обґрунтовано зазначив, що надана копія боргової розписки не містить обовязкових реквізитів, як документу. Крім того, при опитуванні ОСОБА_2 останній жодного разу не вказав, що грошові кошти він вивозив з метою повернення боргу. Зазначав, що відлітає до м. Мінськ у гості та з метою подорожування, а кошти вивозив для особистих потреб. До того ж, апеляційний суд враховує, що будь-яких доказів і про ввезення вказаних коштів до України, у разі їх позики, також не надано. Не підтверджено й наявність цих коштів у ОСОБА_8 та предявлення останнім вимоги про їх повернення. Не надано доказів взагалі про існування такої особи як ОСОБА_8

При цьому, нотаріально посвідчені пояснення дружини ОСОБА_2 ОСОБА_9, надані під час розгляду справи в апеляційному суду, не є переконливим доказом наявності вказаного боргу.

Погоджується апеляційний суд й з висновками суду першої інстанції про те, що наявність у правопорушника на утриманні трьох дітей та батьків, які мають хвороби, не може бути безумовним доказом того, що конфіскація вилученої у ОСОБА_2 готівки, покладає на нього індивідуальний надмірний тягар.

До того ж, ОСОБА_2 є власником ТОВ «Інтермаш», яке на даний момент є діючим, а відповідно повинно приносити прибуток, оскільки будь-яких доказів його збитковості суду не надано.

За даних обставин, Апеляційним судом не встановлено будь-яких даних про те, що конфіскація вилученої у ОСОБА_2 готівки, покладає на нього індивідуальний надмірний тягар та не може бути застосована у даному випадку.

До того ж, апеляційний суд враховує, що на момент перетину митного кордону у ОСОБА_2 були відсутні дозвільні документи на переміщення валюти через митний кордон України.

У звязку з викладеним, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 13 січня 2017 року без змін.

Керуючись ст.294 КУпАП, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_2 ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Постанову судді Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 13 січня 2017 року щодо ОСОБА_2 залишити без змін.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя Ю.М. Слива