Рішення № 65894993, 06.04.2017, Апеляційний суд Хмельницької області

КОПІЯ

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

______________

Справа № 671/1526/15-ц

Провадження № 22-ц/792/561/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 квітня 2017 року м. Хмельницький

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Апеляційного суду Хмельницької області

в складі: головуючого судді Гринчука Р.С.,

суддів: Костенка А.М., Грох Л.М.,

секретар Лапко Ю.В.,,

з участю представника апелянта ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

розглянула у відкритому судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації до ОСОБА_3, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: фізична особа-підприємець ОСОБА_4, Національний банк України, про звернення стягнення на предмет іпотекиз апеляційного скаргою ОСОБА_3 на заочне рішення Волочиського районного суду Хмельницької області від 17 лютого 2016 року,

встановила:

В серпні 2015 року ПАТ "Дельта Банк"звернулося в суд з названим позовом, в обґрунтування якого зазначало, що 30 серпня 2012 року між ним та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 було укладено договір кредиту №КФ-НКЛ-2010905 з максимальним лімітом заборгованості в сумі 140000 грн. зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 24,99%, з кінцевим терміном повернення заборгованості до 29 серпня 2015 року. Згідно з умовами Договору зменшення максимального ліміту заборгованості здійснювалось рівними частинами до 10 числа кожного місяця на суму 3889 грн. В забезпечення виконання зобовязань між ПАТ "Дельта Банк" і ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки від 30.08.2012 року, згідно з умовами якого останній передав в іпотеку належну йому на праві власності квартиру №43, що розташована за адресою: м. Волочиськ, вул. Незалежності, буд. 100.

ОСОБА_5 своїх зобовязань за кредитним договором належним чином не виконувала, у звязку з чим станом на 14 серпня 2015 року утворилась заборгованість в сумі 70986 грн. 98 коп.

Позивач просив в рахунок часткового погашення заборгованості за кредитним договором в сумі 70986 грн. 98 коп., яка складається з боргу за строковим кредитом в сумі 3885,00 грн., боргу за простроченим кредитом в сумі 35320,11 грн., пені за несвоєчасне повернення кредиту в сумі 10238,96 грн., трьох відсотків річних від суми простроченого в розмірі 531,26 грн., боргу по строковим процентам в сумі 451,13 грн., боргу по простроченим процентам в сумі 9318,90 грн., пені за несвоєчасне повернення процентів в сумі 2701,46 грн., трьох процентів річних від суми прострочених в сумі 140,16 грн., штрафу в сумі 8400 грн.,звернути стягнення на предмет іпотеки належну відповідачу ОСОБА_3 квартиру №43, що розташована за адресою: м. Волочиськ, вул. Незалежності, буд. 100, шляхом визнання за ним права власності на предмет іпотеки.

Заочним рішенням Волочиського районного суду Хмельницької області від 17 лютого 2016 року позов задоволено.В рахунок часткового погашення заборгованості ФОП ОСОБА_4 за кредитним договором №КФ-НКЛ-2010905 від 30.08.2012 року в розмірі 70986,98 грн., звернуто стягнення за іпотечним договором від 30.08.2012 року шляхом визнання за ПАТ "Дельта Банк" права власності на предмет іпотеки, що належить ОСОБА_3, а саме на квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 62,6 кв. м., житловою площею 38,5 кв.м. Стягнуто із ОСОБА_3 на користь держави 1378 грн. судового збору.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 не погоджується з рішенням суду, просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Посилається на порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповне зясування обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи. Вказує, що Банк не надсилав йому письмової вимоги про усунення порушень кредитного договору, як передбачено ст. 35 Закону України "Про іпотеку", а тому звернення стягнення на предмет іпотеки є передчасним. Зазначає, що в резолютивній частині рішення не вказано ціни предмета іпотеки та суд не дав оцінки співмірності заборгованості за кредитом і вартості предмета іпотеки. Крім того, на думку апелянта, в розрахунку заборгованості міститься ряд розбіжностей, які істотно впливають на розмір заборгованості. Посилається також на те, що він не був належним чином повідомлений про розгляд справи, що позбавило його можливості надати докази по справі.

В засіданні апеляційного суду представник апелянта ОСОБА_3 апеляційну скаргу підтримала.

Представник позивача проти задоволення скарги заперечив.

Заслухавши сторін, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про необхідність задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Судом встановлено, що третя особа ОСОБА_4 за договором кредитної лінії №КФ-НКЛ-2010905 від 30.08.2012 року, отримавши від банка кошти в сумі 140000 грн. з кінцевим терміном повернення заборгованості за кредитом до 29.08.2015 року включно, порушила його умови, не сплачувала своєчасно та в повному обсязі кошти по кредиту, внаслідок чого станом на 14.08.2015 року виник загальний борг в сумі 70986,98 грн., який складається з боргу за строковим кредитом в сумі 3885,00 грн., боргу за простроченим кредитом в сумі 35320,11 грн., пені за несвоєчасне повернення кредиту в сумі 10238,96 грн., трьох відсотків річних від суми простроченого в розмірі 531,26 грн., боргу по строковим процентам в сумі 451,13 грн., боргу по простроченим процентам в сумі 9318,90 грн., пені за несвоєчасне повернення процентів в сумі 2701,46 грн., трьох процентів річних від суми прострочених в сумі 140,16 грн., штрафу в сумі 8400 грн.

З метою забезпечення належного виконання зобов'язання за цим кредитним договором ПАТ "Дельта Банк" та ОСОБА_3 уклали іпотечний договір від 30.08.2012 року, згідно з яким іпотекодавець передав Банку в іпотеку квартиру, яка знаходиться за адресою м. Волочиськ, вул. Незалежності, 100, загальною площею 62,6 кв. м, житлова площа 38,5 кв. м. Дана квартира належить іпотекодавцю на праві власності, яке зареєстроване Волочиським районним бюро технічної інвентаризації в Реєстрі прав власності на об'єкти нерухомого майна 12.08.2003 року в реєстровій книзі № 18а за номером №104, зареєстроване право власності на квартиру в реєстрі права власності на нерухоме майно за реєстровим номером 2071073.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що оскільки іпотечним договором передбачено право іпотекодержателя за своїм вибором звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, а позичальник не виконав умов кредитного договору, тому для виконання зобовязання необхідно звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності на нього. При цьому посилався на правову позицію, висловлену Верховним Судом України у справі 6-124цс13від 11 грудня 2013 року, згідно з якою, виходячи з положень частини другої статті 16 ЦК України, частини третьої статті 33, статті 36, частини першої статті 37 Закону України "Про іпотеку" не виключається можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань за рішенням суду, оскільки цими нормами передбачено задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, яке ототожнюється зі способом звернення стягнення, якщо такий спосіб передбачено іпотечним договором.

Однак, до таких висновків суд прийшов без зясування всіх обставин, які мають значення для справи, допустивши неправильне застосування норм матеріального права.

Так, відповідно до вимог частини другої статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно дост. 526 ЦК Українизобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 35 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що уразі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Згідно з п. 5.2. Договору кредиту №КФ-НКЛ-2010905 від 30 серпня 2012 року Сторони домовились, що невиконання або неналежне виконання (прострочення виконання тощо) позичальником будь-якого свого зобовязання за цим договором, є подіями, при настанні яких припиняється кредитування Кредитором ОСОБА_5, а ОСОБА_5 здійснює дострокове повернення отриманого кредиту, сплачує Кредитору проценти за користування кредитом, комісії та можливі штрафні санкції. Для цього Кредитор надає під розписку ОСОБА_5 або надсилає рекомендованим листом ОСОБА_5 відповідну письмову вимогу. У випадку непогашення зазначеної у вимозі суми в термін, зазначений в вимозі, Кредитор по закінченню цього терміну має право звернути стягнення на предмет іпотеки/застави будь-яким способом за власним вибором кредитора, у тому числі на підставі виконавчого напису нотаріуса, відповідно до вимог чинного законодавства України та умов договору іпотеки/застави, чи скористатися іншими видами забезпечення виконання зобовязань за цим Договором, та/або предявити позов у відношенні ОСОБА_5 та задовольнити свої вимоги, що випливають з цього Договору, з будь-якого майна ОСОБА_5.

Згідно з п. 4.1.6. іпотечного договору від 30 серпня 2012 року у разі порушення ОСОБА_5 зобовязання за кредитним договором чи іпотекодавцем зобовязань за цим договором, а також інших обовязків іпотекодавця та/або позичальника іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання зобовязання, а в разі його невиконання звернути стягнення на предмет іпотеки.

Суд першої інстанції не зясував тієї обставини, чи були дотримані позивачем вищезазначені вимоги п. 5.2. Договору кредиту щодо повідомлення позичальника про дострокове повернення кредиту.

Матеріали справи не містять доказів щодо надсилання позичальнику вимоги про дострокове повернення кредиту. Оскільки позивачем був порушений передбачений договором порядок досудового вирішення питання погашення заборгованості,тому звернення стягнення на предмет іпотеки є передчасним. Даний висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом України в постанові від 2 листопада 2016 року у справі N 6-2457цс16.

Пунктом 6.2. іпотечного договору передбачено, що у випадку невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем зобовязання в цілому або в частині, а також у інших випадках, передбачених цим договором, кредитним договором або чинним законодавством, іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки в порядку, передбаченому цим договором та чинним законодавством.

Згідно з п. 7.2., 7.3 іпотечного договору звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі: рішення суду, виконавчого напису нотаріуса, переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобовязання в порядку, встановленому ст. 37 Закону України "Про іпотеку" та умовами цього Договору, продажу іпотекодержателем від свого імені предмета іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 Закону України "Про іпотеку" та умовами цього Договору. Іпотекодержатель має право на свій розсуд обрати порядок звернення стягнення на предмет іпотеки в межах, передбачених п. 7.2. цього Договору.

Пунктом 7.4.1. іпотечного договору встановлений порядок переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобовязання згідно з цим застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя. Відповідно до названого пункту підписанням цього договору іпотекодавець засвідчує, що він надає іпотекодержателю згоду на прийняття іпотекодержателем одностороннього рішення про перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя (придбання предмету іпотеки у власність) у випадку виникнення у іпотекодержателя права звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до умов цього Договору, кредитного договору та вимог чинного законодавства України.

Положеннями п. 7.4.1. іпотечного договору також передбачено, що іпотекодавець підписанням цього договору також засвідчує, що наявності будь-яких інших документів, крім цього договору та письмового рішення іпотекодержателя про перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя, для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки не вимагається.

В справі відсутнє передбачене іпотечним договором письмове рішення іпотекодержателя про перехід до останнього права власності на предмет іпотеки.

У постанові від 2 листопада 2016 року у справі N 6-2457цс16 Верховний Суд України висловив наступну правову позицію.

Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульовано статтею 39 Закону України "Про іпотеку", якою передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачена лише у статтях 335 та 376 ЦК України. В інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема з правочинів (частина перша статті 328 цього Кодексу). Стаття 392 ЦК України, у якій ідеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Аналіз положень статей 33, 36, 37, 39 Закону України "Про іпотеку", статей 328, 335, 376, 392 ЦК України дає підстави для висновку про те, що законодавцем визначено три способи захисту задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (на підставі рішення суду) та два позасудові (на підставі виконавчого напису нотаріуса та згідно з договором про задоволення вимог іпотеко держателя). У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу.

При цьому договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (частина перша статті 37 Закону України "Про іпотеку").

Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом України у постанові від 28 вересня 2016 року у справі №6-1243цс16.

Враховуючи наведену правову позицію Верховного Суду України, колегія суддів приходить до висновку, що ухвалюючи судове рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на обтяжене іпотекою майно в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань, суд першої інстанції неправильно застосував норми статей 33, 36, 37, 39 Закону України "Про іпотеку" до даних правовідносин та не врахував, що питання визнання права власності за рішенням суду регулюється 392 ЦК України. Позивач, звертаючись до суду із позовними вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за ним права власності на цей предмет іпотеки фактично мав на меті набути право власності за рішенням суду, оскільки на момент подачі позову ПАТ "Дельта Банк" не був власником квартири, право якого не визнається, заперечується або оспорюється, а був лише іпотекодаржателем за договором іпотеки, тому обраний ним спосіб захисту не відповідає вимогам чинного законодавства.

Таким чином, заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки між сторонами не дотримано позасудового способу врегулювання питання, передбаченого умовами кредитного договору, а спосіб захисту, обраний ПАТ «Дельта Банк», не відповідає вимогам законодавства та умовам договору іпотеки.

Керуючись ст.ст. 307, 309, 314, 316, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів,

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Заочне рішення Волочиського районного суду Хмельницької області від 17 лютого 2016 рокускасувати та ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, проте може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий /підпис/ Судді /підписи/

Згідно з оригіналом: суддя апеляційного суду Р.С. Гринчук

______________

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_6 Доповідач Гринчук Р.С.

Категорія 19, 27