Ухвала суду № 65894359, 29.03.2017, Апеляційний суд Тернопільської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 599/157/15-кГоловуючий у 1-й інстанції Галіян І. М. Провадження № 11/789/7/17 Доповідач - Лекан І.Є.Категорія - ч.1 ст.368 КК України

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 березня 2017 р. Колегія суддів судової палати в кримінальних справах апеляційного суду Тернопільської області в складі:

Головуючого - Лекан І.Є.

Суддів - Тиха І. М., Сарновський В. Я.,

за участю:

прокурора Гарматюка Р.Є.

виправданого ОСОБА_1

захисника Благодира С.М.

розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Тернополі кримінальну справу за апеляційною скаргою прокурора Монастириського відділу Теребовлянської місцевої прокуратури Старух В.І. на вирок Монастириського районного суду від 06 січня 2017 року,-

Даним вироком,

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1, громадянина України, з вищою освітою, одруженого, на утриманні малолітня дитина, безробітного, раніше не судимого, -

- визнано у пред'явленому обвинуваченні невинуватим і по суду виправдано за недоведеністю його участі у вчиненні злочину, передбаченого частиною 1 статті 368 КК України (в редакції Закону України від 7 квітня 2011 року).

Запобіжний захід ОСОБА_1 у вигляді підписки про невиїзд - скасовано.

Вирішено питання речових доказів та віднесено на рахунок держави судові витрати.

Органом досудового слідства ОСОБА_1 обвинувачується (за зміненим обвинуваченням від 11 червня 2014 року /т. 4 а.с. 80-85/ в тому, що обіймаючи посаду старшого оперуповноваженого групи кримінальної міліції у справах дітей Бережанського РВ УМВСУ в Тернопільській області, здійснюючи функції представника влади, виконуючи свої службові обов'язки, будучи службовою особою, яка займає відповідальне становище, маючи спеціальне звання старшого лейтенанта міліції, діючи з прямим умислом, всупереч вимогам Закону України «Про міліцію» від 20.12.1990 року, відповідно до яких основним завданням міліції є запобігання правопорушенням та їх припинення, порушуючи дану ним присягу працівника органу внутрішніх справ України, завжди дотримуватися Конституції України та чинного законодавства України, з високою відповідальністю виконувати свій службовий обов'язок, вимоги статутів та наказів, всіляко сприяти зміцненню авторитету органів внутрішніх справ, усвідомлюючи характер своїх суспільно-небезпечних дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, вчинив злочин, одержання хабара за наступних обставинах.

Так, 10 травня 2010 року близько 19 години в Бережанський РВ УМВСУ в Тернопільській області, за адресою м. Бережани, вул. С.Бандери,8 працівниками міліції доставлено студента Бережанського агротехнічного інституту ОСОБА_4, з підстав вчинення ним правопорушення пов'язаного з розпиттям алкогольних напоїв у заборонених місцях або поява у громадських місцях у п'яному вигляді та незаконного придбання, зберігання наркотичних засобів без мети збуту в невеликих розмірах. В цей час в приміщенні Бережанського РВ УМВСУ в Тернопільській області знаходився ОСОБА_1, який відібрав пояснення у ОСОБА_4 з приводу вживання алкогольних напоїв, придбання, зберігання без мети збуту у невеликих розмірах наркотичних речовин та з метою незаконного збагачення висунув останньому вимогу про передачу йому особисто в якості хабара, грошових коштів, розмір яких він повідомить згодом, за не складання стосовно нього протоколу про вчинення ним адміністративного правопорушення та не повідомлення про скоєння ним правопорушення по місцю навчання останнього в інститут.

Приблизно, через два тижні ОСОБА_1 при зустрічі з ОСОБА_4 у кафе Бережанського агротехнічного інституту, що в м.Бережани по вул. Академічна,20 повідомив його про передачу йому в якості хабара грошових коштів в розмірі 200 доларів США, що еквівалентно 1600 грн., за не складання відносно останнього протоколу про адміністративне правопорушення та не повідомлення про це по місцю навчання останнього. ОСОБА_4, усвідомлюючи негативні для нього наслідки в разі повідомлення про вчинення ним адміністративного правопорушення по місцю навчання у Бережанський агротехнічний інститут, погодився на умови ОСОБА_1, однак, через відсутність в нього грошових коштів, попросив зачекати деякий час.

Надалі, ОСОБА_1 упродовж червня-липня 2010 року неодноразово телефонував ОСОБА_4 на мобільний телефон з вимогою дати йому хабар, при цьому погрожував, якщо не отримає вказаний розмір грошових коштів, повідомить про вчинення ОСОБА_4 адміністративного правопорушення в інститут і останнього відрахують з числа студентів.

Після чергового телефонного дзвінка ОСОБА_4 погодився дати грошові кошти, та 3 серпня 2010 року близько 13 години на автостанції м.Бережани, що вул.Стрийська,109, передав ОСОБА_1 частину хабара в розмірі 200 грн..

30 серпня 2010 року ОСОБА_1 знову зателефонував ОСОБА_4 з вимогою дати йому решта хабара.

В подальшому, 01 вересня 2010 року близько 11 години ОСОБА_4 зустрівся з ОСОБА_1 біля адміністративного будинку Бережанського РВ УМВСУ, розташованого в м.Бережани по вулиці С.Бандери,8, де передав останньому другу частину хабара в розмірі 100 гривень. При тому ОСОБА_1 почав погрожувати, що повідомить в навчальний заклад про вчинені ОСОБА_4 правопорушення, якщо він не передасть у найближчий час йому всю суму хабара.

ОСОБА_4 розцінюючи дії ОСОБА_1 як злочин і, усвідомлюючи негативні для нього наслідки в разі повідомлення про вчинення адміністративного правопорушення по місцю навчання в Бережанський агротехнічний інститут, 02 вересня 2010 року звернувся з письмовою заявою вимагання в нього хабара старшим оперуповноваженим кримінальної міліції у справах дітей Бережанського РВ УМВС України в Тернопільській області ОСОБА_1, у відділ внутрішньої безпеки в Тернопільській області служби внутрішньої безпеки Головного управління по боротьбі з організованою злочиніністю МВС України, працівником якого у встановленому законом порядку складено протокол вручення решти грошей, що мали передаватися ОСОБА_1, як хабар.

Цього ж дня 02 вересня 2010 року близько 12 години 30 хвилин ОСОБА_4 зустрівся з ОСОБА_1 біля входу в приміщення адміністративного будинку Бережанського райвідділу міліції, розташованого в м. Бережани по вулиці вул. С.Бандери, 8, та на вимогу останнього передав йому решту хабара в розмірі 1300 грн., за не складання стосовно нього протоколу про вчинення адміністративного правопорушення та не повідомлення про це у навчальний заклад, поклавши грошові кошти в автомобіль ВАЗ 2109, державний реєстраційний номерний знак НОМЕР_1, на який вказав ОСОБА_1.

Всього ОСОБА_1 в період з 10 травня 2010 року по 02 вересня 2010 року вимагав та одержав від ОСОБА_4 хабар в розмірі 1600 гривень, за не складання стосовно останнього протоколу про вчинення адміністративного правопорушення та не повідомлення про це по місцю навчання останнього в Бережанський агротехнічний інститут, що в послідуючому він і зробив.

Таким чином, на думку обвинувачення, ОСОБА_1 своїми умисними діями вчинив злочин, передбачений ч. 1 ст. 368 КК України (в редакції Закону України від 7 квітня 2011 року), тобто одержання службовою особою хабара.

Суд першої інстанції, провівши судовий розгляд даної кримінальної справи у відповідності до положень ч.1 ст. 275 КПК України (1960 р.), прийшов до висновку про необхідність виправдання ОСОБА_1, оскільки не доведено його участі у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 368 КК України ( в редакції від 7 квітня 2011 року), в якому він обвинувачується.

Прокурор в апеляційній скарзі просить вирок суду про визнання ОСОБА_1 невинуватим і по суду виправданим за недоведеністю його участі у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.368 (в редакції від 7 квітня 2011 року) скасувати та винести вирок, яким визнати ОСОБА_1 винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 368 КК України (в редакції від 7 квітня 2011 року) та призначити йому покарання у виді штрафу в розмірі 8500 гривень у дохід держави з позбавленням права займати посади у правоохоронних органах строком на 2 роки і на підставі ст. 49 КК України ОСОБА_1 звільнити від призначеного покарання за ч.1 ст. 368 КК України (в редакції від 7 квітня 2011 року) у зв'язку із закінченням строків давності.

Просить ОСОБА_1 міру запобіжного заходу скасувати та стягнути з ОСОБА_1 3846 гривень 12 коп. витрат пов'язаних з проведенням судово-криміналістичних експертиз та вирішити питання речових доказів згідно з КПК України в редакції Закону 1960 року.

Посилається на те, що викладені у вироку висновки про невинуватість ОСОБА_1 у вчиненні злочину не відповідають фактичним обставинам справи. Вказує, що суд посилається на алібі підсудного ОСОБА_1, зокрема, про його перебування 10 травня 2010 року на відпочинку в готелі "Фоміч" курорту Буковель Івано-франківської області, проте письмових доказів на підтвердження цього в суд не подано, а при визнанні алібі підсудного щодо його відсутності у м.Бережани, суд посилається на залізничні квитки на проїзд з Луцька до Києва від 15.05.2010 року та із Києва до Луцька від 11.06.2010 року, які при досліджені в судовому засіданні не ідентифіковані.

У прокурора викликають сумніви покази ОСОБА_7, яка вказала, що ОСОБА_1 01 вересня 2010 року постійно перебував разом з нею, що не узгоджується з показами підсудного, який зазначив, що вони проводили профілактичні бесіди із старшокласниками у різних класах.

Щодо алібі підсудного про перебування його з 01.09 по 06.09.2010 року на лікування, прокурор вказав, що не встановлено часу, коли підсудний звернувся за медичною допомогою та не може виключати факт зустрічі його з ОСОБА_4.

Прокурор посилається на неправдивість показань підсудного, що він неодноразово міняв свої показання в суді.

Вважає, що суд однобічно послався на покази свідка ОСОБА_8, який у 2010 році був власником мобільної корпорації "Київстар", який, в тому числі, вказав, що не виключає можливості передачі номера мобільного телефону, який належав ОСОБА_1.

Вважає, що суд зробив неправильні висновки щодо можливості присутності понятого ОСОБА_9 в м.Бережани 02.09.2010 року, оскільки, останній хоч і перебував в цей період на лікарняному та проходив процедури, однак, не зазначено годин проходження процедур, що не виключає його перебування у м.Бережани.

Прокурор вважає, що вина ОСОБА_1 підтверджена матеріалами справи, зібраних на досудовому слідстві і в доказах, здобутих під час судового розгляду справи.

В запереченнях на апеляційну скаргу прокурора захисник Благодир С.М.. вказує на невинуватість ОСОБА_1, що доведено численними належними та допустимими доказами, які в установленому законом порядку досліджені під час судового розгляду. Вважає, що доводи наведені в апеляційній скарзі не впливають на вирішення питання про невинуватість виправданого. Просить апеляційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а вирок суду без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, в судових дебатах прокурора, який підтримав подану апеляційну скаргу, просить її задовольнити, в судових дебатах та останньому слові виправданого ОСОБА_1, в судових дебатах захисника Благодира С.М., які просять вирок суду першої інстанції залишити без змін, вважають вирок суду законним та обґрунтованим, перевіривши матеріали кримінальної справи та обговоривши доводи апеляції, колегія суддів дійшла до наступних висновків.

Висновок суду першої інстанції про те, що стороною обвинувачення не доведено участі ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.368 КК України (в редакції Закону України від 7 квітня 2011 року) ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження та підтверджуються безпосередньо дослідженими у судовому засіданні доказами, яким суд першої інстанції дав оцінку з точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупності зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв'язку.

Як вбачається, судом першої інстанції під час судового розгляду кримінальної справи, у встановленому кримінальним процесуальним законом порядку, були досліджені наступні докази.

Так, ОСОБА_1 в суді першої інстанції пояснив, що у 2010 році обіймав посаду старшого оперуповноваженого групи кримінальної міліції у справах дітей Бережанського РВ УМВСУ в Тернопільській області, тому не був службовою особою, яка займає відповідальне становище. З ОСОБА_4 був знайомий з вересня 2009 року. Протягом вересня 2009 - квітня 2010 року неодноразово спілкувався з ним. Вважає, що останній його обмовив.

Ствердив, що не міг зустрічатися з ОСОБА_4 10 травня та через 2 тижні після 10 травня, 3 червня, 01 вересня та 02 вересня 2010 року, вимагати від нього 200 доларів та отримати від нього грошові кошти в сумі 200 грн., 100 грн. та 1300 грн.. оскільки в ці періоди перебував у інших місцях, тобто має алібі. Зокрема вказав, що з 07 по 10 травня 2010 року, разом з ОСОБА_10 перебував на курорті «Буковель» с.Паляниця Надвірнянського району Івано-Франківської області. З Бережан до Івано-Франківська 07.05.2010р. їх відвозив на автомобілі знайомий ОСОБА_59. З Івано-Франківська до с.Паляниця везла на автомобілі знайома ОСОБА_13. Він був офіційно зареєстрований та проживав в готелі «Фоміч». Виїхали з с.Паляниця після 20 години 10.05.2010р., а в м.Бережани повернулися після 24 години.

Через два тижні після 10.05.2010 року він перебував на сесії в Національній академії внутрішніх справ України в м. Києві, де є пропускний режим та керівництво курсу кожен день проводило перевірку особового складу, про що ставилися відмітки в журналі. Вказує, що з наданих з академії документів прогулів не мав, був присутній на всіх заняттях. З м. Києва в м. Бережани під час сесії не приїжджав, а в Києві проживав у знайомого ОСОБА_14 за адресою АДРЕСА_2.

Вказав, що 03.08.2010 року з 11 години 30 хвилин по 14 годину, разом з ОСОБА_7 перебував в Бережанській виховній колонії, де проводив екскурсію для неповнолітніх, вхід до якої з засобами зв'язку заборонений. Після екскурсії він разом з ОСОБА_7 на таксі поїхали на обід в кафе «Дубки». А 01.09.2010 року з 9 по 12 годину, разом з ОСОБА_7 знаходився в Бережанській ЗОШ №1, де забезпечував охорону громадського порядку під час свята першого дзвоника та проводив зустріч з учнями старших класів.

ОСОБА_1 ствердив, що з 02.09.2010 року по 06.09.2010 року перебував в Бережанській районній лікарні на лікуванні, що підтверджується довідкою, яка видана на вимогу органу досудового розслідування.

Зазначив, що не міг телефонувати ОСОБА_4 на НОМЕР_2, оскільки не знав цього номеру телефону, не мав у своєму володінні та розпорядженні телефон з номером НОМЕР_3.

Вказав, що не був знайомим зі свідком ОСОБА_15, ніколи не телефонував йому по телефону НОМЕР_4 та ніколи з ним не розмовляв. Не був знайомий зі свідком ОСОБА_16.

Автомобіль ВАЗ 2109, державний реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 належав його батькові. Права на управління чи розпорядження автомобілем не мав, що підтверджують завірені нотаріально копії технічного паспорта на автомобіль.

Вказав, що він відсутній на всіх трьох записах з відеокамер спостереження Бережанського райвідділу міліції.

Ствердив, що неповнолтнім на їх телефони він практично не дзвонив, а викликав їх через батьків. Як виняток телефонував, якщо неповнолітній був з неблагополучної сім'ї. ОСОБА_4 по телефону ніколи не дзвонив.

На підтвердження доводів виправданого ОСОБА_1 в суді першої інстанції були допитані та їх свідчення вірно покладені в основу виправдувального вироку наступні свідки.

Свідок ОСОБА_17 підтвердив, що 10 травня 2010 року він разом з співробітником Бережанського РВ УМВС ОСОБА_18 доставляли двох неповнолітніх в Бережанський РВ УМВС, серед яких був ОСОБА_4. Їх виявили на території дитячого садочка «Сонечко» у м. Бережани, біля них був пристрій для куріння наркотичних засобів. У відділку їх зустріли заступник начальника РВ ОСОБА_19 та брат виправданого ОСОБА_20. ОСОБА_4 підійшов до ОСОБА_20, звертаючись до нього як до ОСОБА_1 і просив допомогти, на що ОСОБА_20 відповів, що працівники міліції розберуться і відпустять його. В лікарню для освідування на алкогольне сп'яніння неповнолітніх не доставляли.

Свідок ствердив, що ОСОБА_1 в той день на території і в приміщенні Бережанського РВ УМВС не бачив та телефону з номером оператора Київстар у ОСОБА_1 не було.

Свідок ОСОБА_18 у своїх показах вказав, що в травні 2010 року разом зі співробітником карного розшуку Бережанського РВ УМВС ОСОБА_17 виявили на території дитячого садочка «Сонечко» у м.Бережани двох неповнолітніх, які біля себе мали пристрій для куріння наркотичних засобів. Цих осіб, на автомобілі ВАЗ-2107 номерний знак НОМЕР_5, доставили в Бережанський РВ УМВС.

Підтвердив, що на території Бережанського РВ УМВС перебували заступник начальника РВ ОСОБА_19 та брат виправданого - ОСОБА_20. ОСОБА_1 в той день на території і в приміщенні Бережанського РВ УМВС не бачив. ОСОБА_19 доручив ОСОБА_22 перевірити інформацію про вживання неповнолітніми наркотичних засобів.

Свідок ОСОБА_20 пояснив, що він є братом ОСОБА_1. У 2010 року працював на посаді начальника служби громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Бережанського РВ УМВС. 10.05.2010р. в період з 18 до 20 год. разом ОСОБА_19 перебували біля входу в приміщення Бережанського РВ УМВС. Співробітники міліції ОСОБА_17 та ОСОБА_18 на автомобілі доставили двох хлопців. Один з яких, переплутавши його з братом, став звертатися до нього як до ОСОБА_1. Він пояснив, що ОСОБА_1 його брат. Хлопець сказав, що ОСОБА_1 вчився з його рідним братом в Івано-Франківську в інституті МВС, просив допомогти залагодити його питання. Вказав, що ОСОБА_19 доручив ОСОБА_22 перевірити інформацію про вживання неповнолітніми наркотичних засобів. Після зазначеного випаду з ОСОБА_4 жодного разу не зустрічався і не спілкувався. ОСОБА_1 10.05.2010 року на території Бережанського РВ УМВС не було та номера телефону НОМЕР_6 оператора Київстар ОСОБА_1 ніколи не мав.

Свідок також зазначив, що 02.09.2010 року, приблизно між 12 та 13 годинами, до нього в робочий кабінет увійшли працівники відділу внутрішньої безпеки. Вони провели обшук. Запропонували йому видати 200 доларів США, які він нібито отримав як хабар. Зазначив, що під час огляду співробітники ВВБ виходили на вулицю та могли підкинути гроші в автомобіль. Потім співробітники ВВБ оглянули автомобіль, який йому не належав, де були виявлені 1300 грн..

Свідок ОСОБА_19 підтвердив, що в 2010 році працював на посаді заступника начальника Бережанського РВ УМВС. 10 травня 2010 року між 18 та 20 годиною знаходився разом з начатьником паспортного столу ОСОБА_20 біля центрального входу в Бережанський РВ УМВС, коли ОСОБА_17 та ОСОБА_18 доставили двох неповнолітніх з пристроєм для куріння наркотичних засобів. Один з доставлених, побачивши ОСОБА_20, почав звертатися до нього як до ОСОБА_1. Оскільки осіб доставили в райвідділ з пристроєм для вживання наркотичних засобів, то доручив провести перевірку співробітнику БНОН ОСОБА_22. Вказав, що ОСОБА_1 в той день, на території і в приміщенні Бережанського РВ УМВС не було та номера телефону оператора Київстар в ОСОБА_1 не було.

Свідок ОСОБА_10 вказала, що ОСОБА_1 з 07 по 10 травня 2010 року разом з нею перебував на курорті "Буковель", відпочивав в готелі «Фоміч» В Івано-Франківськ їх 07 травня відвіз знайомий ОСОБА_1, а з Івано-Франківська до «Буковеля» везла знайома ОСОБА_1, яку звати ОСОБА_13. Проживати в готелі «Фоміч», де ОСОБА_1 офіційно реєструвався. Виїхати з відпочинку після 20 години 10 травня, а в Бережани повернулися пізно, після 24-ї години.

Свідок ствердила, що ОСОБА_1 не мав телефону з номером оператора Київстар.

З оголошених, відповідно до ст. 306 КПК України (1960 року) показів свідка ОСОБА_23 вбачається, що перед 09 травня 2010 року, на прохання односельця ОСОБА_1, возив його з дівчиною в Івано-Франківськ. На початку Івано-Франківська ОСОБА_1 та його дівчина пересіли в інший автомобіль, за кермом якого була молода дівчина /т.4 а.с. 201/.

Свідок ОСОБА_24 пояснив, що автомобіль ВАЗ 2109, 1991 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 належить йому на праві приватної власності. В серпні-вересні 2010 року автомобіль знаходився біля приміщення Бережанського РВ УМВС, оскільки був в несправному стані, зокрема, панель в салоні автомобіля знаходилася в розібраному стані, двері не зачинялися. Дозволу на право керування або розпорядження його автомобілем нікому, в тому числі і своїм синам ОСОБА_1 та ОСОБА_20, не давав. Про проведення огляду його автомобіля працівники міліції до нього не зверталися та будь-кому дозволу на огляд автомобіля не давав. Про огляд автомобіля та виявлені в ньому гроші йому стало відомо в вересні 2010 року.

Свідок вказав, що його син в 2010 році телефону з номером компанії Київстар не мав.

З показів свідка ОСОБА_27 вбачається, що 02.09.2010 року між 12 та 13 годинами прийшов до свого знайомого начальника паспортного столу Бережанського РВ УМВС ОСОБА_20. Кабінет був зачинений. Коли ОСОБА_20 відкрив двері, то його заштовхали в кабінет співробітники внутрішньої безпеки і заборонили виходити з кабінету та телефонувати. Вони обшукували ОСОБА_20 та виявили гроші. Під час обшуку співробітник ВВБ ОСОБА_28 декілька разів виходив з приміщення на вулицю. Коли він вдруге вернувся кивнув головою, після чого обшук кабінету припинили і пішли оглядати автомобіль, який знаходився біля Бережанського РВ УМВС. Коли всі вийшли з кабінету його відпустили /т.6 а.с. 112/.

Свідок ОСОБА_29 вказав, що перебував 02.09.2010р. біля приміщення Бережанського РВ УМВС. Він бачив, як співробітник ВВБ, якого візуально знав раніше, під час проведення огляду в приміщенні паспортного столу, двічі виходив з цього приміщення, та підходив до автомобіля і відкривав його. В цьому автомобілі, в подальшому були виявлені грошові кошти. Вважає, що у співробітника ВВБ, який підходив до автомобіля, була можливість підкинути гроші.

Свідок ОСОБА_7 підтвердила, що в 2010 році працювала в Бережанському РВ УМВС. 03.08.2010 року разом з ОСОБА_1, в період з 11 до 14 години, були на території Бережанської виховної колонії, де проводили екскурсію для неповнолітніх. Відразу після закінчення екскурсії поїхали разом з ОСОБА_1 на обід. За весь цей час ОСОБА_1 нікуди не відлучався і територію колонії не залишав.

Свідок вказала, що 01.09.2010 року з 9 по 12 год. разом ОСОБА_1 перебували в Бережанській ЗОШ №1, де забезпечували громадський порядок під час першого дзвоника. Після закінчення лінійки вона і ОСОБА_1 проводили бесіди з старшокласниками. З школи пішли після 12 години. Під час перебування в школі ОСОБА_1 не відлучався. Знає, що ОСОБА_1 в 2010 році не мав номера телефону оператора Київстар.

Свідок ОСОБА_30 ствердив, що 03.08.2010 року з 11 години разом з неповнолітніми ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_60 та іншими був на території Бережанської виховної колонії на екскурсії, куди його та інших неповнолітніх запросив ОСОБА_1. Разом з ОСОБА_1 була жінка. Коли входили на територію колонії всіх записувати в журнал та забирали телефони. Вказав, що екскурсія проходила до 14 години та ОСОБА_1 від них не відходив та територію колонії не залишав.

Аналогічні покази дали свідки ОСОБА_32 /т.4 а.с. 178/, ОСОБА_31 /т.4 а.с. 176/.

Свідок ОСОБА_8 вказав, що він в 2010 році був власником мобільної корпорації від «Київстар». До корпорації входив мобільний телефон НОМЕР_6, який був оформлений в оператора «Київстар» на його прізвище. В 2010 році цей номер був анульований. Зазначив, що з ОСОБА_1 познайомився у вересні 2016 року, коли той разом з адвокатом звернулися до нього з запитом стосовно телефону. До того часу з ОСОБА_1 знайомий не був і йому жодного номера телефону з корпорації не передавав. У кого в користуванні знаходився цей номер мобільного телефону він не пам'ятає, оскільки пройшло багато часу.

З показів свідка ОСОБА_33 вбачається, що він знайомий з ОСОБА_1, оскільки разом навчатися в м. Івано-Франківську. 15 травня 2010 року він разом з ОСОБА_1 та іншими одногрупниками перебував на річниці з моменту смерті спільного друга в м.Луцьк, Волинської області. Після зустрічі проводжав ОСОБА_1 на поїзд. ОСОБА_1 з м. Луцька поїздом поїхав на сесію до м. Києва. Зазначив, 2010 році в ОСОБА_1 телефону з номером оператора Київстар не було /т.4 а.с. 156/.

З показів свідка ОСОБА_34 вбачається, що 15 травня 2010 року ОСОБА_1 з іншими одногрупниками приїжджав на річницю смерті його брата в м.Луцьк Волинської області. Йому відомо, що після зустрічі ОСОБА_1 з м. Луцька поїздом поїхав на сесію до м. Києва /т.4 а.с. 157/.

З показів свідка ОСОБА_35 вбачається, що він проживає за адресою АДРЕСА_2. З ОСОБА_1 знайомий, оскільки його батьки проживають в с.Слов'ятин. ОСОБА_1 коли, перебував на сесії, завжди проживав у нього. У 2010 році ОСОБА_1, починаючи з середини травня, приблизно місяць проживав у нього. За вказаний період жодного разу з м. Києва в м. Бережани не їздив /т.4 а.с. 175/.

Суд першої інстанції належно дослідив та проаналізував докази надані стороною обвинувачення та встановив наступне.

Свідок ОСОБА_4 пояснив, що в травні 2010 року він приїхав на навчання в м. Бережани. Пам'ятає, що це була неділя та разом з ОСОБА_16 перебував на території дитячого садочку «Сонечко». До них підійшли два працівники міліції та виявили пристрій для куріння наркотичних засобів. Працівники міліції доставили їх на службовому автомобілі в лікарню, де освідчували та встановили у нього легку ступінь алкогольного сп'яніння. Хто проводив цю перевірку чоловік чи жінка він не пам'ятає, після чого їх на автомобілі повезли в Бережанський райвідділ міліції. В Бережанському райвідділі міліції ОСОБА_1 відібрав у нього пояснення. Вказав, що попросив ОСОБА_1 не повідомляти в інститут про те, що вживав алкоголь. ОСОБА_1 погодився та сказав, що зв'яжеться з ним по телефону.

Свідок зазначив, що з ОСОБА_1 був знайомий з вересня 2009 року. Зустрічалися у зв'язку з викликами ОСОБА_1 в гуртожиток інституту, де він проживав. Приблизно через два тижні ОСОБА_1 подзвонив і вони зустрілися в кафе Бережанського інституту. ОСОБА_1 написав на салфетці "200 доларів" та означало, що йому потрібно дати хабар в сумі 200 доларів США. Вказує, що ОСОБА_1 неодноразово дзвонив йому та вимагав дати гроші. Тоді домовилися про зустріч. Перший раз передав ОСОБА_1 100 чи 200 грн., та коли він передавав хабар, яка була сума точно не пам'ятає. Вказує, що в день, коли передавав хабар подзвонив ОСОБА_1 та вони зустрілися. Після цього ОСОБА_1 дзвонив і вимагав дати решту грошей.

Вказує, що в кінці серпня, точної дати не пам'ятає, знову передав ОСОБА_1 100 чи 200 грн., суми точно не пам'ятає. В день передачі грошей подзвонив ОСОБА_1, вони зустрілися на автостанції в м. Бережани, де і передав хабар. Надалі, ОСОБА_1 продовжував вимагати решту грошей.

Коли його вітчиму ОСОБА_36 стало відомо про вимагання у нього працівником міліції грошей, 02.09.2010 року приїхав до нього зранку з працівниками міліції на квартиру, де він в той час проживав. Працівники міліції сказали йому написати заяву. Вітчим дав 1300 грн., після чого поїхали на закинуту автозаправку, де працівники міліції помітили гроші та дали йому для вручення ОСОБА_1. Надалі, зателефонувавши ОСОБА_1, через пів години вони зустрілися в дворі Бережанського відділу міліції. ОСОБА_1 мобільним смс повідомленням написав, щоб гроші положив в "бардачок" дев'ятки червоного кольору. Він поклав гроші в автомобіль червоного кольору, номера автомобіля не пам'ятає та пішов через ворота з території Бережанського відділу міліції.

У своїх поясненнях свідок ОСОБА_4 вказав, коли його доставляли в Бережанський РВ УМВС, хто був у райвідділку, чи записували в книгу доставлених, де відбирали пояснення, який алкогольний напій він вживав, в які дні передавав гроші не пам'ятає. Зазначив, що не пам'ятає номера свого телефона та номера телефона ОСОБА_1. Пригадав, що в райвідділ його забирали весною 2010 року, день - неділя.

Вказав, що ОСОБА_20 знав тому, що бачив його в приміщенні райвідділу міліції. Бачив на території Бережанського РВ ОСОБА_20 і думав що це ОСОБА_1. Для впізнання ОСОБА_1 та ОСОБА_20 йому не пред'являли. Пред'явили для впізнання працівників, в тому числі осіб, які доставляли його в Бережанський РВ УМВС, яких він по фотографіях впізнав.

Свідок вказав, під час вручення ОСОБА_1 грошових коштів записував розмову на плеєр "Soni", який йому дав вітчим ОСОБА_36 для фіксування факту вручення хабара.

Свідок зазначив, що в січні 2011 року видав слідчому диктофон, який купив у Львові на ринку радіотоварів. Вказав, що переписував записані розмови на домашньому комп'ютері, однак як це робив не пам'ятає.

В зв'язку з наявністю істотних суперечностей в показаннях ОСОБА_4, в судовому засіданні, були оголошені його пояснення та показання, які він давав під час досудового слідства.

Так, в оголошеному поясненні, яке ОСОБА_4 надав 02.09.2010р. прокурору ОСОБА_56 він стверджував, що його доставили в лікарню та в Бережанський РВ УМВС в 15-20 числах травня 2010 року. Всі розмови з ОСОБА_1 записував на диктофон мобільного телефону /т.2 ас. 53-56/.

В оголошеному протоколі допиту від 05.01.2011 р. вказано, що слідчим надано ОСОБА_4 для ознайомлення висновок криміналістичної експертзи №4132/4133/4134, в якому у п.1(1-3) зазначено, що файли звукозапису з наданого пристрою «Soni» не є оригіналами. Після цього ОСОБА_4 дав показання, що в вересні 2010 року надав співробітникам внутрішньої безпеки УМВСУ копії записів розмов з ОСОБА_1, які він проводив на диктофон "Panasonic", яий купив у місті Львові на ринку радіотоварів/т.2а.с.5-7/

Після оголошення зазначених пояснень та показань ОСОБА_4 змінив показання і став стверджувати, що він не може згадати на диктофон чи телефон він записував розмови з ОСОБА_1.

З його показів також вбачається, що повнолітнім він став у липні 2010 року, тому коли давав хабарі вже був у віці 18 років. Проте, чому не написав заяву про вимагання хабара під час зустрічі з працівниками внутрішньої безпеки в липні 2010 року, пояснити не зміг.

Свідок ОСОБА_36 пояснив, що влітку 2010 року в розмові із пасинком - ОСОБА_4, останній повідомив, що співробітники міліції доставляли його в Бережанський РВ УМВС за вживання алкоголю. Після чого працівник міліції ОСОБА_1 став вимагати у нього хабар 200 доларів США. Він подзвонив знайомим, які порадили звернутися в правоохоронні органи. Разом з ОСОБА_4 поїхати в Тернопіль і зустрілися з працівниками внутрішньої безпеки. Співробітники внутрішньої безпеки порадили дати гроші ОСОБА_4, щоб він передав їх ОСОБА_1. Він дав ОСОБА_4 з власних збережень 1600 гривень, якими купюрами точно не пам'ятає по 100 чи 200 грн. Гроші передав ОСОБА_4 в Тернополі.

Свідок вказав, що конкретно цих подій та, які звукозаписуючі пристрої давав ОСОБА_4 не пам'ятає. Йому ці пристрої не повернули, а гроші в сумі 1600 йому повернули в Бережанському суді.

Свідок ОСОБА_37 показав, що в кінці літа 2010 року до нього зателефонував батько ОСОБА_4 та повідомив, що працівник міліції вимагає хабар. Вказав, що документували отримання хабара на території Бережанського РВ УМВС. Гроші виявили в автомобілі ВАЗ в «бардачку». Вказав, що не не пам'ятає від ОСОБА_36 чи ОСОБА_4, відбирали заяву про вчинений злочин.

Після оголошення заяви ОСОБА_4 від 02.09.2016р. /т.1 а.с.21/ ОСОБА_37 пояснив, що заяву приймав він особисто. Проте, чому на заяві не має його підпису, де приймав заяву, хто реєстрував заяву не міг пояснити. Знав, що без реєстрації заяву перевіряти не можна.

Після ознайомлення з протоколом огляду, фіксації і вручення грошових коштів ОСОБА_4 /т.1. а.с. 23-28/ ОСОБА_37 пояснив, що складав цей протокол особисто о 8 год. 30 хв. Вважав, що заява в цей час була уже зареєстрована. У протоколі цифри грошової купюри виправляв він особисто, проте застереження про виправлення в протоколі не вказав. Зазначив, що на час проведення заходів оперативно-розшукова справа не заводилася. Вважає, що працівники міліції мали право складати протоколи слідчих дій до порушення кримінальної справи. Вказав, що це було передбачено відповідними наказами та інструкціями, які на даний час відмінені.

Свідок вказав, що відбирав заяву та складав протокол на закинутій заправці на окраїні м. Бережани. Хто робив ксерокопії грошових купюр, які додані до протоколу не пригадує. Після вручення мічених грошових коштів ОСОБА_4 чекали, коли подзвонить ОСОБА_1. Де в цей час ( з 9 до 12 години) був ОСОБА_4 не пам'ятає. Вказав, що після дзвінка ОСОБА_1, заявник ОСОБА_4 пішов до Бережанського РВ УМВС, а він із співробітниками ВВБ туди поїхали на автомобілі. Вказав, що ОСОБА_1 в той день не бачив. ОСОБА_4 повідомив, що гроші він поклав у машину. Свідок повідомив, що разом співробітниками ВВБ зайшли в кабінет начальника паспортного столу ОСОБА_20, оскільки думали що ОСОБА_1 ховається в кабінеті брата.

Вказав, що не пам'ятає, про проведення обшуку в кабінеті ОСОБА_20, однак вказав, що провів огляд ОСОБА_20 та виявив грошові кошти, які не оглядав.

Після ознайомлення з протоколом огляду від 02.09.2010р. /т.1 а.с. 29-31/ пояснив, що не вказав у протоколі про виявлення у ОСОБА_20 грошей тому, що ці кошти не підпадали під ознаки тих, які вручалися ОСОБА_4. Ці кошти не оглядали, тому що шукали кошти, які ОСОБА_4 передавав ОСОБА_1 не 02.09.2010 року, а раніше. ОСОБА_1 особисто в цей день не бачив. ОСОБА_4 звукозаписуючі пристрої не давав. ОСОБА_4 сказав, що записував розмови з ОСОБА_1 пізніше, коли точно не пригадує. Хто вилучав флешку з записами розмов у ОСОБА_4 та де зберігалася ця флешка не міг пригадати. Вважає, що ніхто в записи не втручався. Зразки порошку та фломастера надавав у м. Зборів в робочому кабінеті слідчого. Де отримав та зберігав хімічні спецзасоби для маркування та оброблення грошових купюр не пам'ятає. Він припустив, що міг купити спецзасоби в магазині у вільному доступі. Зазначив, що облік спеціальних хімічних речовин, які використовуються для спеціальних операцій, по місцю його роботи не ведеться. Не пам'ятає, чому в протоколі огляду від 02.09.2010 року не зазначено про всіх присутніх під час проведення слідчої дії, про застосування відеозапису та про те, що виявлені в автомобілі грошові кошти освітлювалися спеціальною лампою. Чи опечатували вилучені грошові кошти не пам'ятає. Чи були встановлені і опитані особи, які доставляли ОСОБА_4 10.05.2010 року в Бережанський РВ УМВС точно не пам'ятає, однак вважає, що повинні бути встановлені. Чому немає пояснень цих осіб не міг пригадати. Чи виходили з приміщення співробітники ВВБ під час огляду кабінету начальника паспортного столу не пам'ятає, можливо виходили.

Свідок ОСОБА_28 показав, що 02.09.2010 року приблизно о 6:00 йому зателефонував ОСОБА_37, який повідомив, що за вказівкою керівництва повинен з ним поїхати в м. Бережани, для документування факту вимагання хабара працівником Бережанського РВ УМВС. В м. Бережани зустрілися з ОСОБА_36, який представив свого пасинка ОСОБА_4. Останній розповів, що у нього вимагає гроші працівник Бережанського райвідділу міліції ОСОБА_1 за не інформування в Бережанський агротехнічний інститут про те, що він вживає наркотичні речовини. Після цього, ОСОБА_4 написав заяву та дав письмові пояснення про вимагання у нього грошей та надав гроші в сумі 1300 гривень, які отримав від вітчима. Вказані грошові кошти були помічені та знову вручені ОСОБА_4 для передачі ОСОБА_38, про що було складено відповідний протокол. Приблизно в проміжок часу з 11.30-12.00 ОСОБА_4 пішов у напрямку райвідділу міліції, а він разом з ОСОБА_39 та ОСОБА_37 поїхати до приміщення Бережанського РВ УМВС в області. За деякий час побачили що ОСОБА_4 виходить з території райвідділу, і кивнув головою, що гроші передані. Пробігаючи повз ОСОБА_4, останній нам повідомив, що ОСОБА_1 наказав йому покласти гроші в «бардачок» автомобіля ВАЗ-2109, червоного кольору, д.н.з. НОМЕР_1. З участю понятих було проведено огляд місця події, під час чого виявлено, що на території Бережанського РВ УМВС в області за адресою м. Бережани, вул. Ст.Бандери. 8 знаходиться автомобіль марки ВАЗ-2109, червоного кольору, д.н.з. НОМЕР_1. Даний транспортний засіб належить згідно свідоцтва про реєстрацію ОСОБА_24, право на керування мають його сини ОСОБА_20 та ОСОБА_1. В «бардачку» даного автомобіля виявлено грошові кошти в сумі 1300 грн. з написом «хабар»/т.2 а.с. 34-36/.

Аналогічні показання дав ОСОБА_39 /т.2 а.с. 37-39/.

Свідок ОСОБА_16 дав показання, що він і ОСОБА_4 в травні 2010 року перебували на території дитячого садочку «Сонечко» в м. Бережани. До них підійшов невідомий чоловік в цивільному одязі та запитав, чи вони не п'ють пиво. Вони відповіли, що спиртні напої не розпивають. Однак, чоловік побачив біля лавки пристрій для куріння марихуани, покликав працівника міліції в формі. Міліціонер забрав пристрій і на автомобілі ВАЗ-2109 їх повезли в Бережанську лікарню на освідування. В лікарні було встановлено, що ОСОБА_4 був у стані легкого алкогольного сп'яніння. Після цього, їх повезли в Бережанський РВ, де співробітник міліції, який представився ОСОБА_1, вийшов з ОСОБА_4 в другий кабінет. Потім ОСОБА_1 вернувся, відібрав у нього пояснення та подзвонив по телефону його батьку. Пізніше працівники міліції, які доставили їх в Бережанський РВ відібрали відбитки пальців та відпустили додому. По дорозі додому ОСОБА_4 сказав, що хоче сам усе уладнати з ОСОБА_1. На досудовому слідстві йому показували фотографію ОСОБА_1 і він підтвердив, що це саме той чоловік, який доставляв його разом ОСОБА_4 в Бережанський райвідділ міліції, але крім нього, ще було два працівники міліції, які йому не відом /т. 2 а.с. 304/.

Свідок ОСОБА_9 дав показання, що мешкає в м. Тернополі. Працівники міліції запросили його 02.09.2010 року поїхати в м. Бережани і бути понятим при врученні грошей для документування хабара. В Бережанах його познайомили з другим понятим та хлопцем на ім'я ОСОБА_4. Свідок вказав, що працівники міліції отримали від ОСОБА_4 гроші в сумі 1300 грн., банкнотами по 100 грн., які натерли спеціатьним порошком та фломастером жовтого кольору написали слово «хабар» на кожній купюрі. Вказані написи при звичайному освітленні невидимі, а при освітленні пристроєм з люмінесцентною лампою чітко видно даний напис. Гроші в сумі 1300 грн. працівники міліції вручили ОСОБА_4, про що було складено відповідний протокл. Після цього він поїхав в м. Тернопіль /т.2 а.с. 40-42/.

Аналогічні показання дав свідок ОСОБА_40 /т.2 а.с. 43-45/

Свідок ОСОБА_41 дав показання, що 02.09.2010 року був присутній під час огляду кабінету та автомобіля на території Бережанського РВ УМВС. Він вказав, що працівники міліції запропонували мужчині в бушлаті показати свій транспортний засіб ВАЗ-2109, червоного кольору. Також він стверджував, що під час освітлення ультрафіолетовим промінням виявлених грошових купюр бачив, як на них світився надпис «Хабар», а пакет в який були поміщені виявлені грошові кошти, був опечатаний листом паперу з печаткою/т.2 а.с.46-48/

Аналогічні показання надав свідок ОСОБА_42, який, крім того, стверджував, що гроші виявили у автомобілі чорного кольору /т.2 а.с. 49-51/.

Свідок ОСОБА_43 вказав, що по суті справи йому нічого не відомо. В 2010 році був студентом Бережанського агротехнічного інституту. Підсудного ОСОБА_1 знав, тому що той працював у міліції і неодноразово приїжджав на виклики в гуртожиток. Ніколи не чув щоб ОСОБА_1 вимагав у студентів хабарі. З ОСОБА_4 проживав у гуртожитку. ОСОБА_4 вживав алкогольні напої та порушував правила проживання в гуртожитку. До нього неодноразово викликали співробітників міліції.

Свідок ОСОБА_44 пояснив, що був старостою у гуртожитку, де проживав ОСОБА_4. З працівником міліції ОСОБА_1 знайомий тому, що його викликали до студентів, що порушували дисципліну. ОСОБА_4 був недисциплінованим студентом. Йому нічого не відомо про вимагання ОСОБА_1 хабара у ОСОБА_4 /т.2 а.с. 26-27/.

Свідок ОСОБА_45 дав показання, що йому нічого не відомо про отримання хабара ОСОБА_1 /т.2 а.с. 28-29/.

Свідок ОСОБА_46 показав, що він за час роботи в Бережанському РВ УМВС, особисто чи з іншими працівниками, на території дитячого садочка «Сонечко» нікого не затримував. ОСОБА_16 не дактилоскопіював. Хто міг затримувати ОСОБА_16 не знає. Підпис на дактилокарті його, однак він її не заповнював. Студентів ОСОБА_4 та ОСОБА_16 він не знає і в Бережанський РВ УМВС не доставляв /т.2 а.с. 17-19/.

Свідок ОСОБА_47 показав, що працював в 2010 році у Бережанському РВ УМВС на посаді заступника начальника Бережанського РВ УМВС. Він не пам'ятає чи міг ОСОБА_1 вивчати ОСОБА_4 як кандидата до негласного співробітництва. Розголошувати дану інформацію він не має права /т.2 а.с. 22-23/.

Свідок ОСОБА_48 показав, що на початку травня 2010 року йому дзвонив з невідомого телефону чоловік, який представився працівником Бережанського райвідділу міліції по імені ОСОБА_1, який повідомив, що його сина ОСОБА_16 доставили в райвідділ, але після перевірки відпустять додому. Через деякий час подзвонив син і сказав, що його відпустили додому/т.2 а.с.13-15/.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно не взяв до уваги показання свідків ОСОБА_43, ОСОБА_44, ОСОБА_45, ОСОБА_46, ОСОБА_47, оскільки в них відсутні дані про вчинення ОСОБА_1 дій направлених на вимагання хабара, а з показів свідка ОСОБА_48 не можна зробити висновок про те, яка особа, та в який день, час йому телефонувала, що не можна вважати встановленим фактом спілкування ОСОБА_48 саме з ОСОБА_1.

Крім того, суд вірно критично оцінив показання свідків ОСОБА_4, ОСОБА_36, ОСОБА_37, ОСОБА_28, ОСОБА_49, ОСОБА_16, ОСОБА_9, ОСОБА_40, ОСОБА_41, ОСОБА_42, та вірно вказав, що показання свідка ОСОБА_4, які він дав під час досудового слідства та в судовому засідання, містять істотні суперечності.

ОСОБА_4 неодноразово змінював свої показання щодо знайомства з ОСОБА_1 та його братом ОСОБА_20, дат та місця зустрічей з ОСОБА_1, підстав з яких ОСОБА_1 вимагав у нього хабар.

ОСОБА_4 неодноразово змінював показання, в тому числі і під час допиту в суді, щодо технічних засобів на які він здійснював записи розмов з ОСОБА_1. В одних показав стверджував, що ці записи здійснював на мобільний телефон, флешку "Soni", апарат магнітного запису "Panasonik".

Крім того, його показання в цій частині повністю спростовуються висновками експертів та іншими доказами.

Не відповідають дійсності його показання стосовно дня доставлення в Бережанський РВ УМВС. Зокрема, ОСОБА_4 вказував, що не пам"ятає точної дати цього, однак категорично стверджував, що це було в неділю.

Разом з тим, це твердження спростовується календарем 2010 року, відповідно до якого 10 травня - понеділок.

ОСОБА_4 нез міг назвати точних сум грошових коштів, які він передав ОСОБА_1 як хабар в серпні-вересні 2010 році.

Під час досудового слідства ОСОБА_4 надавав показання, що 01.09.2010 року передав гроші ОСОБА_1 біля адміністративного буднику Бережанського РВ УМВСУ, розташованого в м. Бережани по вулиці С.Бандери,4, однак в судовому засіданні ствердив, що в цей день зустрічався з ОСОБА_1 передавав гроші на автостанції м.Бережани, що по вул.Стрийська,109.

Суд встановив що показання ОСОБА_4, ОСОБА_36 та ОСОБА_37, ОСОБА_28, ОСОБА_49, істотно різняться стосовно місця зустрічі з ОСОБА_36 та ОСОБА_4, обставин передачі грошей в сумі 1300 грн., які використовувались для вручення як хабар.

Так, ОСОБА_37, ОСОБА_28, ОСОБА_49 ствердили, що вперше зустрілися з ОСОБА_4 02.09.2010 року. Однак ОСОБА_4 та ОСОБА_36 в суді ствердили, що вперше зустрічалися з співробітниками ВВБ в липні 2010 року в м. Тернополі.

ОСОБА_36 вказав, що гроші передав ОСОБА_4 в м.Тернополі в сумі 1600 грн. і ніколи з працівниками міліції в м. Бережани не їздив, що суперечить показанням ОСОБА_37, ОСОБА_28, ОСОБА_49 і ОСОБА_4 в цій частині.

Судом вірно встановлено, що свідкам ОСОБА_4 та ОСОБА_16 під час досудового слідства, співробітники внутрішньої безпеки, до початку допиту показували фотографії підсудного ОСОБА_1. Однак, в порушення вимог ст. 84, 176 КПК України (1960 р.) за результатами проведення цих слідчих дій протоколи не складали. Крім того, пред'явлення свідкам фотографій підсудного до початку їх допиту є порушенням вимог ст. 174 КПК України (1960 р.).

Суд також вірно вказав, що показання свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_40 стосуються виключно обставин за яких співробітники ВВБ проводили оперативно-розшукові заходи щодо мічення грошових купюр і складання протоколу огляду, фіксації, вручення грошових коштів від 02.09.2010р. Ці показання жодним чином не підтверджують причетність до отримання хабарів ОСОБА_1, крім того, ці показання частково не відповідають встановленим обставинам справи.

Зокрема, суд вірно встановив, що в протоколі огляду, фіксації, вручення грошових коштів від 02.09.2010 року, відсутня інформація про застосування будь-яких технічних засобів для освітлення грошових коштів та про те, що ці кошти взагалі освітлювалися люмінесцентною лампою. До вказаного протоколу були долучені ксерокопії помічених грошових купюр, однак в протоколі про це не зазначено, і поняті про це в показаннях не вказують.

Суд також вірно вказав, що показання свідків ОСОБА_41, ОСОБА_50, ОСОБА_28, ОСОБА_49, ОСОБА_37 та інформація вказана в протоколі огляду від 02.09.2010р. суттєво відрізняються від інформації зафіксованої на відеозапису проведення огляду від 02.09.2010 року та в інших досліджених доказах. Зокрема, виявлені істоті суперечності стосовно отримання дозволу на огляд автомобіля, напису «хабар» на виявлених коштах, наявності печатки на листі паперу, яким був опечатаний пакет з вилученими грошима, тому колегія суддів вважає, що суд прийшов до вірного висновку, що показання свідків ОСОБА_4, ОСОБА_36, ОСОБА_37, ОСОБА_16, ОСОБА_9. ОСОБА_40. ОСОБА_41, ОСОБА_42, ОСОБА_28, ОСОБА_49 не можуть бути використаними для обґрунтування винуватості ОСОБА_1 як і покази свідка ОСОБА_48, з яких не можна зробити висновку, яка особа йому телефонувала, та в який день.

Також суд першої інстанції належно проаналізував докази надані стороною обвинувачення на обґрунтування факту зустрічі ОСОБА_4 і ОСОБА_1 03 серпня, 01 вересня та 2 вересня 2010 року, та отримання ОСОБА_1 відповідно хабара в розмірі 200 гривень, 100 гривень та 1300 гривень, зокрема:

цифровий записуючий пристрій «Soni Walkman В113 F» сер. №2110204;

апарат магнітного запису «Panasonik NR-402» сер. №SJ5JC40386 з мікрокасеї «OLYMPUS ХВ60» сер. №100514;

висновок додаткової експертизи звукозапису №145/146/147 від 27.01.2011р. (і 1 а.с.111);

протокол дослідження інформації знятої з каналів зв'язку (т.2 а.с.141-147);

протокол огляду від 02.11.2010р. (т.1. а.с. 147-151):

диск з інформацією стільникового зв'язку;

висновок службової перевірки (т. 1 а.с. 135-142);

письмову заяву ОСОБА_4 (т.1а.с.21);

протокол огляду, фіксації, вручення грошових коштів(т.1 а.с.23-28);

протокол огляду від 02.09.2010р. (т.1 а.с.29-32);

відеокасету з записом проведення огляду від 02.09.2010р.;

грошові кошти в сумі 1300 грн. вилучені з автомобіля 02.09.2010р.;

висновок судово-хімічної експертизи від 29.10.2010р. (т.2 а.с. 93-98);

висновок експертизи технічного дослідження документів від 08.10.2010р. (т.2 а.с. 84-87);

диск з записом з камер відео спостереження Бережанського РВ УМВС;

протокол перегляду диска з записом з камер відео спостереження( т.2 а.с. 152);

пакет з парою скелець з зразком фломастера;

пакет з зразком порошкоподібної речовини;

дактилокарту ОСОБА_16 (т.1. а.с. 109).

При цьому суд вірно встановив, що

- можливості дослідити під час судового розгляду записуючий пристрій «Soni Walkman В113 F» сер. №2110204, апарат магнітного запису "Panasonik NR-402» сер. №SJ5JC40386 з мікрокасетою «OLYMPUS ХВ60» сер. №100514, оскільки, вони відсутні при матеріалах справи. Відповідно до дослідженої розписки /т.2а.с.453/, зазначені технічні засоби були повернуті Бережанським районним судом свідку ОСОБА_4, який повідомив, що ці технічні засоби не отримував і де вони знаходяться йому не відомо, що виключає їх повторне вилучення для дослідження за рішенням суду;

- висновок №4132/4133/4134 криміналістичної експертизи матеріалів та засобів відео звукозапису по кримінальній справі №1681321 від 31.12.2010 року, з якого слідує, що на дослідження експерту було направлено речовий доказ цифровий звукозаписуючий пристрій (ЦЗП) «Soni Walkman NWZ-B 133F» сер. №2110204, у таблиці №1 (а.с. 111) експерт вказує, що записи на досліджуваному звукозаписуючому пристрої були модифіковані 03.09.2010 року та 08.09.2010 року та зазначає, що всі файли не є оригіналами записаними за допомогою представленого ЦЗП, та записані у кореневий каталог ЦЗП за допомогою комп'ютера через USB-порт (а.с. 112), /т.2 а.с. 110-116/;

- у протоколі добровільної видачі від 02.09.2010р., зазначено, що ОСОБА_4 у присутності понятих добровільно видав оперуповноваженому в ОВС ВВБ в Тернопільській області СВБ ГУБОЗ МВС України капітану міліції ОСОБА_37 накопичувач (плеєр) «Soni» №2110204, на який записував розмови з ОСОБА_1, в якому не зазначено, чи проводилося опечатування вилученого пристрою /т.2 а.с. 103/ та який в подальшому, відповідно до листа від 14.09.2010 року № 18/20-1604, начальник ВВБ СВБ ГУБОЗ МВСУ передав зазначений протокол та конверт з пристроєм «Soni» слідчому Бережанського району ОСОБА_61 /т.2 а.с. 150/.

Суд також встановив, що зазначена у висновку експерта модифікація записів на досліджуваному звукозаписуючому пристрої «Soni» відбулася 03.09.2010 року та 08.09.2010 року, тобто в той час, коли вилучений пристрій знаходився у володінні співробітників ВВБ СВБ ГУБОЗ МВСУ (з 02 по 14 вересня 2010 року). Документи, які свідчать про законність втручання співробітників зазначеного органу дізнання до файлів зукозаписуючого пристрою, в матеріалах справи відсутні, тому суд прийшов до вірного висновку, що таке втручання є незаконним.

Відповідно до ч. 4, 5 ст. 97 КПК (1960 р.), коли необхідно перевірити заяву або повідомлення про злочин до порушення справи, така перевірка здійснюється прокурором, слідчим або органом дізнання в строк не більше десяти днів шляхом відібрання пояснень від окремих громадян чи посадових осіб або витребування необхідних документів.

Заява або повідомлення про злочини до порушення кримінальної справи можуть бути перевірені шляхом проведення оперативно-розшукової діяльності та відповідно до ст. 190 КПК (1960 р.) передбачено, що до порушення кримінальної справи можна провести огляд місця події.

Таким чином, суд вірно вказав, що главою 17 КПК України (1960 р.) не передбачено слідчої дії, як добровільна видача та прийшов до правильного висновку, що вилучення цифрового звукозаписуючого пристрою (ЦЗП) «Soni Walkman NWZ-B 133F» сер. № 2110204 у ОСОБА_4 відбулося з порушенням норм КПК України (1960 р.). Колегія суддів зазначає, що суд був позбавлений можливості безпосередньо дослідити цифровий звукозаписуючий пристрій «Soni Walkman В113 F» сер. №2110204, апарат магнітного запису «Panasonik NR-402» сер. №SJ5JC40386 з мікрокасетою «OLYMPUS ХВ60 сер. №100514, тому прийшов до правильного висновку про не можливість використання цих доказів для обґрунтування винуватості ОСОБА_1 та визнав їх недопустимим доказом.

Колегія суддів вважає, що суд підставно провів аналіз та співставлення даних про телефонні з'єднання між абонентами НОМЕР_6 і НОМЕР_7 від 03.08.2010 року, 01.09.2010 року, 02.09.2010 року вказаних в додатках до протоколу про дослідження інформації знятої з каналів зв'язку від 21.02.2011року, висновку експертизи звукозаису №4132/4133/4134 від 31.12.2010 року, висновку додаткової експертизи звукозапису №145/146/147 від 27.01.2011 року, в результаті якого встановлена їх явна невідповідність показанням свідка ОСОБА_4, який стверджував, що зустріч з ОСОБА_1 03.08.2010 року відбулася після двох телефонних розмов між ними.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що відповідно до інформації вказаної в додатках до протоколу від 21.02.2010 року, 03.08.2010 року перша розмова між абонентами НОМЕР_6 та НОМЕР_8 розпочалася о 12:20:59 та закінчилась через 17 секунд о 12:21:16. Друга розмова розпочалася 12:24:24 та закінчилась через 15 секунд о 12:24:39. Більше телефоннних з'єднань в цей день між вказаними абонентами не зафіксовано /т.2 а.с. 142-143/, що вказує на те, що зустріч ОСОБА_4 з ОСОБА_1 03.08.2010р. могла розпочатися не раніше 12 год. 24 хв. 39 сек..

Разом з тим, суд вказав, що згідно з висновком експерта №4132/4133/4134 від 31.12.2010 року файл, на який записана розмова між двома особами, створений на цифровому звукозаписуючому пристрої (ЦЗП) «Soni» за допомогою комп'ютера через USB-порт 03.08.10р. о 12 год.24 хв. та тривала 11 хв. 35 сек. /таблиця №1, т. 2. а.с.111/. Перезаписати розмову на ЦЗП «Soni» можна було через комп'ютер з оригінального носія, або з копії зробленої з оригіналу.

Водночас, відповідно до висновку додаткової експертизи звукозапису №145/146/147 від 27.01.2011р., усі фонограми на мікрокасеті «OLYMPUS» є оригіналами і записані за допомогою представленого на дослідження апарата магнітного запису «Panasonic NR-402». Час проведення запису експертом не встановлений /т.2 а.с. 131/, тому суд прийшов до вірного висновку, що 03.08.10 року о 12год. 24 хв., ще до початку зустрічі ОСОБА_4 з ОСОБА_1, записана розмова існувала в оригіналі на мікрокасеті «OLYMPUS», тому підставно не взяв до уваги покази ОСОБА_4 в цій частині.

Аналогічні невідповідності суд встановив між доказами та показаннями свідка ОСОБА_4 під час дослідження розмов зафіксованих 01.09.10 року та 02.09.2010 року, який стверджував, що зустріч з ОСОБА_1 01.09.2010 року та 02.09.2010 року відбулася після двох телефонних розмов між ними.

Зокрема, відповідно до інформації вказаної в додатках до протоколу від 21.02.2010 року, 01.09.2010р. перша розмова між абонентами НОМЕР_6 та НОМЕР_7 розпочалася о 10:34:33. а закінчилась через 24 секунди о 10:34:57. Друга розмова розпочалася в 11:11:20, а закінчилась через 4 секунди о 11:11:24. Більше телефонних з'єднань в цей день між вказаними абонентами не зафіксовано, тому зустріч ОСОБА_4 з ОСОБА_1. в цей день, могла розпочатися не раніше 11год. 11 хв. 24 сек./т.2. а.с. 142-243/.

Разом з тим, згідно з висновком експерта №4132/4133/4134 від 31.12.2010 року файл, на який записана розмова між двома особами, створений на цифровому звукозаписуючому пристрої (ЦЗП) «Soni» за допомогою комп'ютера через USB-порт 01.09.2010р. о 11 год 24 хв./таблиця № 1, т. 2. а.с. 111/.

Відповідно до інформації вказаної в додатках до протоколу від 21.02.2010 року, 02.09.2010 року перша розмова між абонентами НОМЕР_6 та НОМЕР_7 розпочалася о 12:10:57, а закінчилась через 37 секунд о 12:11:34. Друга розмова розпочалася о 12:19:40, а закінчилась через 4 секунди о 12:19:44. Більше телефонних з'єднань 02.09.2010р. між вказаними абонентами не зафіксовано/т.2. а.с. 142-143/.

Однак, згідно з висновком експерта №4132/4133/4134 від 31.12.2010 року файли, на яких записана розмова між двома особами, створені на цифровому звукозаписуючому пристрої (ЦЗП) «Soni» за допомогою комп'ютера через USB-порт 02.09.10р. о 12 год. 18 хв. та о 12 год. 24 хв. Записані розмови тривали відповідно 40 сек. та 20 хв. 48 сек./таблиця №1, п. 1.4. т. 2. а.с.111/. Таким чином, 02.09.10 року о 12 год. 24 хв., записана розмова уже існувала в оригіналі на мікрокасеті «OLYMPUS», а зустріч і розмова ОСОБА_4 з ОСОБА_1 могла розпочатися не раніше 12 год. 19 хв. 44 сек., а закінчитися не раніше 12 год. 40 хв. 32 сек.

Крім того, як вбачається з протоколу від 02.09.2010 року, співробітники ВВБ почали проведеня огляду кабінету і території Бережанського РВ УМВС о 12 год. 30 хв., тобто ще до закінчення зустрічі ОСОБА_4 та ОСОБА_1./т.І.а.с.29-32/, тому суд підставно не взяв до уваги покази ОСОБА_4, що записи вищевказаних розмов були зроблені ним під час зустрічі ОСОБА_4 та ОСОБА_1 01.09.2010 року та 02.09.2010 року.

Суд першої інстанції встановив, що в протоколі огляду від 02.11.2010 року /т.2 а.с. 147-151/ слідчий вказав, що за допомогою ноутбука прослухав і звірив записи чотирьох розмов записаних на диктофоні «Соні». В протоколі на 5 аркушах роздрукована розмова між ОСОБА_1 та ОСОБА_4.

Разом з тим, експертні дослідження стосовно ідентифікації осіб, які спілкуються між собою на представлених ОСОБА_4 аудіозаписах не проводилися., тому суд вірно прийшов до висновку, що слідчий ОСОБА_54 вийшов за межі своїх повноважень та виконав функції експерта, коли вказав у протоколі, що записані на пристрої «Соні» розмови відбуваються між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 та підставно визнав інформацію зазначену у протоколі огляду від 02.11.2010р. недопустимим доказом.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 20 жовтня 2011 року у справі №1-31/2011 за конституційним поданням Служби безпеки України щодо офіційного тлумачення положення частини третьої статті 62 Конституції України обвинувачення у вчиненні злочину не може бути обгрунтоване фактичними даними, одержаними в незаконний спосіб, а саме: з порушенням конституційних прав і свобод людини і громадянина; з порушенням встановлених законом порядку, засобів, джерел отримання фактичних даних; не уповноваженою на те особою тощо. Оперативно-розшукові заходи можуть проводитися виключно визначеними в Законі державними органами та їх посадовими особами, які зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Конституційний Суд України вважає, що подані будь-якою фізичною або юридичною особою згідно з частиною другою статті 66 (про КПК 1960 р.) речі або документи (фактичні дані) не відповідають вимогам допустимості доказів, якщо вони одержані з порушенням прав і основоположних свобод людини, закріплених в Конституції України, зокрема внаслідок цілеспрямованих дій із застосуванням оперативно-розшукових заходів, передбачених Законом.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд вірно встановив, що характер дій ОСОБА_51, який за власною ініціативою фіксував розмови на спеціальні технічні засоби (цифровий записуючий пристрій (ЦЗП) «Soni Walkman NWZ-B 133F» сер. №2110204 та апарат магнітного запису «Panasonic NR-402»), носив ініціативний (не випадковий) характер та його дії були спрямовані на фіксування даних з чітко визначеною метою, а тому прийшов до правильного висновку, що отримані в результаті таких дій докази є незаконними та правомірно визнав протокол добровільної видачі від 02.09.2010 року ОСОБА_4 цифрового звукозаписуючого пристрою Soni Walkman Bl 13 F сер. №2110204, протокол добровільної видачі від 05.01.2011 року ОСОБА_4, апарату магнітного запису "Panasonik NR-402" сер. №SJ5JC40386 з мікрокасетою "OLYMPUS ХВ60" сер. №100514, висновок №4132/4133/4134 криміналістичної експертизи матеріалів та засобів відео звукозапису по кримінальній справі № 1681321 від 31.12.2010 року, висновок №145/146/147 від 27 січня 2011 року додаткової криміналістичної експертизи матеріалів та засобів відео звукозапису, недопустимими доказами.

Як зазначено в обвинуватьному висновку - мобільний номер телефону НОМЕР_6 належить ОСОБА_1, а НОМЕР_2 - ОСОБА_4./т.2 а.с. 141-147/.

Разом з тим, під час дослідження диску CD судом встановлено, що мобільний телефон НОМЕР_6 зареєстрований на ОСОБА_8/т.2 а.с. 143/.

Суд вірно вказав, що з показів свідка ОСОБА_4 вбачається, що він не пам'ятає номера телефону з якого йому телефонував ОСОБА_1, та який номер телефону в 2010 році належав йому. Під час досудового слідства слідчий не задавав питання свідку стосовно номерів телефонів, з яких спілкувалися між собою ОСОБА_1 та свідок ОСОБА_4./т.2 а.с. 1-4, 5-7/. Слідчий не ставив ОСОБА_1 запитань, стосовно наявності у нього мобільного телефону та його номера/т.2 а.с. 59-60, 63-65. 73-76. 181-183/.

Водночас, свідки ОСОБА_24, ОСОБА_1, ОСОБА_7, ОСОБА_17, ОСОБА_29, ОСОБА_27, ОСОБА_10, ОСОБА_19, ОСОБА_33 в своїх показаннях ствердили, що з ОСОБА_1 2010 році спілкувалися за допомогою мобільного телефону, однак номера телефону оператора «Київстар» у нього не було.

Суд також встановив, що слідчий під час досудового слідства не приймав процесуальних рішень направлених на проведення виїмки, обшуку чи будь- яких інших процесуальних дій, з метою виявлення та вилучення мобільних телефонів, які належали свідку ОСОБА_4 та ОСОБА_1.

Судом першої інстанції досліджено лист підписаний начальником відділ внутрішньої безпеки в Тернопільській області служби внутрішньої безпеки Головного управління по боротьбі з організованою злочинністю МВС України Е.Кольцова про те, що телефоном НОМЕР_6 користувався ОСОБА_1 Однак, стороною обвинувачення не надано жодного об'єктивного доказу, який підтверджує цю інформацію /т.2 а.с. 136/, тому колегія суддів погоджується з висновком суду, що інформація надана співробітником органу досудового розслідування (дізнання), яка не підтверджена іншими допустимими та належними засобами доказування, та яка спростовується іншими доказами, є недопустимим доказом.

Судом першої інстанції досліджено диск з інформацією стільникового зв'язку та інформацію, яка зберігається на цьому диску та встановлено, що в опечатаній коробці, який суд отримав з матеріалами справи разом з іншими речовими доказами, знаходиться диск CD, на якому нанесено рукописний запис «на 2618».

Суд встановив, що диск не опечатаний, не скріплений підписами понятих, на ньому відсутні будь-які інші ідентифікуючі написи. Диск містить три файли, а саме: «покриття 2002 розміром 430 КБ»; «977520619 розміром 2157 КБ»; «977520619 розміром 1774 КБ» Файл «покриття 2002 розміром 430 КБ» містить інформацію про місце знаходження базових станцій, а файли «977520619 розміром 2157 КБ» та «977520619 розміром 1774 КБ» - список викликів клієнта ПП ОСОБА_8 в період з 09.05.2010 року по 03.09.2010року.

Всього за вказаний період здійснено 6589 з'єднань абонентів. В зазначених файлах відсутня інформація стосовно інших фізичних або юридичних осіб, які є власниками номерів стільникових телефонів.

Суд встановив, що слідчий прокуратури звертався в суд з клопотанням від 15.11.2010 року та просив, відповідно до ст. 178 КПК України (1960 р.) дати дозвіл на здійснення виїмки в компанії оператора стільникового зв'язку Київстар інформації про всі факти з'єднань стільникових телефонів, як контрактних так і карткових з переліком серійних номерів телефонів апаратів (ІМЕІ) та телефонних номерів карток, які використовувалися в телефонах з абонентом мобільного телефону НОМЕР_6, з якого здійснюватися дзвінки та направлялися SMS повідомлення в період з 09 травня 2010 року по 03 вересня 2010 року з прив'язкою до місцевості/т.2 а.с. 137/ і суд постановив здійснити таку виїмку/т.2 а.с. 138/.

Відповідно до ст. 84, КПК України (1960 р.) при провадженні слідчих дій під час досудового слідства ведуться протоколи. В протоколі про кожну слідчу дію повинні бути зазначені дані встановлені ст. 85 КПК України.

Відповідно до ст.ст. 177-186, 189 КПК України (1960 р.) виїмку проводить слідчий у присутності не менше двох понятих. Всі документи і предмети, які підлягають вилученню, слідчий повинен пред'явити понятим та іншим присутнім особам і перелічити в протоколі виїмки чи в доданому до нього опису з зазначенням їх назви, кількості, міри, ваги, матеріалу, з якого вони виготовлені, та індивідуальних ознак. У необхідних випадках вилучені предмети і документи повинні бути на місці виїмки упаковані і опечатані. При проведенні виїмки на підприємстві, в установі або організації другий примірник протоколу і опису вручається представникові підприємства, установи або організації.

Разом з тим, суд встановив, що в порушення вимог КПК України (1960 р.) замість проведення виїмки прокурор Зборівського району 15.11.2010 року направив директору філії ЗАТ «Київстар» лист за №2618, в якому попросив надати роздруківки (в електронному та друкованому вигляді) вищевказаної інформації. До листа додана постанова Зборівського районного суду/т.2 а.с. 139/.

Як вбачається, начальник відділу комплексної безпеки ЗАТ «Київстар» у м.Львові ОСОБА_62, направив лист-відповідь від 24.11.2010р. за №1846/10/01/03/00, до якого додав інформацію на електронному носії - СD. Про будь-які записи зроблені на поверхні електронного носія - СD, вміст файлів, або іншу інформацію, яка б дала змогу ідентифікувати зазначений носій, у листі не зазначено. До листа не додана інформація в роздрукованому вигляді, як це передбачено в постанові суду.

В матеріалах справи відсутня інформація про те, в який спосіб було доставлено диск до прокуратури та чи був диск опечатаний і скріплений підписам понятих/т.2 а.с. 140/, тому суд прийшов до правильного висновку, що проведення виїмки інформації в оператора стільникового зв'язку "Київстар" здійснено з порушенням вимог ст. 31 Конституції України. Закону України "Про телекомунікації" ст.ст. 84, 85, 177-186, 187, 187-1, 189 КПК України (1960р.).

Судом першої інстанції, під час судового слідства, був досліджений протокол від 21.02.2011 року. Згідно з цим протоколом, слідчий ОСОБА_54 провів дослідження інформації знятої з каналів зв'язку, та вказав, що інформація, яка підлягає дослідженню міститься на електронному носії - СD. Диск містить два файли «покриття 2002» та «НОМЕР_3».

Слідчий вказав, що на диску зафіксована інформація про те, що ОСОБА_1 10.05.2010 року в 23 год. 26 хв. 52 сек. здійснив один дзвінок з телефону НОМЕР_6 на телефон НОМЕР_4, який належить батькові свідка ОСОБА_16 - ОСОБА_48, та 21 з'єднання з НОМЕР_2, який належить ОСОБА_4./т.2 а.с. 141/.

Як встановив суд при дослідженні, частина зазначеної у протоколі інформації не знайшла свого підтвердження під час огляду диску СD в судовому засіданні. Зокрема, на дослідженому диску виявлено не два а три файли, а саме: «покриття 2002 розміром 430 КБ»; «977520619 розміром 2157 КБ»; «977520619 розміром 1774 КБ». На файлах «977520619 розміром 2157 КБ» та «977520619 розміром 1774 КБ» зафіксовані з'єднання клієнта ПП ОСОБА_8. В цих файлах відсутня інформація стосовно інших фізичних або юридичних осіб, які є власниками стільникових телефонів, в тому числі ОСОБА_1, ОСОБА_16, ОСОБА_48, ОСОБА_4.

Крім того, суд встановив, що досліджений в судовому засіданні диск СD не мас жодних ідентифікуючих ознак, не скріплений підписами понятих та слідчого, тому позбавлений можливості ідентифікувати досліджений диск з тим, який отриманий з ЗАТ «Київстар».

Суд вказав, що слідчий під час огляду вказаного диску, зазначив, що досліджує інформацію зняту з канатів зв'язку, отриману в порядку передбаченому ст. 187-1 КПК України (1960 р).

Разом з тим, вказане не відповідає дійсності, оскільки слідчий звертався до суду, а суд дав дозвіл на проведення виїмки інформації в ЗАТ «Київстар», яка регламентується ст. 178 КПК України (1960 р.).

Таким чином, суд прийшов до правильного висновку, що диск з інформацією стільникового зв'язку, подання слідчого прокуратури Зборівського району ОСОБА_54 від 15.11.2010р., лист прокурора Зборівського району ОСОБА_63 від 15.11.2010 р. за №2618, лист-відповідь ЗАТ «Київстар» від 24.11.2010 р. за №1846/10/01/03/00 та протокол дослідження інформації знятої з канатів зв'язку від 21.02.2011 р. є недопустими доказами, тому прийшов до вірного переконання, що твердження сторони обвинувачення про факт спілкування ОСОБА_1 з ОСОБА_4, ОСОБА_48 по телефону в період з 10 травня по 02 вересня 2010 року, та що мобільний телефон НОМЕР_6 належить ОСОБА_1, а мобільний телефон НОМЕР_2 - ОСОБА_4, не підтверджено натежними та допустимими доказами.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що кримінальна справа стосовно ОСОБА_55 порушена без належного приводу. тобто в порушення вимог ст.98 КПК України.

Як встановив суд, постанова про порушення кримінальної справи стосовно ОСОБА_1 за ознаками злочину передбаченого ч. 2 ст. 368 КК України винесена заступником прокурора Тернопільської області 27.09.2010 року. Приводом до порушення кримінальної справи вказана письмова заява ОСОБА_4./т. 1. а.с. 1/.

Однак, суд встановив, що заява ОСОБА_4 від 02.09.2010 року не відповідає вимогам ст. 95 КПК України (1960 р.): не вказано посадова особа, яка відібрала заяву, не складено відповідного протоколу. Замість попередження заявника про кримінальну відповідальність за неправдивий донос, зроблено запис: «Зі ст. 383 КК України ознайомлений». Відсутня інформація щодо реєстрації заяви ОСОБА_4 в журналі/т. 4 а.с. 91/.

За вказаних обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що інформація, яка зазначена в заяві ОСОБА_4 від 02.09.2010 року, і яка була офіційним приводом до порушення кримінальної справи, є недопустимим доказом.

Також, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що протокол огляду, фіксації, вручення грошових коштів від 02.09.2010 року складений незаконно, в порушення вимог Закону України «Про оперативно розшукову діяльність» та КПК України (1960р.), що виключає використання протоколу як джерела доказів.

Колегія суддів прийшла до такого висновку з огляду на наступне.

В цьому протоколі не вказано, хто конкретно застосовував спеціальні хімічні засоби, назву та класифікацію спецзасобів, використану кількість спецзасобів, які конкретно частини грошових коштів піддавалися обробленню спеціальним барвником. Також відсутні дані про те, хто проводив виготовлення ксерокопій, де та на яких технічних засобах вони виготовлені. До рукописного тексту номерів купюр вносилися виправлення без відповідних застережень.

В матеріалах кримінальної справи відсутні документи, що свідчать про легалізацію будь-яких оперативно-розшукових матеріалів, а відповідно до листа №18/20-2302 від 08.12.2010 р. співробітники ВВБ в Тернопільській області, під час документування факту вимагання та отримання ОСОБА_1 від ОСОБА_4 хабара, оперативно-технічні засоби не застосовувалися/т.1 а.с 153/.

Відповідно до статті 190 КПК України (1960 р.), огляд житла чи іншого володіння особи проводиться лише за вмотивованою постановою судді, яка виноситься з додержанням порядку, встановленого ч. 5 ст. 177 цього Кодексу. У невідкладних випадках, пов'язаних із врятуванням життя людей та майна чи безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, а також, письмовою згодою володільця огляд житла чи іншого володіння особи може бути проведено без постанови судді (ч. 5 ст. 190 КПК). У випадках, передбачених частинами п'ятою і шостою ст. 190 КПК, слідчий в протоколі огляду обов'язково зазначає причини, що обумовили проведення огляду без постанови судді, та протягом доби з моменту проведення цієї дії повідомляє про здійснений огляд житла чи іншого володіння особи та його наслідки прокурора, який здійснює нагляд за досудовим слідством.

Як встановив суд першої інстанції, співробітники ВВБ 02.09.2010 року із застосуванням відеозапису провели огляд автомобіля ВАЗ 2109, реєстраційний номер НОМЕР_9, в 2010 році перебував на праві приватної власності ОСОБА_24, та відносився до категорії "інше володіння особи", що застосовувалася в ст. 190 КПК України (1960 р.), в якому виявили та вилучили гроші в сумі 1300 гривень та провели огляд робочого кабінету начальника служби громадянства, іміграції та реєстрації фізичних осіб Бережанського РВ УМВС ОСОБА_20.

Разом з тим, в порушення вимог вказаної статті та ст. 30 Конституції України, ст. 12 Загальної декларації прав людини, ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, співробітники відділу внутрішньої безпеки в Тернопільській області служби внутрішньої безпеки Головного управління по боротьбі з організованою злочинністю МВС України провели огляд зазначеного автомобіля до порушення кримінальної справи, без відповідного рішення суду, без дозволу власника автомобіля та за відсутності обставин передбачених ст. 190 КПК України (1960 р.), які б давали підстави для проведення огляду без рішення суду.

В протоколі огляду від 02.09.2010 року не вказано, в чому полягала винятковість необхідності проведення огляду, не зазначені причини, що обумовили його проведення без постанови судді. Протягом доби з моменту проведення огляду співробітники ВВБ в Тернопільській області не направили повідомлення про здійснений огляд автомобіля та його наслідки прокурору Бережанського району Тернопільської області.

Суд встановив порушення вимог ст.ст. 85, 85-1, 85-2 КПК України (1960 р.) та істотну невідповідність даних вказаних в протоколі огляду від 02.09.2010 року обставинам зафіксованим на відеокасеті з записом проведення цього огляду.

Зокрема, особи, які проводили огляд і відеозапис не назвали своїх посад та інших даних, не повідомили учасників, яка слідча дія проводиться та про застосування відеозапису. Після завершення відеозапис не демонструвався учасникам слідчої дії та окремий протокол не складався.

В кабінеті знаходилася особа, про яку відсутні дані в протоколі. Понятим та іншим присутнім не було повідомлено про застосування технічних засобів і не роз'яснено їх права та обов'язки.

Під час огляду кабінету, особа яка проводила огляд, провела особистий обшук ОСОБА_20, під час якого виявлені та вилучені грошові кошти в іноземній та вітчизняній валюті, серед яких були купюри номіналом 100 гривень. Водночас, про це в протоколі не зазначено, не вказано сума та номінали виявлених грошових коштів. Постанову про проведення особистого обшуку співробітники ВВБ присутнім та особі, відносно якої проводився обшук, не надавали. Виявлені грошові кошти співробітниками ВВБ не оглядалися і не освітлювалися ультрафіолетовою лампою.

Після виявлення грошових коштів в сумі 1300 грн. в автомобілі червоного кольору, співробітники ВВБ провели їх освітлення за допомогою ультрафіолетової лампи, з метою виявлення надписів і «світіння» нанесених спецзасобами. Однак «світіння» та жодних написів на грошових купюрах не виявили. Про проведення зазначеного та наслідки в протоколі не зазначили. Виявлені грошові кошти в сумі 1300 грн. були поміщені в чорний поліетиленовий кульок. Листок паперу, яким було опечатано поліетиленовий пакет з вилученими коштами, підписали поняті, однак жодних записів та печаток на цьому листку в момент підписання понятими не було. На пропозицію підписати протокол ОСОБА_20 відповів відмовою, про що не зазначено в протоколі. Здійснення відеозапису припинено до закінчення слідчої дії, однак про це немає відмітки в протоколі.

Таким чином, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції, що інформація зафіксована 02.09.2010 року в протоколі огляду кабінету Бережанського РВ УМВС і автомобіля ВАЗ 2109 реєстраційний номер НОМЕР_1 та на відеокасеті запису цього огляду, є недопустимими доказами.

Крім того, суд вірно вказав, що не може послатися на грошові кошти в сумі 1300 грн., вилучених з автомобіля 02.09.2010 року, як на доказ вини ОСОБА_1, оскільки останні відсутні в матеріалах справи та повернуті під розписку свідку ОСОБА_36.

Суд першої інстанції дослідив висновки судово-хімічної експертизи від 29.10.2010 року та технічного дослідження документів від 08.10.2010 року та додані до матеріалів справи пакет з парою скелець з зразком фломастера і пакет з зразком порошкоподібної речовини та встановив наступне.

У висновку судово-технічної експертизи зазначено, що надані на експертизу 13 купюр номіналом 100 (сто) гривень із серійними номерами ЗЄ 6999863, ГХ 4607863, ВФ 5949329, ВХ 8998483, ВЧ 7524956, ГГ 0154982, АЕ 0517759, ВЗ 9075047, ВЛ 1840293, ГЦ 8995026. ГЄ 2842108, АС 8324373, ГЄ 2606426 виготовлені на підприємстві, що здійснює випуск грошових знаків та цінних паперів для Національного банку України і на них з лицевої сторони, в лівій частині наявний напис «ХАБАР», виконаний рукописним текстом друкованими літерами, які люмінесціюють барвником блакитного кольору/т.2 а.с. 84-87/.

Із протоколу огляду, фіксації, вручення грошових коштів від 02.09.2010 року та протоколу огляду від 02.09.2010 року слідує, що купюри АС 8324373 ОСОБА_4 не вручали та в автомобілі не вилучати/том 1. а.с. 23. 29-32/.

Суд вказав, що експерт не звернув увагу на очевидні істотні розбіжності у вилучених та досліджуваних купюрах.

Крім того, встановлені істотні розбіжності у документах, які надавалися експертам для дослідження та поверталися після дослідження слідчому.

Зокрема, суд встановив, у дослідженому листі слідчого ОСОБА_54. від 28.09.2010 року №2046 зазначено, що він направляє експерту постанову на 1 аркуші та тринадцять купюр по 100 гривень/т.2 а.с. 80/.

Зазначене не відповідає примітці до висновку експерта, в якій вказано, що експерт повертає слідчому грошові кошти та висновок спеціаліста на 5 аркушах.

Також це суперечить листу НДЕКЦ № 14/6200 від 08.10.2010 року, в якому вказано, що слідчому направлено лише додаток на 4 аркушах. Тобто ні грошових коштів ні висновку спеціаліста на 5 аркушах експерт слідчому не повертав/том.2 а.с.83/.

Суд встановив, що у висновку № 2-1746/10 від 29.10.2010 року судово-хімічної експертизи спеціальних хімічних речовин вказано, що при дослідженні 13 банкнот номіналом 100 (сто) гривень із серійними номерами ЗЄ 6999863, ГХ 4607863, ВФ 5949329, ВХ 8998483, ВЧ 7524956, ГГ 0154982, АЕ 0517759, ВЗ 9075047, ВЛ 1840293, ГЦ 8995026, ГЄ 2842108, АЄ 8324373, ГЄ 2606426, на їх обох сторонах виявлено невидимі при природному (денному) освітленні нашарування спеціатьної хімічної речовини, що має в УФ-освітленні люмінесценцію блакитним кольором. З лівого боку лицевих сторін вилучених банкнот виявлено невидимі при денному (природному) освітленні нашарування речовини, що мають люмінесценцію блакитним кольором у вигляді написів «хабар» в УФ-освітленні. Нашарування спеціальних хімічних речовин у вигляді напису «хабар» на банкнотах вилучених при огляді з місця події мають собою та зі спеціальною хімічною речовиною люмінесцентного фломастера спільну родову належність/т.2 а. с. 93-98/.

Суд провів огляд пакета, в якому відповідно рукописного тексту, знаходиться зразок порошкоподібної речовини та встановив, що пакет перебуває у розпечатаному стані, в середині відсутня будь-яка порошкоподібна речовина, тобто пакет пустий.

Також, суд провів огляд пакета на якому, відповідно до рукописного тексту, знаходяться скельця із зразком фломастера та встановив, що пакет у розпечатаному стані. Всередині пакета знаходиться два скельця скріплені скетчем. Скельця жодним чином не ідентифіковані, не опечатані та не скріплені підписами понятих.

Колегія суддів вважає, що суд прийшов до правильного висновку, що нанесення хімічних речовин на грошові кошти, упакування цих коштів під час вилучення, відібрання зразків порошку «Люмінор-458» і слідів фломастера, та проведення судово-хімічної експертизи не відповідає вимогам ст. 199 КПК України (1960 р.), п.3.4 науково-методичних рекомендацій затверджених наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 року, Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 року.

Співробітники ВВБ, без заведення оперативно-розшукової справи, помітили грошові кошти хімічною речовиною невідомого походження. Під час огляду місця події 02.09.2010 р., освітили вилучені грошові кошти, на яких нібито були нашарування хімічних речовин, ультрафіолетовими променями, однак специфічного світіння та написів не виявили. Виявлені грошові кошти вони помістили в поліетиленовий пакет чорного кольору та наявність хімічних речовин в цьому пакеті не перевірили.

Таким чином, суд вірно встановив, що висновки експертів є сумнівними, суперечать матеріалам справи, однак, призначити відповідно до ст.ст. 75 та 312 КПК України (1960 р.) повторні експертизи не можливо, оскільки при матеріалах справи відсутні грошові кошти та відповідні хімічні речовини, і отримати їх повторно не можливо, тому прийшов до вірного висновку, що пакет з парою скелець з зразком фломастера, пакет в якому відсутня порошкоподібна речовина, висновки судово-хімічної експертизи від 29.10.2010 року та технічного дослідження документів від 08.10.2010 року є недопустимими доказами.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку та визнав протокол перегляду диска з записом з камер відео спостереження від 18.02.2010 року недопустимим доказом, а диск з записом з камер відео спостереження Бережанського РВ УМВС таким, що не містить інформації стосовно зустрічі ОСОБА_1 з ОСОБА_4, з огляду на таке.

В суді першої інстанції прокурор підтвердила той факт, що на записах не зафіксовано ні ОСОБА_1, ні ОСОБА_4, а в протоколі перегляду диска з записом з камер відео спостереження не вказано ніяких фактичних даних, які виявлені під час перегляду диску, відсутня інформація стосовно того, де і в який період часу проводився запис, на скількох камерах фіксувалася інформація, скільки файлів відображено на диску. Слідчий не вказав, чи був опечатаний і завірений підписами диск, що підлягав огляду. В протоколі, в порушення вимог ст.ст.43-1. 107. 134-136. 145, 146 КПК України (1960 р.) зафіксовано показання ОСОБА_1, про те, що він впізнає себе, начальника Бережанського РВ УМВС та інших працівників Бережанського РВ УМВС. Разом з тим не вказано, на яких саме записах, в який момент і у зв'язку з якими подіями підозрюваний впізнає себе та зазначених осіб/т.2 а.с. 152/.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 обіймав посаду старшого оперуповноваженого групи кримінальної міліції у справах дітей Бережанського РВ УМВСУ в Тернопільській області.

Відповідно до п. 2 примітки до ст. 368 КК України службовими особами, які займають відповідальне становище, є особи, зазначені в п. 1 примітки до ст. 364, посади яких згідно зі ст. 25 Закону України від 16 грудня 1993 р. №3723-ХІІ "Про державну службу" віднесені до третьої, четвертої, п'ятої та шостої категорій, а також судді, прокурори і слідчі, керівники, заступники керівників органів державної влади і управління, органів місцевого самоврядування, їх структурних підрозділів та одиниць. Пленум Верховного Суду України в п. 18 постанови від 26 квітня 2002 р. № 5 «Про судову практику у справах про хабарництво» зазначив, що наведений перелік є вичерпним і поширювальному тлумаченню не підлягає.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що виходячи з юридично закріплених за ОСОБА_1 повноважень та переліку службових осіб, які займають відповідальне становище, ОСОБА_1 не відноситься до даної категорії/т.2 а.с. 168/.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, на виконання вказівок, що містяться в ухвалах Апеляційного суду Тернопільської області від 20.02.2013 року та 10.12.2014 року повно провів дослідження доказів, що стосуються алібі ОСОБА_1.

Так, ОСОБА_1 пояснив, що 10.05.2010 року не міг бути в Бережанському РВ УМВС та відбирати пояснення у ОСОБА_4 тому, що перебував разом з ОСОБА_10 на курорті «Буковель» с. Паляниця Надвірнянського району Івано-Франківської області, тобто має алібі.

Це алібі ОСОБА_1 підтвердили свідки ОСОБА_1, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_10.

Суд дослідив, що згідно довідки «Парк Готель Фоміч» ОСОБА_1 в період з 08 по 10 травня 2010 року міг проживати в зазначеному готелі, який розташований у Буковелі (Паляниця), оскільки готель працював безперервно на протязі 2010 року.

У зв'язку з закінченням трьохрічного строку зберігання книги реєстрації тих, хто проживає в готелі, відповідно до ст.788 «Переліку типових документів, що створюються під час діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, інших установ, підприємств та організацій, із зазначенням строків зберігання документів» від 12.04.2012р. №587/5, книга реєстрації знищена/т.7 а.с.45/ та суду перевірити не можливо.

Суд також дослідив, що в довідці з додатками Бережанської ЦРЛ вказано, що ОСОБА_4 та ОСОБА_16 для освідування в Бережанську ЦРЛ 10.05.2010 року не доставлялися /т.1 а.с. 112-118/.

В протоколі огляду робочого кабінету ОСОБА_1 від 02.09.2010 року прокурор Бережанської районної прокуратури ОСОБА_56, оглянувши робочі столи та сейф ОСОБА_1 не виявив жодних документів, які відносяться до доставлення ОСОБА_4 до Бережанського РВ УМВС/т.1 а.с.42-45/., ОСОБА_22, який в 2010 році працював на посаді оперуповноваженого відділення БНОН Бережанського РВ УМВС допитати суду не можливо в зв'язку зі смертю останнього ІНФОРМАЦІЯ_2 /т. 8 а.с. 138/, а свідок ОСОБА_4 не зміг вказати на свідків або докази, якими може бути підтверджено факт його зустрічі з ОСОБА_1 через два тижні після 10.05.2010 року в кафе Бережанського агротехнічного інституту, що в м. Бережани по вул. Академічна,20 з вимаганням останнім у нього хабара в сумі 200 доларів США.

Суд також дослідив, що ОСОБА_1 з 17 травня по 11 червня 2010 року перебував на сесії в Національній академії внутрішніх справ України в м. Києві, що підтверджено свідками ОСОБА_57, ОСОБА_33, ОСОБА_34 та письмовими документами, зокрема, копією наказу Бережанського РВ УМВС №183 від 14.05.2010 р. на відпустку /т.2.а.с.270, 370/, копією рапорту на відпустку/т.2.а.с.271/, білетами на проїзд з м. Луцьк до м. Києва від 15.05.2010 року та з м. Києва до м. Тернополя від 11.06.2010 року /т.2 а.с. 268-269/, довідкою Київської Національної академії внутрішніх справ №46/3-740 від 28.12.2011 року /т.2. а.с.368/, довідкою Бережанського РВ від 19.01.2012 року №431 /т.2. а.с.369/, листом Київської Національної академії внутрішніх справ, який отримано за постановою суду в порядку ст.315-1 КПК України (1960р.)/т.4. а.с. 16/, довідкою Київської Національної академії внутрішніх справ від 03.04.14р. №46/1688, яка отримана за постановою суду в порядку ст.315-1 КПК України (1960р.) /т.4. а.с. 17/, довідкою Київської Національної академії внутрішніх справ/т.4. а.с. 18/, копією розкладу Київської Національної академії внутрішніх справ /т.4. а.с. 19-23/.

Суд перевірив алібі ОСОБА_1, який пояснив, що 03.08.2010 року близько 13 години, він не міг зустрічатися з ОСОБА_4 на автостанції м.Бережани, що по вул. Стрийська,109 та отримати від нього грошові кошти в сумі 200 гривень, оскільки в цей день, в період з 11 години 30 хвилин по 14 годину, разом з ОСОБА_7 перебував в Бережанській виховній колонії, де проводив екскурсію для неповнолітніх мешканців м. Бережани.

Суд встановив, що алібі ОСОБА_1 підтвердили свідки ОСОБА_7, ОСОБА_58, ОСОБА_31, ОСОБА_30, а також підтверджено письмовими документами, зокрема, довідкою №10 від 11.01.2012 року Бережанської виховної колонії де вказано, що в період з 11год. 30хв. по 14год. 03.08.2010 року ОСОБА_1 знаходився на території колонії, де проводив екскурсію для неповнолітніх/т.2 а.с. 374/, довідкою №11 від 11.01.2012 року Бережанської виховної колонії де зазначено, що згідно запису в журналі обліку перепусток для осіб, які відвідують колонію, інвентарний №495 ОСОБА_1 видавалася відповідна перепустка 03.08.2010 року /т.2 а.с. 374/.

Перевірити журнал обліку перепусток не можливо в зв'язку з його знищенням по закінченню строків зберігання/т. 7 а.с.52/.

Суд перевірив алібі ОСОБА_1, який вказав, що 01.09.2010 року, близько 11 год. він не міг зустрічатися з ОСОБА_4 біля приміщення адміністративного будинку Бережанського райвідділу міліції, розташованого в м. Бережани, по вулиці С.Бандери, 8, та отримати від нього грошові кошти в сумі 100 гривень, оскільки в цей день, в період з 9 по 12 годину, разом з ОСОБА_7, знаходився в Бережанській ЗОШ №1, де забезпечував охорону громадського порядку під час свята першого дзвоника та проводив зустріч з учнями старших класів.

Суд встановив, що покази ОСОБА_1 підтвердили свідки ОСОБА_7 та згідно з довідкою №4 від 11.01.2012 року Бережанської ЗОШІ №1,ОСОБА_1 01.09.2010 року в період з 9 по 12 год. був в Бережанській ЗОШ №1.

ОСОБА_1 пояснив, що 02.09.2010 року близько 12 години 30 хвилин він не міг зустрічатися з ОСОБА_4 біля входу в приміщення адміністративного будинку Бережанського райвідділу міліції, розташованого в м. Бережани по вулиці С.Бандери,8 та отримати від нього грошові кошти в розмірі 1300 грн., оскільки в період з 10 години 02.09.2010 року по 06.09.2010 року перебував в Бережанській районній лікарні та за місцем проживання на лікуванні, тобто має алібі.

Суд перевірив та встановив, що згідно з довідкою Бережанської центральної районної лікарні від 07.09.2010 року №224, ОСОБА_1 02.09.2010 року перебував на лікуванні/т.1 а.с. 175/.

У листі Бережанської районної лікарні від 19.07.2016 року №471 вказано, що ОСОБА_1 дійсно звертався за медичною допомогою у вересні 2010 року, про що свідчить запис №576 в журналі реєстрації довідок. Проте, інформацію з медичної картки амбулаторного хворого (ф. № 025/0) надати неможливо, оскільки термін зберігання даного документа 5 років/т. 7 а.с 47/, що перевірити суд не міг.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, вживши всіх заходів для перевірки, прийшов до правильного висновку, що алібі ОСОБА_1 знайшли своє підтвердження, оскільки його покази є логічними, послідовними та узгоджуються з іншими доказами у справі, стороною обвинувачення жодним чином не спростовані, тому і твердження прокурора в апеляційній скарзі на недоведеність алібі ОСОБА_1 є необґрунтованими.

Щодо посилання прокурора на однобічність вказаних у вироку показів свідка ОСОБА_8, то вони не відповідають дійсності.

Допитаний 22.11.2016 року свідок ОСОБА_8 повідомив, що в 2010 році він був власником мобільної корпорації від "Київстар", до якої, в тому числі входив мобільний телефон НОМЕР_6, який був оформлений в оператора "Київстар" на його прізвище. Проте, з ОСОБА_1 в 2010 році він знайомим не був, так як познайомився з ним у вересні 2016 року та факти передачі будь-ким телефонів ОСОБА_1 йому не відомі.

Не заслуговують на увагу твердження прокурора про те, що суд зробив неправильні висновки щодо можливості присутності понятого ОСОБА_9 в м.Бережани 02.09.2010 року, оскільки свідок ОСОБА_9 був понятим при складанні протоколу огляду, фіксації, вручення грошових коштів від 02.09.2010 року, який суд визнав недопустимим доказом, що не оспорюється апелянтом.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що винуватість ОСОБА_1 ґрунтується лише на припущеннях або на доказах, отриманих не у спосіб, передбачений КПК України (1960 р.).

Будь-яких інших доказів, в тому числі клопотань про допит будь-яких інших свідків, дослідження додаткових письмових доказів чи речей, які б вказували на доведеність в діях ОСОБА_1 складу злочину передбаченого ч. 1 ст. 368 КК України (в редакції Закону України від 07 квітня 2011 року), прокурором суду не надано.

Відповідно до ст.62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Обвинувачення не може грунтуватись на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Згідно з п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 29.06.1990 року "Про виконання судами України законодавства і постановлення вироку", при вирішенні питання про винність чи невинність підсудного, обвинувальний ухил є неприпустимим, усі сумніви щодо доведеності обвинувачення, якщо їх неможливо усунути, повинні тлумачитися на користь підсудного. Коли зібрані в справі докази не підтверджують обвинувачення і всі можливі збирання додаткових доказів вичерпані, суд зобов'язаний постановити виправдувальний вирок.

Оскільки прокурором не доведено поза розумними сумнівами, що в діянні обвинуваченого ОСОБА_1 є склад злочину, передбаченого ч. 1 ст. 368 КК України (в редакції Закону України від 07 квітня 2011 року), колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, провівши судовий розгляд даної кримінальної справи у відповідності до положень ч. 1 ст. 275 КПК України (1960 р.), зберігаючи неупередженість, створив необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків, безпосередньо дослідивши, надані докази, давши їм належну оцінку, відповідно до вимог ст. 67 КПК України (1960 р.), прийшов до правильного висновку про виправдання ОСОБА_1, оскільки не доведено його участі у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 368 КК України (в редакції Закону України від 07 квітня 2011 року), в якому він обвинувачується.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 362, 365, 366, 379 КПК України, (1960 р.), п.п.11,12 розділу ХІ "Перехідних положень" КПК України, колегія суддів,-

Ухвалила:

Апеляційну скаргу прокурора Монастириського відділу Теребовлянської місцевої прокуратури Старух В.І. залишити без задоволення, а вирок Монастириського районного суду від 06 січня 2017 року щодо ОСОБА_1 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців.

Головуючий - підпис

Судді - два підписи

З оригіналом згідно:

Суддя апеляційного суду Тернопільської області І.Є. Лекан