Ухвала суду № 65893957, 04.04.2017, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 462/1240/16 Головуючий у 1 інстанції: Ліуш О.І.

Провадження № 22-ц/783/608/17 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1 М. М.

Категорія: 39

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 квітня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області у складі:

головуючого судді Шандри М.М.

суддів: Левика Я.А., Струс Л.Б.

секретаря: Бадівської О.О.

за участю: представника позивача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Залізничного районного суду м.Львова від 20 липня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання права власності в порядку спадкування,

ВСТАНОВИЛА:

рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 20 липня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання права власності в порядку спадкування відмовлено за безпідставністю позовних вимог.

Дане рішення оскаржила ОСОБА_3.

В своїй апеляційній скарзі просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог. Вважає рішення незаконним та необґрунтованим. Зазначає, що судом не враховано, що в ч. 4 ст. 49 Закону України «Про нотаріат» вказується, що на вимогу особи, якій відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, зобовязані викласти причини відмови в письмовій формі і розяснити порядок її оскарження. Зазначає, що на її письмову вимогу видати їй свідоцтво про право на спадщину за законом, нотаріус надав їй в письмовій формі відмову, в якій зазначив причини відмови.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників позивача на підтримання апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Як вбачається із змісту оскаржуваного рішення, суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, посилаючись, зокрема, на ч. 3, 4 ст. 49 Закону України «Про нотаріат», абз. 2 п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах про спадкування», виходив з того, що ОСОБА_5, яка була матір»ю позивача ОСОБА_3, померла 09.04. 2006 року. Після смерті ОСОБА_5 відкрилась спадщина на 1/2 частку квартири № 59 на вул. Роксоляни, 23 у м. Львові. Суд вважав, що у задоволенні позову слід відмовити, оскільки ОСОБА_3 може успадкувати 1/2 частку квартири №59 на вул. Роксоляни , 23 у м. Львові після смерті ОСОБА_5 шляхом видачі нотаріусом свідоцтва про право на спадщину та крім того, представником позивача не надано суду належних та допустимих доказів щодо відмови нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину, так як не надано суду постанови нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії. Дані обставини справи стверджуються, також, іншими матеріалами справи, які не викликають сумніву у їх об'єктивності. Таким чином, оцінюючи докази у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги не знайшли своє ствердження в судовому засіданні, а тому не підлягають до задоволення.

Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не свідчать про підстави для скасування оскаржуваного рішення суду.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач звернулась в суд з даним позовом про визнання за нею права власності на 1/2 частину спірної квартири. При цьому посилалася на те, що попередній власник вказаної частки квартири (її мати) померла та вона, як її спадкоємець першої черги, що прийняла спадщину має право на вказану частку квартири, однак вирішити питання оформлення вказаного права в нотаріальному порядку змоги не має так як нотаріус їй у видачі правовстановлюючого документу на спадкове майно відмовив з підстав відсутності у неї витягу про реєстрацію права на спірне нерухоме майно.

Відповідно до ч.1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, що беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному зясуванню обставин справи: розяснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обовязки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст. 30 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.

Відповідно до ч.1 ст. 33 ЦПК України суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов предявлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача.

Відповідно до ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відповідно до вказаних норм закону позивач, звертаючись до суду з позовом, повинен довести факт порушення, невизнання чи оспорення його прав, свобод чи інтересів саме вказаним ним відповідачем (відповідачами).

Згідно змісту п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 30.05.2008 року «Про судову практику у правах про спадкування» відповідачами у справах про визначення додаткового строку для прийняття спадщини чи продовження строку на прийняття спадщини є спадкоємці, які прийняли спадщину. За їх відсутності територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Аналогічно, що стосується і спорів про визнання права власності на спадкове майно, слід вказати, що у таких належними відповідачами є або спадкоємці, що прийняли спадщину або відповідні територіальні громади за місцем відкриття спадщини.

У даній справі позивач звернулась з позовом до ОСОБА_4, на ім»я якої було складено заповіт ОСОБА_5, і яка, як вбачається із матеріалів спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_5, встановлений законом шестимісячний строк для прийняття спадщини пропустила, 14.08.2015 року подала до Другої львівської державної нотаріальної контори заяву про відмову від реалізації спадкових прав (а.с.13), тому такої фактично не прийняла.

Зважаючи на вказане ОСОБА_4 слід вважати неналежним відповідачем у даній справі, вимоги до якого задоволені бути не могли. Належним же відповідачем у даній справі слід вважати територіальну громаду міста Львова в особі Львівської міської ради, оскільки як вбачається із матеріалів даної справи та спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_5, окрім позивача спадщину після смерті вказаної особи ніхто не прийняв.

Окрім цього, відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності це певний юридичний механізм, з яким закон повязує виникнення в особи субєктивного права власності на окремі обєкти. Суд при застосуванні цієї норми повинен установити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний обєкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному статтею 392 цього Кодексу.

Крім цього, як вказувалось вище, відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспрюваних прав, свобод чи інтересів. Аналогічна за змістом ст. 15 ЦК України, відповідно до якої кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно в порядку позовного провадження суд вправі вирішувати спори, що виникають між сторонами, тобто позивач повинен вказати на порушення, невизнання чи оспорювання його прав відповідачем (відповідачами).

Як вбачається із позовної заяви та матеріалів справи, жодних доводів про те ким та у який спосіб не визнається, оспорюється чи порушується право позивача нею не наведено.

Навпаки, як вбачається із наведених матеріалів справи, така право власності на спірну 1/2 частину квартири набула в порядку спадкування після смерті своєї матері, як її спадкоємець першої черги, що єдина прийняла спадщину.

Факт відсутності державної реєстрації права власності на спірне майно не свідчить про існування спору про право власності позивача, тобто, оспорення такого, невизнання чи порушення, тим більше вказаним нею відповідачем, яким не заперечується право позивача на спірне майно.

Зважаючи на вказане, задоволення позову у даній справі слід вважати оформленням спадкових прав власності позивача на спірну частку квартири, що не є вирішенням спору та таке вирішення питання оформлення права власності позивача на спірну квартиру законом не передбачено у обраний нею спосіб.

Натомість, на даний час позивач, зокрема, взмозі вирішити вказане питання, незважаючи на відмову нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії, зокрема, у спосіб реєстрації права власності за померлою особою за її зверненням у відповідності до п. 66 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що затверджений Постановою Кабінету міністрів України №1127 від 25.04.2015 року та після цього звернення до нотаріуса про видачу свідоцтва про право на спадщину на спірне майно.

Зважаючи на вказане доводи апеляційної скарги слід визнати безпідставними та саму скаргу відхилити, рішення ж суду слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п.1 ч.1 ст. 307, ст.ст. 308, 313, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Залізничного районного суду м.Львова від 20 липня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.

Головуючий

Судді: