Рішення № 65890815, 05.04.2017, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/220/2017(м)

223/186/16-ц

Головуючий у 1-й інстанції Дочинець С.І.

Суддя-доповідач ОСОБА_1

Категорія 43

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

05 квітня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області в м. Маріуполі у складі:

головуючої - Биліни Т.І.,

суддів Лопатіної М.Ю., Принцевської В.П.,

при секретарі Зал Ю.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Вугледарського міського суду Донецької області від 07 лютого 2017 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа: Обєднання співвласників багатоквартирного будинку «Весна» про встановлення порушеного права на вселення та усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням, та зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа: Обєднання співвласників багатоквартирного будинку «Весна» про виділення частки у майні спільної власності в натурі та компенсації її вартості, -

в с т а н о в и л а:

Позивач ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до відповідача ОСОБА_3, третя особа: Обєднання співвласників багатоквартирного будинку «ВЕСНА»(надалі ОСББ «ВЕСНА»), про встановлення порушеного права на вселення та усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням.

Свої позовні вимоги позивач мотивував тим, що йому та відповідачу на праві спільної сумісної власності належить трикімнатна квартира АДРЕСА_1, де він проживав разом з батьками до 2013 року. В 2014 році батьки шлюб розірвали та стали жити окремо. До кінця 2014 року позивач періодично проживав то з батьком то з матірю, проте, після вселення в квартиру дружини відповідача, замки на вхідних дверях спірної квартири були замінені, внаслідок чого він став проживання у друзів. Неодноразові звернення до батька з проханням не чинити йому перешкоди у користуванні спільною квартирою не дали наслідків. Із заявами про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням неодноразово звертався до поліції. Іншого житла він не має, тому просив суд вселити його у вказану квартиру та зобовязати відповідача не чинити йому перешкоди у користуванні спірною квартирою.

Відповідач ОСОБА_3, в свою чергу, звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_2, третя особа ОСББ «ВЕСНА» про виділення частки у майні спільної сумісної власності в натурі та компенсації її вартості.

Свої вимоги вмотивував тим, що спірна квартира належить йому в розмірі 5/6 частин, а ОСОБА_2 - позивачу за первісним позовом в розмірі 1/6 частини. Шлюб між ним та матірю позивача було розірвано 06.12.2013 року. ОСОБА_2, маючи ключі від спірної квартири та можливість потрапляти до неї, став мешкати разом зі своєю матірю в квартирі за адресою: АДРЕСА_2. Після створення ним нової сімї, відносини з сином погіршились. Спільне їх проживання у спірній квартирі неможливе, про що свідчать їх численні звернення до правоохоронних органів. Відповідно до експертної оцінки, вартість спірної квартири складає 402428 гривень, а вартість частини належної ОСОБА_2 дорівнює 66401 гривень. Враховуючи, що частка ОСОБА_2 є незначною, спільне володіння та користування квартирою неможливе, просив суд виділити ОСОБА_2 в натурі 33/200 частки вказаної квартири, шляхом її грошової компенсації останньому та визнати вказану частку власністю ОСОБА_3 Вартість вказаної частки визначити в розмірі 43221 гривень, оскільки він за власний кошт зробив ремонт, внаслідок чого вартість квартири збільшилася.

Рішенням Вугледарського міського суду Донецької області від 07 лютого 2017 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено. Зустрічна позовна заява ОСОБА_3 задоволена. Виділено ОСОБА_2 в натурі 33/200 частки квартири АДРЕСА_3, шляхом її грошової компенсації в розмірі 66401,00 гривень. Припинено право власності ОСОБА_2 та визнано право власності за ОСОБА_4 на 33/200 частки у спірній квартирі. В рахунок належної ОСОБА_2 частки квартири в розмірі 33/200, на депозитний рахунок ТУ ДСА в Донецькій області ОСОБА_4 вніс грошову компенсацію в сумі 66401,00гривень.

Не погодившись з вказаним рішенням ОСОБА_2, посилаючись на його необґрунтованість, порушення норм матеріального та процесуального права, подав апеляційну скаргу в якій просив скасувати рішення Вугледарського міського суду Донецької області від 07 лютого 2017 року та ухвалите нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги та вселити його в квартиру № 84 в будинку № 4 в м. Вугледар Донецької області.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що у січні 2015 році його незаконно виселив батько із належної на праві спільної сумісної власності квартири виставивши за двері його речі та помінявши замки. Причиною виселення стала поява в квартирі другої жінки. Грошові кошти в сумі 66401,00грн. були внесені на депозитний рахунок лише 01.02.2017 року. Позивач не має іншого житла. Матір на теперішній час разом з другим чоловіком мешкає у орендованій квартирі. Ремонтні роботи у спірній квартирі були виконані сумісними зусиллями усієї сімї. Самовільно він квартиру не залишав, а тому вважає рішення незаконним, та таким, що постановлено без належної оцінки доказів, досліджених в судовому засіданні. Норми матеріального права застосовані судом невірно.

В судовому засіданні апеляційної інстанції представник позивача ОСОБА_2 ОСОБА_5 підтримала доводи апеляційної скарги, просила їх задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_6 просила скаргу відхилити, рішення суду залишити без змін.

Позивач, відповідач та представник третьої особи ОСББ «ВЕСНА» в судове засідання не зявилися, про час та місце розгляду справи були попереджені належним чином.

Зважаючи на положення ч. 2 ст. 305 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

Відповідно до положень ч.2 ст.11 ЦПК України, особа яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами на власний розсуд.

Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, заперечення проти скарги представника відповідача, дослідивши письмові матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Проте, таким вимогам рішення суду не відповідає.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що позивач є сином відповідача ОСОБА_3 Сторони є співвласниками квартири АДРЕСА_4 у частках 167/200 та 33/200. Відповідач обмежив доступ ОСОБА_2 до спірної квартири, шляхом заміни замків на вхідних дверях. Позивач ОСОБА_2 є інвалідом з дитинства ІІ групи, іншого житла не має. (т.1 а.с.8, 9, 11-18, 35, 45, 46-49, 75-78, 219-247, т.2 а.с.1-11)

З наведеного вбачається, що вирішуючи спір, суд у порушення вимог ст. ст. 212 - 214 ЦПК України не надав належної правової оцінки доводам сторін і наданим ними доказам, ретельно з'ясувавши фактичні обставини справи щодо заявлених вимог, не визначився, які правовідносини сторін випливають з установлених обставин та які правові норми підлягають застосуванню до цих правовідносин. Зазначене стало підставою для передчасного висновку про задоволення зустрічного позову, який ґрунтується на припущеннях, що заборонено у силу ч. 4 ст. 60 ЦПК України та про відмову у задоволенні первісного позову.

Поняття спільної часткової власності викладено у ч. 1 ст. 356 ЦК України як власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності. Отже, право спільної часткової власності ? це право двох або більше осіб за своїм розсудом володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм у певних частках майном, яке складає єдине ціле.

Кожен учасник спільної часткової власності володіє не часткою майна в натурі, а часткою в праві власності на спільне майно у цілому. Ці частки є ідеальними й визначаються відповідними відсотками від цілого чи у дробовому виразі.

Відповідно до ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Виділ частки із майна, що є у спільній частковій власності, здійснюється у порядку, встановленому ст. 364 ЦК України.

Положеннями ст. ст. 364, 367 ЦК України передбачено, що кожен із співвласників має право на виділ його частки майна, яке є у спільній частковій власності, у натурі або його поділ з дотриманням вимог ст. 183 ЦК України.

Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (ч. 2 ст. 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.

Присудження судом грошової компенсації одному із співвласника замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на квартиру, допускається лише за наявності згоди цієї особи на таке присудження, крім випадків, передбачених ст. 365 ЦК України.

Відповідно до статті 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо:

1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі;

2) річ є неподільною;

3) спільне володіння і користування майном є неможливим;

4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.

Відповідно до цієї норми, зокрема пункту 4 частини першої статті 365 ЦК України, право власності співвласника на частку в спільному майні може бути припинено, але за умови, що така шкода не буде істотною. Саме ця обставина є визначальною при вирішенні позову про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників. Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі № 6-68цс14, яка відповідно до положень статті 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.

Суд першої інстанції встановивши, що спірна квартира є єдиним житлом позивача, не звернув уваги на зазначені умови застосування ст. 365 ЦК України в їх сукупності, безпідставно дійшов висновків, що частина квартири належна позивачу є незначною і що спільне проживання сторін є неможливим внаслідок постійних бійок, сварок та непорозумінь у побуті.

Проте, з матеріалів справи не вбачається доказів неможливості проживання в одній квартирі сторін внаслідок постійних бійок, сварок та непорозумінь у побуті.

Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику, робиться в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та особливостей обєкта, який є спільним майном(ухвала Верховного Суду України від 23 червня 2010 р. у справі № 6-22505св09).

Факт встановлення законом підстав для позбавлення права власності Європейський Суд з прав людини вважає недостатнім для обґрунтування втручання в право власності. Втручання в право власності, у тому числі й основане на законі, не повинно порушувати справедливу рівновагу між вимогами інтересів суспільства і захистом основних прав особи.

При цьому слід також враховувати, що в силу положень статей 21, 24, 41 Конституції України, статей 319, 358 ЦК України всі громадяни є рівними у своїх правах, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення цих прав, в тому числі щодо захисту права спільної часткової власності.

Правовий режим спільної часткової власності визначається главою 26 ЦК України з урахуванням інтересів усіх її учасників. Володіння, користування та розпорядження частковою власністю здійснюється за згодою всіх співвласників, а за відсутності згоди - спір вирішується судом. Незалежно від розміру часток співвласники при здійсненні зазначених правомочностей мають рівні права.

З аналізу наведеного колегія суддів апеляційної інстанції встановила, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення зустрічного позову. Обставини, встановлені судом першої інстанції, що позивач вже є повнолітньою особою, яка не маючи у власності іншого житла проживає зі своєю дівчиною або у знайомих, не можуть бути підставою для позбавлення його частки у спірній квартирі. Крім того суд першої інстанції безпідставно визнав незначною частку позивача у праві власності на спірну квартиру, незважаючи на те, що вона дорівнює 6,2 кв. м житлової площі із 37,9 кв. м. Вказані обставини свідчать про відсутність можливості примусового припинення права власності позивача на 1/6 частку спірної квартири у порядку ст. 365 ЦК України.

Створення позивачу відповідачем перешкод у користуванні квартирою не є підставою припинення права ОСОБА_2 на частку у спільному майні за диспозицією ст. 365 ЦК України, а може бути підставою для негаторного позову ОСОБА_2 (ст. 391 ЦК України).

Стаття 391 ЦК України передбачає, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Саме з такою вимогою і звернувся ОСОБА_2 до суду.

Звертаючись до суду із зустрічним позовом ОСОБА_3, посилаючись на ст..ст.358,365 ЦК України, просив виділити 33/200 частки ОСОБА_2 у спірній квартирі. Проте, ст.358 ЦК України, передбачає здійснення права спільної часткової власності співвласниками за їхньою згодою. Тобто, положення ст.358 ЦК України, передбачають умови виділення у натурі частки із спільного майна за ініціативою співвласника, який має намір реалізувати своє право на виділ частки цього майна з обовязковою умовою згоди на отримання грошової компенсації.

Що стосується вимоги про виділення частки у майні спільної власності про що йдеться в зустрічному позові, то вона врегульована ст.364 ЦК України.

В ухвалі Верховного Суду України від 17 лютого 2010 р. у справі № 6-6248св09 зазначено: «Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, керувався положеннями як ст. 364, так і ст. 365 ЦК України, які є взаємовиключними і одночасно застосовані бути не можуть».

Вказаний висновок обґрунтовано тим, що ці норми є різними за своєю правовою природою. Першою з них регулюється питання добровільного припинення спільної часткової власності на вимогу власника, який бажає реалізувати право на виділ своєї частки; другою ж нормою регулюються правовідносини щодо припинення на вимогу інших співвласників майна права особи на частку в спільній власності за відсутності на це її згоди й бажання, тобто примусово, а тому одночасне їх застосування за позовом однієї особи є помилковим.

З матеріалів справи та доводів апеляційної скарги вбачається, що ОСОБА_2 не мав намірів виділяти свою частку та отримувати її вартість. Однак суд першої інстанції не звернув на це уваги та помилково задовольнив зустрічні позовні вимоги в цій частині. Крім того присудження позивачу грошей замість права на частину квартири, не є безумовною гарантією захисту його прав.

Статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону України від 17.07.1997 року №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та Протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь яких порушень його прав, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням права володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами ст.391 ЦК України. Право власника житлового будинку, квартири визначені ст.383 ЦК України та ст.150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання і розпорядження ним своїм майном на власний розсуд. Обмеження чи втручання у право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

З огляду на зазначене, у відповідності до положень ст.309 ЦПК України внаслідок недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідності висновків суду обставинам справи та неправильного застосування норм матеріального права, рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 та про відмову у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Вугледарського міського суду Донецької області від 07 лютого 2017 року скасувати та постановити нове.

Задовольнити позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа: Обєднання співвласників багатоквартирного будинку «Весна» про вселення та усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням.

Вселити ОСОБА_2 у квартиру АДРЕСА_5.

Зобовязати ОСОБА_3 не чинити перешкод ОСОБА_2 у користуванні квартирою №84 будинку №4 по вулиці 30 років Перемоги у місті Вугледар Донецької області.

Відмовити у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа: Обєднання співвласників багатоквартирного будинку «Весна» про виділення частки у майні спільної власності в натурі2 та компенсації її вартості.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене безпосередньо до касаційного суду протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий: Т.І. Биліна

Судді: М.Ю. Лопатіна

ОСОБА_7