Рішення № 65889715, 11.04.2017, Бахмутський міськрайонний суд Донецької області (до 25.04.2025 - Артемівський міськрайонний суд Донецької області)

Справа № 219/8446/16-ц

Провадження № 2/219/256/2017

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05.04.2017

5 квітня 2017 року Артемівський міськрайонний суд Донецької області у складі: головуючого судді Полтавець Н.З., при секретареві Зубенко Т.А., за участі позивача ОСОБА_1, представника відповідача ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Бахмуті цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Донецькій області про скасування наказу начальника Головного управління Держпраці у Донецькій області від 26.07.2016 року № 416-ВП про звільнення, поновлення на посаді старшого інспектора відділу контролю північного напрямку управління з питань праці у Головному управлінні Держпраці у Донецькій області, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, моральної шкоди,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1, звернувшись до суду з позовом до Головного управління Держпраці у Донецькій області, просить визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держпраці про звільнення, поновити його на посаді, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу, моральну шкоду, посилаючись на наступні обставини. Відповідно до наказу Головного управління Держпраці у Донецькій області від 8.06.2016 р. № 289-ВП з 14.06.2016р . він був призначений на посаду старшого інспектора відділу контролю північного напрямку управління з питань праці, з випробувальним терміном на 3 місяці. Наказом Головного управління Держпраці у Донецькій області № 416-ВП від 26.07.2016р. звільнений з посади 29 липня 2016р. за результатами випробування, відповідно до частини 2 ст. 28 КЗпП України, виплачена грошова компенсація за невикористані 3 календарних дні щорічної основної відпустки за період роботи з 14.06.2016 по 29.07.2016 р., підставою звільнення є службова записка в.о.начальника відділу контролю північного напрямку управління з питань праці ОСОБА_3 Вважає, що наказ видано з грубими порушеннями трудового законодавства, а його звільнення незаконним та неправомірним. В наказі не вказано, щоб бухгалтерія провела повний розрахунок згідно з діючим трудовим законодавством. В день отримання трудової книжки, а саме 1.08.2016 р. не були нараховані і не виплачені грошові кошти. У день звільнення йому було відмовлено у наданні письмового повідомлення про нараховані суми, належні працівникові для виплати при звільненні, посилаючись на те, що він повинен був завчасно подати заяву на ім»я начальника управління щоб отримати це повідомлення, що порушує норму ст. 116 КЗпП України, відповідно до якої про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. Відповідно до ч. 4 ст. 36 КЗпП України розірвання трудового договору з ініціативи працівника (ст.ст. 38,39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (ст.40,41) , або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (ст. 45). Таким чином, відповідно до ст. 36, 40 КЗпП України відповідно до ст. 36,40 КЗпП України, у разі встановлення невідповідності працівника займаній посаді, на яку його прийнято, або виконуваній роботі протягом строку випробування, звільнення повинне відбуватись відповідно до п.11 ст. 40 КЗпП України, а не ч.2 ст. 28 КЗпП України, як вказано у його трудовій книжці та наказі про звільнення. Також у порушення вимог ч.2 ст. 28 КЗпП України його не було письмово попереджено про звільнення за 3 дні, оскільки у разі встановлення власником або уповноваженим ним органом невідповідності працівника займаній посаді, на яку його прийнято, або виконуваній роботі, він має право протягом строку випробування звільнити такого працівника, письмово попередивши його про це за три дні. Оцінку відповідності працівника обумовленій роботі дає власник або уповноважений ним орган. Ця оцінка повинна бути об»єктивною та дана до закінчення строку випробування, оскільки звільнення може бути відбутися також до закінчення цього строку. Він вважає, що всі доручення безпосереднього керівника виконував сумлінно, якісно та своєчасно, та не давав підстав для сумнівів у його професійній компетенції. За весь час роботи зауважень щодо якості, обсягу та своєчасності виконання доручених йому завдань до нього не надходило. Відповідно до наказу про звільнення підставою була службова записка в.о. начальника відділу контролю північного напрямку управління з питань праці ОСОБА_3 З в.о. начальника відділу контролю північного напрямку управління з питань праці ОСОБА_3 він пропрацював усього три дні з 18.07.2016 по 20.07.2016 р. та спілкувався з нею лише по телефону та за допомогою електронних листів (приблизно 5 телефонних розмов на протязі 3 днів), тому вважає, що за таких обставин та короткий час неможливо прийти до висновку щодо невідповідності працівника займаній посаді. Від ОСОБА_3 отримав близько 4 завдань, які виконав та передав їй для ознайомлення. Після ознайомлення з результатами його роботи жодних зауважень не було. У роботодавця не було фактичних підстав для його звільнення за результатами випробування. Вважає, що роботодавець пов»язує його звільнення з іншими обставинами, які не обумовлені в наказі, а саме його відсутність на робочому місті з 20.07.2016р. по 25.07.2016 р., у зв»язку з його затриманням правоохоронним органами за підозрою у скоєнні кримінального правопорушення за ст. 368 ч.1 КК України. Відповідно до ст. 17 КПК України особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим кодексом і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Поводження з особою, вина якої у вчиненні кримінального правопорушення не встановлена обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, має відповідати поводженню з невинуватою особою. 25.07.2016 р. приблизно о 18 год. він повідомив ОСОБА_3 про підстави його відсутності на робочому місті за вищезазначений період. 26.07.2016 р. йому надіслали електронною поштою копію наказу № 416-ВП від 26.07.2016р. про його звільнення з 29.07.2016р, посилаючись на невідповідність займаній посаді. Проте, 1.08.2016р. на особистому прийомі, начальник Головного управління ОСОБА_4 повідомив йому, що у зв»язку з підозрою у скоєні кримінального правопорушення за ст. 368 ч.1 КК України він не може надалі обіймати посаду старшого інспектора, бо це суперечить етичним нормам, та ніяк не пов»язано з його професійними та діловими якостями. Відповідно до ч.3 ст. 40 КЗпП України вказано, що звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за п.5 цієї статті), а також в період перебування працівника у відпустці не допускається. Ця правова норма повністю кореспондується з керівним роз»ясненнями, що містяться у п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 р. № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів». На момент звільнення він знаходився на лікарняному з 27.07.2016р . по 03.08.2016р., що підтверджується листом тимчасової непрацездатності та про що він повідомив 27.07.2016р . відділ управління персоналом Головного управління Держпраці у Донецькій області та в.о. начальника відділу контролю північного напрямку управління з питань праці ОСОБА_3 у телефонному режимі та надіслано скан-копію листа непрацездатності. Також про це повідомив начальника Головного управління Держпраці у Донецькій області ОСОБА_4 1.08.2016 р. Протиправні, усвідомлені дії та поведінка, приниження його честі та гідності, ділової репутації, неправомірні дії та прийняття неправомірних рішень з боку начальника головного управління Держпраці ОСОБА_4 щодо нього, призвели до душевних страждань, втрати нормальних життєвих зв»язків, безсоння та втрати засобів заробітку і коштів на проживання. Він був вимушений докладати додаткових зусиль для організації та відновлення нормальних життєвих умов, користуючись підтримкою близьких та друзів , хвилюватись за своє майбутнє життя та його організацію. В зв»язку з чим на підставі ст. 237-1 КЗпП просить стягнути моральну шкоду о розмірі 10000 грн.

В обґрунтування своїх доводів позивач надав копію трудової книжки, копію наказу Головного управління Держпраці у Донецькій області № 416-ВП від 26.07.2016 р. про звільнення ОСОБА_1, копію листа непрацездатності, копію довідки про звільнення.

Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні позов підтримав в повному обсягу та пояснив його задовольнити у повному обсягу.

Представник відповідача ОСОБА_2 у судовому засіданні позов не визнав та пояснив, що позивача було призначено на посаду старшого інспектора відділу контролю північного напрямку управління з питань праці з випробувальним терміном на 3 місяці. 26 липня 2016 р. зі слів в.о. начальника відділу контролю північного напрямку управління з питань праці ОСОБА_3 стало відомо, що в період з 20.07.2016 р. по 25.07.2016 р. включно ОСОБА_1 був відсутній на робочому місті, не повідомивши про це ні безпосереднього керівника, ні відділ персоналу, ніякого зв»язку з ним до 26.07.2016 р. не було. ОСОБА_3 було доручено скласти службову записку відносно причини відсутності ОСОБА_1 на робочому місті та його відповідність займаній посаді. Згідно службової записки ОСОБА_3 від 26.07.2016р. за час роботи ОСОБА_1 проявив себе з негативної сторони, не виконував свої посадові обов»язки протягом декількох днів, а також порушував правила внутрішнього розпорядку та правила етичної поведінки працівників, які працюють в державному органі. 26.07.2016 р. більшість робочого дня був відсутній на робочому місті та займався вирішенням особистих справ, не пов»язаних з діяльністю структурного підрозділу, у якому працює. Не повідомив безпосередньо керівника про обсяг запланової та виконаної роботи. Зазначене вище свідчить встановлення невідповідності позивача займаній посаді протягом строку випробування. Враховуючи викладене начальник Головного управління Держпраці у Донецькій області ОСОБА_4 прийняв рішення щодо звільнення 29 липня 2016 року ОСОБА_1 , як такого, що не пройшов випробувальний термін. Про своє рішення начальник повідомив ОСОБА_1 за три дні, з наказом про звільнення ОСОБА_1 ознайомився 26 липня 2016 р. Посилання позивача на відсутність в наказі про звільнення розпорядження щодо повного розрахунку безпідставні, оскільки наказ про звільнення є документом розпорядчого характеру з кадрових питань, який відповідає уніфікованій формі наказу про звільнення. Оскільки обов»язок повного розрахунку при звільнення працівника встановлено ст. 116 КЗпП України, окреме розпорядження не вимагається. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред»явлення звільненим працівником вимоги. 27 та 28 липня 2016 р. на роботі позивач не з»явився, 1 серпня прийшов до начальника Управління Держпраці та повідомив, що був на лікарняному з 27 липня 2016 р. і що його незаконно звільнили в період тимчасової непрацездатності. Але ні усного, ані документального підтвердження знаходження позивача на лікарняному до відділу персоналу Управління надано не було. Жодної вимоги про розрахунок ОСОБА_1 не висував, йому були виплачені всі належні суми. 29 липня 2016 р. відділом персоналу на електрону адресу був направлений лист Повідомлення про необхідність одержання трудової книжки. Про безвідповідальне ставлення ОСОБА_1 до посадових обов»язків свідчить зазначений в протоколі про підозру від 21.06.2016 р. факт знаходження ОСОБА_1 о 13.45 год. (в робочий час) біля будинку 2 по вул. Шосейній у с. Іванкове. Посилання позивача на порушення вимог ч.2 ст. 28 КЗпП України також безпідставні, оскільки в наказі про звільнення він власноруч підтвердив про ознайомлення з наказом під особистий підпис. По теперішній час оригінал листка працездатності позивач до Управління Держпраці не надав. Посилання позивача на те, що ним було направлено копію листка на електронну пошту є неналежним доказом, оскільки копію листка працездатності надіслано на електронну пошту начальника управління з питань праці ГУ Держпраці ОСОБА_5, відкриту для власних потреб. Лист був виявлений після звільнення ОСОБА_1 За таких обставин Управління Держпраці не знало та не могло знати про знаходження ОСОБА_1 29.07.2016 р. на лікарняному. ОСОБА_1, знаючи про своє звільнення 29.07.2016р. свідомо вийшов на лікарняний, не попередивши Управління про тимчасову непрацездатність. Також про зловживання позивачем наданим правом свідчить той факт, що в період тимчасової непрацездатності ОСОБА_1 прибув до іншого міста, був на прийомі у начальника Управління Держпраці без жодних ознак хвороби. Крім того, відповідно до відповіді Артемівького міського центру зайнятості ОСОБА_1 з 08.08.2016 р. перебуває на обліку центра зайнятості як безробітний та отримує допомогу по безробіттю. Загальна сума доходу за період з серпня 2016 р. по січень 2017 р. склала 12563,95 грн. Згідно з п. 32 Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.1992 р. «Про практику розгляду судами трудових спорів» - при присудженні оплати за час вимушеного прогулу зараховується заробіток за місцем нової роботи (одержана допомога по тимчасовій непрацездатності, вихідна допомога, середній заробіток на період працевлаштування, допомога по безробіттю), який працівник мав в цей час. Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв»язку з ушкодженням здоров»я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв»язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв»язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Вимоги позивача щодо відшкодування моральної шкоди безпідставні. Сама по собі констатація факту про нанесення моральної шкоди позивачу не може бути беззаперечною підставою для її відшкодування без доведеності її заподіяння та наявного причинного зв»язку між діями роботодавця та наслідками. До того ж позивач жодним чином не доводить самого факту фізичних та душевних страждань, втрати нормальних життєвих зв»язків, безсоння. Також відсутнє будь-яке обґрунтування розміру позовних вимог відшкодування моральної шкоди та причинно-наслідкового зв»язку. З огляду на вищевикладене вважає, що позивача було звільнено згідно чинного законодавства.

Суд, заслухавши сторони, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Основним засобом реалізації права на працю, яке гарантовано Конституцією України кожній людині, є трудовий договір угода між працівником та роботодавцем, за якою працівник зобовязується виконувати певну роботу та дотримуватися внутрішнього трудового розпорядку, а роботодавець зобовязується виплачувати працівникові заробітну плату та забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, що передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (ч. 1 ст. 21 Кодексу законів про працю України далі КЗпП). Обидві сторони трудового договору і роботодавець, і найманий працівник, вправі в односторонньому порядку припинити існуючі трудові відносини згідно з правилами, встановленими законодавством про працю. З метою перевірки відповідності працівника роботі, яка йому доручається, трудове законодавство допускає можливість встановлення при укладенні трудового договору умови про випробування (ч. 1 ст. 26 КЗпП України). Це означає, що протягом певного строку працівник буде виконувати відповідні трудові обовязки, а роботодавець оцінювати якість їх виконання.

Протягом випробувального терміну роботодавець повинен прийняти рішення щодо працівника. Якщо під час випробування встановлено невiдповiднiсть працiвника роботi, на яку його прийнято, роботодавець протягом цього строку має право розiрвати трудовий договiр (ст.28 КЗпП). Розiрвання трудового договору з цих пiдстав працiвник може оскаржити в порядку, встановленому для розгляду трудових спорiв з питань звiльнення.

Відповідно до наказу Головного управління Держпраці у Донецькій області від 8.06.2016 р. № 289-ВП з 14.06.2016р . ОСОБА_1 був призначений на посаду старшого інспектора відділу контролю північного напрямку управління з питань праці, з випробувальним терміном на 3 місяці (а.с.88). Наказом Головного управління Держпраці у Донецькій області № 416-ВП від 26.07.2016 р. його звільнено з посади 29 липня 2016р. за результатами випробування, відповідно до частини 2 ст. 28 КЗпП України, виплачена грошова компенсація за невикористані 3 календарних дні щорічної основної відпустки за період роботи з 14.06.2016 по 29.07.2016 р., підставою звільнення є службова записка в.о.начальника відділу контролю північного напрямку управління з питань праці ОСОБА_3 (а.с.86). Згідно службової записки ОСОБА_3 від 26.07.2016 . за час роботи ОСОБА_1 проявив себе з негативної сторони, не виконуючи свої посадові обов»язки протягом декількох днів, а також порушуючи правила внутрішнього розпорядку та правила етичної поведінки працівників, які працюють в державному органі. ОСОБА_1 з 13.00 20 липня 2016 року по 25 липня 2016 року включно, був відсутній на робочому місці, не повідомивши причин своєї відсутності, а також не виходивши на зв»язок. За 4 дні відсутності не виконував безпосередньо покладених на нього обов»язків, що свідчить про невідповідальність працівника займаній посаді. 26.07.2016 р. більшість робочого дня був відсутній на робочому місті та займався вирішення особистих справ, не пов»язаних з діяльністю структурного підрозділу, у якому працює. Під час проходження випробувального терміну ОСОБА_1 відкрилися обставини, що перешкоджатимуть роботі у державному органі в частині недопущення, у тому числі поза державним органом, дій і вчинків, які можуть зашкодити інтересам державного органу чи негативно вплинути на репутацію державного органу. Не повідомив безпосередньо керівника про обсяг за планової та виконаної роботи. Зазначене вище свідчить встановлення невідповідності позивача займаній посаді протягом строку випробування (а.с.85). Службова записка не містить конкретних посилань стосовно того, в чому саме полягає не виконання посадових обов»язків протягом декількох днів, а також порушення правил внутрішнього розпорядку та правил етичної поведінки працівників, які працюють в державному органі, які саме відкрилися обставини, що перешкоджатимуть роботі у державному органі в частині недопущення, у тому числі поза державним органом, дій і вчинків, які можуть зашкодити інтересам державного органу чи негативно вплинути на репутацію державного органу, який конкретно час 26 липня 2016 р. він був відсутній на робочому місці. Жодних документів, які підтверджують невідповідність працівника посаді, а також інші обставини, які містяться в службовій записці, не додано. Позивачем ОСОБА_1 за місцем роботи була надана довідка про звільнення, відповідно до якої він утримувався в установі Державної Пенітенціарної служби України з 20.07.2016 року по 25.07.2016 р., тому ствердження в.о.начальника відділу контролю північного напрямку управління з питань праці ОСОБА_3 у службовій записці щодо відсутності 13.00 20 липня 2016 року по 25 липня 2016 року включно, на робочому місці, не повідомлення причин відсутності, а також не виконання позивачем безпосередньо покладених на нього обов»язків, що свідчить про невідповідальність працівника займаній посаді, є необґрунтованими. Згідно ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Наказом Головного управління Держпраці у Донецькій області № 416-ВП від 26.07.2016р. ОСОБА_1 звільнено з посади 29 липня 2016р. за результатами випробування, відповідно до частини 2 ст. 28 КЗпП України. В той час як у разі звільнення працівника за непроходження випробувального терміну необхідно посилатися на п. 11 ст. 40 КЗпП України. Законзобов'язав роботодавця письмово попереджати працівників про звільнення протягом іспитового строку не пізніше, ніж за 3 дні до дати звільнення. Позивач був ознайомлений з наказом від 26.07.2016 р. про його звільнення з 29 липня 2016р., тобто за три дні до звільнення, що відповідає діючому закону. (а.с.86).

Відповідно до ч.3 ст. 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника в період його тимчасової непрацездатності ( крім звільнення за п. 5 цієї статті), а також у період перебування у відпустці з ініціативи власника або уповноваженого ним органу. Згідно наданому листку непрацездатності ОСОБА_1 знаходився на лікарняному з 27.07.2016 р. по 3.08.2016 р. включно, про що електронною поштою ним було повідомлено працівників Головного управління Держпраці у Донецькій області ОСОБА_5 та ОСОБА_3 Про освідченність керівництва щодо знаходження позивача на лікарняному свідчить звернення Головного управління Держпраці у Донецькій області до ЦПМСД Бахмутьскої ради від 29.07.2016 р. щодо підтвердження факту знаходження ОСОБА_1 на лікарняному. А тому суд вважає, що посилання представника відповідача на те , що позивач не повідомив керівництво про факт знаходження на лікарняному, є надуманим та необґрунтованим. Головним Управлінням Держпраці у Донецькій області ОСОБА_1 в порушення вимог ч. 3 ст. 40 КЗпП України був звільнений під час знаходження на лікарняному.

Відповідно до ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв»язку з повідомленням про порушення вимог Закону України « Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

За таких підстав наказ Головного управління Держпраці у Донецькій області № 416-ВП від 26.07.2016р., яким ОСОБА_1 звільнено з посади 29 липня 2016р. за результатами випробування, відповідно до частини 2 ст. 28 КЗпП України є незаконним, підлягає скасуванню, а ОСОБА_1 необхідно поновити на посаді старшого інспектора відділу контролю північного напрямку управління з питань праці Головного управління Держпраці у Донецькій області з 29.07.2016 року.

Згідно довідки Головного управління Держпраці у Донецькій області середньоденна заробітна плата складає 155.36 грн., кількість робочих днів на дату винесення рішення суду складає 170 робочих днів. Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу з 29.07.2016 р. по 5 квітня 2017 р. складає 26411 грн. 20 коп. (170х155.36 ).

Відповідно до роз'яснень Верховного Суду України, що містяться в п.32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», при присудженні оплати за час вимушеного прогулу зараховується одержана вихідна допомога, допомога по безробіттю.

Згідно довідки Артемівського міського центру зайнятості ОСОБА_1 з 8.08.2016р. перебуває на обліку у Артемівському міському центрі зайнятості. У зв`язку з цим суд вважає, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу з 29.07.2016 р. по 5 квітня 2017 р. у сумі 26411 грн. 20 коп., за виключенням виплаченої позивачу допомоги по безробіттю.

Статтею 237-1 КЗпП України встановлено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Викладені в ст.237 -1 КЗпП України юридичні факти, що є підставою виникнення правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, а саме: моральні страждання працівника, втрата нормальних життєвих зв`язків, необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя, повинні бути належним чином доведені за допомогою засобів доказування, передбачених ч.2 ст.57 ЦПК України (показаннями свідків, письмовими доказами, речовими доказами, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експерта). Для відшкодування моральної шкоди на підставі ст.237-1 КЗпП України недостатньо лише заяви працівника про наявність такої шкоди навіть при наявності факту порушення законних прав працівника.

Позивач, висуваючи вимогу про стягнення з відповідача моральної шкоди в розмірі 10 000 грн., не скористався жодним із засобів доказування, передбачених ч.2 ст.57 ЦПК України, для доведеності наявності у нього моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків, необхідності додаткових зусиль для організації свого життя, тобто для доказування у відповідності з вимогами ч.1 ст.60 ЦПК України тих юридичних фактів, які б дозволили відшкодувати йому моральну шкоду у певному розмірі при встановленні судом факту порушення його трудових прав.

Тому суд вважає, що у задоволенні вимоги позивача про стягнення з Головного управління Держпраці у Донцькій області на його корись 10 000 грн. для відшкодування моральної шкоди слід відмовити.

Керуючись ст.ст.60,179, 209, 212-215, 218 ЦПК України, ст.ст.40,235,237-1 КЗпП України, суд,

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Донецькій області про скасування наказу начальника Головного управління Держпраці у Донецькій області від 26.07.2016 року № 416-ВП про його звільнення та поновлення на посаді старшого інспектора відділу контролю північного напрямку управління з питань праці у Головному управлінні Держпраці у Донецькій області , стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу у розмірі 26411 грн. 20 коп., моральної шкоди у сумі 10000 грн., задовольнити частково.

Скасувати наказ Головного управління Державної праці у Донецькій області № 416-ВП від 26.07.2016 р. про звільнення ОСОБА_1 29 липня 2016 р. з посади старшого інспектора відділу контролю північного напрямку управління з питань праці, за результатами випробування, відповідно до частини 2 ст. 28 КЗпП України.

Поновити ОСОБА_1 на посаді старшого інспектора відділу контролю північного напрямку управління з питань праці Головного управління Держпраці у Донецькій області з 29.07.2016 року.

Стягнути з Головного управління Держпраці у Донецькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 26411 ( двадцять шість тисяч чотириста одинадцять) грн. 20 коп. за виключенням виплаченої ОСОБА_1 допомоги по безробіттю при наявності документального підтвердження виплати цієї допомоги.

Стягнути з Головного управління Держпраці у Донецькій області на користь держави судовий збір в сумі 1378 грн. 00 коп.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Встановити дату складання повного тексту рішення 10.04.2017 р.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Донецької області через Артемівський міськрайонний суд протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя Н.З.Полтавець